"Американський псих(опат)" як ліки проти наслідків совєцької каральної психіатрії

Чому в дужках? Та тому що psycho - ніякий не "психопат". Герой не має жодних патологій. Він псих. Просто йобаний псих. На всю голову "хворий" (“sick (of)" ув англійській мові означає й "утомлений (від)", що дуже добре характеризує Патріка).

А то й не "американський" - "амерікан", бо назва є очевидною грою з брендовими назвами типу "Амерікан Експрес". Хоча щодо останнього я не принциповий. Хай буде по-нашому.

Отже, продовжимо з перекладу. Читати можна. Це вже файні новини як для українського ринку, ще й продукту від харківських видавців. Звісно не Лукаш чи Перепадя. Та перекладачка Олена Оксенич має уявлення про парадигму нашої мови. "Пальто" в неї відміняється, "h" передається буквою "г" (Маннгетен - я щоправда не любитель дурних подвоєнь, які ми зовсім не вимовляємо). Дотримується дієслівного синтаксису - принаймні не складається враження, що читаєш російську з українською лексикою.

Однак, до багатьох варіантів перекладу я б запропонував альтернативи, більш простомовні й лаконічніші. Приміром - "заради Бога" --> "на Бога", "Боже правий" - явно ліпше, себто активніше (не тільки коротші, а й смисловий наголос у слові "Бог" на 1-2 складі) звучать як для діалогу людей, котрі рухаються - швидко їдуть у таксі. Навіть "ради Бога" читалося б пристойніше - але, на жаль, у декого українська=антиросійська (часто лише в царині лексики; любий російський синтаксис залишають).

Що ж, хай костурбаті варіанти перекладу будуть на совісті редактора (навіть не перекладачки), який певне чув українську лише по тілівізєру й у школі.

Зрештою, редактори в нас зазвичай "відбувають" (ачи й "відбивають") місце, а не займаються роботою за призначенням. Що вдієш, тяжкий спадок тоталітарного минулого, котрий ми бачимо в книжках поряд з аби-як покладеним асфальтом на вулицях.

Власне, роман "Американський псих" про минуле нетоталітарне й саме про ті часи, коли ми з нашого тоталітарного на іншому кінці півкулі тільки-но вилізали. Цивілізовані держави на той час послуговувались розвиненим капіталізмом, котрий хоч і є нині найліпшою економічною моделлю, та все ж ідеальною аж ніяк не є. Як кажуть - "ліпшої не придумали". Неідеальні вади й висміяв Б.Е. Еліс (без дурних подвоєнь, плізі) майже 20 років тому.

Тим-то роман є актуальним для нашої нації, яка тільки-но ступила назустріч Європі. Може слугувати навіть застереженням. Що, наприклад, треба дивитися глибше в західні віяння й переймати їх з розумом, зважаючи на власну унікальну ситуацію й культуру. А не як гіпстерня "аби-лише-всі-бачили-що-я-моднявий". Вартувало б вилікуватися від комплексу меншовартості, виробити імунітет до нахабного маркетингу, вивчити англійську мову, аби не їсти з лопати пропущене через фільтр відсталого "русского міра". Але це вже з області утопії. Ми про роман.

Маркетинг Еліс обсміює з перших сторінок. Очима багатенького "вищого" білого класу Мангетена виходить вдвічі ядучіше, ніж було би, приміром, від імені якогось чорного жебрака з Гарлему. По-перше, наближення максимальне. По-друге, максимальне наближення робить стьоб майже безмежним, позаяк найперший об'єкт стьобу автора - головний герой Патрік Бейтмен. А оповідь від першої особи - й ми маємо змогу спостерігати за рефлексіями, оцінками, барвами емоцій "успішного" Пата повсякчас.

Герой подумки відзначає кожну брендову назву (що не брендове - зневажає) й ледве не кожну брендову річ описує в “найкращих” традиціях американської реклами. Можу лише поаплодувати авторові навстоячки. Плюс не тільки в тім, що читач широко пізнає історичну реальність Ньо-Йорку кінця 80-их (таки дуже цікаво) - чудовішого способу показати, яким лайном набита голова Патріка, годі знайти. До речі, як і голови його приятелів, що ясується нам у розмовах і такій іншій соціальній активності.

Еліс напрочуд файно грається з відтінками ставлень поміж героями й передає життя нью-йоркської багатої молоді, не побоюся цього слова, бездоганно. Фальш, лицемірство, мати замість бути, брак любові, засилля дорогих тілесних задоволень (навіть кокс нюхають, а не крек курять як нормальні люде).

Спойлери:

1. Кров. Так, блядь, кров. Чорний гумор. Секс. Я розумію, що типова цільова авдиторія книгарень - дівчата й молоді жінки. Але я, білий гетеросексуальний чоловік, радий нарешті почитати рідною мовою щось окрім "кардамонів у тональності вагіни" з ідеальними (і, на щастя, неіснуючими) марічками та йванками.

Утім, не варт очікувати звичайного трешака. Роман - критика тогочасної американської верхівки, яка зара' саме й робить політику в США (вітання Трампу!). Вельми дотепна критика, скажу я вам, панове.

2. Змазана кульмінація, яка не дає бажаного естетичного оргазму. І боюся, це вада перекладу. Бо що дальше в ліс, то обломніше перекладати - тямлю. Ще й блядське видавництво напосідає…

3. Хоча загалом, історія затягнута - і це геть не стосується перекладу. Ну нахєр по 300 разів перетирати ці "світські" посиденьки в ресторанах, барах, на "ілітних" вечірках? Можна було б і скоротити, пришвидшити розвиток дії. Хоча так, кінець 1980-их...

4. Найінтенсивніше шкода мені було першу жертву - нещасного бомжа. Ото я ледь не розревівся, і мов герой відомого мему, що він сипле пісок з рук, журився ще мачину часу безмежною жорстокістю світу.

5. Вбиства описані смачно, з деталями. 90% - це вбивства жінок, з позірним описом анатомічних подробиць (від слова "дробити"). Тому вразливим дівчатам варто добряче подумати, перш ніж читати роман. Та й хлопцям - хіба що ви прокачені бітарди (як скромний автор рецензії).

6. Оргазм керує світом. (Зрештою, кажуть, Чикатило пустився берега, бо не міг оргазмувати як людина.)

Раундап:

Коротше, читайте, научайтесь і свого (перекладу) не цурайтесь.

“Американський псих” читання гідний вже тим, що є феноменом, який чимдалі надломив лицемірну пуританську мораль. (Що вона, приміром, не дозволяла публікувати “Квіти Зла” - повністю - в Хранції ажно до 1949).

П.С. Обкладинка файна.

П.П.С. Якщо вам не сподобалися матюки у цій рецензії, книгу раджу не читати.

П.П.П.С. Всі картинки з посту чесно спи... взяті з ґуґла.

***

Автор рецензії: Артем Бебик

Твітер: @artem_bebyk

Літературний блоґ автора: bebyk