Адміністративно-правовий статус міністерств - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Адміністративно-правовий статус міністерств

Поняття і правове положення органів виконавчої влади, їх класифікація та типи, права та обов’язки, місце та види міністерств в загальній структурі. Повноваження міністерств, особливості статусу їх керівників. Головні територіальні органи міністерств.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


міністерство виконавчий влада право
Центральні органи виконавчої влади займають другий рівень в системі органів виконавчої влади. До системи центральних органів виконавчої влади України належать міністерства , державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Відповідно до п. 9-1 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади. [9]
Міністерство є найважливішим видом центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Міністерства є єдиноначальними органами. Міністр входить до складу Кабінету Міністрів України, а тому як політичний діяч (політик) не є державним службовцем.
Напрями діяльності міністерств та відомств відображені в Державній програмі економічного та соціального розвитку, в якій відповідно до результатів соціально-економічного розвитку країни, наявних проблем та впливу очікуваних змін зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної ситуації на національну економіку, визначено термінові заходи Кабінету Міністрів України, цілі, пріоритети соціально-економічного розвитку та основні заходи щодо реалізації державної політики.
Кожне міністерство та відомство виконує властиві йому функції та визначені завдання. Разом із тим, їх діяльність спрямована на формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти, охорони здоров'я, соціального захисту дітей, у тому числі дітей-інвалідів, створення безперешкодного доступу до навчальних закладів та інших інфраструктур.
Метою цієї курсової роботи є ретельне та послідовне дослідження міністерств в структурі органів виконавчої влади, повноваження міністерств та особливий статус їх керівників, доречним буде попередньо ознайомитися з поняттям та правовим положенням органів виконавчої влади та їх класифікацією, звернути увагу на територіальні органи міністерств та їх взаємодію з іншими суб'єктами публічної адміністрації. Всі ці питання будуть розкриті з допомогою теоретичного матеріалу, періодичних видань та нормативно-правових актів.
1. Загальний огляд джерел за темою курсової роботи
Відповідно до п. 9-1 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади.
Ст. 113 Конституції України визначає, що вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України , який спрямовує й координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України та в межах, передбачених Конституцією України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених ст. 85, 87 Конституції України. Правовий статус Кабінету Міністрів (Уряду) України визначає Конституція України (ст. 113-117), інші нормативні акти.
Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. «Про систему центральних органів виконавчої влади» встановлено, що Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного управління. Такі органи утворюються та діють у складі відповідного центрального органу виконавчої влади.
До центральних органів виконавчої влади (цей термін застосовується Конституцією, див., наприклад, ст. 114) належать ті, що керують відповідними галузями або здійснюють функціональне (міжгалузеве) управління. Це міністерства ; державні комітети (державні служби); центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Правовий статус міністерств та інших центральних органів виконавчої влади визначається указами Президента України від 15 грудня 1999 р. «Про систему органів виконавчої влади», «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» та від 12 березня 1996 р. «Про Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади», а також положеннями про кожне окреме міністерство або відомство, які розробляються Кабінетом Міністрів України і затверджуються відповідними указами Президента України. Крім того, у своїй діяльності міністерства та інші центральні відомства керуються Конституцією України та її законами, постановами Верховної Ради України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України. Міністри входять до складу Кабінету Міністрів України.
Згідно з Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. №1573/99 та наступними змінами до нього сформовано такий склад міністерств: економіки та з питань європейської інтеграції, промислової політики, аграрної політики, внутрішніх справ, екології та природних ресурсів, палива і енергетики, закордонних справ, культури і мистецтва, з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, оборони, освіти і науки, охорони здоров'я, праці та соціальної політики, транспорту, фінансів, юстиції.
2. Поняття і правове положення органу виконавчої влади
міністерство виконавчий влада право
Основними суб'єктами адміністративного права є органи виконавчої влади , які разом з органами законодавчої та судової влади становлять єдиний державний апарат.
