Адміністративні правопорушення медичних працівників - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Адміністративні правопорушення медичних працівників

Завдання та обов’язки фармацевтичного працівника. Взаємовідносини з пацієнтом. Дія Етичного кодексу, відповідальність за його порушення. Адміністративна відповідальність медичних працівників, види стягнень. Нові обмеження в фармацевтичній діяльності.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

РОЗДІЛ 1. ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ ПРАЦІВНИК У СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
1.1 Основні завдання та обов'язки фармацевтичного працівника
1.2 Взаємовідносини фармацевтичного працівника і пацієнта
1.3 Дія Етичного кодексу фармацевтичного працівника. Відповідальність за його порушення та порядок перегляду
РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ
2.1 Відповідальність у медичній діяльності
2.2 Дисциплінарна відповідальність фармацевтичних працівників
2.3 Адміністративна відповідальність медичних працівників, види стягнень
2.4 Нові обмеження в фармацевтичній діяльності
фармацевтичний працівник адміністративна відповідальність
У відносинах між фармацевтами та пацієнтами є моральне начало. Хоча багато з цих відносин регулюються юридичними нормами, однак, більшість громадян, що звертаються до фармацевтів, недостатньо добре знають свої права і обов'язки. Цьому сприяла та обставина, що в протягом довгого часу відносини фармацевтів і людей в нашій країні регулювалися в основному наказами та інструкціями Міністерства охорони здоров'я, що видаються з грифом «для службового користування» і тому мало доступними для населення, а багато дані медичної статистики були закриті. Згідно зі Статутом Всесвітньої організації охорони здоров'я здоров'я - це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів. Володіння вищим досяжним рівнем здоров'я є одним з основних прав усякої людини без розрізнення раси, релігії, політичних переконань, економічного та соціального стану. Величезне значення таких благ, як життя і здоров'я, обумовлює необхідність їх всілякої охорони і дослідження суспільних відносин у сфері охорони здоров'я.
Юридична та фармацевтична практика свідчить, що чим вище правова культура фармацевтичного працівника, міцніше знання норм фармацевтичного законодавства, тим ретельніше та відповідальніше виконуються професійні обов'язки, тим реальніше забезпечуються права та законні інтереси громадян у галузі охорони здоров'я.
Мета роботи заклечається у досліджені адміністравтиної та дисциплінарної відповідальності фармацевтичних працівників.
В процесі роботи поставлені наступні завдання:
- Розглянути основні завдання та обов'язки фармацевтичного працівника;
- Дослідити взаємовідносини фармацевтичного працівника і пацієнта;
- Розглянути дію Етичного кодексу фармацевтичного працівника. Відповідальність за його порушення та порядок перегляду;
- Провести дослідження адміністративної та дисциплінарної відповідальності та зміни в українському законодавстві.
Об'єктом дослідження є основи адміністративної та дисциплінарної відповідальності в медичній сфері.
Предметод дослідження є адміністративна та дисциплінарна відповідальність фармацевтичних працівників.
Інформаційною базою роботи стали законодавство України, Кодекс про адміністративні правопорушення, теоретичні праці науковців у сфері адміністративного права такі як: Гревцова Г.Ю., Драгонец Я., Болтіна Н.Н., Сергеєв Г. та інші.
Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновку, списку використаної літератури.
РОЗДІЛ 1. ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ ПРАЦІВНИК У СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
1.1 Основні завдання та обов'язки фармацевтичного працівника
Основним завданням професійної фармацевтичної діяльності фахівця галузі є профілактика захворювань, збереження та зміцнення здоров'я людини, її відповідність таким основним вимогам:
- сприяння раціональному призначенню та використанню лікарських засобів (далі -- ЛЗ) та виробів медичного призначення і медичної техніки (далі -- медична продукція), що перебувають в обігу та/або застосовуються у сфері охорони здоров'я, дозволені до реалізації в аптечних закладах і їх структурних підрозділах;
- високий професіоналізм та компетентність з питань забезпечення населення ЛЗ та медичною продукцією;
- забезпечення гарантій якості та безпеки застосування ЛЗ і медичної продукції, а також запобігання помилкам при виготовленні, контролі якості, просуванні та відпуску ЛЗ;
- участь у боротьбі з розробкою, виготовленням, просуванням та розповсюдженням фальсифікованих, субстандартних, незареєстрованих в Україні ЛЗ та медичної продукції;
- участь у санітарно-просвітницькій роботі з охорони здоров'я, протидіяння знахарству, участь у боротьбі з лікоманією, лікарською залежністю, наркоманією, алкоголізмом [9].
