Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю - Государство и право дипломная работа

Главная

Государство и право
Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю

Ознаки адміністративних правопорушень, пов'язаних з розголошенням державної таємниці. Відповідальність за здійснення даного злочину за новим кримінальним законодавством України. Основні заходи по охороні секретної інформації, обмеження на її оприлюднення.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОРУШЕНЬ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ДЕРЖАВНУ ТАЄМНИЦЮ
1.1 Об'єкти адміністративних порушень законодавства про державну таємницю
1.2 Організаційно-правові питання діяльності державних органів щодо провадження в справах про адміністративні порушення законодавства про державну таємницю та попередження таких правопорушень
1.3 Відповідальність за розголошення державної таємниці за новим кримінальним законодавством України
РОЗДІЛ 2. ОХОРОНА ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ
2.1 Основні заходи по охороні державної таємниці
2.3 Допуск громадян до державної таємниці
2.4 Обмеження на оприлюднення секретної інформації
РОЗДІЛ 3. ЗАХИСТ ІНФОРМАЦІЇ ЩО СКЛАДАЄ ДЕРЖАВНУ ТАЄМНИЦЮ В УКРАЇНІ
Одним із актуальних напрямів реформування українського адміністративного права є модернізація інституту адміністративної відповідальності, зокрема відповідальності у сфері захисту інформації з обмеженим доступом. Одним із видів інформації з обмеженим доступом є державна таємниця. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю була встановлена Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю», який був прийнятий Верховною Радою України 21 вересня 1999 року. Кількість осіб, щорічно притягнутих до адміністративної відповідальності за вчинення порушення законодавства про державну таємницю, за останні п'ять років збільшилася майже в п'ять разів.
Результати аналізу правових норм, що регламентують адміністративну відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю, та матеріалів практики провадження за цим видом адміністративних правопорушень свідчать про наявність певних недоліків у нормативно-правовому регулюванні адміністративної відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю.
До цього часу в Україні питання адміністративної відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю комплексно не досліджувались, а розроблялись переважно на рівні коментарів до відповідної статті КУпАП, згадувались у деяких підручниках з адміністративного права та методичних рекомендаціях для підрозділів СБ України. Сьогодні у вказаних вище джерелах міститься чимало суперечливих висновків і рекомендацій, що негативно впливає на стан захисту державної таємниці та на діяльність посадових осіб органів СБ України. Матеріали практики засвідчують про те, що при виявленні конкретних фактів порушень законодавства про державну таємницю іноді відсутня належна правова оцінка співробітниками органів СБ України таких проявів.
Необхідність удосконалення законодавства про державну таємницю, відсутність комплексної наукової розробки питань адміністративної відповідальності за порушення вказаного законодавства, а також прагнення обґрунтувати рекомендації посадовим особам органів СБ України щодо документування та процесуального оформлення порушень законодавства про державну таємницю зумовили вибір теми дипломної роботи.
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у з'ясуванні й вирішенні теоретичних і практичних питань адміністративної відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю та виробленні пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства та поліпшення правозастосовної діяльності суб'єктів адміністративної юрисдикції.
Відповідно до поставленої мети визначено такі основні завдання дослідження:
- встановити ознаки складів адміністративних порушень законодавства про державну таємницю, з'ясувати їх вплив на правильну кваліфікацію цього діяння;
- дослідити порядок провадження в справах про адміністративні порушення законодавства про державну таємницю та практику юрисдикційної діяльності щодо цієї категорії справ;
- розробити рекомендації посадовим особам органів СБ України щодо правильного застосування ст. 212-2 КУпАП;
- сформулювати пропозиції із вдосконалення чинного законодавства України, що регламентує порядок охорони державної таємниці та провадження в справах про порушення законодавства про державну таємницю.
Об'єктом дослідження є система суспільних відносин, що складаються у сфері адміністративно-правового захисту державної таємниці.
Предметом дослідження є адміністративно-правові норми, які передбачають відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю, та практика застосування вказаних норм.
Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання соціальних процесів, який дозволяє враховувати всі взаємозв'язки явищ, що розглядаються, об'єктивно оцінювати ефективність нормативно-правових актів та правозастосовчої діяльності у сфері боротьби з порушеннями законодавства про державну таємницю. У роботі використовувалися такі методи, як історичний (при вивченні історії розвитку адміністративно-правової заборони порушення законодавства про державну таємницю у вітчизняному законодавстві), порівняльно-правовий (у дослідженні чинного законодавства зарубіжних країн), логіко-юридичний i системно-структурний (під час аналізу складу адміністративного порушення законодавства про державну таємницю й розроблення рекомендацій щодо правильного застосування ст. 212-2 КУпАП), соціологічний (при вивченні правозастосовчої практики у сфері охорони державної таємниці), статистичний (при вивченні даних, що відображають стан провадження в справах про порушення законодавства про державну таємницю).
Теоретичну основу роботи становлять наукові положення, що містяться у працях таких відомих вітчизняних та зарубіжних правознавців, як Г.А. Аванесов, В.Б. Авер'янов, А.Б. Агапов, О.Ф. Андрійко, І.В. Арістова, М.І. Бажанов, О.М. Бандурка, Ю.В. Баулін, Д.М. Бахрах,Ю.П. Битяк,А.С. Васильєв, С.Б. Гавриш,О.А. Герцензон, І.П. Голосніченко, С.Т. Гончарук, Е.Ф. Демський,Є.В.Додін, А.Ф. Зелінський, Р.А. Калюжний, А.П. Клюшниченко, Л.В. Коваль, Ю.М. Козлов,В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, М.Й. Коржанський, Ю.І. Крегул, В.М. Кудрявцев, В.В. Леоненко, Д.М. Лук'янець, В.В. Макаренко, В.К. Мамутов, М.Я. Масленніков, П.С. Матишевський, О.Г. Нападистий, Н.Р. Нижник, В.Т. Окіпнюк, О.П. Орлюк, О.І. Остапенко, А.А. Піонтковський, Л.Л. Попов,Д.М. Притика, Н.Ю. Пришва, В.І. Ремньов, О.П. Рябченко, Н.Г. Саліщева, А.О. Селіванов, В.М. Селіванов, В.Ф. Сіренко, В.В. Сташис, В.С. Стефанюк, С.Г. Стеценко, В.Я. Тацій, О.С. Телегін, Ю.О. Тихомиров,М.М. Тищенко, А.Н. Трайнін, Г.І. Чангулі, В.К. Шкарупа, В.А. Юсупов, а також у працях інших науковців.
Оскільки дослідження має комплексний характер, то вивчалась інформація, що була опублікована у пресі, судові рішення по справах про порушення законодавства про державну таємницю, статистичні матеріали діяльності СБ України.
Аналізуючи об'єкт адміністративного порушення законодавства про державну таємницю, автор зазначає, що для правопорушень, відповідальність за які передбачена ст. 212-2 КУпАП, родовим об'єктом буде встановлений порядок управління; видовим об'єктом - порядок провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею.
Окремо досліджуємо безпосередній об'єкт і предмет кожного з правопорушень, передбачених ст. 212-2 КУпАП. Аналізуючи порядок віднесення інформації до державної таємниці та засекречування носіїв такої інформації, автор доходить висновку про необхідність збільшення кількості державних експертів з питань таємниць у регіонах.
У результаті проведеного аналізу автор зазначає, що склади адміністративних порушень законодавства про державну таємницю є формальними, ці діяння становлять склад проступку незалежно від настання шкідливих наслідків. Серед правопорушень, відповідальність за вчинення яких передбачена ст. 212-2 КУпАП, немає проступків, об'єктивна сторона яких би характеризувалася діянням із двома різними діями. Об'єктивна сторона правопорушень, відповідальність за вчинення яких встановлена п. 2, 4-7, 9ч. 1 ст. 212-2 КУпАП, може характеризуватися діяннями, що складаються з альтернативних дій. Об'єктивна сторона проступків, передбачених п. 6-9 ч. 1 ст. 212-2 КУпАП, може характеризуватися діянням, що триває. Серед правопорушень, відповідальність за вчинення яких встановлено ст. 212-2 КУпАП, час вчинення правопорушення включено до конструктивних ознак проступку, передбаченого п. 8 ч. 1 ст. 212-2 КУпАП. Наявність спеціального дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, є конструктивною ознакою об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого п. 7 ч. 1 ст. 212-2 КУпАП.
