«Almost»

Сухі губи огортає густий сірий дим, через секунду розчиняючись у пропахлому ментолом і ранковою кавою, – від неї залишився тільки осад, що каменем прикипів до дна чашки, – повітрі.

Мінхо надто жадібно ковзає поглядом по чужому обличчі, нахабно повертаючись раз за разом до вуст, які роблять чергову затяжку, а потім спускається до тонких пальців, коли ті одним рухом струшують попіл із затиснутої між ними цигарки у фарфорове блюдце. І так по колу, поки недопалок не падає туди ж.

А тоді ці самі губи накривають його власні, вдосталь насолодившись тютюном із присмаком м'яти, грубо зминаючи та не менш характерно кусаючи садна, що ще не встигли загоїтися. Ці самі пальці стискають тепер не тонку цигарку, а коротке волосся на закривку Мінхо.

Джісон ненаситний. На його язику відчувається гіркий присмак диму, що лише сильніше збуджує Лі, коли той брудно прослизає ним у рот, міцно сплітаючись з його власним. Темп здається помірним і водночас до божевілля швидким, бо Мінхо не на жарт зносить дах і всі можливі гальма.

Він переймає ненаситність від Хана.

З шипінням штовхає його на потертий диван, нависаючи зверху. Мить дивитися в очі, читаючи в них живий і надто бажаний блиск, збираючись продовжити їхній поєдинок, але його зупиняє вказівний палець, притиснутий до його губ.

– Я потребую тебе нижче.

Хо без зайвих коментарів накриває губами бліду шию, виціловуючи її та залишаючи по собі яскраво-червоні маки. Хлопець під ним зовсім тихо старається залишатися беззвучним, але його видають гучні видихи.

– А я ще навіть не спустився достатньо нижче, – шепоче у вигин шиї Мінхо, обпікаючи шкіру подихом.

Джісон прикриває очі, піддаючись ласкам. Він цього так потребує.

Лі не знімає з нього футболку, бо холодно через прочинене вікно. Не знімає джинсів, бо не хоче, щоб той захворів. Навіть стареньких чорних конверсів не знімає.

Є щось в цьому, що змушує маленьке понівечене серце Хана здригатися, вириваючись із під шару пластирів та бинтів. Щось змушує за шию притягнути старшого для поцілунку, який той упустив раніше.

Джісон майже ніжно цілує рожеві губи, міцно закриваючи власні очі, – недозволенно щиро сподівається, що Мінхо робить те ж саме, – і тоне, тоне, тоне.

Не пам'ятає, як опинився на м'яких стегнах, не припиняючи цілуватися. Руки накривають плечі, тиснучи з напором, наче хочуть, щоб диван і спина Хо стали одним цілим. Язики майже ласкаво переплітаються, танцюючи під майже романтичну пісню.

Проте це не про них. Це не може перейти уявні межі. Бульбашка, що утворилася навкруг них лопає, коли Джісон із натиском проїжджається по опуклості на джинсах Лі. Коли із його ангельського рота злітає перший гріховний стогін.

Пальці з такою силою стискають тонку талію, відчуваючи під собою ребра, що Хан впевнений – маки розцвітуть не лише на його шиї. Повітря між ними нагрівається, немов розпечене скло. Джісон нетерпляче треться об Хо, хапаючись за його шию. Їхні язики та вуста безпорадно торкаються, все менше походячи на поцілунок.

Ними керує лише нічим не приховане бажання.

Проте одяг все ще залишається на Хані. Натомість Мінхо розтягує комір його футболки, – не дозволяє картатій сорочці впасти з пліч, – кусаючи гострі ключиці. Задумується: чи не поріжеться? Важко дихає, притискаючи хлопця ближче, коли здається, що ближче вже нікуди. Пальцями пробирається під тканину, окреслюючи впалий живіт, виражені через худобу хребці.

– Такий вразливий, – шепоче Лі, торкаючись вуха губами. – Крихкий. Мій кришталевий хлопчик.

Тілом спускаються приємні сироти, зачіпаючи поперек, через що Джісон неусвідомлено вигинається. Майже тендітно. Йому не має це подобатися так сильно. Запускає руку у волосся, відтягуючи пасма назад, щоб змусити старшого поглянути на нього.

– Не переймайся, – дивиться зверхньо, заредши підборіддя та загостривши погляд, – я точно не зламаюся.

Мінхо ховає усмішку в губах навпроти, утримуючи на вазі Хана, коли підіймається, щоб опустити його на той самий шкіряний диван, поки сам дістає з кишені куртки, що лежить на підлозі, один презерватив і напівпусту пляшку змазки з вишневим запахом і, він сподівається, смаком. Хан не зламається, але Лі цілком може постаратися, щоб той почувався розбитим після цієї ночі.

– Будь хорошим хлопчиком, – солодкий рівний голос доноситься до Джісона, поки той спостерігає за Лі, підперши голову рукою.

Ні, він точно не такий, але навіть без вказівки розуміє, що від нього потребують. Просто тому, що це Мінхо.

Перевертається на живіт, спираючись на підлокітник руками, підгинаючи під себе коліна.

– Сам ти хороший… – уїдливо відказує, але зупиняється на півслові, коли диван прогинається під ще одним тілом, міцні руки торкаються його стегон, а твердий член притискається до його заду через шар одягу.

– Ти щось казав? – самовдоволено питає Лі, широко проводячи долонею по його спині, а коли Хан повертає голову, щоб відповісти черговою провокацією, йому закривають рот черговим поцілунком.