- сприяти лікувальному процесу, збереженню здоров'я населення, зокрема профілактиці захворювань;
- дотримуватись норм фармацевтичної етики та деонтології, постійно підвищувати рівень професійних знань, умінь та навичок;
- виконувати свої професійні обов'язки сумлінно, зберігаючи свою професійну незалежність;
- зберігати гідність та честь працівника фармацевтичної галузі, утримуватись від будь-яких вчинків та дій, що можуть викликати негативне ставлення до професії, навіть якщо це не пов'язано з практичною діяльністю;
- володіти повною інформацією про ЛЗ, зокрема про їх побічну дію та протипоказання до використання.
Фармацевтичний працівник у своїй практичній діяльності з питань просування ЛЗ та медичної продукції повинен дотримуватися норм законодавства України про рекламу лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації, а також Правил належної промоції фармацевтичними компаніями ЛЗ професіоналам охорони здоров'я, які передбачають такі вимоги [9]:
- рекламувати можна тільки такі лікарські засоби, медичну техніку, методи профілактики, діагностики, лікування і реабілітації, що в установленому порядку дозволені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я до застосування в Україні;
- дозволяється реклама лише таких лікарських засобів, які відпускаються без припису (рецепта) лікаря, та лише такої медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації, застосування яких не потребує спеціальних знань та підготовки;
- неприпустимою є реклама, яка порушує загальноприйняті норми гуманності і моралі, спонукає до насильства, агресії, небезпечних дій, що завдають шкоди здоров'ю людини, створює помилкові уявлення про рекламовану продукцію і призводить до необґрунтованого самолікування;
- неетичною слід вважати рекламу, яка вводить в оману щодо рекламованого товару та містить некоректні порівняння з товарами інших виробників;
- недотримання принципів законності, професіоналізму, об'єктивності, коректності реклами є порушенням етичних норм просування (дистрибуції) ЛЗ та медичної продукції тощо.
З метою розвитку галузі охорони здоров'я, в тому числі фармацевтичного сектору, а також підвищення іміджу професії, фармацевтичні працівники повинні брати активну участь у діяльності національних і міжнародних громадських та професійних організацій, сприяти вдосконаленню нормативно-правової бази фармацевтичного сектору галузі, займати активну громадську позицію [8,c.62].
1.2 Взаємовідносини фармацевтичного працівника і пацієнта
Фармацевтичний працівник забезпечує населення ЛЗ і медичною продукцією та з метою їх раціонального використання плідно співпрацює з лікарем та пацієнтом.
Інтереси пацієнта, турбота про його здоров'я мають бути пріоритетними для фармацевтичного працівника по відношенню до комерційних інтересів продажу ЛЗ та медичної продукції.
Фармацевтичний працівник зобов'язаний надавати фармацевтичну допомогу кожній людині незалежно від її національності, політичних та релігійних переконань, майнового стану, статі, віку та соціального статусу.
Визначальною у взаємовідносинах фармацевтичного працівника і пацієнта є повага до гідності та честі, пріоритет прав та інтересів пацієнта.
- з повагою ставитись до кожного пацієнта з позицій індивідуального підходу, не виказуючи переваг чи неприязні;
- володіти психологічними навичками спілкування для досягнення довіри та взаєморозуміння між ним та пацієнтом;
- діяти відкрито, чесно та об'єктивно, не використовуючи в особистих інтересах чи в інтересах своєї установи необізнаність та непоінформованість пацієнта про ЛЗ та медичну продукцію, не чинити на нього тиску (у будь-якій формі) для їх придбання [9].
Фармацевтичний працівник повинен виконувати вимоги деонтології, а саме:
- бути чуйним, доброзичливим та уважним до пацієнта;
- слідкувати за своєю мовою, жестами та мімікою, звертатись до пацієнта чітко та досить голосно, привертаючи увагу своїм належним виглядом;
- вміти вислухати пацієнта та завжди знаходити з ним порозуміння;
- мати бездоганно чистий, охайний, спеціальний одяг.
Для кожного фармацевтичного працівника повсякденною нормою має стати привітне звернення, ввічливість, прихильність та бажання покращити стан здоров'я пацієнта, що сприятиме підвищенню авторитету фахівця та довіри до його порад [14,c.81].
Фармацевтичний працівник зобов'язаний:
- неухильно дотримуватись Конституції України, не зазіхати на права та свободи, честь і гідність інших людей;
- надавати пацієнту всю необхідну інформацію про ЛЗ та медичну продукцію (про спосіб, термін та частоту застосування, протипоказання, побічні ефекти, умови зберігання, взаємодію з іншими ЛЗ, алкоголем, продуктами харчування тощо);
- здійснювати ефективну фармацевтичну опіку з профілактики або лікування того чи іншого захворювання;
- надавати пацієнту право вибору призначених ЛЗ та медичної продукції;
- зберігати таємницю про стан здоров'я та діагноз пацієнта, що є професійною таємницею, крім випадків, передбачених законодавством;
- відмовити у відпуску ЛЗ у зв'язку з відсутністю рецепта або у випадку його неправильного оформлення та у разі необхідності зв'язатись з лікарем з метою уточнення інформації, яка зазначена у рецепті;
- за необхідності надавати першу медичну допомогу.
1.3 Дія Етичного кодексу фармацевтичного працівника. Відповідальність за його порушення та порядок перегляду
Фармацевтичний працівник зобов'язаний постійно підвищувати власну професійну кваліфікацію, здійснювати постійний пошук сучасної науково обґрунтованої фармацевтичної інформації, бути поінформованим стосовно найновіших досягнень у сфері своєї професійної діяльності, протидіяти поширенню недостовірної спотвореної інформації.
Надання фармацевтичної інформації у професійних та публічних виданнях, будь-яких ЗМІ, виступах фармацевтичних працівників на наукових форумах в умовах професійної та практичної діяльності повинно здійснюватися з дотриманням етичних норм та правил, уникаючи проявів реклами, самореклами, недобросовісної конкуренції [9].
Фармацевтичний працівник повинен надавати пацієнту всебічну та в доступному вигляді інформацію відносно застосування, протипоказань, побічних дій ЛЗ та медичної продукції, навіть всупереч власним інтересам чи комерційним інтересам установи.
Фармацевтичний працівник повинен професійно аналізувати інформацію щодо ЛЗ і медичної продукції, що надають виробники, дистриб'ютори та розробники ЛЗ і медичної продукції, та вміти давати їй відповідну об'єктивну професійну та етичну оцінку.
Керуючись виключно інтересами пацієнта щодо збереження та покращення здоров'я, фармацевтичний працівник зобов'язаний, відповідно до чинного законодавства, повідомляти відповідні органи про виявлені ним у наукових дослідженнях та практичній діяльності невідомі, небажані, загрозливі побічні дії ЛЗ та медичної продукції.
У межах здійснення Належної фармацевтичної практики та, виконуючи вимоги фармацевтичної оцінки щодо зворотного зв'язку з пацієнтом, фармацевтичний працівник зобов'язаний вести своє спілкування та надавати професійну інформацію з дотриманням всього комплексу етичних норм та правил [3,c.77].
Офіційна наукова та практична інформація, яка надається в будь-якій формі для застосування в межах або поза межами закладу, повинна за формою та змістом відповідати як нормам діючого законодавства, нормативно-методичним та інструктивним документам, так і морально-етичним критеріям.
Фармацевтичний працівник у своїй повсякденній науковій, освітній та практичній роботі повинен активно протистояти пропаганді та застосуванню офіційно не визнаних методів лікування з використанням незареєстрованих, контрафактних, фальсифікованих ЛЗ, недостовірної науково необґрунтованої інформації.
Наукові дослідження фармацевтичних працівників повинні віддзеркалюватись у професійних ЗМІ з об'єктивним додержанням авторського права, етичним відображенням всіх співавторів, відповідним посиланням на своїх наукових попередників, висловлюванням вдячності науковим керівникам та наставникам.
Фармацевтичні працівники у науковій та просвітницькій діяльності повинні дотримуватись етичних норм пошуку наукової істини без жодних порушень авторських прав, викривлення наукової та звітної інформації, приховування виявлених помилок у наукових дослідженнях, учбовому процесі, практичній роботі.
Принцип поваги до своєї професії повинен бути витриманим у всіх сферах діяльності фармацевтичного працівника: професійній, громадській, науковій, освітянській та будь-якій іншій та всебічно підтримуватись кожним фармацевтичним працівником. Неприйнятним з професійної та етичної точок зору є зневажливе ставлення та негативне висловлювання щодо фармацевтичної професії.
Життєва позиція, весь трудовий шлях, будь-яка діяльність фармацевтичного працівника повинні сприяти підвищенню престижності професії, збереженню та примноженню її кращих традицій.
Кодекс діє на всій території України та визначає етичні норми професійної діяльності фармацевтичних працівників за усіма її напрямками, використовується установами, закладами, організаціями в усіх сферах фармацевтичного сектору галузі охорони здоров'я: освіти, науки, контролю якості ЛЗ, виробництва, оптової та роздрібної реалізації, інформації та реклами [9].
Фармацевтичний працівник відповідає за порушення принципів та норм професійної етики і деонтології перед фармацевтичною спільнотою, а також за чинним законодавством України, якщо ці порушення одночасно стосуються його норм.
Перегляд, зміни та доповнення до Кодексу повинні здійснюватись на з'їздах та конференціях, які проводяться МОЗ України, фармацевтичною спільнотою та фармацевтичними асоціаціями.
Контроль за дотриманням Етичного кодексу фармацевтичного працівника здійснює Громадська рада представників професійних громадських організацій та органів виконавчої влади [12,c.80].
РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ
2.1 Відповідальність у медичній діяльності
Відповідальність медичних працівників, лікувально-профілактичних закладів та інших установ системи охорони здоров'я є досить гострою медико-юридичною проблемою, для вирішення якої необхідно не тільки проводити наукові дослідження, але й прикладати певні зусилля з впровадження їх результатів у практичну площину.
Історично склалося так, що практично будь-яка помилка медичного працівника, що призвела до спричинення шкоди людині, засуджується суспільством. Наприклад, закони Хаммурапі (Вавілон, 1792 - 1750 рр. до н.е.) суворо карали лікаря за спричинену шкоду або смерть пацієнта.
Як відомо, перші закони кримінального права на Русі з”явилися за правління князя Ярослава Мудрого (1019 - 1054 рр.) і були зазвані Ярославовими або“Правдою руською”. За шкоду, спричинену лікуванням, лікар ніс відповідальність як за зумисний злочин. Так, лікар Леон, який лікував сина великого князя Іоанна ІІІ, після смерті князевича був вбитий за вказівкою великого князя.
На сьогоднішній день високий ступінь відповідальності, що покладається на медичного працівника, в основному пов'язаний з думкою про те, що він як би отримує у свої руки найбільш значиму суспільну цінність - життя і здоров'я людини, причому людини у більшості випадків людини хворої, тобто такої, що вже знаходиться у небезпеці. Останнє часто пов'язано з недотриманням індивідуумом здорового способу життя і безвідповідальною поведінкою у відношенні до свого здоров'я. У той же час, сповідуючи довіру до медичних працівників, суспільство намагається встановити жорсткий контроль за їх діяльністю, у тому числі шляхом використання механізмів юридичної відповідальності [22,c.37].
Однак, враховуючи викладене вище, слід відзначити, що у більшості випадків не беруться до уваги елементи ризику, властивого медичній діяльності у взаємовідносинах з пацієнтами, особливо такими, які мають, розлади фізичного і психічного здоров'я.
В існуючій юридичній практиці під відповідальністю розуміються негативні наслідки для людини у вигляді певних недоліків фізичного, матеріального чи морального характеру через дії чи бездіяльність, які засуджуються суспільством.
Сьогодні правила суспільної поведінки, чи норми, лежать в основі усіх видів відповідальності. Порушення одних норм призводить до виникнення відповідальності, у той час, як інші норми регулюють її дію.
