Адміністративно-правовий режим - Государство и право курсовая работа
Главная
Государство и право
Адміністративно-правовий режим
Поняття та види адміністративно-правових режимів, їх нормативно-правове забезпечення. Сутність та ознаки надзвичайного та військового станів. Характеристика та види зони надзвичайної екологічної ситуації. Основне значення режиму державної таємниці.
посмотреть текст работы
скачать работу можно здесь
полная информация о работе
весь список подобных работ
Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Актуальність теми. У найбільш загальній формі поняття «правовий режим» визначається як порядок регулювання, комплекс правових засобів, що характеризують особливе поєднання взаємодіючих дозволянь, заборон, а також позитивних зобов'язань, який створює особливу спрямованість регулювання.
Правову основу надзвичайного стану, крім норм Конституції України, складають Закон України «Про надзвичайний стан», а також закони, які регулюють діяльність окремих органів державного управління в умовах надзвичайного стану, наприклад, «Про міліцію», «Про Службу безпеки» і ін.
Надзвичайний стан -- це передбачений Конституцією України особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування, підприємств, установ, організацій, який тимчасово допускає встановлені законом обмеження в здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб і покладає на них додаткові обов'язки.
Мета і завдання дослідження. Метою і завданням дослідження моєї теми є адміністративно-правові режими. Адміністративно-правовий режим -- це певне поєднання адміністративно-правових засобів регулювання, що проявляється в централізованому порядку, імперативному методі правового впливу та юридичній нерівності суб'єктів правовідносин.
У ході розгляду даної теми були поставленні наступні запитання до розгляду:
Ш Поняття та види адміністративно-правових режимів;
Ш Нормативно-правове забезпечення адміністративно-правових режимів;
Ш Режим зони надзвичайної екологічної ситуації;
Ш Режим державної таємниці та його характеристика.
Об'єктом дослідження курсової роботи є законодавство України, система адміністративного права, її особливості, закономірності, Конституція України, нормативно-правові акти та інше.
Предметом дослідження є вивчення адміністративно-правових режимів, їх застосування та методологічні проблеми суспільних відносин.
Методи дослідження. Дослідження базується понятті адміністративного права та Адміністративно-правових режимів Воно тісно пов'язане із теоретичними положеннями таких суміжних юридичних наук, як теорія держави і права, конституційне право, право та ін.
Наукова і нормативна база. Теоретичні і практичні аспекти формування і застосування адміністративно-правових режимів розглядалися у працях таких вчених: В.В Копейчикова, А.В Суриков, Бахрах Д.Н, Колпаков В.К, Кузьменко О.В., Ю. Мірошника, Л. Марченко., В. Ліпкана.
Структура курсової роботи. Структура моєї курсової роботи побудована на адміністративно-правових режимах. Вона складається із вступу, трьох розділів які об'єднують шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг її становить - тридцять сторінок.
РОЗДІЛ 1. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ РЕЖИМИ
1.1 Поняття адміністративно-правових режимів
Поняття «правовий режим» все більше утверджується як у сфері юридичної науки, так і в законодавстві. Дослідження цього поняття дає змогу виявити специфіку правового регулювання певного об'єкта чи виду діяльності. Крім цього, це дозволяє судити про багатомірність, багатогранність і об'ємність права як інституційного утворення, а також розглядати його в динаміці, функціонуванні.
У найбільш загальній формі поняття «правовий режим» визначається як порядок регулювання, комплекс правових засобів, що характеризують особливе поєднання взаємодіючих дозволянь, заборон, а також позитивних зобов'язань, який створює особливу спрямованість регулювання.
Кожній галузі права притаманний свій специфічний режим регулювання, яким якраз і обумовлюється юридична особливість певної галузі.
Своєрідність адміністративно-правового режиму проявляється в особливому порядку виникнення і формування змісту прав і обов'язків учасників адміністративно-правових відносин та їх здійснення, наявності специфічних санкцій, особливих засобах їх реалізації, а також в дії єдиних принципів, загальних положень, які поширюються на дану сукупність правових норм.[10.,c.190]
Адміністративно-правовий режим -- це певне поєднання адміністративно-правових засобів регулювання, що проявляється в централізованому порядку, імперативному методі правового впливу та юридичній нерівності суб'єктів правовідносин.