Автор критично підходить до використання у ст. 212-2 КУпАП такого терміна, як «засекречування інформації», і вважає за доцільне замінити цей термін на «засекречування матеріальних носіїв інформації».
Автор обґрунтовує визначення посадової особи, якою слід вважати особу, котра постійно чи тимчасово здійснює функції представника влади, а також обіймає постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих, адміністративно-господарських обов'язків або консультативно-дорадчих функцій, чи виконує такі обов'язки за спеціальним повноваженням.
Аналізуючи вітчизняне законодавство, законодавство зарубіжних країн, а також практику провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, здобувач доходить висновку про необхідність встановлення адміністративної відповідальності юридичних осіб за порушення законодавства про державну таємницю.
У диспозиції ст. 212-2 КУпАП законодавець не вказав на конкретні мотиви та цілі порушення законодавства про державну таємницю, тому, вони можуть бути різноманітними. Зокрема, мотивом порушення законодавства про державну таємницю може бути прагнення якнайшвидшого виконання поставленого завдання з порушенням деяких вимог режиму секретності. В основі мотивації суб'єкта можуть бути також інші внутрішні спонукання, які не є низинними: жалість і співчуття, родинні та дружні почуття тощо. Корислива зацікавленість у вчиненні порушення законодавства про державну таємницю може бути у випадку, коли суб'єкт прагне «заощадити» кошти установи (наприклад, при вчиненні правопорушень, передбачених п. 6, 7, 9 ч. 1 ст. 212-2 КУпАП). Адміністративне порушення законодавства про державну таємницю може бути вчинене з метою прискорити виконання діяльності, пов'язаної з державною таємницею (наприклад, при вчиненні правопорушень, передбачених п. 5, 7 ч. 1 ст. 212-2 КУпАП), приховати від громадськості інформацію про деякі «невтішні» факти (наприклад, при вчиненні правопорушень, передбачених п. 2, 3 ч. 1 ст. 212-2 КупАП).
Розглядаючи приводи порушення справи про адміністративний проступок, ми бачимо, що найчастіше такі справи порушуються за результатами офіційних перевірок посадовими особами органів СБ України стану охорони державної таємниці в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях.
Особливої уваги здобувач приділяє доказам в справах про адміністративні правопорушення, засобам їх отримання і фіксації. Аналіз практики провадження в справах про правопорушення, передбачені ст. 212-2 КУпАП, дозволяє дійти висновку, що найчастіше джерелами доказів, які використовуються при провадженні у вказаних справах, є:протокол про адміністративне правопорушення за ознаками ст. 212-2 КУпАП; пояснення особи, яка вчинила таке правопорушення; пояснення свідків (наприклад, осіб, які брали участь у службовому розслідуванні чи в перевірці режиму секретності); матеріали, що підтверджують факт вчинення особою цього правопорушення (акт перевірки режиму секретності чи витяг із цього акта); висновок державного експерта з питань таємниць; копія письмового зобов'язання правопорушника щодо збереження державної таємниці; копія трудового договору правопорушника про його діяльність, яка пов'язана з державною таємницею; копія наказу про призначення особи на посаду, яка передбачає діяльність, пов'язану з державною таємницею; копія посадових обов'язків особи, що притягається до відповідальності, чи виписка із них.
Необхідно замінити норми ст. 255 КУпАП, яка передбачає право уповноважених на те посадових осіб складати протокол про адміністративне правопорушення, на норму, яка б передбачала не право, а обов'язок вказаних осіб складати протокол про адміністративне правопорушення.
Крім протоколу про адміністративне правопорушення жодні інші документи (акти, рапорти тощо) не можуть розглядатися як процесуальні документи, що фіксують порушення справи про адміністративний проступок.
Стадія розгляду справи про адміністративне правопорушення і винесення по справі постанови складається з трьох процедур: підготовки справи про адміністративне правопорушення до розгляду, розгляду справи про адміністративне правопорушення, винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення.