Орган виконавчої влади (ОВВ) - це частина державного апарату (організація), яка має власну структуру і штат службовців, територіальний масштаб діяльності та в межах встановленої компетенції здійснює від імені і за дорученням держави функції державного управління в економічній, соціально-культурній, адміністративно-політичній сферах. [2]
Основні властивості органів виконавчої влади:
1. ОВВ є основними (після Президента України) функціонально-галузевими носіями виконавчої влади в державі і статус органу виконавчої влади закріплений за ними в нормативному порядку.
2. Вони є найважливішою складовою органів державного управління та державного апарату в цілому.
3. Об'єднані єдиним керівництвом і підпорядкуванням, внаслідок чого діють узгоджено та цілеспрямовано.
4. Кожен з органів цієї системи наділений державою специфічною компетенцією у сфері держаного управління і реалізації державної виконавчої влади. Компетенція - це певний обсяг державної діяльності, покладений на конкретний орган, або коло питань, передбачених законодавством, іншими нормативно-правовими актами, які він має право вирішувати у процесі практичної діяльності.
5. Система органів виконавчої влади справляє регулюючий вплив на всі сфери державного та суспільного життя.
6. У межах своєї компетенції органи виконавчої влади самостійні в організаційному та функціональному відношеннях. Реалізуючи свою компетенцію, виконуючи положення законів і правових актів інших державних органів, ОВВ мають повноваження розпоряджатися з конкретних питань та приймати підзаконні нормативні акти.
7. ОВВ здійснюють специфічний вид державної діяльності, яка за змістом є виконавчо-розпорядчою. У процесі виконавчої та розпорядчої діяльності ОВВ діють юридично-владно, застосовуючи різні правові засоби нормотворчого, оперативно-виконавчого та юрисдикційного (правоохоронного) характеру. [4]
Правове становище, завдання, функції, в цілому правовий статус органів виконавчої влади визначається відповідно Конституцією України, окремими законами та підзаконними актами, зокрема указами Президента України, постановами Уряду, а також відомчими нормативними актами.
Адміністративно-правовий статус органу виконавчої влади передбачає норми про цілі, завдання, функції та принципи діяльності; норми, що регламентують порядок створення, реорганізації та ліквідації, структуру, підпорядкованість органу та норми, які визначають його повноваження. [2]
3. Класифікація органів державної виконавчої влади
1) Вищі органи державної виконавчої влади (виконавчо-розпорядча діяльність яких поширюється на всю територію України - Кабінет Міністрів України). Ст. 113 Конституції України визначає, що вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України , який спрямовує й координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України та в межах, передбачених Конституцією України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених ст. 85, 87 Конституції України. Правовий статус Кабінету Міністрів (Уряду) України визначає Конституція України (ст. 113-117), інші нормативні акти.
Посада Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністрів, міністрів за характером повноважень, порядком призначення на посади та звільнення з посад належать до політичних, а не до категорій посад державних службовців, визначених Законом України «Про державну службу».
Прем'єр-міністр як глава Уряду України керує роботою Кабінету Міністрів, спрямовує її на виконання Програми діяльності уряду, схваленої Верховною Радою України. Перший віце-прем'єр-міністр та віце-прем'єр-міністри згідно з розподілом повноважень забезпечують виконання Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, координують виконання заходів із відповідних питань міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, не здійснюючи при цьому безпосереднього керівництва їх роботою.
З метою реалізації покладених на нього завдань і функцій виконавчої влади в межах наданої компетенції Уряд видає обов'язкові до виконання постанови та розпорядження з різноманітних питань господарського, соціально-культурного та адміністративно-політичного характеру.
Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. «Про систему центральних органів виконавчої влади» встановлено, що Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного управління. Такі органи утворюються та діють у складі відповідного центрального органу виконавчої влади.