До числа основних елементів адміністративно-правового режиму належать:
1) метод правового регулювання, який в адміністративному праві ґрунтується на централізованому засобі та імперативному типі регулювання і виражається в юридичній нерівності суб'єктів правовідносин;
2) особливі адміністративно-правові засоби встановлення та форми виникнення прав і обов'язків, способів юридичного впливу, захисту прав, процедурно-процесуальних форми і т. под., до яких слід віднести акти, скарги, службову або функціональну підпорядкованість, контроль або нагляд, адміністративний примус, протоколи, постанови, клопотання, адміністративну відповідальність та ін.;
3) принципи, загальні положення адміністративного права, такі як участь громадян в управлінні державними справами, забезпечення та захист прав і свобод людини, інтересів держави; здійснення органами влади своїх повноважень у межах, встановлених Конституцією і відповідно до законів України; підзвітність, підконтрольність, відповідальність органів виконавчої влади та їх посадових осіб перед суспільством за свою діяльність та ін.;
4) особливість адміністративного законодавства, яке характеризується наявністю великої кількості правових норм, що регулюють значний обсяг різноманітних соціальних відносин, пов'язаних з державним управлінням;
5) встановлення поряд із загально галузевим правовим режимом внутрішньогалузевих правових режимів: режиму секретності, митного режиму, режиму державного кордону, режиму вільних економічних зон, режиму здійснення певних видів підприємницької діяльності, паспортного режиму та ін.[21,c.156]
1.2 Види адміністративно-правових режимів
Адміністративно-правові режими забезпечують функціонування не тільки галузевих інститутів адміністративного права, таких як державна служба, адміністративна відповідальність, а й багатьох інститутів інших галузей або міжгалузевих інститутів, наприклад, права власності, підприємництва та ін.
В юридичній літературі адміністративно-правові режими класифікують
а) за територією: загальнодержавні (режим секретності) і такі, що діють в окремих регіонах або місцях (режим прикордонної зони);
б) за часом дії: постійні (паспортний режим), тимчасові (режим надзвичайного стану), ситуаційні (режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи);
в) за глибиною змін у конституційному статусі громадян і організацій:
г) за масштабом волі громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єктивних прав: пільгові та обмежуючі;
д) за окремими об'єктами: режим заповідників, вогнепальної зброї,
є) за видами діяльності: режим оперативно-розшукової діяльності,
окремих видів підприємницької діяльності тощо.
Правові режими класифікують за масштабом волі громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єктивних прав; глибиною змін у конституційному статусі громадян і організацій; часом і територією їх дії; окремими об'єктами; видами діяльності.
За масштабом волі громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єктивних прав виділяють пільгові та обмежуючі режими. Перші надають громадянам і організаціям додаткові права і свободи або пільги при здійсненні ними певних прав чи свобод, наприклад, пільги для учасників бойових дій. Другі, навпаки, запроваджують особливі права використання громадянами і організаціями своїх прав і свобод або встановлюють заборону на здійснення ними певних прав і свобод, наприклад, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності.
За глибиною змін у конституційному статусі громадян і організацій відрізняють звичайні та надзвичайні режими. Перші не змінюють конституційного статусу громадян і організацій; другі істотно обмежують їх права і свободи, вводять особливий порядок здійснення окремих видів конституційних прав і свобод.
За часом ії виділяють постійні (паспортний режим) або короткочасні, ситуаційні (надзвичайний стан) режими.
За територією дії розрізняють режими, що діють на всій території України або в окремих її регіонах чи місцях (режим прикордонної зони).
За окремими об'єктами виділяють режими заповідників, вогнепальної зброї, отрути та ін.
За видами діяльності розрізняють режими оперативно-розшукової діяльності, окремих видів підприємницької діяльності та ін.
Засади правових режимів встановлюються законами України: від 27 лютого 1991 р. «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», від 13 жовтня 1992 р. «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», від 16 березня 2000 p. «Про правовий режим надзвичайного стану» від 4 листопада 1991 p. «Про державний кордон України», від 16 травня 1995 р. «Про виключну (морську) економічну зону України» та підзаконними правовими актами, наприклад, постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 p. «Про прикордонну смугу» та ін. [ 2,6,c.176]
За юридичною природою серед правових актів, що регулюють правові режими, виділяють правовстановлюючі, які містять первинні «режимні» норми, та право застосовні акти. Наприклад, на підставі ст. 106 Конституції та Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» Президент України приймає рішення про введення режиму надзвичайного стану, в якому встановлюються певні правила, а місцевий орган виконавчої влади (обласна державна адміністрація), керуючись цим актом, встановлює комендантську годину. [6, c.176]
У створенні та здійсненні адміністративно-правових режимів, крім нормативно-правової, велике значення мають організаційна і матеріально-технічна підсистеми. Організаційна підсистема обслуговує діяльність органів виконавчої влади (їх посадових осіб), які повинні забезпечити додержання вставлених заборон та обмежень і виконання покладених на громадян та юридичних осіб обов'язків.
