Аналіз бідності в Україні: економічний і соціальний аспект - Социология и обществознание курсовая работа

Главная

Социология и обществознание
Аналіз бідності в Україні: економічний і соціальний аспект

Бідність як соціально-економічне явище. Особливості методики вимірювання бідності населення. Оцінка ефективності заходів державної політики щодо боротьби з даним соціальним явищем. Світовий досвід розв’язання проблеми бідності, шляхи подолання в Україні.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

бідність населення державний політика
1. Бідність як соціально-економічне явище
3. Аналіз бідності в Україні: економічний і соціальний аспект
4. Оцінка ефективності заходів державної політики щодо боротьби з бідністю
5. Світовий досвід розв'язання проблеми бідності
6. Шляхи подолання бідності в Україні
Проблема бідності - це складна багатопланова проблема, причини виникнення якої мають як національний, так і міжнародний характер. Не існує універсального шляху вирішення цієї проблеми. Проблему треба розв'язувати на національному рівні, враховуючи особливості конкретної держави. Перехідний період в Україні негативно позначився на рівні життя населення і знаменувався підвищенням рівня бідності.
Зауважимо, що у вітчизняній науці та практиці вивченню проблеми бідності на початку 90-х років приділялося мало уваги, доказом чого є брак науково обґрунтованих концепцій та бази емпіричних даних для досліджень та порівнянь. Лише останніми роками в Україні почали з'являтися праці, присвячені теоретичним аспектам даної проблеми. Актуальність та важливість вирішення проблеми бідності підтверджується тим, що ця проблема стосується життя мільйонів українців. Масштаби бідності вражають - "чотири з п'ятьох - бідні". Зазначимо також, що 1/3 населення країн, що розвиваються, бідні. Бідність є гальмом прогресу як технічного, так і економічного (маючи на увазі звуження торгівлі, спад виробництва, низькі темпи зростання тощо) та соціального (низький життєвий рівень населення, відсутність соціального благополуччя) тощо.
"Звичайно, бідність - то не ганьба. Мабуть, цю давню приказку придумали-таки бідаки. Принаймні, змушені були придумати, зважаючи на природу цього одвічного явища. Втім, принизлива, особливо тоді, коли йдеться про неї в масштабах держави". Адже за рівнем доходів громадян визначається місце держави у світі. Тому вирішення цієї проблеми є невід'ємною складовою державної політики.
Проблема поділу на багатих і бідних є однією з найактуальніших в українському суспільстві. Бідні в Україні мають багато спільного з бідними в будь-якій іншій частині світу; для них є характерним утруднений доступ до ресурсів і послуг, низький рівень життя, поганий стан здоров'я, обмеженість соціальних взаємин, відчуття себе особами "другого сорту" в очах небідних, почуття незахищеності та безсилля.
В той же час бідність в Україні має практично виключні риси, притаманні лише їй та частині країн-сусідів на пострадянському просторі.
Вважається, що одним з найбільш значимих факторів поширення бідності є падіння обсягів виробництва. Останнє мало місце у всіх колишніх соціалістичних країнах, але особливо воно торкнулося країн СНД, зокрема України.
Масштабне скорочення виробництва в Україні, що мало місце внаслідок повільних і непослідовних реформ, викликало значне зниження зайнятості і рівня оплати праці. Ці наслідки збільшилися у зв'язку з необхідністю підвищити продуктивність і перебороти характерну для старої системи практику збереження на підприємствах надлишкової робочої сили. Одночасно зменшилася і пропозиція на ринку праці, як наслідок раннього виходу на пенсію, припинення спроб знайти роботу й обрання жінками ролі домогосподарок. Все це мало своїм наслідком бідність, але бідність специфічну.
Отже, у даній курсовій роботі, ми будем розглядати питання бідності, як соціального явища, фактори та чинники які впливають на бідність населення, шляхи подолання бідності, зарубіжний досвід розв'язання проблеми бідності, проаналізуємо бідність в Україні та заходи державної політики щодо подолання бідності. Розглянемо дослідження вчених про дану проблему.