Аналізуючи чинне законодавство України, законодавство деяких іноземних держав, історичний досвід закритого розгляду справ у суді, ми бачимо, що суд повинен вирішувати: чи відносяться відомості, які розглядаються, до державної таємниці і яким має бути судове засідання - відкритим чи закритим.
Запропоновано доповнити чинний КУпАП нормою, яка б передбачала гарантії забезпечення прав громадян під час закритого розгляду справ про адміністративні правопорушення. Крім встановлених у ст. 268 КУпАП, автор вважає за доцільне в Кодексі України про адміністративні проступки передбачити такі додаткові процесуальні права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності: заявляти відводи посадовій особі, котра розглядає справу, експерту, перекладачу з мотивів особистих взаємин, службової чи іншої залежності; з дозволу суду бути присутнім чи брати участь в окремих процесуальних діях.
Аналіз юрисдикційної практики свідчить, що суди майже ніколи не виносять постанову про застосування заходів впливу, передбачених ст. 24-1 КУпАП, по справах про порушення законодавства про державну таємницю. На думку автора, така судова практика пояснюється тим, що неповнолітні особи теоретично можуть бути суб'єктами порушення законодавства про державну таємницю, але практично майже ніколи не наділені повноваженнями, під час реалізацій яких можливе вчинення вказаного правопорушення.
Розглядаючи питання можливості звільнення порушника законодавства про державну таємницю від адміністративної відповідальності при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення, видно, що адміністративні порушення законодавства про державну таємницю до малозначних віднести не можна, тому що вказані правопорушення можуть сприяти вчиненню таких злочинів, як: розголошення державної таємниці; втрата документів, що містять державну таємницю; державна зрада; шпигунство.
Вказане положення є застарілим і не відповідає вимогам ст. 55 Конституції України. Тому обґрунтовуємо необхідність передбачити право особи оскаржити судову постанову по справі про адміністративне правопорушення, а також пропонує механізм подачі скарг на постанови судів по справах про адміністративні правопорушення.
Розгляд справ про адміністративні проступки у суді не формою управлінської (адміністративної) діяльності, а різновидом відправлення правосуддя, тому пропонує, щоб постанови по справах про адміністративні правопорушення переглядав не адміністративний, а загальний суд. Для цього необхідно внести зміни в чинне законодавство, які б передбачали створення у складі загального апеляційного суду судової палати у справах про адміністративні правопорушення, а також регламентували апеляційне провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Аналіз практики провадження в справах про порушення законодавства про державну таємницю дає можливість дійти висновку, що теоретично інститут оскарження постанови суду по справі про адміністративне порушення законодавства про державну таємницю існує, але фактично майже не застосовується, однією з головних причин чого є відсутність дієвого механізму оскарження постанови суду по справі про адміністративне правопорушення.
Реформування інституту оскарження постанов суду по справах про адміністративні правопорушення повинно проводитися в напрямі максимального спрощення процедури оскарження, що зовсім не виключає необхідності її детальної регламентації, тому автор пропонує перелік вимог до скарги на постанову суду по справі про адміністративне правопорушення, а також пропонує процедуру перегляду вказаних постанов.
Аналіз практики провадження в справах про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 212-2 КУпАП, свідчить, що до порушників законодавства про державну таємницю майже ніколи не застосовується примусове виконання постанови про накладення штрафу. Така практика пояснюється тим, що значна частина порушників законодавства про державну таємницю має вищу освіту, більшість з них є посадовими особами і всі вони пройшли спеціальну перевірку перед наданням допуску до державної таємниці, тому ця категорія правопорушників зазвичай поважає судові рішення і виконує їх добровільно.
Проведений аналіз постанов судів по справах про адміністративні порушення законодавства про державну таємницю засвідчив, що в більшості випадків до адміністративної відповідальності притягаються посадові особи (керівники підприємств, установ, організацій та начальники режимно-секретних органів), які вчинили правопорушення, передбачені п. 5-7 та 9 ч. 1 ст. 212-2 КУпАП.