Організаційна інфраструктура забезпечує реалізацію встановлених режимних правил. Це спеціальні режимні органи, які утворені з урахуванням змісту і особливостей того чи іншого адміністративно-правового режиму (прикордонні війська, митні органи, тимчасові адміністрації та ін.) і комплектуються спеціально підготовленим особовим складом, забезпечуються необхідними фінансовими і матеріально-технічними ресурсами.
Усі спеціальні адміністративно-правові режими мають дві взаємопов'язані сторони: змістовну і формальну. Змістовну сторону складають причини і мета введення режиму, його організаційні, економічні елементи, пов'язані з ними дії. Формальна (юридична) сторона містить такі елементи: хто, на який строк, на якій території встановлює режим; процедура його введення, здійснення, скасування; система «режимних» обов'язків і прав. Більшість спеціальних режимів, як правило, обмежують права громадян. Проте такі обмеження не повинні бути надмірними і мають встановлюватися тільки законами. В Конституції України закріплено, що виключно законами України визначаються правові режими власності, державного кордону, воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації та інші види спеціальних правових режимів.
1.3 Нормативно-правове забезпечення адміністративно-правових режимів
Адміністративно-правові режими є своєрідною складовою і необхідною умовою життєдіяльності суспільства, а їх забезпечення має розглядатися як невід'ємна частина управлінських функцій держави. Вони ґрунтуються на загальних принципах, методах та формах державного управління у сфері адміністративно-політичної діяльності, є одним з його основних чинників. Проте мають і свої особливості, що залежать, насамперед, від характеру державних завдань та функцій щодо забезпечення суспільної безпеки, системи компетентних органів, змісту їх режимної діяльності. Саме вказане обумовлює доцільність розгляду даної проблематики як окремого інституту адміністративного права.
Отже, зміст та класифікацію правових режимів, які можна віднести до розряду адміністративно-правових, на наш погляд, слід розглядати відповідно до сфер державного управління, де повноваження суб'єкта управління переважно поширюються на невизначене коло об'єктів. Одним з прикладів, що ілюструє такого роду режими, може служити режим безпеки дорожнього руху, який є достатньо визначеним і персоніфікованим та виступає у досить конкретній нормативно-правовій формі.
На початку викладення проблеми слід зазначити, що також існують адміністративно-правові режими, які можуть поширюватися на невизначене коло не тільки об'єктів, а й суб'єктів державного управління. Типовий приклад -- державна служба, що виступає як адміністративно-правовий режим, який спеціально і, власне кажучи, всебічно охоплює трудову діяльність державних службовців та пронизує всі структури й органи усіх гілок державної влади. Вказані режими є достатньо поширеними, оскільки вони виявляються у масштабному спектрі державно-управлінських відносин, виконують широку гаму функцій, які пов'язані як з формуванням систем управління, так і з визначенням ресурсів реалізації інших адміністративно-правових режимів.
Таким чином, цільова спрямованість у державному управлінні означає виконання цілком певних функцій. Ці функції можуть бути сформульовані у регулюючих режимних нормах, а можуть випливати із вимог режиму до функціонування систем управління. Щодо режиму державної служби можна з упевненістю стверджувати, що це режим, який регулює кадрову функцію, що властива будь-якій системі соціального, зокрема державного, управління.
Що стосується функцій тих або інших адміністративно-правових режимів, то вони можуть бути досить різними. Проте ця різноманітність відповідає існуючій впорядкованій системі функцій державного управління. А це означає, що впорядкуванню й класифікації можуть бути піддані самі адміністративно-правові режими з огляду на управлінські функції.