1. Бідність як соціально-економічне явище
Бідність -- це соціальні відносини, що характеризуються відсутністю необхідних матеріальних засобів для того, щоб проводити "нормальне" (відповідно до норм прийнятих суспільством) життя, наприклад, неможливість прогодувати свою родину, дати освіту дітям чи забезпечити сім'ю якісним медичним обслуговуванням.
Проведений короткий аналіз феномена бідності, здійснений у філософській і з наукового думки, дозволяє дати такі визначення бідності:
Бідність - це такий стан соціальності, у якій відсутні одна чи кілька складових: економічних, соціальних, моральних, правових, духовних, естетичних, виражають потреби і їхні коштовності особистості, групи, суспільства, цивілізації, що робить цей стан деструктивним.
Злидні - переважна відсутність у соціального суб'єкта всієї системи цінностей, крайня межа бідності.
Обездоленість - стан соціального суб'єкта,характеризуемое відсутністю можливості самореалізації, здобуття самодостатності у соціальному часу й просторі.
Причини бідності можна умовно розділити в 3 основні групи:
1. Причини, що йдуть від форм організації життя:
· економічні (безробіття, низький рівень зарплат, пенсій, відсутність заощаджень);
· юридичні (слабка правовий захист населення);
· адміністративні (неефективна система держави);
· соціальні (слабке розвиток соціальних зв'язків, розшарування суспільства, проблеми соціалізації і самоактуалізації індивіда).
2. Зовнішні причини, стихийно-природниі (пожежі, неврожаї тощо.).
3. Внутрішні причини, індивидуально-особисті (хвороба, розумові і її фізичні дефекти, соціально-психологічний склад особистості та її духовність).
Головною причиною бідності населення є низький рівень доходів. Показники розвитку країни є валовий національний продукт (ВНП), який припадає на душу населення.
У світі нараховується близько сотні країн, які не пройшли стадію індустріалізації, рівень грамотності їхнього населення низький, їм властиве високе вимушене безробіття. Населення зайняте переважно в сільському господарстві, яке є головним постачальником продукції. У багатьох країнах, де мешкає ѕ населення світу, панують злидні і голод, там висока смертність населення у тому числі дитяча. Основними перешкодами для слаборозвинутих країн у вирішенні їхніх економічних і соціальних проблем є внутрішні причини, у тому числі соціально-культурні умови, в яких вони перебувають. Вплив останніх виявляється через зміни у мисленні людей, їх поведінці і спілкуванні, появі прагнення до розвитку. Соціокультурні перешкоди для такого прагнення можуть бути пов`язані, наприклад із домінуванням племінних відносин і цінностей над загальнодержавними, коли міжплемінні заважають розвивати ефективну спеціалізацію і торгівлю в країні.
Поряд із внутрішніми факторами, які визначають місце слаборозвинутих країн у світовому господарстві, діють і зовнішні, пов`язані із впливом країн. Їх концентрованим виявом є криза заборгованості по кредитах, отриманих країнами, що розвиваються. Ця заборгованість становить близько 50% валового національного продукту бідних країн. Одним з центральних завдань розвитку людського суспільства наприкінці ХХ ст.-поч. ХХІ ст. стало усунення загрози голоду.
Парадоксально, але в наші цивілізовані часи на Землі більше голодуючих, ніж будь-коли раніше в історії людства. За даними ООН нині в світі понад 1 млрд. людей не забезпечені продовольством. Голод став страшним лихом для величезного району світу - країн, що розвиваються. За даними організацій міжнародної організації з питань продовольства щорічно від недоїдання в Африці потерпають 30% населення. Якщо ця несприятлива тенденція не змінюється, та прогнозами експертів на Землі в найближчій роки голодуватимуть близько 1,5 млрд. чоловік.
Гостра нестача фінансових коштів, переважання примітивної сільськогосподарської техніки і технології, відсталі виробництва заважають здійсненню радикальних зрушень у продовольчому забезпеченні населення слаборозвинутих країн. Тому на пережитих етапах аграрних реформ потрібна зовнішня продовольча допомога з боку розвинутих країн світу.
Для розв`язання продовольчої проблеми необхідно підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, впровадження передової агротехніки, високоврожайних культур, розвиток високопродуктивного тваринництва.
Бідність не може бути подолана без подолання енергетичної та ресурсної проблем. Бідність пов`язана з недостатньою забезпеченістю сировинними ресур-сами процесу виробництва й життєдіяльності людей.
Більшість людей супроводжується хворобами. За даними Всесвітньої організації охорони здоров`я, кожний п`ятий житель землі зараз хворий, має погане здоров`я або страждає від недоїдання. Подолати бідність можна вирішувати і через нові економічні підходи до слаборозвинутих країн, зниження митних тарифів на товари відсталих країн, зниження тарифів на товари відсталих країн, усунути різницю цін на експортовану та імпортовану продукцію. Дуже важливо залучати для розвитку власної економіки іноземні інвестиції. Активна участь держав, які розвиваються у світовій економічних відносинах сприятиме реформуванню їхньої економіки, динамічному розвитку і піднесенню націй основі добробуту народу, подолання бідності.
1. Абсолютна бідність пов'язані з нуждою в життєвих ресурсах, що забезпечують людині біологічне виживання. Йдеться про задоволення найелементарніших потреб - в їжі, житлі, одязі. Критерії цього виду бідності мало залежать від часу й місця проживання людини. Критерії абсолютної бідності пов'язані з біологічними характеристиками.
2. Відносна бідність. Індивіда, сім'ю, соціальні групи населення можна вважати бідними, якщо вони не мають ресурсів для участі в суспільному житті, підтримки типів дієти, умов життя, праці та відпочинку, які є звичайними або, принаймні, широко прийнятими в суспільстві, в якому вони живуть.
Крім цієї базової класифікації типів бідності, є й інші підходи. Так, виділяють первинну бідність (це сім'ї, які проводять раціональне домашнє господарство, але не мають достатніх фінансових коштів) і вторинну бідність (сім'ї, які мають досить фінансових коштів, але є бідними через нераціональне ведення господарства). Нарешті, існує розподіл на "стійку" бідність (бідність "у спадок") і "плаваючу" (деякі бідні індивіди знаходять можливість збільшити свій рівень життя, але водночас є людьми із середнім статком які можуть розоритися і в той же час переходять до розряду бідняків). [1]
Отже, розглядаючи питання бідності, ми можемо зробити висновок, що бідність - це соціальний стан людини, при якому, індивід не може задовольнити свої потреби. Причинами бідності є безробіття, низький рівень зарплат, пенсій, неефективна система держави щодо подолання бідності, хвороби, мало обізнаність суспільства у даній проблемі. Види бідності поділяються на: абсолютну- це, задоволення найелементарніших потреб людини в їжі, одязі, житлі; та відносну - це коли людина не має ресурсів для покращення свого життя.
Інструментом для визначення поширеності бідності та ступеня зубожіння населення є межа бідності. Люди вважаються бідними, якщо їхні доходи або споживання нижчі за певний рівень, що його визначають як межу бідності. Теоретично згідно з трактуванням бідності є два основних способи визначення межі бідності -- нормативний та відносний (статистичний).
Нормативний спосіб, за визначенням, передбачає орієнтацію на певний соціальний норматив. Для визначення межі бідності ним є прожитковий мінімум (іноді його називають мінімальним споживчим бюджетом або мінімальним споживчим кошиком). До його складу входять вартість споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і платних послуг, достатніх для підтримання особою, сім'єю всіх соціальних зв'язків, притаманних цьому соціальному прошарку.
Спосіб визначення межі бідності за відносним критерієм набагато простіший. Згідно з ним вважається, що бідними є особи, чий дохід не перевищує певного відсотка від середньодушового доходу у країні. Межа бідності у світовій практиці визначається на рівні 35-50% медіанного доходу.