Аналізуючи практику провадження в справах про адміністративні порушення законодавства про державну таємницю, видно, що основними причинами вчинення вказаних проступків є недостатнє знання деякими особами, що мають допуск та доступ до державної таємниці, норм чинного законодавства про державну таємницю, а також нехтування вказаними особами нормами чинного законодавства. Так, деякі керівники підприємств, установ та організацій, які здійснюють діяльність, пов'язану з державною таємницею, вважають, що вони не володіють інформацією, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України. Також слід зазначити, що порушення законодавства про державну таємницю може бути зумовлене недостатнім фінансуванням заходів, спрямованих на захист державної таємниці.
Є пропозиція класифікувати суб'єктів попередження адміністративних порушень законодавства про державну таємницю за обсягом їх компетенції на дві групи. До першої групи належать органи й посадові особи умовно загальної компетенції (посадові особи органів СБ України), що здійснюють профілактичну діяльність щодо усіх категорій осіб, які мають допуск і доступ до державної таємниці. Другу групу становлять органи й посадові особи умовно спеціальної компетенції, до обов'язків яких належить профілактика порушень законодавства про державну таємницю лише в конкретному органі державної влади, органі місцевого самоврядування, на підприємстві, в установі, організації, діяльність яких пов'язана з державною таємницею.
Наведені пропозиції щодо вдосконалення правових заходів попередження порушень законодавства про державну таємницю, зокрема, автор вважає за доцільне передбачити в Законі України «Про державну таємницю» обов'язкове проведення перевірки знання особами, яким надається допуск до державної таємниці, норм законодавства про державну таємницю та правил секретного діловодства. Вважаємо доцільним збільшити суми штрафів, що накладаються на порушників законодавства про державну таємницю, а також передбачити позбавлення посадової особи права зайняття діяльністю, яка передбачає надання доступу до державної таємниці, на строк до одного року за вчинення повторного протягом року порушення законодавства про державну таємницю.
Державна таємниця - це найважливіші для України відомості в різних царинах її життєдіяльності. І витік такої інформації загрожує як окремим сферам державних інтересів, так і національній безпеці України в цілому. Тому охорона державної таємниці була й залишається складовою частиною загальної системи забезпечення національної безпеки України. На сьогодні одним з найважливіших завдань органів Служби безпеки України є забезпечення збереження державної таємниці від розголошення різноманітними засобами й методами, у тому числі шляхом розслідування справ про факти розголошення державної таємниці й притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності. Із набуттям чинності нового Кримінального кодексу України постає проблема правильної кримінально-правової оцінки суспільно небезпечних посягань на схоронність секретної інформації.
Новий Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за розголошення державної таємниці у статті 328 [1]. Дана кримінально-правова норма не зазнала докорінних змін порівняно зі статтею 67 Кримінального кодексу України, який було прийнято 28 грудня 1960 р., тобто вже сорок років залишається майже незмінною. За цей час інститут державної таємниці та нормативно-правова база його функціонування зазнали суттєвих перетворень. Саме тому, на думку автора, розглядувана кримінально-правова норма з урахуванням сучасних тенденцій у національному законодавстві України потребує подальшого вдосконалення.
Розглядаючи питання кримінальної відповідальності за розголошення державної таємниці, необхідно зупинитися на чіткому визначенні усіх конститутивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 328 нового Кримінального кодексу України. Адже неврахування чи неправильна оцінка якоїсь однієї, іноді незначної на перший погляд обставини чи ознаки злочину може призвести до помилки в кваліфікації злочину.
По-перше, відзначимо, що суспільна небезпечність будь-якого злочину полягає в суттєвій шкоді, яка завдається цим злочином об'єкту кримінально-правової охорони, або у небезпеці завдання такої шкоди. Суспільна небезпечність розголошення державної таємниці досить висока. Практично кожний факт порушення встановлених правил поводження з державною таємницею становить джерело небезпеки. Як указується в юридичній літературі, при розголошенні державної таємниці суспільна небезпечність полягає в створенні можливості потрапляння відомостей, що становлять державну таємницю, у розпорядження іноземної розвідки чи інших організацій і осіб, які можуть використати їх на шкоду державі, суспільству чи окремим громадянам [2]. У результаті вчинення цього злочину порушується схоронність секретної інформації: вона стає надбанням сторонніх осіб, які можуть передати ці відомості ще більш широкому колу осіб, у тому числі й ворожим елементам. Таким чином, порушення схоронності державної таємниці створює загрозу заподіяння шкоди національній безпеці України. Розголошення державної таємниці може призвести до людських жертв та інших тяжких наслідків з великими матеріальними або моральними збитками: дипломатичних ускладнень, науково-технічних і технологічних втрат, загроз життю й волі осіб, які співробітничають із правоохоронними органами тощо.
