AI AU: частина 5

Повернувшись всередину, Хьонджін роздратовано потягнув носом солодкий задушливий запах: у сусідньому залі розкурювали хімозний кальянний табак, а вентиляція у закладі явно недопрацьовувала. Було стійке відчуття, що кондиціонер ганяє по колу одне і те саме відпрацьоване повітря.

Хлопець із полегшенням зітхнув, коли зрозумів, що його відсутність, взагалі-то, не була помічена ніким, окрім Чанбіна. Впевненість у тому, що його друг-містер «настільки занурений у своє особисте життя, що не помічаю нічого навкруги» сам би і не збагнув, що його немає, підхарчовувалася неприємним осадком після минулого діалогу. Хьонджін зиркнув на протилежний кінець столу, але Джісон дивився не на нього - він був повністю занурений в діалог з якимись дівчатами із компанії пана Бана, а рука його розгублено перебирала рукав білої сорочки сидячого поруч Мінхо. Герой-коханець, блін.

Чи правильно було, тикнути йому своєю образою? 

Кілька місяців тому він понад усе потребував дружнє плече, а у відповідь на свої дзвінки отримав лише ігнор і скиди. І день за днем, що минали, його ніхто не питав, що сталося, не питав, як справи і чи він в порядку. Тільки через місяць у телеграм просто прийшов мем, і Хьонджін відчував себе настільки самотньо, що проковтнув і почав вдавати, ніби ніякої образи немає. 

Проте останнім часом стримуватись так важко. Хлопець розумів, що впадає в пасивну агресію, точно як його матір . І ось прорвало. 

А міг би піднапружитися і вдавати, що все в порядку. Прийняти місце, яке тепер було відведено для нього в житті Джісона, перестати морозитись від Мінхо, разом сміятись з того, що перший поборник корпоративної етики і супротивник особистих відносин на робочому місці пан Чанбін не помічає, що двоє його робітників зустрічаються прямо у нього під носом. 

Та і з Мінхо можна було б потоваришувати. Хьонджін прекрасно знав, що той був нормальним типом з гарним почуттям гумору і дійсно любив Хана, але наразі він майстерно дзеркалив відношення до себе самого Хьонджіна: прохолодне, уникаюче, але придатне до співіснування в одній компанії і в одному відділі.

Музика грала надто голосно і Хьонджін, навіть не намагаючись скрити кислий вираз обличчя, посунувся на самий край мʼякого диванчику і, влаштувавшись в кутку, пробіг очима по столу.

Чонін сидів, відкинувшись на спинку дивану, з по-королівськи байдужим виглядом. Було видно, що йому довелося піти з собою на компроміс, щоб вшанувати присутніх своєю компанією. Бан Чан щось захоплено пояснював йому, активно жестикулюючи склянкою, а хлопець лише зрідка кивав, не приховуючи поблажливої усмішки.

Дивно, але це, здається, працювало. Чим менше Чонін демонстрував зацікавленість, тим сильніше Бан намагався її викликати. 

Цікаво, коли наш дорогий клієнт дізнається, що офіс-адміністратор Чонін, насправді, з надзвичайно забезпечено сімʼї і працює тільки тому що його мати була віддана ідеї показати сину реальне життя? Синочок із цікавістю дивився на це реальне життя із вікна своєї ауді, приходив на роботу вдягнений краще за клієнтів компанії і законні 14 днів відпустки проводив або в Альпах, або на якихось далеких островах.

Так, ілюзії пана Бана про романтичний мезальянс скоро зазнають приголомшливого краху.

У главі стола сидів Чанбін, який після перших пари бокалів віскі тільки починав налаштовуватись на робочий режим. Він уже встиг перекусити стейком з картоплею і тепер жваво обмінювався контактами з кимось із компанії клієнта. Хьонджіну здалося, що за статурою чоловік більше тягнув на охоронця, але вбрання підказувало, що, швидше за все, перед ними був один із партнерів Чана. Судячи з того, як активно чоловік кивав Чанбіну, в понеділок їх команді скажуть, що роботи стало ще в 3-4 рази більше. 