Крім зазначених критеріїв визначення межі бідності є кілька інших критеріїв віднесення населення до бідних, які так само застосовуються в дослідженні бідності та розробці конкретних заходів щодо допомоги бідним і запобігання цьому явищу. Зокрема, це структурно-витратний, ресурсний, системний та суб'єктивний критерії.
За структурно-витратним критерієм бідними визнаються сім'ї, де витрати на найбільш життєво важливі товари та послуги перевищують певний відсоток щодо сукупних витрат. Зокрема, такими витратами можуть бути витрати на харчування.
Ресурсні критерії ґрунтуються на економічних можливостях держави забезпечити своїм громадянам гарантії певного мінімуму засобів існування. Якщо спостерігається значна розбіжність між нормативно обґрунтованим прожитковим мінімумом і економічними можливостями держави його забезпечити, ресурсний критерій може зовсім не враховувати засоби існування, потрібні для підтримання соціальних зв'язків людини, і забезпечуватиме лише фізичне її виживання.
За системним критерієм стан бідності визначається як за доходами на душу населення, так і за показниками функціонування соціальної сфери: охорони здоров'я, освіти. До цього критерію можуть входити також показники забезпеченості житлом та його якості, стан ринку праці тощо. Прикладом системного критерію є індекс людського розвитку, що обчислюється на підставі обсягу виробленого валового внутрішнього продукту на душу населення, середньої тривалості життя та рівня освіти населення.
Суб'єктивні критерії відбивають уявлення населення про власний стан. Результати оцінки стану бідності за суб'єктивними критеріями мають важливе значення для прогнозування соціальної напруженості в суспільстві, результатів виборів тощо.
Статистичні характеристики бідності
Найуживанішими статистичними характеристиками бідності є її рівень і глибина.
Рівень бідності (Р) - це питома вага сімей (домогосподарств, окремих осіб), чий рівень споживання (доходів) нижчий за визначену межу бідності:
де Є - кількість сімей (домогосподарств, окремих осіб), які визнаються бідними згідно з одним із критеріїв; п - загальна чисельність сімей (домогосподарств, населення).
Показник рівня бідності відбиває поширеність бідності, але не дає інформації про ступінь зубожіння певних груп населення. Адже вони можуть або жити у злиднях, або, навпаки, їхні доходи наближатимуться до межі бідності. Для визначення розбіжності між доходами бідних і межею бідності застосовують такий показник, як глиби-на бідності:
де Z -- межа бідності; Y -- доходи сімей (домогосподарств, окремих осіб), які визнані бідними.
Для комплексної оцінки бідності використовуються наступні показники :
· межа крайньої форми бідності - вартісний поріг доходу (витрат), нижче якого є неможливим задоволення основних потреб людини;
· рівень бідності - питома вага сімей (домогосподарств), у яких рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим від визначеної
· глибина бідності - це відхилення величини доходів (витрат) бідного населення від визначеної межі бідності;
· середній дефіцит доходу бідного населення - це сума коштів, яких в середньому не вистачає одному бідному до визначеної межі бідності. Цей показник показує, наскільки одна людина є бідною по відношенню до прийнятої межі бідності;
· сукупний дефіцит доходу бідного населення - це сума коштів , яких не вистачає бідному населенню країни в цілому до визначеної межі бідності.[9]
Отже, бідність вимірюються у таких показниках: межа крайньої форми бідності, межі бідності, глибина бідності, середній дефіцит доходу бідного населення, сукупний дефіцит доходу бідного населення, рівень бідності. Саме вони найкраще можуть відобразити питання які турбують населення стосовно проблеми бідності.
3. Аналіз бідності в Україні: економічний і соціальний аспект
Однією з першочергових проблем розвитку економіки країни та окремих її галузей є низький рівень життя населення, а саме рівень його доходів.
Бідність в Україні характеризується низкою національних ознак (Додаток А). Зокрема, специфічні особливості бідності в Україні мають прояв у наступному:
- низький рівень життя населення в цілому;
- надмірне соціальне та майнове розшарування;
- розповсюдженість бідності серед працюючого населення;
- висока питома вага людей, що вважають себе бідними.
Для України регулювання доходів населення є надзвичайно актуальним питанням, оскільки в умовах нестабільності економічного розвитку спостерігається гостра суперечність між обмеженістю ресурсів для реалізації соціальних програм та зростаючими вимогами до кінцевого попиту як одного з головних чинників економічного зростання. Підвищення показників економічного добробуту громадян є головним завданням будь-якої держави, що прагне до стабільності та процвітання, тому оцінка сучасного рівня доходів населення України, його добробуту та причин щодо формування такого стану і розробка послідовних кроків вирішення цих проблем є завданням даного дослідження.
На сьогодні, заробітна плата будь-якого індивіда є основним засобом його існування, а прожитковий мінімум для пересічного українця є "прірвою" між життям та виживанням, тому порівняння показників мінімальної заробітної плати українця та можливого його прожиткового мінімуму за вимогами уряду України є важливим фактором покращення фінансового стану громадян. Загальний рівень доходів населення в Україні упродовж останніх років базується на мінімальній заробітній платі пересічного громадянина. Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці.
Розмір прожиткового мінімуму тарозмір мінімальної заробітної плати, повинен забезпечувати належний соціальний захист кожного громадянинаУкраїни. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про прожитковий мінімум", прожитковий мінімум - це вартісна велична достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. [2]
Основною метою курсової роботи є обґрунтування відсутності середнього класу в Україні через невідповідність соціальних умов, рівня доходів громадян країни реаліям життя за соціальними нормами та відповідно ЗУ "Про прожитковий мінімум". Тому спостереження за рівнем доходів населення через показник мінімальної заробітної плати пересічного громадянина України, їх динаміки, порівняння із прожитковим мінімумом для середньостатистичного українця, а також аналіз співвідношення номінальної та реальної заробітної плати населення пересічного громадянина в Україні; тенденції змін індексу споживчих цін та спостереження за змінами вартості споживчого кошика середньостатистичного працюючого українця у впродовж останніх років, а саме з 1997 по 2013 рр., і є основними етапами дослідження.
Для того, щоб надати статистичну оцінку доходам населення, спочатку досліджувалось співвідношення динамік реальної та номінальної заробітної плати пересічного громадянина України, а потім вони порівнювались між собою. За даними офіційної статистики номінальна заробітна плата за 1997-2013 рр. коливалась в межах 160 грн. у 1997 р. та 3126 грн. в 2013 році. Середній темп зростання номінальної заробітної плати за досліджуваний період становив 122,5%, а середнє значення індексу споживчих цін за цей період склало 112,53% при середньому темпі зростання реальної заробітної плати - 123,34%. Як видно з таблиці 1, починаючи з 1997 року номінальна заробітна плата зростала великими темпами у порівнянні із зростанням реальної за обсягами. Так, цей показник у 2005 р. по відношенню до попереднього року мав найбільший темп зростання за весь досліджуваний період, який складав відповідно 136,7%, а найменший темп зростання у 2009 - 105,5%, що пояснюється негативним впливом світової економічної кризи на усі економічні показники в Україні. У 2006 році середня заробітна плата за місяць по Україні перевищила межу 1000 гривень та склала 1041,47 грн., при цьому її приріст становив 29,2% порівняно із 2005 р. У 2010 році економічна ситуація у країні набагато покращилася і темп зростання номінальної заробітної плати досяг 120%, а фактичний розмір номінальної заробітної плата на місяць перевищив межу 2000 грн., досягши відмітки 2239 гривень. Станом на 2013 рік за офіційними даними номінальна заробітна плата громадян України складала 3126 гривень.
Стосовно індексу споживчих цін, то темп його зростання у порівнянні з попереднім роком коливався в межах 99,4% в 2002 році та 125,8% в 2000 році протягом досліджуваного періоду. Загалом темп зростання індексу споживчих цін мав тенденцію до зростання протягом 1997-2008 років. Але в остання роки, починаючи з 2009, темп зростання індексу споживчих цін характеризуються тенденцією до зниження, так у 2009 він становив 112,3%, а в 2013 вже 102,3% по відношенню до попереднього року.
Реальна заробітна плата за досліджуваний період коливалась в межах 145,6 грн. в 1997 та 3007,2 грн. в 2013 році. Найбільший темп зростання реальної заробітної плати припав на 2005 рік та склав 139,2%, це пояснюється найбільшим зростанням розміру номінальної заробітної плати та досить поміркованим темпом зростання індексу споживчих цін, що склав 110,3%. Найменше значення темпу зростання реальної заробітної плати припало на 1998 рік, що викликано низьким темпом зростання реальної заробітної плати та високим показником зростання індексу споживчих цін - 120%. Фактичний розмір реальної заробітної плати перетнув межу у 1000 грн. в 2007 та склав 1158,7 грн., а темп зростання реальної заробітної плати по відношенню до попереднього року склав тоді 124,2%. Межу 2000 гривень реальна заробітна плата, як і номінальна, перетнула у 2010 році, в цей рік темп її зростання склав 120,9% (табл.3.1).
Динаміка номінальної і реальної заробітної плати та індексу споживчих цін в Україні за 1997-2013 рр. [3]
Темп зростання до відповідного періоду попереднього року,%
Темп зростання до відповідного періоду попереднього року,%
Отже, незважаючи на позитивні показники зростання номінальної заробітної плати в Україні, говорити про високий рівень життя її населення не доводиться, оскільки показники реальної заробітної плати мають надто повільні тенденції до зростання, а варіація верхньої та нижньої межі, якої сягає на місяць заробітна плата громадян становить від 1118 грн. до 20000 грн. Це викликано, передусім, впливом інфляційних процесів в країні, які фактично зростають, що відповідно викликає здешевлення національної грошової одиниці, зниженням рівня добробуту населення в Україні, а за офіційними даними індекс інфляції має уповільнені темпи зростання упродовж всього періоду нашого дослідження.
Згідно законодавства України номінальна заробітна плата регулюється за рахунок розмірів мінімальної заробітної плати. Проаналізувавши показники та динаміку розміру мінімальної заробітної плати в Україні за 1997-2013 роки можна зробити висновки, що даний показник протягом усього досліджуваного періоду мав чітку тенденцію до зростання (табл.3.2).
Процес зростання цін за період 1997-2013 рр. проходив і триває до сьогодні в країні майже без гальмування, а отже і знецінення грошової національної одиниці України триває й досі. За динамікою змін, мінімальна заробітна плата пересічного громадянина (табл. 2) у 1998 р. зросла в 2рази і складала 200% порівняно з 1997 р., у 1999 та 2000 роках рівень мінімальної заробітної плати у грошовому еквіваленті не змінився та дорівнював 74 грн. З 2001 р. до 2013 р. мінімальна заробітна плата громадян України зростала, але темпи зростання були дуже повільними. В 2011р. взагалі відбулося гальмування, і мінімальна заробітна плата громадян зросла лише на 8,29% відносно попереднього 2010 року. Але у 2012 р. пішло не значне пожвавлення, яке становило 12,4% (табл. 3.2).
Варто відмітити, що значне підвищення рівня інфляції в Україні припало на події "Помаранчевої Революції" та періоду політичної нестабільності в державі, та, як наслідок цих подій, відбулося і підвищення рівня мінімальної заробітної плати з 605 грн. у 2009р. до 869 грн. у 2011р., при цьому приріст сягнув рівня 43,64%, або зріс на 264 грн. Найменший додатній приріст припадає на перше січня 2011 року і становить лише 8,29% або 72 грн. (табл.3.2 ).
