АРХІТЕКТОР АПАРТЕЇДУ

Як це не дивно, але останній країні, яка відкрито і офіційно проголошувала за мету своєї діяльності збереження білої раси, випало існувати саме в Африці. Мабуть, всі чули про режим апартеїду - розділеного проживання чорної і білої рас - під керівництвом білих в Південно-Африканській республіці, який тривав аж до 1990-х років. Однак, українському читачеві зазвичай майже нічого не відомо ані про його особливості, ані про діячів. Історія, яку ми хочемо вам розказати, дає гарний урок. Вона повідомляє нам як ряд пересторог (зокрема, про причини зникнення апартеїду), так вчить практикам, які так чи інакше доведеться запроваджувати в Європі щодо некорінного населення після знищення лібералізму. 

Для кращого розуміння життєпису героя цієї статті, зробимо невеликий історичний екскурс. Отож, першими білими на півдні Африки були голландські колоністи в середині XVII ст, які відразу ж намагались вийти з під влади Голладської ост-індійської компанії шляхом просування вглиб материка. Зазначимо, що племена негрів-банту також на той час тільки приходили на ці землі. Важливо зрозуміти, що голландські колоністи - бури (фермери) - стали жертвами агресивного британського колоніалізму, через що змушені були активніше переселятись з прибережних районів півдня Африки в північному та північно-східному напрямах. Це переселення отримало назву "Великий трек" і призвело до утворення двох незалежних республік Трансвааль та Вільна помаранчева держава, які від початку визначили дві основоположні підвалини існування - належність до білої раси та християнства. Далі слідували дві англо-бурські війни та численні конфлікти з племенами негрів-зулусів. Врешті-решт, специфічна форма протестантизму, етнічна основа (голландці, та меншою мірою німці та французи-гугеноти), постійна боротьба як з негритянськими племенами так і Британською імперією сформували з нащадків фермерів новий особливий народ, який увірував у своє божественне призначення та долю, зокрема і за аналогією з блуканнями та війнами народу Вітхого завіту (у вузькому сенсі бурами вважають себе виключно нащадки трекерів, а не всі голладськомовні білі в Африці). З іншого боку бури все ж зберігали сентимент до континентальних германців Європи, що теж досить важливо у всій цій історії. 

Власне, самі континентальні германці також проявляли солідарність з бурами були добровольцями в англо-бурських війнах, і переселялись в Південну Африку. Такими були й батьки Гендріка Фервуда (1901 — 1966), першого прем'єр-міністра незалежної Південно-Африканської республіки, якому випало стати "архітектором апартеїду". Батько Гендріка був торгівцем та ревним протестантом-кальвіністом. Переїхавши на спекотний материк, з солідарності до єдинокровних братів по вірі, розпочав свою пасторську діяльність, як у Вільній оранжевій державі, так і в Родезії. 

Гендрік Фервуд опановував психологію в Стелленбоському університеті і в 1924 році отримав докторський ступінь. Не будучу буром за строгим визначенням, він перейнявся культурою та долею африканерів (білі переселенці з Європи в Африку), і навіть долучився до Брудербонду - таємної організації, що мала на меті побудову незалежної від Британії білої держави в Південній Африці. Відтак, молодий випускник вирушив у мандри Європою, де продовжив своє навчання в британських та німецьких університетах. 

Однак, незабаром він знову повертається в Африку якраз на передодні Великої депресії - економічної кризи кін. 1920 - поч. 1930 років, що поглинула західний світ та пов'язані з ним країни. До моменту знаходження в Південній Африці золота бурські республіки являли собою патріархальні фермерські спільноти, однак стрімкий розвиток промисловості завдяки корисним копалинам витворив разом з цим і масу білого пролетаріату. Його права і взявся захищати Гендрік Фервуд, долучившись до різноманітних програм допомоги безробітним та вимагав захисту прав трудящих та протекції фермерів і простолюду від свавілля капіталу. Вкрай характерно, що дослідники історії ПАР називають його "останнім прем'єр-міністром ПАР ворожим як до комунізму, так і до капіталізму". Разом з цим Фервуд активно долучається до рухів за проголошення самостійної держави бурів. 