Проте якщо Джісон не має змоги говорити, то все ще може кусати. Коли Хо відсторонюється, він затискає між зубів його нижню губу, насолоджуючись незадоволеним шипінням.

– Блядь, – лається собі під носа хлопець, вдаряючи його по одній з половинок, на що Хан лише тихо сміється. На губі залишається краплинка крові.

Мінхо стягує з юнака джинси разом із боксерами до середини стегна, стискаючи в руках м'який зад так, щоб краще було видно вхід. Джісон опускає голову, відчуваючи себе надто відкритим.

– Мінхо, – зривається тихий стогін, коли Лі на пробу торкається язиком вузького колечка м'язів, і те одразу стискається.

– Розслабся, Ханні, – шепоче прямо в те місце, змушуючи Хана стогнати знову через надмірну чутливість.

Язик рухається по колу, не наближаючись до середини, а тоді різко прослизає, і так само швидко повертається на попереднє місце. Це повторюється, поки Лі не починає зосереджено вилизувати Джісона зсередини, і той здригається, намагаючись торкнутися себе.

– Ні, – спроба видається провальною, бо його руку відбиває чужа.

Мінхо відривається від ласк, натискаючи великим пальцем на почервонілий вхід. Наливає лубрикант, гріючи його в долонях, і для Хана це здається майже милим.

Перший палець прослизає без особливого опору, розтягаючи тугі стінки м'язів. Коли Джісон сам подається назад, щоб відчути більше, Мінхо додає другий, а потім третій, поки молодший не починає стогнати надто голосно, а пальці влучати прямо в клубок нервів. Тримає хлопця за стегно, допомагаючи рухатися більш ритмічно, поки той сам намагається насадитися глибше.

– Достатньо, – шепоче Хан, коли його член здригається від надмірної стимуляції ззаду.

– Чудово, – усміхається Хо, облизуючи пальці. Вишневий присмак.

Він опускає власні штани з білизною, кілька разів проводячи по збудженню, а потім натягує презерватив, приставляючи його до входу. Не встигає він проштовхнутися всередину, як Джісон сам із протяжним стогоном насаджується на член, вигинаючись у попереку. Від такого видовища і відчуттів Лі сам не стримує стогін.

– Боже, який же ти… – промовляє, обхоплюючи талію під футболкою.

– Який? – з викликом у голосі запитує Хан, знову рухаючись на члені.

– Нереальний, – видихає Мінхо, закриваючи очі. – Лише мій.

Джісон майже стогне від того, настільки це правильно звучить. Саме тут. Саме зараз.

– Тоді трахни мене нарешті.

І хто такий Мінхо, щоб не виконати його прохання?

Він міцніше стискає талію, плавно занурюючись у хлопця, і одразу виходить ледве не повністю, повторюючи рухи з новою силою – до звуку удару шкіри об шкіру. Хан вже навіть не закриває рота, майже зриваючись на крик від шаленого задоволення, адже старший без особливих зусиль зачіпає потрібну точку.

Час стікає краплями поту зі спітнілих тіл. Лі на межі справжнього екстазу хапає хлопця за шию, щоб припасти до його губ із недбалим цілунком. Корпусом тулиться до спини, намацуючи руки, що мертвою хваткою хапаються за підлокітник, наче за єдину опору. Як тільки може переплітає їхні пальці, пришвидшуючись.

Єдне, про що думає Мінхо під час оргазму, – це кляті три шари верхнього одягу, що не дозволили йому відчути Джісона кожною клітиною свого тіла, коли вони майже злилися воєдино.

Хлопці часто-часто дихають, знесилено падаючи на диван. Тиснуться одне до одного, лежачи на боках. Хо притримує Хана за талію, щоб той не впав, і майже непомітно розглядає втомлені повіки, довгі вологі вії, рум'янець на щоках і багато інших дрібничок у Джісоні, що, як окремо, так і цілісно, складають для нього інший вимір. Його маленький всесвіт із безоднею в очах.

– Про що думаєш? – тихо запитує Хан, пальцями виводячи зірки на шиї Лі.

– Про тебе, – кліпає Мінхо, щоб повернутися в реальність.

Чому він завжди каже щось подібне? Вони навіть не зустрічаються, тоді чому… Байдуже. Джісон насолоджуватиметься цими моментами рівно стільки, скільки Хо їх даватиме.

– Важко не думати про мене після сексу зі мною, Мінхо, – усміхається хлопець, опускаючи очі, та його підборіддя торкаються чужі пальці, примушуючи повернути зоровий контакт.

– Ханні, я думаю про тебе не тільки після сексу. Я думаю про тебе під час, перед і весь час, що ти проводиш зі мною, – відказує Лі, майже торкаючись губ Хана своїми. – А коли тебе немає поруч, я думаю про тебе подвійно, – цілує, – коли сумую – потрійно, – знову цілує, – а сумую я завжди. Всі мої думки у твоєму полоні, Хан Джісоне.

Хану не на жарт перехоплює погляд, і той часто кліпає, намагаючись зрозуміти: це уві сні чи насправді?

– Я також, – врешті визнає Джісон, цілуючи. – Думаю про тебе, коли ти недостатньо близько, – поцілунок, – і коли надто далеко, – знову поцілунок. – Думаю про тебе навіть тоді, коли не мав би думати. Думаю тоді, коли думаю про кохання.

– Я думаю про тебе, коли думаю про того, кого кохаю, – шепоче Мінхо, і Хан щиро показує усмішку, яка належить тільки одній людині.

– Я думаю зараз про те, що кохаю тебе.

Вони були майже коханцями й ніколи друзями.

Тепер ніяких майже, лише Хан і Мінхо.