2) Центральні органи виконавчої влади керують відповідними галузями або здійснюють функціональне (міжгалузеве) управління. У свою чергу центральні органи виконавчої влади поділяються на такі, діяльність яких координується та спрямовується Кабінетом Міністрів через інші центральні органи виконавчої влади. Відповідно до іншої класифікації розрізняють три групи центральних органів виконавчої влади (далі - ЦОВВ): ЦОВВ, керівники яких входять до складу Уряду (на сьогодні такими органами є міністерства ), державні комітети України та інші органи виконавчої влади (комітети, адміністрації, агентства, служби, департаменти та інші). [8]
Структуру центрального органу виконавчої влади затверджує його керівник. Фінансове забезпечення діяльності центральних органів виконавчої влади здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Визначальною ланкою, головними суб'єктами в системі цих органів є міністерства .
Міністерство - центральний орган виконавчої влади, підпорядкований Кабінету Міністрів України, покликаний здійснювати державне управління певною галуззю або сектором. Міністерство як провідний центральний орган виконавчої влади є головним суб'єктом вироблення та реалізації державної політики у відповідних галузях чи сферах і відповідає за реальний стан справ у дорученій галузі перед Кабінетом Міністрів України та Президентом України.
Державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України - різновид центральних органів виконавчої влади, що здійснюють координаційно-функціональну управлінську діяльність здебільшого міжгалузевого та регулятивного характеру (наприклад, Державний комітет архівів України, Державний комітет України у справах релігій, Пенсійний фонд України, Головне контрольно-ревізійне управління України тощо).
Діяльність державного комітету спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Держкомітет вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам уряду та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з віднесених до його відання питань. Очолює державний комітет голова.
Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом створюються для реалізації визначених Конституцією та законодавством України особливих завдань та повноважень, виконання інших управлінських функцій спеціального характеру. Щодо таких органів може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності та підзвітності, а також призначення та звільнення їхніх керівників і вирішення інших питань.
До центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом належать: Антимонопольний комітет; Державна податкова адміністрація; Державна митна служба; Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Держкомітет з питань регуляторної політики та підприємництва; Служба Безпеки України; Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України та інші.
Як уже зазначалося, Кабінет Міністрів України може утворювати у складі відповідного центрального органу виконавчої влади урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції), які здійснюють:
управління окремими підгалузями або сферами діяльності;
регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції.
3) Місцеві органи виконавчої влади, повноваження яких поширюються на територію певної адміністративно-територіальної одиниці (району, області) - насамперед місцеві державні адміністрації. А також місцеві органи міністерств та інших ЦОВВ, що не входять до складу відповідної державної адміністрації (наприклад. Головне управління Міністерства внутрішніх справ у місті Києві).
4) Спеціальні органи виконавчої влади не віднесені законодавством ні до центральних, ні до місцевих, проте наділені статусом органу виконавчої влади (наприклад, міліція). [2]
4. Місце та види міністерств в структурі органів виконавчої влади
До центральних органів виконавчої влади (цей термін застосовується Конституцією, див., наприклад, ст. 114) належать ті, що керують відповідними галузями або здійснюють функціональне (міжгалузеве) управління. Це міністерства ; державні комітети (державні служби); центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Правовий статус міністерств та інших центральних органів виконавчої влади визначається указами Президента України від 15 грудня 1999 р. «Про систему органів виконавчої влади», «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» та від 12 березня 1996 р. «Про Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади», а також положеннями про кожне окреме міністерство або відомство, які розробляються Кабінетом Міністрів України і затверджуються відповідними указами Президента України. Крім того, у своїй діяльності міністерства та інші центральні відомства керуються Конституцією України та її законами, постановами Верховної Ради України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України. Міністри входять до складу Кабінету Міністрів України.
Міністерство ( від лат. ministro, що означає керую, служу) - центральний у державі орган виконавчої влади, який здійснює державне управління в певній галузі чи сфері життя. В Україні міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. 3а характером діяльності вони поділяються на галузеві, тобто ті, які керують певною галуззю (наприклад, Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство охорони здоров'я та ін.) та функціональні - ті, на які покладено виконання певної і водночас основної функції (наприклад, у сфері праці та соціальної політики - Міністерство праці та соціальної політики, у сфері фінансів - Міністерство фінансів).