В 1936 році Фервуд бере участь в акціях проти прийому єврейських біженців з Європи. В цьому контексті варто зауважити, що більшість білих, які виступали проти апартеїду, були саме представники цієї етнічної групи. В часи Другої світової війни Фервуд, як і більшість бурів, виступав проти участі в ній Південної Африки на боці "союзників". 

В 1948 року "африканерська мрія" наблизилась до втілення. Після виборів про-британський уряд Яна Сметса змінився на бурський націоналістичний уряд на чолі з Даніелем Маланом, нащадком трекерів. В цьому кабінеті Фервуд отримав посаду міністра у справах негрів. За декілька років було прийнято ряд законів про расове розмежування та окремі права для білих, кольорових та негрів. Ідеологами такого ще раніше були пастори Нідерландської реформатської церкви Південної Африки, які виводили таке положення речей зокрема з тексту Діянь свв. Апостолів (17:26). Це значило і тюремне ув'язнення за міжрасові статеві контакти. Окрім цього, в ПАР з того часу і до початку 1990-х діяло кримінальне покарання за педерастію та сувора заборона абортів, велась боротьба з порнографією, був навіть заборонений журнал "Playboy". Уряд тим не менш підтримував негритянських племінних вождів, деякі з яких, зокрема зулуси, розглядають часи апартеїду як найкращий період в своїй історії. 

Расові закони та антиліберальна політика викликала чималу лють в глобального капіталу загалом, та Великої Британії зокрема. Остання всіляко намагались змусити ПАР скасувати згадане законодавство і впроваджувати "права людини". Однак, африканери відповіли на це приведенням на посаду прем'єр-міністра найпослідовнішого прихильника цілковитої незалежності - Гендріка Фервуда в 1958 році та проголошенням остаточної незалежності двома роками пізніше. Того ж таки 1960 року на нього було вчинено перший замах, який виявивсь невдалим. 

На роки урядування Фервуда економічна потуга ПАР зростала на 7,5 % щороку, що давало змогу покращити добробут не тільки білих, але й негрів. І це все в умовах жорсткої ізоляції. Ізоляції, яку чинив як західний капіталістичний світ, так і комуністичний радянський блок. Спецслужби обох блоків обмінювались даними зокрема щодо оборонних програм ПАР. Ще б пак, ліберасти та їх позашлюбні діти марксисти робили все аби знищити державу, яка може вважатись не тільки останньою побудованою на расових законах, але й останню християнську. Сам Фервуд називав геополітичну позицію ПАР політикою "фортеці в облозі". Після його смерті подальші очільники уряду хоч і зберігали апартеїд, але все ж йшли на поступове послаблення позицій та компроміси. 

Слід зауважити, що ідеологи та практики глобального капіталу (такі як Джордж Сорос) зараховують економічну та політичну блокаду ПАР, яка призвела до повалення апартеїду, до великих заслуг цього самого капіталу. Тобто, заслуга в цьому не негритянських бунтівників, чи їх недолугих сателітів з СРСР, а саме "вільного ринку" та світових фінансів. З цим погоджується і лівий інтелектуал Ноам Хомський, який відерто говорить, що знищення апартеїду було потрібне капіталістам для оволодіння ресурсами ПАР та використання негрів таких цілях, чому расовий режим вочевидь заважав. 

1966 року під час засідання парламенту ПАР Гендріка Фервуда було вбито чоловіком греко-португало-мозамбікського походження, який попри те, що вважався за законодавством білим, мав щодо цього якісь комплекси. Подібна історія трапилась, до речі, й зі знаним НС активістом з США капітаном Роквелом. 

Часи Фервуда називають "золотим віком апартеїду і самої ПАР". Пам'ять про нього після захоплення країни глобалістами в 1994 році послідовно стирається, а тому пам'ятник та музей цього діяча зберігся лише в бурському самоврядному містечку Оранія, заснованому одним з його зятів (Фервуд, зауважимо, був батьком семи дітей) пастором Карлом Бошофом. 

Телеграм-канал Зентропи: https://t.me/zentropa_ukraine

Ілюстрації: фото зверху - виступ під час інавгурації президета ПАР Карла Сварта

Виступ під час виборчої кампанії:

Фервуд з дружиною:

Пам'ятник Г.Фервуду в Оранії: