Alta Via dei Monti Liguri — 430 км в пошуках води

Після проходження маршруту в Швеції розуміння того, що довготривалі маршрути то найкраще що може з вами статись, я почав шукати куди піти далі, що б пройти ще. Дякуючи сайту Traildino я знайшов цей маршрут в Італії, Alta Via dei Monti Liguri — далі AVML. 

Маршрут довжиною у 430 км, бере свій початок в селі Ventimiglia і закінчується в La Spezia. Найбільше місто на шляху (ми в нього не заходимо) Genova, десь далеко, ближче до кінця ми споглядаємо на Лігурійське море, спробувати чи дійсно воно тепле та чудове, можна тільки на фініші, ну або на початку. Також, маршрут можна легко проїхати велосипедом, найбільш складні частини там просто траверсуються або є спеціально велосипедна “доріжка”.

В принципі, маршрут ділять на 15 відрізків, і відповідно за два тижні його можна пройти. Складність може полягати у вашій фізичній підготовці, не всі готові йти по 30 км + щодня, тому 18–20 днів, оптимальний період часу.

Чому цей маршрут?

Важко було знайти щось в районі до 500 км, і щоб не дуже далеко. 

Після Швеції, хотілось чогось теплішого, Лікійка поки не варіант взагалі, не тягне туди.

Ну, і хотілось подивитись на ті Альпи, як вони там без мене. 

Дорога.

Майже тим самим складом, що і на Kunglseden, ми зібрались у Києві, таксі, Жуляни, зважування і от ми вже летимо.

Ваги в аеропорту мене дуже порадували, 19 кг, (без води) вага всього спорядження разом із їжею, на 20 днів, здається доволі не погано.

Прилетіли ми в Геную, і можна сказати відразу розпочались пригоди.

Там вам треба добратись до центрального вокзалу, Genova Brignole. Це не складно, із аеропорту курсує декілька автобусів, доволі часто, тому з цим проблем немає.

Не перепутайте, вам треба Volabus. Інші теж їдуть в центр, але не туди куди вам треба.

Далі на вокзалі, купуєте квитки до Ventimiglia, один квиток коштує 13,90Є, їх купити можна як і в касі, так і в автоматі, так як людина я вже старша, купив в касі. 

p.s. цікаве спостереження, квиток з моменту його покупки, дійсний 4 години, якщо ми все правильно переклали. Не забувайте прокомпостувати перед тим як сідати в потяг.

Також, на потягах ніде не написано куди він їде, так як в нас, а табло не завжди працює (це вже як в нас) тому, щоб не пропустити свій, можна когось запитати, або знайти розклад.

Пригоди розпочались, коли ми купили швиденько квитки, та пішли в Salewa Shop щоб купити газ, бо в селі звідки ми починаємо його немає. І о вау, в салеві його не було, продавець порадив нам йти в Decatlon, який за 2 км від нас, а потяг вже за 30 хв. Ситуація не з приємних, тоді власне ми і переклали що, квиток дійсний 4 години, і рушили в магазин.

В самому магазині газ був, єдине що тільки 230 гр балони, тому ми взяли 3 і пішли назад. Але, їх там було дуже мало, а всі інші були цангові, тому майте на увазі, з газом там важко, або я не знав де шукати.

Так як декілька потягів ми пропустили, і відповідно зібрались тільки на останній, то приїхали о 23–00, що нас не дуже радувало, бо наш кемпінг був за 3–4 км від вокзалу, варіантів було не багато і ми пішли туди. В принципі, якщо оцінювати, то добирання до стартової точки маршруту досить таки просте, якщо забрати газ, то все просто. 

Маршрут.

Ну що, Йдемо пройдемось?)

Посилання на маршрут, і перепадами висот, GPX треком та іншою “технічною інформацією”.

Так як наш перший ходовий день, розпочався прямо біля моря, це було приємним бонусом. 

Перші кілометри, які ми вчора в ночі йшли із вокзалу містом, сьогодні відповідно йдемо ними ж. Скажу відразу, мітку помітити важкувато, трек на телефоні дуже допомагав.

Перша мітка, яку ви бачите в принципі, і звідси ж розпочинається маршрут, не офіційно правда, але все ж.

Далі ви підіймаєтесь альсфальтованою дорогою над містом, звідки відкривається вид на сусідні покрівлі будинків та море. Якщо маєте бажання та можливість, вставайте раніше, щоб піднятись на верх, коли сонце не буде так палити вас.

Йдучи далі, ви натрапляєте уже, скажемо на офіційну позначку того, що наступні 450 км ви будете страждати)

В принципі маркування доволі таки багато, є правда місця, де без треку на телефоні не розібратись, але все ж маршрут маркований доволі не погано, коли звикаєте до вашого темпу та всього довкола, то йдете просто вже інтуїтивно та впевнено, лиш зрідка звіряючись.

Стовпці на яких написаний кілометраж, не вірте їм, дуже часто вони говорять не правду, і часто ми йшли в перед, а кілометри рахувались назад, складалось враження що їх хтось навмисне міняє місцями.

Але бачити на них якісь серйозні дати, в даному випадку мітку у пройдених 100 км, дуже таки приємно. Бо розуміння, скільки ти проходиш, і скільки ще йти приходить не відразу. Хотілось би такі штуки і в Карпатах бачити.

200 км! на жаль позначки 300 ми так і не побачили, не зрозуміло де вона.

Далі по маршруту, вже після 300 км, частіше з’являються от такі позначки, вони теж наші, і йти по них можна. Думаю, вони просто ще не встигли все змінити, або не планують взагалі.

Ближче до кінця, майже всі позначки виглядають от так, я б сказав що вони більш інформативні та корисніші, але то кому як.

В містечках, вони вішають от такі “таблички” щоб ви прямо взагалі ніколи не загубились, хоча конкретно після неї, маршрут іде через чиєсь приватне подвір'я і кущі, мітка крута, трек не дуже)

Інколи можна зустріти такі малюнки, але навіть вони інформативні та корисні, хоча я про всяк випадок перевірив трек.

Трек проходить через дорогу, і навіть тут видно куди йти, хоча повторюсь, перші дні я дуже часто дивився в телефон, і не дарма. Тому, адекватна батарея та павербанк, повинні бути поряд. 

Після перших годин, гори починають підійматись вверх, повільно правда, але нас це повністю задовольняє. 

Якщо придивитись, то видно стежку якою ми йшли, дивне явище, хмара яка з ліва, не перевалювалась через гребінь, хоча дуже хотіла. Взагалі початок я б сказав дуже легкий, та впевнений, єдине поки звикаємо до температури повітря на вулиці, особливо в сієсту жарить дуже таки серйозно, але починаючи з першого дня і до останнього, ми рухались і під час неї) 

Загалом, можна сказати що гори в Італії, мені нагадують наші Шпиці, але то не вони)

Перед поїздкою, я читав що на маршруті має бути віа феррата, єдине фото я не знайшов, тому в принципі не знав до чого готуватись, але ви будете готові краще як я, якщо захочете піти.

В принципі, нічого страшного, невеличка ділянка метрів 5–6 із металевим тросом з боку, швиденько її проходите, правда якщо потрапити в дощ, то треба буде сильніше триматись руками. 

Далі стежка вже ширша, і ви йдете там впевненіше. Там навіть їздять на велосипеді! (тут на фото, я ще на 10 кг важчий, ніж в кінці :D) Сонце, активний ходовий день допомагають вам скинути зайві кіло, як добрий день. 

Після віа феррати відкривається дуже гарний краєвид на каньйон та гори що поряд, єдине що хмари дуже швидко все затягували, і не вдавалось спіймати якийсь гарний кадр.

Але, хоч щось таки та й є. 

Теж саме місце, тільки буквально 2 хв, і хмари вам не дають нічого бачити, правда ховають від сонця, що дуже радує.

Ще щось на маршруті.

Інфраструктура на самому маршруті розвинена дуже добре, тобто. Є рефюджі (колиби) в яких ви можете зупинитись, не безкоштовно звичайно, є просто тьма варіантів як пройти маршрут на 1–2–3 дні, варіант як доїхати на авто, і залишити його поряд, є навіть один варіант щоб на електричці, їхати швидко в низ, до моря, до Генуї! 

Єдине, ми змогли зайти тільки в один рефюдж, всі інші були зачинені по причині того, що це був кінець сезону.

Також, дуже багато закинутих будівель, як в більш менш адекватному стані, так і просто фундамент. В принципі, можна планувати в них ніч, але що робити із водою, не дуже ясно, бо поряд її немає.

Розпочнемо із того, про що дуже жаліли. В описі маршруту, був абзац про обсерваторію (на фото вона), нічого особливого в порівнянні із ПІЧ, але по своєму круто та гарно. Із вершини відкривається гарний краєвид, а в середині постійно є дідусь, який не говорить англійською, але це не заважає йому розповісти вам декілька історій, та запропонувати кави.

Чому жаліли? Бо на карті це ніяк не позначено, і ми заночували в низу, а коли вийшли в ранці на верх, то зрозуміли що це не дарма не наносять на карту, це дуже круто, і варто того щоб заночувати з верху, ловити вечірній захід сонця, та світанок із італійським дідусем поряд, та італійською кавою в руках. Тому, раджу дуже!

На вершині є сонячний годинник, та поряд лавочка в затінку, щоб відпочити та насолодитись моментом. 

Як ми зрозуміли, раніше тут видобувалась якась руда, а це приклад того як її спускали в низ, воно не працює, чисто музейний експонат, але все одно цікаво.

Ще одна причина, чому треба там заночувати, це вид на озеро із цієї обсерваторії, кожен наш крок, я картав себе що погано підготувався, і пропустив такий шикарний момент.

Найстаріша будівля, яку ми зустрічали. Стіни там дуже товсті, а в середині місце для багаття, і навіть немає сміття! Є підозра, можливо там зупиняються пастухи, коли випасають корів/овець.

Заради цього будиночка, ми скинули 150 м, але не пожалкували. Поряд є вода, шикарне місце для наметів, а в середині, якщо б ви там захотіли спати є все для комфорту. Нари, пічка, свічки, залишена кимось консервована їжа, штопор і тд!

Із набутим досвідом, радив би тут робити день 0, для відпочинку. Просто ідеально-шикарне місце для цього.

Зустрічались і більш аскетичні шелтери, нічого особливого, але в погану погоду, чи під час дня який затягнувся, дуже радують вас. (поряд із цим є вода, червень місяць!)

В середині, є все щоб ви приготували собі їсти, якщо випадково закінчився газ, ну і мокка для кави, ми ж в Італії як не як.

Були і більш цивільні, та крутіші варіанти. Поряд яких річка, багато місця для наметів, декілька будівель, ну і церква звичайно, там їх дуже-дуже багато. 

Так так, поряд із кемпінгом у вас є мармуровий умивальник. Багате життя, воно таке. 

Тут вже є все, що і в місті. Душ, туалет і тд. Можливість підїхати на авто, та піти на сусідню вершину. Ми коли з ранку спустились з неї сюди, то тут було просто повно людей, із дітьми, люди літнього віку, які просто гуляли або збирались на верх. 

До цього настільки близько їх не бачив, але вітряків там дуже багато, поряд із цими ми навіть спали одну ніч, спочатку нам здавалось що ми не заснемо під їх шум, але коли залізли до спальних мішків, той шум був як колискова.

Хотілось би більше сфотографувати, але як бачите погода цього не хотіла. Це вхід, до закинутої бази НАТО, вона вся виглядає як оці блоки, в графіті. І в ранці, ми зустріли там людей з 8, які катались на велосипедах поряд.

Харчування. 

Не можу не написати про місцеву їжу, бо що що, а готувати та їсти, італійці вміють.

Перші дні, ми харчувались там, що несли самі. В мене це було власне виробництво, а в мого напарника James Cook, які напряглись і зробили легкохідні пакети, ура! Так, я із тих людей, які беруть із собою тарілку і роблять це в ній. 