Згідно з Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. №1573/99 та наступними змінами до нього сформовано такий склад міністерств: економіки та з питань європейської інтеграції, промислової політики, аграрної політики, внутрішніх справ, екології та природних ресурсів, палива і енергетики, закордонних справ, культури і мистецтва, з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, оборони, освіти і науки, охорони здоров'я, праці та соціальної політики, транспорту, фінансів, юстиції.
Міністерства є єдиноначальними органами їх очолюють міністри, які входять до складу Кабінету Міністрів України і за посадою належать до політичних діячів.
Міністр особисто відповідає за розробку і впровадження Програми Кабінету Міністрів України з відповідних питань, реалізацію державної політики у визначеній сфері державного управління, спрямовує і координує діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до його відання. Міністр доручає виконання частини своїх посадових повноважень державному секретарю міністерства та його заступникам, які можуть виконувати їх від імені міністерства відповідно до затвердженого розподілу службових обов'язків між заступниками.
Міністерство як центральний орган будується за такою схемою: керівництво (Міністр, державний секретар міністерства та його заступники, колегія) - виробничі структурні підрозділи (управління, відділи) - штабні підрозділи, що займаються організаційною діяльністю всередині міністерства (бухгалтерія, управління кадрів та ін.). Апарат міністерства складається з державних службовців і очолюється державним секретарем міністерства. Міністерство може мати підпорядковані йому підрозділи (органи), у тому числі територіальні (регіональні), які становлять «систему міністерства».
Організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально-технічне та інше забезпечення міністерства організовується державним секретарем міністерства. Державний секретар міністерства організовує забезпечення діяльності міністра та поточну роботу з виконання покладених на міністерство завдань, подає міністрові пропозиції щодо розподілу відповідних бюджетних коштів, координує роботу територіальних органів міністерства, підприємств, установ та організацій, що входять до сфери його управління.
Переважна більшість міністерств беруть участь у реалізації економічної і соціальної політики держави в межах дорученої справи: прогнозують перспективні напрямки і реалізують стратегічні цілі та завдання розвитку; беруть участь у розробці проектів та у виконанні загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку України, охорони навколишнього середовища, Державного бюджету України; беруть участь у підготовці міжнародних договорів України, укладають міжнародні угоди міжвідомчого характеру; проводять політику у сфері виконання робіт (послуг) і поставок продукції для державних потреб та утворення державних резервних фондів матеріальних та фінансових ресурсів і здійснюють у межах повноважень, визначених законодавством, функції з управління об'єктами державної власності, що належать до їх відання; беруть участь у формуванні та реалізації державної інвестиційної політики; сприяють розвиткові підприємництва, ринкової інфраструктури; здійснюють іншу діяльність щодо забезпечення державних інтересів в умовах формування ринкової економіки.
У цілому діяльність міністерств об'єднує два типи функцій: функції із забезпечення аналітико-консультативної допомоги у виробленні та здійсненні політики міністрів у відповідних секторах державного управління; функції забезпечення задоволення потреб суспільства і держави. Ці функції пов'язані з наданням управлінських послуг населенню і в ході адміністративної реформи підлягають широкій децентралізації, у тому числі шляхом їх делегування окремим госпрозрахунковим підрозділам, підпорядкованим відповідному міністерству.