Разом з тим, у новому Кримінальному кодексі України кримінально-правова норма, що передбачає відповідальність за розголошення державної таємниці, розміщена не в розділі «Злочини проти основ національної безпеки», а в розділі «Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації». Тим самим, на думку автора, законодавець дещо применшує значення, що має для національної безпеки схоронність державної таємниці, та об'єднує окремі склади злочинів за старою кримінально-правовою традицією як такі, що посягають на «обороноздатність держави».
Однією з головних ознак складу злочину, передбаченого ст. 328 нового КК, є предмет даного злочину - інформація, що становить державну таємницю. Поняття державної таємниці (секретної інформації) міститься у Законі України «Про державну таємницю» (1999), який визначає її як вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у встановленому Законом порядку державною таємницею і підлягають охороні державою [3].
Таким чином, у визначенні державної таємниці мають місце наступні ознаки:
1. Обмеженість доступу до державної таємниці як виду таємної інформації, тобто відомості, що становлять таку таємницю, підлягають засекречуванню (обмеженню їх поширення і доступу до їх матеріальних носіїв).
2. Значущість, важливість такого роду відомостей у певний проміжок часу для інтересів держави, тобто в разі розголошення державної таємниці національній безпеці України може бути завдана суттєва шкода (матеріальний критерій).
3. Чітке визначення сфер, у яких може існувати державна таємниця, а саме: оборона, економіка, наука і техніка, зовнішні відносини, державна безпека й охорона правопорядку.
4. Передбаченість відомостей, що становлять державну таємницю, Законом, тобто встановлення переліку таких відомостей у спеціальному правовому акті - Зводі, на підставі та в межах якого створюються розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю (формальний критерій).
5. Охорона такої секретної інформації державою, тобто встановлення на підставі чинного законодавства єдиного порядку забезпечення охорони зазначеної інформації державно-правовими засобами.
Отже, якщо розголошена інформація не відповідає будь-якій з цих ознак, особа не підлягає кримінальній відповідальності за ст. 328 нового КК.
Інформація вважається державною таємницею з часу опублікування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, до якого включена ця інформація, чи зміни до нього у порядку, встановленому Законом. Чинним на сьогодні є Звід відомостей, що становлять державну таємницю, затверджений наказом Голови Служби безпеки України від 1 березня 2001 р. №52. На підставі та в межах цього Зводу органи державної влади України (міністерства й відомства) створюють галузеві або відомчі (міжгалузеві чи міжвідомчі) розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю.
Висновок щодо того, чи є розголошена конкретна інформація державною таємницею, надає згідно із законодавством державний експерт з питань таємниць. Він також визначає ступінь секретності такої інформації і формулює висновок щодо шкоди національній безпеці України в разі її розголошення. Визначальне значення, таким чином, має не гриф секретності, а дійсний зміст відомостей завдає чи не завдає їх розголошення шкоди національній безпеці України в тій чи іншій сфері. Тому в усіх випадках посягання на схоронність державної таємниці необхідно мати висновок Державного експерта з питань таємниць, який несе персональну відповідальність за законність і обґрунтованість свого рішення про віднесення інформації до державної таємниці. Даний висновок має бути чітко викладений, уникаючи двозначності, та містити вказівку щодо ступеня секретності оцінюваної інформації, наявності шкоди національній безпеці у разі розголошення такої інформації, а також посилання на конкретний пункт Зводу та відповідного розгорнутого переліку, щоб слідчий, прокурор або суд могли перевірити правильність віднесення інформації до державної таємниці.