1. Пакети займають багато місця, як із сухою їжею, так і коли пусті, зважаючи на те, що сміття можна викинути не “часто” то за декілька днів, ви назбираєте їх, таку солідну пачку.

2. В тарілці все краще перемішати та запарити. (в кожного свої таракани)

От такі пакети, в сто разів краще пакувати вже пусті, і займають і важать просто дуже і дуже мало місця.

Якщо вам подобається таке, пишіть Куку можливо буде виробництво на загал. (маю надію вони не проклянуть мене після цих слів)

Окрема стаття про Кук, буде пізніше, а далі про місцеву їжу!

Дуже, і дуже часто ми проходили такі шикарні та атмосферні заклади. Або не було часу, або це був ранок і треба йти далі, або або або. Кожен раз щось заважало. Перший раз, коли це сталось ми були голодні як вовки, а голод це ваш друг всі дні, щоб і в якій кількості ви не їли, цього мало, ваш організм як парові двигуни на Титаніку, щоб пливти далі, вам треба їсти.

Тут, моє щасливе обличчя говорить саме за себе. Величезні порції, місцеві продукти, і домашня кухня, це просто відпад. 

Вже тільки після цієї страви, я розумів що наївся, але продовжував то робити, бо: завтра так не буде, і о господи як це смачно!

Волинська душа через два тижні, хотіла картоплі та м’яса. От власне і воно)

Якби я пішов цей маршрут другий раз, то тільки через те, щоб спробувати цей сир. На жаль, через мій низький рівень італійської, я не знаю його назви, тому не можу сказати. 

І так. На одну людину, із 3 стравами, десертом, кавою та 1.5 л домашнього вина, це коштує 12 Є. Чи варте це того? 100%. Чи дорого це, і так і ні, конкретно в тих умовах це за безцінь, так кожен день так робити не будете, але радувати себе все одно треба. 

На рахунок того, щоб не нести 8 кг їжі, а докупляти її в магазинах.

Ідея хороша, виконання погане. Магазинів по маршруту дуже мало, не зрозуміло коли вони працюють, а коли ні. Деякі не працюють у вівторок, деякі в понеділок, підлаштуватись під таке не реально, загуглити тим більше. За весь маршрут, ми були тільки в 1 магазині, де асортимент дозволяє щось докупити в наплічник, щоб це не було в консерві, важке, в склі і так далі. Тому, плануйте вагу наплічника дуже і дуже ретельно. 

p.s. з нового досвіду, скажу що в наступний раз буду намагатись, вчитись рахувати калорії, що більше то краще. Під час денних переходів, високої температури ваш організм працює дуже активно, і йому треба паливо, що більше то краще. Тому, якщо плануєте довгий похід, беріть найкалорійніше що зможете взяти, ви все одно скинете багато ваги, як не крути. В поході ви їсте щоб жити, і живете щоб їсти!

Вода! 

Найважливіше, із всього що ви зараз прочитали до цього, навіть більше важливіше за їжу, а до неї я відносився серйозно. 

До цього погоду, ще ніколи в житті я не думав, і не потрапляв в такі ситуації, коли води взагалі немає, і не відомо чи буде вона завтра. Моральна складова в такі моменти, м'яко кажучи не дуже стабільна, фізична тим більше. 

Я б виділив воду як найскладніший етап у підготовці та проходженні маршруту.

Вам потрібно нести як мінімум 4 л води на собі, (в залежності хто як і скільки п’є.) Вечір і відповідно і ранок, мають бути біля води, якщо ні, у вас її має бути із запасом щоб приготувати їсти на вечерю та сніданок. 

При підготовці та вивченні маршруту, я знав що є одна зона 40 км, без води взагалі, але в принципі інші ділянки, мають які не які джерела, і воду поновити можна. На практиці в нас було 2 ночі без води (щоб пити, тільки для готовки). Одна із них, це було найскладніше випробування за всі походи, ні дощ, ні сніг, ні це все разом не зрівняється із відсутністю води, та не впевненістю чи буде вона завтра, але з тим самим це цікавий досвід.