5. Повноваження міністерств. Особливості статусу їх керівників
бере участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами, розробляє механізм її реалізації;
прогнозує розвиток економіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, демографічній, соціальній, фінансовій та інших сферах;
бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України;
готує пропозиції та бере участь у формуванні та реалізації політики у сфері виконання робіт і поставок продукції для державних потреб;
розробляє цільові перспективні програми, опрацьовує комплекс заходів, спрямованих на поглиблення економічної реформи;
реалізує державну стратегію розвитку відповідної галузі (групи суміжних галузей);
вносить у встановленому порядку пропозиції про зміну умов оподаткування, одержання пільгових кредитів, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств в окремих галузях;
готує пропозиції про вдосконалення механізму регулювання розвитку економіки, її структурної перебудови, забезпечення ринкової збалансованості, соціального захисту населення, екологічної безпеки;
бере участь у формуванні та реалізації інвестиційної політики виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки;
розробляє відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механізм їх впровадження, затверджує галузеві стандарти;
вживає заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, захист інтересів українських товаровиробників на зовнішньому ринку та розвиток внутрішнього ринку;
видає у передбачених законодавством випадках спеціальні дозволи (ліцензії) на проведення окремих видів підприємницької діяльності;
виступає державним замовником наукових досліджень комплексного характеру;
бере участь у підготовці міжнародних договорів України, укладає міжнародні договори міжвідомчого характеру;
здійснює у межах повноважень, визначених законодавством, функції управління майном підприємств, що належать до сфери управління міністерства;
складає макроекономічні та міжгалузеві баланси;
розробляє пропозиції про визначення пріоритетних напрямів розвитку економіки;
бере участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами (демонополізація економіки, розвиток конкуренції, антимонопольне регулювання, застосування антимонопольного законодавства);
забезпечує виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави у межах визначених законодавством повноважень;
забезпечує у межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті міністерства, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління; [1]
Міністерство у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, представницькими органами, а також з відповідними органами інших держав.
Міністерство в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання. У випадках, передбачених законодавством, рішення міністерства є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, представницькими органами, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами. Нормативно-правові акти міністерства підлягають державній реєстрації у Міністерстві юстиції України в порядку, встановленому законодавством. Міністерство у разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та представницькими органами спільні акти. Структуру центрального апарату міністерства затверджує віце-Прем'єр-міністр України.
Міністерство є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням.
Міністерство оборони України , у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, бере участь у реалізації державної політики з питань оборони і військового будівництва, координує діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування з підготовки держави до оборони. Це міністерство також має аналізувати воєнно-політичну обстановку, визначати рівень воєнної загрози національній безпеці України, забезпечувати функціонування Збройних Сил України і їх готовність до виконання покладених на них функцій і завдань тощо.
В основі структури Збройних Сил України - чотири види військ. Це - Сухопутні війська, Військово-повітряні сили, Війська протиповітряної оборони, Військово-морські сили. Військове управління Збройними Силами України здійснює Генеральний штаб. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.
Важливу роль у забезпеченні захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій та аварії на ЧАЄС відіграє Міністерство з питань надзвичайних ситуацій у справах захисту населення від Чорнобильської катастрофи, основними завданнями якого є:
розроблення та реалізація заходів щодо захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій на та Чорнобильської катастрофи;
керівництво діяльністю органів управління, штабів, військ цивільної оборони і підпорядкованих спеціалізованих формування;
координація діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, підприємств, установ і організацій усіх форм власності з розв'язання проблем захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та ліквідація їхніх наслідків;
державний нагляд і контроль за станом цивільної оборони і техногенної безпеки, готовність дій у надзвичайних ситуаціях та проведення заходів щодо запобігання їм; [3]
Міністерство закордонних справ України (МЗС України) є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення зовнішньої політики держави і координацію діяльності у сфері зовнішніх зносин України. Міністерство закордонних справ України здійснює свої повноваження безпосередньо через інші органи дипломатичної служби. Основними завданнями МЗС України є:
участь у забезпеченні національних інтересів і безпеки України шляхом
підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства;
сприяння забезпеченню стабільності міжнародного становища України, піднесенню її міжнародного авторитету, поширенню у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера;
створення сприятливих зовнішніх умов для зміцнення незалежності, державного суверенітету, економічної самостійності та збереження територіальної цілісності України;
забезпечення відповідно до наданих повноважень цілісності та узгодженості зовнішньополітичного курсу України;
захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном; сприяння розвиткові зв'язків із зарубіжними українськими громадами та надання цим громадам підтримки і захисту відповідно до норм міжнародного права та чинного законодавства України.
В основі структури Міністерства закордонних справ України - керівництво МЗС України на чолі з міністром. Структурними підрозділами МЗС України є: Дипломатична академія при МЗС України, посольства, постійні представництва та місії, генеральні консульства, представництва МЗС України у регіонах. [3]
Міністерство внутрішніх справ України , займає центральне місце серед органів внутрішніх справ, до його завдань належать:
забезпечення особистої безпеки громадян, захист їхніх прав і свобод, законних інтересів;
запобігання правопорушенням та їх припинення;
охорона і забезпечення громадського порядку;
виявлення та розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;
забезпечення безпеки дорожнього руху;
захист власності від злочинних посягань;
виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;
участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам;
сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.
В основі структури Міністерства внутрішніх справ України - Державний департамент автомобільної інспекції, Департамент роботи з персоналом, Департамент медичного забезпечення та реабілітації, Департамент ресурсного забезпечення МВС України. До складу структурних підрозділів Центрального апарату МВС України належать: Національне Центральне Бюро Інтерполу в Україні, Головне управління внутрішніх військ МВС, Головне управління по боротьбі з організованою злочинністю, Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр, Центр громадських зв'язків МВС України.
Особливу роль відіграє така складова Міністерства внутрішніх справ України, як міліція, яка є державним озброєним органом виконавчої влади, що захищає життя, здоров'я, права, свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства та держави від протиправних посягань. Її правовий статус визначається Законом України «Про міліцію».
Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури
Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Вона складається з підрозділів:
Для забезпечення громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи Міністерство внутрішніх справ України з дозволу Кабінету Міністрів України можуть створюватись спеціальні підрозділи міліції.
Адміністративно-правове регулювання в сфері юстиції здійснюється на підставі таких нормативно-правових актів, як: закони України від 2 вересня 1993 р. «Про нотаріат», від 19 грудня 1992 р. «Про адвокатуру», від 24 грудня 1993 р. «Про органи реєстрації актів громадського стану», від 24 березня 1998 р. «Про державну
Адміністративно-правовий статус міністерств курсовая работа. Государство и право.
Реферат: Роль и значение деловых совещаний. Скачать бесплатно и без регистрации
Доклад: Инновационная политика
Реферат по теме Программа эмуляции развития популяций животных
Доклад: Постреляционные технологии Cache в системе управления университетом
Динамическая природа текста
Контрольная работа по теме Антропологические аспекты любви и деструктивности
Доклад по теме О безопасных пищевых добавках, и "зловещих" символах, "Е"
Курсовая работа по теме Инвестиционный проект расширения молочного комбината в Сернурском районе Республики Марий Эл
История Болезни На Тему Острая Левосторонняя Нижнедолевая Очаговая Пневмония
Реферат по теме Учет амортизации, ремонта и восстановления объектов основных средств
Реферат На Тему Исчисление И Уплата Налога На Добавленную Стоимость Подрядными Организациями
Дипломная работа: Моделювання галузевих документальних потоків як засобу спостереження за розвитком галузі (на прикладі культури і мистецтва)
Жаңа Дәуірдің 7 Кереметі Туралы Эссе
Требования К Оформлению Титульного Листа Реферата
Ценности Курсовая
Контрольная работа по теме Россия на рубеже XIX-XX веков
Реферат На Тему Виды Мер Пресечения
Реферат по теме Игра и личность: первые шаги
Доклад: Реформы Александра Второго 2
Методические Указания По Курсовой Планирование
Методика расчета коэффициента нефтеизвлечения Задоно-Елецкой залежи Ново-Давыдовского месторождения - Геология, гидрология и геодезия курсовая работа
Історія розвитку голкошкірих - Биология и естествознание реферат
Животный мир Донбасса - Биология и естествознание реферат