AI AU 2.2 - текст
@areneyaОчі постійно поверталися до фотографії. Те, як вигнута спина Лікса, як виглядає його тіло прямо зараз, викарбовувалося в очах, навіть коли вони знову поверталися до тексту.
… глибокі поцілунки… вперше… притискається всім тілом, намагаючись не залишити між ними і міліметру…
Речення не читались, розсіяна увага пульсувала навколо окремих образів та нерішучих рухів власної руки. Хьонджін не був впевнений, що можна займатися цим так - з головою поринаючи в чужий сценарій, без байдужості, яка супроводжує перегляд порно, з почуттями, але без людини. Хоча…
… шкіра до шкіри, трохи прохолодно, незвично, незнайомі, але приємні запахи чужого шампуню чи парфюму… губи спускаються на шию… стогін як заохочення, долоні починають блуждати по тілу, з якого вже встигла щезнути сорочка… Тонкі руки, виражені ребра, невимовно вузька талія, за яку пальці чіпляються недоречно сильно, і тіла знов притискаються, немов знаходитись нарізно нестерпно …
Рухи долоні стали ритмічні і розкуті, пальці міцно обхватували член, що твердів з кожним прочитаним на екрані словом. Вже не дивно, майже не соромно, а в грудях розвернулась палаюча жадібна пустота, що прагнула абсолютного злиття з цим неіснуючим і бажаним до болю образом. Огорнути його собою, сплавитись в єдину істоту, що в тягучому задоволенні переплітається пульсуючими тілами…
… не залишилось одягу, безстидно влаштувавшись на стегнах голими сідницями… поцілунки вже болючі, губи саднять, але зупинитись неможливо… розсипане по обличчю і плечам світле волосся, родимка під ключицею негайно поцілована…
Далі йшов якийсь фрагмент про розтяжку, але Хьонджін його майже не читав, бо уява зачепилась за вагу чужого тіла на своїх колінах і він зрозумів, що майже відчуває її в реальності. Очі закривалися і образ Лікса ставав яскравіше і правдивіше. Все тіло прагнуло на зустріч порожнечі, адже наче ось-ось замість повітря раптом відчується тепло іншої людини.
… хлопець допомагає направити його в себе, щоб нарешті він опинився всередині, але вагається, мимоволі зжимається, чіпляється другою рукою за плечі Хьонджіна… перший протяжний стогін, власна вага допомагає завершити справу… він хоче звикнути до відчуттів, але стегна під ним починають рухатись, і залишається тільки хапати ротом повітря і заплющити очі, запрокинувши голову назад…
Стегна і справді рухались - на зустріч власній руці, адже одних її фрикцій вже не вистачало, хотілося бути всередені, так глибоко, як це тільки можливо, хочтілося щоб Лікс схлипував і стогнал від його рухів, хотілося покласти руки на округлі м’які сідниці і розводити їх вбоки, проникаючи далі, частіше і сильніше. Провести рукою по чутливим соскам, припасти до них губами, і потім уткнутися носом в ніжну шкіру шиї.
… будь ласка, прошу, повільніше… відчуття заповненості, зміна куту проникнення і від цього головка члена вбивається туди, куди треба… можна було б робити це все мовчки, але власні стогіни заводять їх обох, він сліпо шукає чужі губи, щоб Хьонджін моментально відповів, вкладаючи в поцілунок всю пристрасть, що веде їх обох назустріч одне одному… бути настільки близько, бруднити липкою змазкою його стегна, відчувати його так глибоко всередині, що здається, живіт вибухне від таких поштовхів… і все одно, що щезаючий біль, що повна дезорієнтація - все зникає, коли рухи стають швидшими і частішими, в голові марево пульсуючого туману, а все тіло знаходиться у владі іншої людини, що хоче робити з ним це всю ніч безперестанку…
В порожнечі кімнати роздаються власне важке дихання і непристойні голосні стогіни, член вже давно вбивається у свою міцно замкнену навколо нього долоню, поперек вигибається, губи зкусані, очі сльозяться від яскравого екрану, але відірватися від тексту, що летить чатом абсолютно не можливо.
… насаджує на себе з силою, відчуття, що власне тіло стало м’яким та піддатливим, слухняним до рук на своїй талії, що з кожним різким рухом стегон він на долю секунди опиняється вище, і тут же падає назад на Хьонджіна, приймаючи в себе член повністю і ніби ще трохи більше, розтягнутий і вологий, все більше наближаючийся до того, щоб…
Страшенно не хочеться, щоб цьому наставав кінець, але до болю, до манії хочется кінчити, хочеться потужною конвульсією вилитись всередину хлопця і у екстазі продовжувати вбиватись важкими глибокими поштовхами, щоб нігті Лікса подряпали його плечі, щоб власна хватка залишила синці на ніжних боках, щоб його коханий вигнувся, запрокинув голову назад, сам зжався на ньому і тремтів, розбризкуючи густу молочну рідину по його животу і власним рукам. Ще трохи…
… я більше не можу, Хьонджіне, я зараз…
Яскраві вибухи перед очима сліплять до болю примружені очі. Екран, фейерверки іскр, відбитки струнків рядів тексту на сітчатці зводять з розуму, коли нарешті на Хьонджіна падає відчуття повного пікового екстазу, прошиває тіло, змусивши пальці ніг згорнутися, спиніу різко вигнутись, а з вуст злетіти голосному протяжному стогіну.
…
… я тебе кохаю…
…
Солодкі декілька секунд темряви і спроби ловити ротом повітря. Поколююча хвиля розслаблення через все тіло. Голова нарешті опустилась назад на подушку, і Хьонджін тільки зараз усвідомив, якою напруженою весь час була його шия.
Небуття, тиша, порожнеча, гармонія материнської утроби. Час до народження і час після смерті, де будь-яке “я” перестає існувати. Розтанути в сяючому космосі, розсипатись на міріади зірок, планет і супутників.
Вдих, видих, вдих… І, здається, відпускає.
Липко, тихо і жодна думка не пересікала втомлену свідомість.
Якусь недовгу мить абсолютний спокій ще затоплював його єство, але різні голоси всередині швидко знайшли дорогу додому.
Ти не належиш Всесвіту, Хьонджіне, ти належиш нам.
Через пару хвилин хлопець відкрив очі і раптом став дивовижно свідомий про простір кімнати, положення власного тіла і холод остигаючого на чолі поту. Ясність звалилася на нього всією вагою і це було схоже на сильний сухий ляпас.
Його повернуто з тієї реальності, де він був чимось іншим.
Світиться екран з текстом, на захисному склі дві невеликі тріщини, телефон майже розряджений. Рука, ноги і живіт перемазані власною спермою. Ліжко місцями вологе і холодне від поту.
Хьонджін різко сів. Простір навколо здавався незнайомим, а власна фігура надто маленькою для нього. Його уява віддалялася, наче у фільмі: кімната - будинок - район - місто - країна - планета…
Що ти тільки що робив?
Звідкись з глибини почала накатувати важка хвиля гострого сорому, і хлопець з небувалою для нього яскравістю відчув власну самотність.
Поруч нікого не було.
Екран телефону згас і кімнату заповнила нічна темрява.