Так от, де ж її там брати? Так як це був кінець сезону, всі річки які були на картах, пересохли, найчастіше вода нижче 800 м та в селах, також можна поросити в людей, теж робочий варіант, хоча одного разу нам не відчинили двері.

1. Вода є біля притулків, майже завжди, тому надіятись на них варто, позначати на карті теж.

Ось тут власне, вода біля притулку, хоч все і зачинене але вона відкрита, що радує.

2. Наступний вірний варіант, це звірятись із розташуванням джерел та кранів, які розташовані біля села або найближче до нього. Звірятись, тобто дивитись скільки кранів позначено на відрізку на конкретний день, та намагатись перевірити їх на декількох інших картах, ну і біля села більша вірогідність набрати води.

Так виглядає кран в селі, правда там написано що вода брудна і її пити не можна. Але нічого такого, смачна та чиста.

Це також в селі, єдиний мінус, вона там набирається не дуже швидко, тому варто там робити перерву, набрати все повністю, напитись самому та рушити далі.

3. Місцеві люди. Доволі доброзичливі та привітні, не розмовляють англійською, тому вивчити декілька стандартних фраз, про воду, їжу і тд буде дуже корисним. 

4. Намагайтесь на відрізку, який ви плануєте пройти за один день, про-маркувати всі місця із водою, щоб розуміти, коли вам треба йти швидше, де набирати води краще, щоб не нести багато. Чим більше інформації ви обробите та вивчите, тим простіше йти трек, в принципі його йти не складно, складно то все вчити)

5. Негативні моменти, які заставляють вам багато вживати нецензурної лексики. 

Одного разу, ми йшли на кемп де мала бути вода, а там:

Хтось надів шланг на кран, та качав воду собі додому (там в них було велике господарство) прийшлось йти до людей, та просити щоб дали води, згодом правда вони зняли його та дали змогу помитись.

Інший раз, був набагато гірший:

На карті це місце позначене як джерело, за тими дверима шумить вода не гірше за водоспад Анхель, але як бачите замки не дають вам там нічого попити. Тому, повторюсь ще раз, водне планування дуже важливе. 

Отож, якщо правильно все прорахувати та підготуватись, то в принципі страшного нічого немає, цей похід можна порівняти із Боржавою, тільки так кожен день, води не багато, але вона є. 

Висновки:

Далі текст суб'єктивний, тому в близько до серця його сприймати не треба, хіба як додаткову інформацію.

Зараз скажу, що він ідеальний для велосипедистів, велика кількість кілометрів йдуть ґрунтовими дорогами через ліси та полонини, що в принципі швиденько проїжджається. 

Початок маршруту заворожує та захоплює погляд навколишніми вершинами, йти цікаво та динамічно, ближче до середини маршрут перетворюється в рутинне подолання відстані, для подальшого відпочинку на морі. 

Тому, мені маршрут не дуже сподобався, місцями круто, але в загальному враження не такі ж круті, як після Kungsleden. Хоча, досвід все ж корисний.

Коли йти?

Намагайтесь під кінець сезону, в кінці літа, так менш жарко, в ночі навіть трохи прохолодно, особливо коли у вас ночівлі високо. 

На рахунок, в кінець весни початок літа, треба дивитись по погоді детальніше, бо ще може лежати сніг. 

Якщо в мене немає 20 днів, а піти хочу, що робити?

Варіантів як зробити коло, або пройти тільки маленьку частину маршруту, є багато, залізна дорога проходить “поряд маршруту” і практично в будь який момент, можна зійти, та поїхати додому. 

Де ночувати?

Намет можна ставити де вам захочеться, у нас ні разу не було із цим проблем. Єдине, якщо ви стаєте в когось на полі, то вони просять не палити вогнище, воно і зрозуміло, дуже жарко, ну ви розумієте. 

p.s. Дякую, що читаєте. 

Як завжди буду радий, якщо ви залишите коментар про те, що сподобалось а що ні.