У залежності від участі держави існуючі норми можуть бути розділені на моральні (державою не регулюються), юридичні (регулюються тільки державою) і змішані (регулюються як державою, так і громадською думкою). Таким чином, за порушення моральних норм наступає тільки моральна відповідальність, за порушення юридичних - юридична, а за порушення змішаних норм - як юридична, так і моральна.
Моральна, або етична, відповідальність має надзвичайно важливе значення у професії лікаря. Так як державне регулювання не може охопити значні сфери медичної діяльності, роль кодексів професійної етики стає високою.
Межа між моральною і юридичною відповідальністю дуже тонка.
Під юридичною відповідальністю розуміють обов'язок особи терпіти несприятливі наслідки, що передбачені нормами права, за здійснення правопорушення. Юридична відповідальність проявляється накладанням на людину конкретної міри державного примусу [19,c.28].
Під медичною діяльністю розуміємо діагностику захворювань з використанням суб'єктивних і об'єктивних методів дослідження (виявлення скарг, збір анамнезу життя і хвороби, аналіз даних обстеження, інструментальних, лабораторних та інших методів дослідження), лікування (медикаментозне, хірургічне, фізіотерапевтичне) та реабілітація (відновлення втрачених в результаті захворювання функцій органів і систем) хворих.
На рис. 2.1 представлено загальну схему і характеристику видів відповідальності.
Рис. 2.1 Загальна схема і характеристика видів відповідальності
Законодавством визначається приватна медична практика як вид медичної діяльності з надання медичних послуг медичними працівниками поза закладами державної системи охорони здоров”я за рахунок особистих коштів громадян або коштів підприємств, установ і організацій, у тому числі страхових медичних організацій у відповідності з укладеними договорами.
Під народною медициною розуміють методи оздоровлення, профілактики, діагностики та лікування, які засновані на досвіді багатьох поколінь людей та збережені в народних традиціях, але не зареєстровані у порядку, встановленому законодавством України.
На сьогоднішній день взаємовідносини пацієнта і лікаря в Україні регулюються низкою нормативно-правових актів, найважливішими з яких є Конституція України (як Основний Закон держави) та “Основи законодавства України про охорону здоров'я [12,c.47].
Ми поділяємо думку тих дослідників, які стверджують, що юридична відповідальність лікаря за його професійні правопорушення - поняття надзвичайно широке. Сюди входить кримінальна, цивільно-правова, матеріальна та адміністративна відповідальність.
Відповідно до “Основ”, медичний працівник несе відповідальність перед законом за:
- заняття медичною та фармацевтичною діяльністю без наявності відповідної ліцензії (ст. 17 Основ);
- несвоєчасне та неякісне надання медичної допомоги (відповідають органи влади і лікувально-профілактичні заклади, а не медичні працівники як фізичні особи);
- ненадання медичної допомоги (ст. 39 Основ);
- порушення лікарської таємниці (ст. 40 Основ);
- порушення умов медичного втручання (ст.42 - 43 Основ)
- схиляння до здачі крові (ст. 46 Основ).
Як зазначалося вище, у лікар за ті чи інші порушення може нести:
- адміністративну відповідальність -- вид юридичної відповідальності за адміністративне правопорушення. Розглядається в судовому порядку за адміністративним провадженням;
- дисциплінарну відповідальність -- форма впливу на порушника трудової та виробничої дисципліни у вигляді дисциплінарного стягнення: догана, переведення на нижчеоплачувану роботу, звільнення;
- цивільну або цивільно-правову відповідальність -- вид юридичної відповідальності, при якій до правопорушника використовуються заходи, що встановлені законом або угодою. Дані заходи полягають у компенсації збитків, сплаті штрафу, пені тощо. Цивільна відповідальність поширюється як на фізичних осіб (громадяни), так і на осіб юридичних (лікувально-профілактичні заклади);
- кримінальна відповідальність -- вид відповідальності, який регулюється Кримінальним кодексом України.
Здійснений автором комплексний аналіз літературних джерел за темою дослідження дає право стверджувати, що останніми роками особливо гостро відчувається проблема юридичної незахищеності лікарів.