Дівчата з компанії пана Бана, які ще на початку вечора крутилися біля самого Хьонджіна, остаточно втратили до нього інтерес. Тепер вони стояли біля барної стійки, сміялися над чимось у телефонах і час від часу кидали погляди в бік інших столиків. Це було точно на краще: Хьонджін чомусь відчував себе настільки виснаженим, що перспектива підтримувати розмову з кимось новим зараз лякала майже так само сильно, як перспектива залишитися наодинці зі своїми думками.

Ще нещодавно він і справді любив такі посиденьки, і ані духота, ані запахи і звуки не так вже його й дратували. Дивно, як складається життя.

Погляд Хьонджіна ковзнув далі.

А, точно. Йонбок. Аномалія і сбій в матриці, обсесія останніх тижнів.

На відміну від самого Хьонджіна, хлопець ніби взагалі не знав, що таке незручність у компанії незнайомих людей. Одна розмова легко перескакувала в іншу, він тихо сміявся, уважно слухав співрозмовників і якимось дивом примудрявся за кілька хвилин знаходити спільну мову буквально з усіма.

Цікаво, як це - бути екстравертом? 

В офісі Йонбок здавався зовсім іншим. Хьонджін старанно балансував на межі сталкінгу і уникання, а коли вони все ж пересікались, картина була приблизно однакова: відкритий ноутбук або штук десять папок в руках і дуже зосереджений вираз обличчя.

Хьонджін знав, що чомусь Йонбок приходив раніше за всіх, а йшов одним із останніх. На мітингах робив нотатки, годинами пропадав на поверхах айті відділів, у спробах врегульовувати якісь їх внутрішні питання.

Тому тепер було особливо дивно бачити, як хлопець сидить посеред незнайомої компанії абсолютно розслаблений, закинувши руку на спинку дивана, сміється над якимось жартом і виглядає так, ніби знає цих людей років десять.

Люди, до речі, самі до нього тягнулися.

Ледве жінка, що спілкувалася з ним, відійшла, біля Йонбока вже опинилися дві ті самі дівчини з компанії Бана. Одна нахилилася щось показати в телефоні, інша торкнулася його плеча і почала щось жваво розповідати. Йонбок слухав обох з однаковою щирою зацікавленістю, посміхався, кивав, і, що найбільше дратувало і чіпляло дівчат, зовсім не залицявся до них у відповідь, навіть не намагався. 

Дівчата сміялися дедалі голосніше, одна вже майже не прибирала руку з його передпліччя. Йонбок продовжував слухати історію про чийсь відпочинок у Таїланді. 

— Що скажеш про це фото? — грайливо спитала дівчина підносячи телефон зі своїми фотками в купальнику прямо до обличчя.

— Така природа класна. Але ж і в Кореї є гарні місця, — хлопець опустив очі на екран всього на секунду. — Звісно, в Тайланді мені завжди хотілося побувати, ти можеш розповісти щось про поїздку?

Хьонджін скривився. Господи, він що, справді настільки не розуміє, коли до нього підкатують?

Черговий похід на вулицю змусив Хьонджіна прийняти рішення: ще півгодинки тут посидіти для пристойності і спокою душі Чанбіна, а тоді можна буде їхати додому, прийняти душ, написати пару слів Ліксу і завалитись спати годин на 12.

Коли він повернувся, то помітив, що біля Йонбока почало збиратися якесь дивне товариство.

Спочатку до нього підсів керівник одного з айті-відділів компанії, потім підтягнувся ще один айтішнік. Підійшла жіночка з компанії пана Бана, а за хвилину туди ж перекочував Чанбін зі склянкою віскі. Хьонджін навіть не одразу зрозумів, що всі вони говорять саме з Йонбоком.

— … ну, Йонбок-а, ми ж останні дні постійно з тобою працюємо, а ти не хочеш мені дати свій номер? Це якось безвідповідально, а що якщо станеться щось термінове?

Термінове у фронтендерів, що потребує втручання ейчар відділу? Вірю, я повірив. Клоун.