Динаміка розміру мінімальної заробітної плати громадян України за 1997-2013 рр. [3]
Абсолютне зростання мінімальної з.п., грн.
Темп приросту мін. з.п .до попереднього року, %
Таким чином, з моменту запровадження гривні, як національної грошової одиниці у 1996 році, під впливом дестабілізуючих факторів, мінімальна заробітна плата в Україні за період дослідження хоча і зросла приблизно у 71 раз (табл. 3.2), але добробут громадян країни, які мають фінансовий дохід у вигляді заробітної плати не зростав через інфляцію та здешевлення національної грошової одиниці, бо індекс купівельної спроможності національної грошової одиниці зменшувався, а індекс споживчих цін зростав.
За законодавчими актами мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на одну працездатну особу, тобто в основу розрахунку розміру мінімальної заробітної плати індивіда покладено розмір його прожиткового мінімуму. Розмір прожиткового мінімуму встановлюється Кабінетом Міністрів України та затверджується Верховною Радою України при прийнятті Закону України "Про Державний Бюджет" на відповідний рік. Розрахунок прожиткового мінімуму здійснюється з використанням вартісної величини прожиткового мінімуму через мінімальний споживчий кошик, тобто набір продуктів харчування, непродовольчих товарів та набір послуг.
Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, за поданням Кабінету Міністрів України затверджується Верховною Радою України щорічно допочатку розгляду Державного бюджету України і періодично переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін разом із уточненням показників Державного бюджету України та публікується в офіційних виданнях. [7]
В Україні прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу. Крім того, прожитковий мінімумвизначається диференційовано в залежності від вікового критерію або в залежності від соціальної та демографічної групи осіб:
- для дітейвіком від 6 до 18 років;
- для осіб, які втратили працездатність.
Мінімальний споживчий кошик,тобто прожитковий мінімум, визначається, яквартість набору товарів та послуг, мінімально необхідних для задоволення потреб у харчуванні на рівні фізіологічномінімальних норм споживання (окремодля дорослих, дітей, людейпохилого віку), а також мінімальних потреб в одязі, взутті, предметах домашнього вжитку, медикаментах, комунальних і побутовихпослугах, транспорті, культурі тощо.
Слід зазначити, що за даними ООН, середня вартість споживчого кошика для однієї особи має становити 17 доларів на день. Якщо ж людина отримує заробітну плату близько 510 доларів на місяць, то вона перебуває на межі бідності. Тобто, в порівнянні з середньою заробітною платою громадянина в Україні, виходить, що заробіток українців на місяць майже вдвічі нижчий за межу бідності, ніж у сусідніх європейських країнахЗаробітна плата на сьогодні за офіційними даними в Україні, серед молоді до 30 років, коливається в межах 941 грн. або (118 дол.) а за стандартами ООН - 510 доларів на місяць, що не відповідає, а ні міжнародним стандартам ООН, а ні нормам щодо фізіологічних потреб людини [6]
Вартість споживчого кошика на 1 місяць за 2010 р. [5]
Запропонований за даними опитування українців
Запропонований за розрахунками експертів ООН
Отже в таблиці 3.3 наведемо вартість споживчого кошика терміном на 1 місяць, які запропоновані владою України, за даними опитування українців та за розрахунками експертів ООН. З неї ми побачили що показники не співпадають один з одним, і показують не раціональне використання споживчого кошика.
Споживчий кошик в Україні був затверджений у 2000 р. та відтоді суттєво не переглядався владою України. Вартість набору продуктів і послуг, що входять до споживчої корзини, є найважливішим показником, виходячи з якого розраховуються прожитковий мінімум і мінімальна зарплата громадянина України.