Саме функції й ніщо інше є визначальною характеристикою для здійснення класифікації адміністративно-правових режимів. Вказане підтверджується й встановленим режимом порядком, що накладається на функції даної системи і здобуває в ній конкретне місце й цільове призначення. Більше того, у конкретних системах встановлений режимом порядок може реалізовуватися множинними структурними підрозділами, де він може трансформуватися в їхні власні функції, тому певний адміністративно-правовий режим може бути пізнаний у конкретній системі лише на рівні оцінки її функціонування у цілому.
Розглянемо, наприклад, режим державної таємниці. Реалізація цього режиму стосується інформаційного забезпечення управління і діяльності його об'єкта, кадрового апарату, внутрішнього структурування системи підрозділів, інформаційного обміну з іншими органами й організаціями, пропускного режиму, питання матеріально-технічного й спеціального забезпечення діяльності осіб, які мають допуск до роботи з відомостями, що становлять державну таємницю, їх взаємин з колегами по службі тощо. Причому кожний з названих компонентів може бути самодостатнім лише за умов, коли він є складовою частиною загальної діяльності системи, її підрозділів щодо досягнення загальних інтегрованих цілей режимного спрямування.
При цьому уточнення або зміна складових елементів режиму державної таємниці, наприклад переліку відомостей, що становлять державну таємницю, приведе в динаміку усі компоненти системи й може викликати в ній серйозні структурно-функціональні зміни. За умов детальної нормативності даного режиму, що також поширює свій вплив на безліч державних органів, це може викликати відчутні зміні у всій системі державного управління.[12,c.159]
Сьогодні досить часто трапляється й зворотне явище, коли зміни в структурі державних органів спричиняють зміни в адміністративно-правовому режимі.
Наступне, на чому варто зупинитися, це те, на що, власне, спрямований установлюваний режимом порядок управління. Адже сам по собі порядок управління заради порядку -- беззмістовна абстракція. Упорядкувати можна лише діяльність, її організацію та забезпечення. Тільки разом із конкретною діяльністю порядок перетворюється у відповідний режим. Якщо ж трансформувати ці судження на адміністративно-правові режими, то варто прямо констатувати, що їхня нормативність відносно структур державного управління можлива лише у випадку, коли регламентована режимом діяльність має для них універсальний характер або містить загальні елементи, які можуть бути режимно впорядковані без будь-якого прямого зв'язку з конкретними структурами.
Це означає, що всі елементи адміністративно-правових режимів безпосередньо поширюються на всі без винятку структури, де має місце діяльність щодо упорядкування цими режимами. Тією чи іншою мірою конкретна реалізація адміністративно-правових режимів звичайно опосередковується прив'язкою до певних функціональних структур.
Конкретизації піддаються також і надзвичайні адміністративно-правові режими, до яких можна віднести правовий режим надзвичайного стану. Для його реалізації в кожному конкретному випадку видається Указ Президента України, в якому повинні бути уточнені й конкретизовані: обставини, що послужили підставою для введення надзвичайного стану; обґрунтування необхідності введення надзвичайного стану; межі території, на якій уводиться надзвичайний стан; ресурси й кошти, що забезпечують режим надзвичайного стану; перелік надзвичайних заходів і термін їх дії, перелік тимчасових обмежень прав і воль громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, прав організацій і суспільних об'єднань; державні органи (посадові особи), відповідальні за здійснення заходів, застосовуваних за умов надзвичайного стану; час набрання указом чинності, а також термін дії надзвичайного стану.
Положення надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях вводиться Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України Про правовий режим надзвичайного стану.
Важливо також мати на увазі, що адміністративно-правові режими не тільки зачіпають права людини й громадянина, але й нерідко певною мірою нівелюють або їх обмежують. У цьому зв'язку не можна не звернути увагу на відповідні конституційні положення.
Як прямо випливає з Конституції України, підстави обмеження прав і свобод людини і громадянина врегульовані аналізованою нормою вичерпним чином, оскільки вона безпосередньо вказує на перелік прав і свобод, які не можуть бути обмежені. Отже, введення адміністративно-правових режимів, що зачіпають права і свободи людини й громадянина, також не можуть мати інших підстав і порядку їх застосування. Крім того, враховуючи наведене, можна сказати, що адміністративно-правові режими мають бути врегульовані на законодавчому рівні. Таким чином, сама Конституція України прямо передбачає значний обсяг законодавчого регулювання адміністративно-правових режимів, покликаних забезпечити належну життєдіяльність держави, суспільства та окремих громад.
Однак наявність конституційного порядку ставить значні перепони для створення й застосування адміністративно-правових режимів органами держави, особливо органами виконавчої влади на рівні підзаконного регулювання. Втім, це не означає, що окремі види адміністративно-правових режимів не можуть бути створені й урегульовані іншими, крім законів, нормативно-правовими актами.
Надзвичамйний стан -- виняткова ситуація, коли під загрозою перебуває «життя нації». Надзвичайний стан повинен бути офіційно проголошений державою. Небезпеку «життя нації» можуть надавати іноземна військова окупація, соціальні хвилювання, такі як бунти або інші види внутрішніх розбіжностей, що серйозно загрожують правопорядку в країні.
З 1945 року поняття «надзвичайний стан» замінив вислів «стан війни» і «облогове положення». Надзвичайний стан -- поняття, що має обмежене значення. Наприклад, воно не охоплює стихійні лиха, що дуже часто служать виправданням призупинення державою здійснення прав людини. Міри, що держава-учасник може почати по скороченню деяких своїх зобов'язань відповідно до Міжнародного пакту про цивільні і політичні права, повинні відповідати трьом умовам:
Вони повинні бути «заходом, зумовленим крайньою необхідністю ситуації».
Вони не повинні «суперечити іншим зобов'язанням держави міжнародному праву».
Вони не повинні викликати дискримінацію винятково за ознаками раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії або соціального походження.
Жодна країна світу, незважаючи на рівень свого економічного розвитку, не застрахована від виникнення надзвичайних ситуацій, які виникають майже завжди несподівано, характеризуються переходом державних органів до надзвичайних методів управління і особливого методу регулювання суспільних відносин у всіх галузях життя, підвищеною небезпекою для нормального функціонування держави та життя і здоров'я громадян.
Мета, порядок та умови введення надзвичайного режиму в будь-якій державі, види надзвичайних ситуацій за яких вводиться надзвичайний державно-правовий режим, строк його дії, гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина в умовах дії надзвичайного стану та ін. передбачається спеціальними законами. Так, в Україні діє Закон «Про правовий режим надзвичайного стану».[6,c.176]
В українській юридичній літературі до загального поняття надзвичайного державно-правового режиму включають: воєнний стан, надзвичайний стан, режим зони надзвичайної екологічної ситуації, особливе становище. В Законі України «Про правовий режим надзвичайного стану» не передбачається розмежування надзвичайного державно-правового режиму на такі підвиди. У ст. 1 наводиться лише загальне визначення надзвичайного стану як «особливого правового режиму, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до цього Закону повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень»
Надзвичайний державно-правовий режим є крайнім заходом і застосовується тоді, коли нормалізувати обстановку за допомогою інших заходів неможливо. Для введення надзвичайного стану повинні бути наявні умови та підстави, які передбачені вищезазначеним законом України.
Підстави - нормативно-правові акти, які є юридичною основою введення надзвичайного державно-правового режиму. Згідно зі ст.3 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» правовою основою введення надзвичайного стану в Україні або на території окремої її місцевості є Конституція України, зокрема ст. ст. 106 п.21 закріплює право Президента України у разі необхідності приймати рішення про введення на території України або окремій її місцевості режиму надзвичайного стану - з наступним затвердженням цього рішення Верховною Радою України. У ст. 64 Конституції України зазначено, що «конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень». Також у вищезазначеній статті Конституції України наводиться перелік прав, які не можуть бути порушення ні за яких умов, у тому числі і у разі введення режиму надзвичайного стану. До правової основи введення надзвичайного стану належить цей Закон, інші закони України, до яких можна віднести Закон України «Про правовий режим воєнного стану», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуації техногенного та природного характеру», «Про боротьбу з тероризмом» та ін. Також до правової основи введення режиму надзвичайного стану відносяться міжнародно-правові акти, до яких приєдналася Україна. Так, наприклад, Міжнародний пакт «Про громадянські та політичні права» закріплює принципи дії надзвичайного стану, мету, умови та порядок введення, права і свободи які не можуть бути обмежені в умовах дії цього конституційно-правового режиму. Як було зазначено вище, Президент України наділений повноваженнями приймати рішення про введення надзвичайного стану в Україні або в окремій її місцевості. На підставі цього рішення Президент України видає Указ про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, який підлягає затвердженню законом Верховної Ради України.
Указ Президента про введення надзвичайного стану призупиняє дію деяких законодавчих актів, обмежує права і свободи людини і громадянина (крім тих, що зазначені у ст. 64 Конституції України), організовує діяльність органів державної влади, на яких покладено обов'язок по реалізації заходів режиму надзвичайного стану. Указ Президента має імперативний характер, обов'язковий для виконання всіма суб'єктами, його реалізація гарантується примусовою силою держави.
Для введення режиму надзвичайного стану необхідні спеціальні умови. Умови - така система суспільних відносин, наявність яких передбачає можливість введення надзвичайного стану в державі або на окремій її території. Надзвичайний стан може бути введений лише за наявності реальної (тобто такої що вже настала) загрози безпеці громадян або конституційному ладові, усунення якої іншими способами є неможливим. Введення надзвичайного державно-правового режиму є правом, а не обов'язком Президента України, тому навіть якщо умови його введення наявні, надзвичайний стан може бути і не оголошений, якщо обстановка може бути нормалізована за допомогою інших термінових організаційних заходів. Так, наприклад, у 2005 році на території Автономної Республіки Крим через поширення пташиного грипу був запроваджений режим надзвичайного стану в зв'язку з неможливістю стабілізації обстановки заходами які були вжиті.
Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» передбачає наступні умови введення цього режиму:
1) виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження, тощо), що створюють загрозу життю і здоров'ю значних верств населення;
2) здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються загибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих об'єктів життєзабезпечення;
3) виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
4) виникнення масових безпорядків, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи;
5) спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства;
6) масового переходу державного кордону з території суміжних держав;
7) необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності органів державної влади.
Перелік цих умов є вичерпний і з метою недопущення узурпації влади, не допускається введення надзвичайного режиму при наявності інших умов.
Військовий стан -- особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Метою введення воєнного стану є створення умов для здійснення органами державної влади, військовим командуванням, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями наданих їм повноважень у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, Закон України від 6 квітня 2000 р. «Про правовий режим воєнного стану, інші закони України та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України, затверджений Верховною Радою України. [7,c.224]
В Указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються:
1) обґрунтування необхідності введення воєнного стану;
2) межі території, на якій він вводиться, час введення і строк, на який він зводиться;
3) завдання військового командування, органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо запровадження і здійснення заходів правового режиму воєнного стану;
4) вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану, а також перелік тимчасових обмежень прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
В умовах воєнного стану Президент України, Верховна Рада України, органи державної влади, військове командування (Генеральний штаб Збройних Сил України, командування Сухопутних військ Збройних Сил України та Військово-Морських Сил України, оперативні командування, командування військових об'єднань, з'єднань Збройних Сил України та інших військових формувань) та його представники (командири військових частин, підрозділів, начальники військових установ
Адміністративно-правовий режим курсовая работа. Государство и право.
Махаяна сампариграха шастра) Асанга
Контрольная работа по теме Торговое холодильное оборудование
Реферат по теме Классификация диалектов гуаньхуа
Реферат: Традиционное в современной хозяйственной деятельнсти коренного оленеводческого населения. Скачать бесплатно и без регистрации
Лекция по теме Гистология: женская половая система
Эссе На Тему Ксенофобия В Современном Мире
Источники Финансового Права Курсовая
Описание Человека Сочинение 7
Лимфоотток от органов иммунной системы.
Реферат: Сравнительный анализ скульптуры Поликлета "Дорифор" и скульптуры Донателло "Давид". Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая Работа На Тему Структурные Кризисы
Реферат по теме Деструктивные процессы в легких, особенности восстановительной терапии при эмфиземе, бронхоэктатической болезни
Бизнес Анализа Реферат
Контрольная Работа Электромагнитные Колебания
Доклад по теме Англосаксонская хроника
Реферат На Тему Социально-Экономическая Статистика
Доклад: Алексей I Комнин
Требования К Оформлению Авторефератов Диссертаций
Сочинение На Тему Сформулируйте Тезис
Курсовая работа по теме Організація обслуговування банкету за столом до Різдва
Процесс планирования и проведения аудиторской проверки учета материалов на предприятии - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Жизнь на Марсе и спутниках Юпитера - Биология и естествознание курсовая работа
Єллоустонська екосистема - География и экономическая география курсовая работа