— Якщо ви не знали, пане Чанбін, ваш Йонбок тепер моя work-wife. У нас просто стільки питань на врегулювання, вам краще не знати - ото скоро ночуватимемо на роботі. Я не скаржуся, я і не проти, якщо б ночувати в компанії…

— Чанбін-хьон, а ти вже розповів команді пана Уйона про нову CRMку? — не витримав Хьонджін. 

Який же цей Уйон крінжовий.

— А? — Очі Чанбіна вже були блискучі і на обличчі блудила розслаблена посмішка людини на приємному підпитку. — А, точно. То я думав вже в понеділок… Взагалі, Хьонджіне, а ти чого з пустим стаканом? А ну зараз я…

Керівництво важко піднялося з крісла і відбуло у бік бару. 

— Ні, серйозно, а чим ти займаєшся у вільний час? — Уйон все ще не здавався і усмішка Йонбока стала нагадувати судрогу. 

— Та нічим особливим.

— Не вірю.

— Чесно.

— Спорт?

— Іноді, під настрій.

— Який?

— Та різний…

— Ну, це не відповідь.

Йонбок винувато засміявся, а Хьонджін мимоволі закотив очі. So fucking annoying.

— Серіали дивишся?

— Буває.

— Які?

— Та різні.

— Господи, ти завжди так відповідаєш?

— Мені здається, так.

Компанія розсміялася. Чанбін повернувся і з лицем переможця поставив перед Хьонджіном майже не розплесканий дорогою стакан чи то віскі, чи то коньяку - хлопець не став нахилятися, щоб понюхати. 

Ні за що в житті, ніколи більше він ані краплі алкоголю до рота не візьме, але пояснювати це Чанбіну і сперечатися він абсолютно точно не хотів. На столі купа пустих стаканів, розберемось.

— А де ти взагалі навчався? — не відставав від Йонбока Уйон.

— У Сеулі.

— Це я зрозумів, — засміявся чоловік. — Де саме?

— В університеті Хансон.

— Серйозно? Круто.

Йонбок кивнув і відпив зі своєї склянки.

— А факультет?

— Соціологічний.

— Та ну? — пожвавився тимлід. — Хьонджіне, ти ж теж там вчився?

Тепер всі подивилися на нього і хлопець швидко посміхнувся, ніби йому подобалось брати участь у цьому багатостраждальному діалозі.

— Так, — неохоче відповів він.

— То ви разом вчилися?

— Не думаю, — швидко відповів Йонбок. — Напевно я набагато пізніше.

— Стій, скільки ти думаєш мені років? — Хьонджін мимоволі ображено підняв брови. «Набагато», ти подивись!

— Я думав… Років 30? 

Хьонджін незадоволено заткнувся під регіт Чанбіна: «Це канонічна подія міленіалів - думати, що в 30 вони виглядають на 18».

— А в якому році ти закінчив? — запитав Хьонджін, щоб не дай боже цю тему не почали розганяти.

Погляд Йонбока миттєво метнувся до нього.

— У 2022.

— О, а як тобі була та скандальна зміна декана? Чи при кому ти вчився?

Йонбок моргнув.

— Ем… Професор… Кім?

Wrong. На соцфаці був тільки один Кім, і це був просто робітник деканату. Дивно, чи може, забулося?

— А спеціалізація яка була?

— Соціальна… - Пауза. — Соціальні відносини.

Такого у них в універі не існувало.

Кілька секунд за столом висіла тиша, і коли Хьонджін підняв очі на Йонбока, то хлопець стрімко відвів погляд, а на ластовитих щоках палали червоні плями.

Хьонджін вже розумів, що виходу в нього не було.

— А, точно, я памʼятаю цю програму! — кивнув він. — Її якраз запускали, коли я вже закінчував. І саме під керівництвом професора Кіма. Оце був дядька…

— Точно.

— Бардак з тими призначенні був страшенний.

— Жахливий, — з ентузіазмом погодився Йонбок.

— До речі, — Хьонджін повернувся до Уйона, — а як там ваш новий проєкт з автоматизацією? Ви ж його наче в березні запускали?

За хвилину вся компанія переключилася на обговорення роботи і лише коли розмова остаточно пішла в інший бік, Хьонджін краєм ока помітив, як Йонбок по дитячі примружив очі і видихнув.

Ось воно, значить, як.