За рішенням уряду України, склад споживчого кошика становить на 1 рік на одну особу:
- два кілограми сала (або 5,5 грамів на день) на одного дорослого й півтора кілограма (трохи більше 4 грамів на день) на підлітка;
- одне яйце на день на підлітка, пів яйця на дитину і 0,6 - на дорослого;
- 16 кг яловичини (більш,як 43 г на день);
- свинини 8 кг на рік (21 г на день);
- два кіло птиці (14 кг на рік, або 38 г на день);
- ковбаси 9 кг (24,5 г, або один шматочок на день);
- 62 кг білого хліба (169,8 г на день, жити можна);
- 25 кг помідорів і огірків разом (68 г на день);
- 60 кг фруктів і ягід (164 г на день, півтора яблука);
- 13 кг кондитерських виробів на рік.
Розглянемо споживчий кошик громадянина України щодо забезпечення одягом (табл.3.4).
Споживчий кошик українця на 2011рік, у розрізі забезпечення одягом [3]
Згідно з чинною структурою споживчого кошику в Україні виокремлюють для сім`ї на 1 рік також:
- три ковдри (використовувати 10 років),
- 6 простирадл та наволочок - (4 роки),
- півпляшки шампуню та 1,4 тюбика зубної пасти,
- 5 упаковок валідолу або валеріани,
- 6 упаковок болезаспокійливого або жарознижувального,
- 9 пачок вітамінів і 1 пачка гірчичників. [4]
Урядом України встановлені також і норми водопостачання від 3,2 до 5,6 кубометра на людину, 9,8 кубометра газу на місяць, тоді, як раніше було 31,36. Норма на місяць споживання електроенергії -- 110 кВт/год. для квартир із газовими плитами, 225 для квартир з електроплитами. Місячна норма розмов на телефон - 20 хвилин. Місячна норма отримання друкованих видань за передплатою чи вроздріб -- 52 примірники (один тижневик). З 1 до 1,3 збільшена місячна норма відсилання листів. Раз на місяць пропонується відвідувати бібліотеку чи купувати книжку. А також на рік заплановані прання двох кілограмів білизни в пральні, чотири стрижки та 0,2 фотографування і 524 поїздки громадським транспортом на рік, тобто 1,4 поїзди на день.
Нововведення споживчого кошику на 2012 рік урядом України [4]
За даними табл. 3.3, і 3,4, 3.5, переліку товарі та споживчий кошик, запропонований урядом суттєво відстає від реального прожиткового мінімуму пересічного громадянина України. Вартість стандартного набору споживчого кошика на сьогоднішній
Аналіз бідності в Україні: економічний і соціальний аспект курсовая работа. Социология и обществознание.
Начало Сочинения По Картине Примеры
Сочинение По Тексту Нагибина Дружба Егэ
Рудницкая Юдачева Проверочные И Контрольные Работы
Ответ на вопрос по теме Исторические этапы развития Финляндии
Незнание Законов Освобождает От Ответственности Эссе
Реферат: Задачи, направления и формы использования документов в государственных и ведомственных архивах
Реферат На Тему Ургентные Состояния В Пульмонологии
Реферат по теме Прекращение брака
Реферат: Філософія епохи Просвітництва
Доклад по теме Развитие экспортной продукции Украины
Реферат На Тему Психология Профессионального Самоопределения
Курсовая работа по теме Управление персоналом
Реферат: Конструктивизм в американской общественной науке
Дипломная работа: Кредитна політика комерційного банку
Отчет По Производственной Практике На Ферме
Как Лучше Начать Сочинение По Литературе
Реферат: Методическое письмо Опреподавании учебного предмета «Основы безопасности жизнедеятельности» в условиях введения федерального компонента государственного стандарта общего образования I
Курсовая работа: Языковые особенности романа Л.Н. Толстого "Война и мир". Скачать бесплатно и без регистрации
Сочинение Уголок Моего Города
Сочинение Про Золотую Осень 10 Класс
Развитие творческой активности учащихся на занятиях кружка "Художественная обработка кожи" на примере фоторамки – трансформера "Хранилище мгновений" - Педагогика курсовая работа
Механизмы функционирования организационных систем - Менеджмент и трудовые отношения реферат
Статистический приемочный и входной контроль качества продукции - Менеджмент и трудовые отношения контрольная работа