Відповідальність за ст. 328 нового КК настає незалежно від характеру відомостей, що становлять державну таємницю, які були розголошені (окрім інформації у сфері оборони у деяких випадках, які ми розглянемо нижче). Це має значення лише для встановлення тяжкості завданої шкоди, тобто ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину й може бути враховано судом при вирішенні питання про призначення винній особі конкретної міри покарання.
З об'єктивної сторони складу розголошення державної таємниці вирішальне значення має перш за все поняття «розголошення». Кримінальне законодавство України не визначає цього поняття й способів вчинення даного злочину. Втім правильне розуміння поняття розголошення дає можливість встановити коло діянь, які з об'єктивної сторони утворюють склад вказаного злочину, дозволяє відмежувати його від суміжних з ним складів, а також чітко визначити момент, коли розголошення державної таємниці вважається закінченим.
На думку автора, розголошення державної таємниці слід розглядати як таке діяння (дію або бездіяльність) особи, внаслідок якого секретна інформація, що була їй довірена або стала відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків, була сприйнята хоча б однією сторонньою особою. Розголошення шляхом активних дій - це будь-яка форма передачі відомостей, які становлять державну таємницю, сторонній особі, що дозволило їй сприйняти такі відомості. Так, розголошення державної таємниці може відбутися в усній формі (у відкритому публічному виступі лекції, доповіді; у довірчій бесіді; під час розмови чи суперечки в громадському транспорті, на вулиці, в іншому місці в присутності сторонніх осіб тощо), у писемній формі (при листуванні; у відкритих публікаціях; у записах на не облікованих аркушах відомостей, що становлять державну таємницю, і наступній їх втраті і т. ін.), у формі наочної демонстрації чи умисної передачі стороннім особам для передруку, ознайомлення або іншого використання матеріальних носіїв секретної інформації: предметів, об'єктів, документів чи матеріалів, відомості про які становлять державну таємницю.
Розголошення шляхом злочинної бездіяльності - це невжиття належних заходів щодо збереження секретної інформації, у результаті чого стороння особа сприйняла таку інформацію. При цьому «секретоносій», нехтуючи правилами поводження із секретними документами, виробами тощо (через неуважність, безпам'ятність, довірливість), створює умови, за яких стороння особа ознайомилась з державною таємницею, тобто не перешкоджає такому ознайомленню.
Отже, розголошення державної таємниці передбачає обов'язкову наявність у процесі діяння другої сторони сторонньої особи, яка сприймає зазначені відомості. Однак у тексті статті 328 нового КК України поняття «стороння особа» відсутнє. Втім дана дефініція набуває значення конститутивної ознаки складу розголошення державної таємниці, тому вимагає наукового тлумачення.
Сторонньою особою визнається будь-яка фізична особа, яка не належить до кола тих, кому державна таємниця довірена або стала відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків і якій винний не мав права довіряти відомості, що становлять державну таємницю. До таких осіб належать усі
Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю дипломная работа. Государство и право.
Контрольная работа по теме Основные аспекты финансовой деятельности предприятия
Реферат: Правда о войне (Ю.Бондарев "Батальоны просят огня"). Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая Работа На Тему Продажи
Реферат: Технологічна картка кекс Травневий
Контрольная работа по теме Налоговый контроль как вид государственно-управленческой деятельности
Практическое задание по теме Экономико-географическая характеристика Юга США
Дипломная Работа По Компьютерным Сетям
Реферат: Защити свой голос по IP
Реферат: Формы изменчивости
Пример Заполнения Дневника По Учебной Практике
Реферат На Гибкость 5 Класс Скачать
Курсовая Работа На Тему Управление Заёмным Капиталом
Контрольная работа: Денежная система Республики Беларусь
Дипломная работа по теме Цифровая система передачи сообщений
Сочинение По Рассказу Вельд
Реферат: Современное российское общество и социальные аспекты его развития
Реферат: Административные правонарушения 7
Мини Сочинение Про Плавание
Хронический Гастрит Дипломная Работа Заключение
Сочинение Продолжение Дубровского 6 Класс Литература
Экономика Сибирского Федерального Округа - География и экономическая география контрольная работа
Мембранная энзимология - Биология и естествознание реферат
Системный подход к изучению антропогенных ландшафтов - География и экономическая география контрольная работа