Характеризуючи правовий статус лікаря, слід розрізняти:
- правовий статус лікаря як медичного працівника;
- правовий статус лікаря як лікаря-спеціаліста, який є ознакою належності особи до лікарської професії;
- правовий статус лікаря як працівника закладу охорони здоров”я, що обіймає лікарську посаду у цьому закладі;
- правовий статус лікаря, що здійснює медичну практику як суб'єкт підприємницької діяльності;
- правовий статус лікуючого лікаря;
- правовий статус лікаря - керівника закладу охорони здоров”я (генерального директора, директора, головного лікаря), який зумовлюється специфікою виконуваних функцій [8,c.84].
Відповідно до ст. 16 “Основ”, незалежно від юридичного статусу закладу охорони здоров'я, керівництво ним може здійснювати тільки особа, яка відповідає встановленим державою єдиним кваліфікаційним вимогам.
У процесі здійснення своєї діяльності керівникові закладу охорони здоров'я доводиться створювати належні виробничі умови, приймати рішення з кадрових питань, розпоряджатися матеріальними цінностями закладу тощо. Це викликає необхідність знання керівником закладу охорони здоров'я основ цивільного, господарського, фінансового, трудового права і, безперечно, законодавства у сфері охорони здоров'я.
Слід наголосити на тому, що керівникам лікувально-профілактичних закладів доводиться приділяти достатньо уваги запобіганню ситуацій, які провокують певні порушення або ж ускладнюють захист порушених прав.
Проведення медичної діяльності можливе з утворенням юридичної особи а також приватнопрактикуючим лікарем без створення юридичної особи.
Під юридичною особою визнається організація, яка має у власності, господарському веденні та оперативному управлінні відокремлене майно і відповідає за своїми обов'язками цим майном, може від свого імені набувати і здійснювати майнові та особисті немайнові права, обов'язки. Юридичні особи повинні мати самостійний баланс або кошторис [10,c.58].
Юридичними особами можуть бути організації, діяльність яких передбачає отримання прибутку в якості основної мети своєї діяльності (комерційні організації) або такі, що не передбачають отримання прибутку і не розподіляють прибуток між учасниками (некомерційні організації).
Юридична особа підлягає державній реєстрації в органах юстиції у порядку, визначеному законом про реєстрацію юридичних осіб. Дані державної реєстрації, у тому числі для комерційних організацій фірмову назву, включається до єдиного державного реєстру юридичних осіб, що відкритий для загального ознайомлення.
Багато медичних організацій створені як установи. Установою визнається організація, створена власником для здійснення управлінських, соціально-культурних або інших функцій некомерційного характеру, яка фінансується власником повністю або частково. Установи створюються для певної діяльності некомерційного характеру власником майна, у тому числі державою, юридичними та фізичними особами. Установа може бути створена кількома власниками.
Установчим документом установи, як правило, є статут, затверджений власником. Установа - єдиний вид некомерційної організації, що не є власником свого майна.
Окремими видами діяльності, перелік яких визначається законом, юридична особа може займатися тільки на основі спеціального дозволу (ліцензії). На сьогоднішній день для здійснення медичної діяльності необхідно отримання ліцензії (ліцензуючий орган - МОЗ України). Право юридичної особи здійснювати діяльність, на реалізацію якої необхідно отримання ліцензії, виникає з моменту отримання такої ліцензії або в зазначений в ній термін і втрачається після закінчення терміну її чинності, якщо іншого не визначено законом або іншими правовими актами [13,c.45].
2.2 Дисциплінарна відповідальність фармацевтичних працівників
Слід почати з того, що трудове законодавство поширюється на усіх співробітників, що працюють за трудовим договором. Таким чином, фармацевтичні працівники, що працюють за трудовим договором, а останній, до речі, може бути оформлений лише наказом про прийняття на роботу, підпадають під сферу дії законодавства про працю.
Слід зауважити, що чинне трудове законодавство розрізняє два види трудової відповідальності працівників. Так, за заподіяння роботодавцеві як юридичній особі майнової шкоди працівники несуть матеріальну відповідальність, яка залежно від чітко визначених обставин може бути обмеженою або повною. Але в цій статті ми розглянемо правове регулювання застосування до працівників саме другого виду трудової відповідальності - дисциплінарної. Ця відповідальність настає за вчинення працівником трудового правопорушення, яке полягає у невиконанні ним вимог щодо трудової дисципліни та правил внутрішнього трудового розпорядку [16,c.118].
Відповідно до ч. 1 ст. 147 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один із таких заходів стягнення:
Звідси випливає, що, по-перше, притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності є правом роботодавця, а не його обов'язком; по-друге, винесення працівникові догани позбавляє можливості роботодавця застосувати до працівника ще й такий вид дисциплінарного стягнення, як звільнення за одне і теж дисциплінарне правопорушення (ч. 2 ст. 149 КЗпП України).
Згідно зі ст. 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом (якому надано право прийняття на роботу) безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку [16,c.48].
Таким чином, цією статтею встановлено певні гарантії як для працівника, так і для роботодавця. Для працівника вони полягають у тому, що зі спливом одного місяця від дня безпосереднього виявлення дисциплінарного проступку роботодавцем і незастосування останнім протягом цього часу дисциплінарного стягнення він позбавляється можливості вчинити це у майбутньому за даний проступок. Для роботодавця ж гарантія полягає у тому, що йому надається шестимісячний термін для виявлення проступку. Неможливість притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності зі спливом шестимісячного терміну покликана забезпечити стабільність у трудових правовідносинах. Перед тим як винести працівникові догану чи звільнити його, роботодавець повинен взяти від нього письмові пояснення щодо вчиненого дисциплінарного правопорушення. Якщо за результатом розгляду пояснення працівника роботодавець дійде висновку, що дисциплінарний проступок дійсно мав місце і відсутні будь-які обставини, які б можна було вважати такими, що виключають притягнення працівника до дисциплінарної трудової відповідальності, то він (роботодавець) видає наказ (розпорядження) про застосування дисциплінарного стягнення. Цей наказ (розпорядження) доводиться до відома працівника під розписку. Але доволі часто буває так, що ознайомившись з наказом, працівник відмовляється його підписувати. Саме тому роботодавцеві доречно надавати наказ для ознайомлення у присутності інших осіб (бажано, інших працівників і хоча б двох), які змогли б засвідчити факт відмови працівника від підпису в складеному роботодавцем з цього приводу акті. При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника [11,c.37].
Слід зазначити, що трудовим законодавством чітко визначено, за які трудові правопорушення та за яких умов допускається застосовувати такий вид дисциплінарного стягнення, як звільнення, адже ст.ст. 40 та 41 КЗпП України наведено вичерпний перелік підстав для розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця.
Так, роботодавець може застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення лише у таких випадках:
- систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України);
- прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України);
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння (п. 7 ч. 1 ст. 40 КЗпП України);
- вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу (п. 8 ч. 1 ст. 40 КЗпП України);
- одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками (п.1 ч.1 ст. 41 КЗпП України).
У випадках розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця законода
Адміністративні правопорушення медичних працівників курсовая работа. Государство и право.
Сочинение О Добрых Поступках
Реферат: Абдул Гаффар-хан
Реферат: Концепции постидустриального общества. Скачать бесплатно и без регистрации
Полное Собрание Сочинений Писателя
Реферат по теме Налоговые льготы для организаций, использующих труд инвалидов
Курсовая работа по теме Трудовая миграция, как проблема мирового масштаба
Сочинение Семейный Портрет
Курсовая работа по теме Психологические особенности зрелого возраста
Реферат: Коммерческие расходы. Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая работа по теме Эффективное использование автомобиля при перевозках груза
Контрольная работа по теме Состояние и проблемы развития авиационной отрасли Украины
Контрольная работа по теме Правила деловой переписки
Какую Мечту Можно Назвать Благородной Сочинение
Порядок Работы Региональных Визовых Центров Курсовая Работа
Формы и методы налогового контроля.
Реферат: Управление материально-техническим снабжением предприятия 2
Контрольная работа: Складність деяких методів експоненціювання точки кривої
Древняя Индия Реферат По Истории
Курсовая работа: Управление внешнеэкономической деятельностью предприятия. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: 1 Проектирование технологического процесса
Проект зарезки второго ствола в нефтяной скважине Кудако-Киевского месторождения - Геология, гидрология и геодезия курсовая работа
Компьютерная бухгалтерия на малом предприятии - Бухгалтерский учет и аудит дипломная работа
Социально-экономические показатели регионов России - География и экономическая география контрольная работа