Альберт Ейнштейн «Чому соціалізм?»

Чи варто висловлюватися про соціалізм людині, яка не є фахівцем в економічних і соціальних питаннях? За низкою причин думаю, що так.

Давайте спочатку розглянемо це питання з точки зору наукового знання. Може здатися, що між астрономією й економікою немає істотних методологічних відмінностей. І в тій, і в іншій вчені намагаються відкрити загальні закони для певної групи явищ, щоб якомога ясніше зрозуміти зв'язок між ними. Але насправді методологічні відмінності існують. Відкриття загальних законів в області економіки ускладнене тією обставиною, що спостерігаються економічні явища, схильні до впливу багатьох чинників. І оцінити кожен із них окремо вкрай важко.

До того ж, добре відомо, що досвід, накопичений з початку так званого цивілізованого періоду людської історії, був значною мірою обмежений і схильний до впливу причин, за своєю природою неекономічних. Наприклад, більшість великих держав зобов'язані своєю появою завоюванням. Народи-завойовники робили себе юридично та економічно панівним класом завойованої країни. Вони привласнювали собі монопольне право на володіння землею і вибирали жерців тільки зі своїх лав. Ці жерці, у чиїх руках був контроль над освітою, зробили класовий поділ суспільства постійним і створили систему цінностей, якою люди стали керуватися в своїй суспільній поведінці, здебільшого несвідомо.

Ця історична традиція залишається в силі. Ніде ми не подолали того, що Торстен Веблен називав "хижацькою фазою" людського розвитку. Чинні економічні факти належать до неї, і закони, які ми можемо вивести з цих фактів, незастосовні до інших фаз. А оскільки мета соціалізму і полягає саме в тому, щоб подолати хижацьку фазу людського розвитку заради більш високої, економічна наука в її теперішньому вигляді не здатна прояснити риси соціалістичного суспільства майбутнього.

По-друге, соціалізм звернений до соціально-етичної мети. Наука ж не здатна створювати цілі. Ще менш — виховувати їх у людині. У кращому випадку, наука може надати кошти для досягнення певних цілей. Але самі цілі породжуються людьми з високими етичними ідеалами. І, якщо ці цілі не мертвонароджені, а мають життєву силу, їх приймають і здійснюють ті маси людей, які напівсвідомо визначають повільну еволюцію суспільства.

Ось чому нам слід проявляти обережність, щоб не перебільшити значення науки й наукових методів, коли справа стосується людських проблем. І не слід уважати, що тільки експерти мають право судити про питання, котрі впливають на організацію суспільства.

Ось же деякий час незліченні голоси стверджують, що людське суспільство знаходиться в стані кризи та втратило стабільність. Для такої ситуації характерно, що люди відчувають байдужість або навіть ворожість стосовно великих або малих груп, до яких вони належать. Як приклад, дозвольте навести один випадок з мого особистого досвіду. Нещодавно я обговорював небезпеку нової війни, яка, на мій погляд, була б серйозною загрозою існуванню людства, з одною розумною та доброзичливою людиною. Я помітив, що тільки наднаціональна організація могла б стати захистом від такої небезпеки. На що мій співрозмовник спокійно і холодно сказав мені: "Чому ви так сильно налаштовані проти зникнення людської раси?"

Я впевнений, що ще сто років тому ніхто не міг би так легко зробити заяву подібного роду. Його зробив чоловік, який безрезультатно намагався знайти якийсь баланс усередині себе і втратив надію на успіх. Цей вислів болісної самотності та ізоляції, від яких у наші дні страждає так багато людей. У чому причина цього? Чи є вихід?

Легко поставити такі питання, але важко відповісти на них із будь-якою визначеністю. Проте, я повинен постаратись відповісти на них наскільки дозволяють мої сили, хоча і добре усвідомлюю, що наші почуття та прагнення часто суперечливі й неясні, та що їх не можна пояснити легкими і простими формулами.

Людина одночасно самотня і соціальна істота. Як істота самотня, вона намагається захистити своє існування й існування найближчих їй людей, задовольнити свої бажання і розвинути свої вроджені здібності. Як соціальна істота, вона шукає визнання і любові інших людей, хоче розділяти їх задоволення, утішати їх в горі, поліпшувати умови їх життя.

Саме існування цих різнорідних, котрі часто суперечать один одному, прагнень відрізняє особливий характер людини, а їх конкретна комбінація визначає як ступінь внутрішньої рівноваги, якої людина здатна досягти, так і ступінь її можливого внеску в добробут усього суспільства. Не виключено, що співвідношення цих двох мотивів здебільшого передається у спадок. Але становлення особистості, зрештою, формується оточенням, в якому розвивається людина, структурою суспільства, в якому вона зростає, його традиціями та оцінкою, яку суспільство дає тому чи іншому типові поведінки.

Для окремої людини абстрактне поняття "суспільство" означає суму його прямих і непрямих відносин до своїх сучасників, і до всіх людей минулих поколінь. Людина здатна мислити, відчувати, бажати та працювати наодинці. Але в своєму фізичному, розумовому й емоційному існуванні вона настільки залежить від суспільства, що поза суспільством ані думати про людину, ані зрозуміти її неможливо. Саме "суспільство" забезпечує людину їжею, одягом, житлом, інструментами праці, мовою, формами думки та основним її змістом. Її життя стало можливим завдяки праці та досягненням багатьох мільйонів у минулому і сьогоденні, які ховаються за цим маленьким словом "суспільство".

Тому очевидно, що залежність людини від суспільства є природним фактом, котрий не можна скасувати, як у випадку бджіл і мурах. Однак, у той час як життєві процеси мурах і бджіл керуються, аж до найдрібніших деталей, їх жорсткими спадковими інстинктами, типи соціальної поведінки та взаємини людських істот сильно варіюються і схильні до змін.

Пам'ять, здатність створювати нові комбінації, дар мовного спілкування зробили можливими для людства такі форми життєдіяльності, що не диктуються біологічною необхідністю. Вони знаходять своє вираження в традиціях, громадських інститутах та організаціях; у літературі; у наукових та інженерних досягненнях; у витворах мистецтва. Це пояснює, яким чином людина здатна, у даному разі, впливати на своє життя своєю поведінкою, і що в цьому процесі беруть участь свідоме мислення та бажання.

При народженні людина успадковує певну біологічну конституцію, яку ми повинні визнати фіксованою і незмінною, і котра включає природні спонукання, властиві людському роду. До цього, протягом свого життя, людина набуває і певну культурну конституцію, яку вона засвоює від суспільства через спілкування і багато інших видів впливу. Саме ця культурна конституція змінюється з часом і більшою мірою визначає відносини між людиною та суспільством.

Сучасна антропологія, за допомогою порівняльного вивчення так званих примітивних культур, учить нас, що соціальна поведінка людей може різнитися у величезній мірі та залежить від культурної моделі й типу організації, які домінують у даному суспільстві. Саме на цьому і засновані надії тих, хто прагне поліпшити долю людини. Людські істоти не засуджені своєю біологічною конституцією на взаємне знищення або на милість жорстокої долі, причина якої в них самих.

Якщо ми запитаємо себе, як повинні бути змінені структура суспільства і культура людини для того, щоб зробити людське життя як можна більше задовільненим, нам слід постійно пам'ятати, що існують певні умови, котрі ми не владні змінити.

Як уже було сказано, біологічна природа людини не може бути піддана змінам. Більш того, технологічні та демографічні процеси останніх століть створили умови, що залишаться з нами надовго. За високої концентрації населення, чиє існування залежить від виробництва товарів, виняткова міра поділу праці й високоцентралізований апарат виробництва є абсолютно необхідними. Той час здається нам тепер ідилічним, коли окремі люди або порівняно невеликі групи могли бути абсолютно самодостатні, — це час, котрий пішов навіки. Не буде великим перебільшенням сказати, що вже зараз людство являє собою одну планетарну спільноту у виробництві та споживанні.

Тепер я можу стисло викласти свою думку про сутність сучасної кризи. Ідеться про ставлення людини до суспільства. Як ніколи раніше людина усвідомлює свою залежність від суспільства. Але цю залежність вона відчуває не як благо, не як органічний зв'язок, не як силу, що її захищає, а скоріше як загрозу її природним правам чи навіть її економічному існуванню.

Понад це, її положення в суспільстві таке, що закладені в ній егоїстичні інстинкти постійно акцентуються, у той час як соціальні, слабші за своєю природою, усе більше деградують. Усі людські істоти, яке б місце в суспільстві вони не займали, страждають від цього процесу деградації.

Несвідомі в'язні свого егоїзму, вони відчувають почуття небезпеки, відчувають себе самотніми, позбавленими наївних, простих радощів життя. Людина може знайти сенс у житті, яким би швидкоплинним і небезпечним воно не було, тільки присвятивши себе суспільству.

Дійсним джерелом цього зла, на мою думку, є економічна анархія капіталістичного суспільства. Ми бачимо перед собою величезну продуктивну спільноту, чиї члени все більше прагнуть позбавити один одного плодів своєї колективної праці. І не силою, а здебільшого дотримуючись законом встановлених правил. У зв'язку з цим важливо зрозуміти, що засоби виробництва, тобто всі виробничі потужності, необхідні для виробництва як споживчих, так і капітальних товарів, можуть бути та здебільшого є приватною власністю окремих осіб.

Для простоти викладу я буду називати "робочими" усіх тих, хто не володіє засобами виробництва, хоча це і не цілком відповідає звичайному використанню цього терміна. Власник засобів виробництва має можливість купити робочу силу працівника. Використовуючи засоби виробництва, цей робочий виробляє нову продукцію, яка стає власністю капіталіста. Найсуттєвіше в цьому процесі полягає в співвідношенні між часом, який робочий виробляє, і скільки йому платять, якщо те й інше вимірювати в їх дійсній вартості. Оскільки трудовий договір є "вільним", то те, що робітник отримує, визначається не дійсною вартістю виробленої ним продукції, а його мінімальними потребами й співвідношенням між потребою капіталіста в робочій силі та числом робочих, які конкурують один з одним за робочі місця. Важливо зрозуміти, що навіть у теорії заробітна плата робітника не визначається вартістю виробленого ним.

Приватному капіталові властива тенденція до концентрації в руках небагатьох. Це пов'язано частково з конкуренцією між капіталістами, частково з тим, що технічний розвиток і поглиблення поділу праці сприяє формуванню все більших виробничих одиниць коштом менших. У результаті цих процесів з'являється капіталістична олігархія, чию жахливу владу демократично організоване суспільство не може ефективно обмежувати.

Це відбувається тому, що члени законодавчих органів відбираються політичними партіями, а на них так чи інакше впливають і в основному фінансують приватні капіталісти, котрі тим самим на практиці постають між електоратом і законодавчою сферою. У результаті, народні представники насправді недостатньо захищають інтереси непривілейованих верств населення.

Більш того, при наявних умовах приватні капіталісти неминуче контролюють, прямо або побічно, основні джерела інформації (пресу, радіо, освіту). Таким чином, для окремого громадянина надзвичайно важко, а в більшості випадків практично неможливо, прийти до об'єктивних висновків і розумно використовувати свої політичні права.

Стан, що існує в економіці, заснований на приватнокапіталістичній власності, відрізняє два основних принципи: по-перше, засоби виробництва (капітал) є приватною власністю і їх власники розпоряджаються ними як забажають; по-друге, трудовий договір укладається вільно.

Звичайно, у цьому сенсі такої речі, як чистий капіталізм, не існує. Особливо необхідно відзначити, що в результаті тривалих і запеклих політичних битв робочим удалося завоювати кілька покращений "трудовий договір" для певних категорій трудящих. Але, у цілому, сучасна економіка небагато чим відрізняється від "чистого" капіталізму.

Виробництво здійснюється з метою прибутку, а не споживання. Не існує ніякої гарантії, що всі, хто може і бажає працювати, будуть завжди здатні знайти роботу. Майже завжди існує "армія безробітних". Робочий живе в постійному страху втратити роботу.

Оскільки безробітні та низькооплачувані робітники не можуть служити прибутковим ринком збуту, виробництво споживчих товарів обмежено, що призводить до тяжких незгод.

Технічний прогрес часто спричиняє зростання безробіття, замість того щоб полегшувати тягар праці для всіх. Прагнення до прибутку, у поєднанні з конкуренцією між окремими капіталістами, породжує нестабільність у накопиченні й використанні капіталу, що призводить до важких депресій.

Необмежена конкуренція веде до жахливих розтрат праці та до того ж спотворення соціальної свідомості окремої особистості, про яке я вже казав. Це спотворення особистості я вважаю найбільшим злом капіталізму. Уся наша система освіти страждає від цього зла. Нашим учням прищеплюється прагнення до конкуренції; в якості підготовки до кар'єри, їх учать поклонятися успіхові в користолюбстві.

Я переконаний, що є тільки один спосіб позбутися від цих жахливих зол, а саме шляхом створення соціалістичної економіки з відповідною їй системою освіти, яка була б спрямована на досягнення суспільних цілей. У такій економіці засоби виробництва належать усьому суспільству і використовуються за планом.

Планова економіка, яка регулює виробництво відповідно до потреб суспільства, розподіляла б необхідну працю між усіма його членами, здатними працювати, і гарантувала б право на життя кожному чоловікові, жінці та дитині.

Окрім розвитку її природних здібностей, освіта людини ставила б собі на меті розвиток у неї почуття відповідальності за інших людей, замість теперішнього в нашому суспільстві прославлення влади й успіху.

Необхідно пам'ятати, однак, що планова економіка — це ще не соціалізм. Сама по собі, вона може супроводжуватися повним закріпаченням особистості. Побудова соціалізму вимагає рішення винятково складних соціально-політичних проблем: враховуючи високий ступінь політичної та економічної централізації, як зробити так, щоб бюрократія не стала всемогутньою. Як забезпечити захист прав особистості, а з ними й демократичну противагу владі бюрократії?

Ясність щодо цілей і проблем соціалізму має величезне значення в наш перехідний час. Бо зараз вільне, без перешкод, обговорення цих проблем знаходиться під потужним табу, я вважаю вихід у світ цього журналу важливою громадською справою.

Переклав українською: #ruga