ADASTRA UNPACKED: Олена Юрченко

Твоя найяскравіша подорож? Санкт-Петербург

Опиши себе п’ятьома словами: Самоіронія, працьовитість, наполегливість, одержимість улюбленою справою, комплексність

Ким хотіла стати в дитинстві? Ветеринаром

Найталановитіший у світі актор на мою думку - це Френсіс Мак-Дорманд

Персонажем якого фільму ти хотіла би стати? Мовчання ягнят

Що мотивує твою роботу в АДАСТРІ?

Роботу у АДАСТРі мотивують передусім гностичні потреби - я люблю вчитися і досліджувати, часто навіть найбільш несподівані теми. Проте стратегічна культура як категорія комплексна і часто складно окреслювана спонукає до ознайомлення із державою у всіх можливих вимірах, це завжди виклик, який долати непросто, але плідно і радісно. Мотивує, безумовно, очікуваний результат - із огляду на порівняну непопулярність як конструктивістських теорій, так і стратегічної культури зокрема, в українському науковому і публічному дискурсі радісно відчувати себе причетним до своєрідного "наукового прориву". 

Як ти потрапив(-ла) до центру і які твої обов’язки тут?

До центру я потрапила у березні 2020 року - саме розпочався карантин, не те, щоб часу у мене було забагато, однак я доволі "об'ємно" виконала роботу із предмету Основи національної і міжнародної безпеки - Олена Леонідівна Хилько, наша викладачка, вперше саме у рамках цього предмету познайомила нас із поняттям стратегічної культури (під "нами" розумію свою колегу і дорогу подругу Анастасію Возович). Мій виклад стратегічної культури Сербії (ірраціональна любов до Балкан - ще одна моя виразна характеристика) дуже сподобався Насті, і вона загорілася ідеєю започаткувати спецпроєкт у рамках АДАСТРи, що мав бути присвячений стратегічним культурам різних держав. Справа полегшувалася як подібним бекграундом авторок, так і тим, що Настя вже написала для АДАСТРи 2 статті на цю тему, проте у поточному порядку. Мене довелося вмовляти, хоч і не довго: як вже зазначалося, непопулярність концепції, специфіка тем, обмежена аудиторія - ці міркування і сьогодні нас не полишають. Проте у квітні 2020 року ми анонсували проєкт і нині він налічує 10 повноцінних статей, на черзі - й інші.

У центрі я виконую функції експертки із стратегічної культури - доволі голослівно звучить, як на мене, проте і обов'язки мої у тому й полягають - дослідження стратегічної культури різних держав. Ми із Настею спершу намагалися визначити "сфери впливу" - обрати групи країн, які досліджуватимемо у силу особистих інтересів/знання мови, проте де факто цього втілити не вийшло - тому Настя писала і про Бразилію, і про Францію, а у мене у доробку - як пострадянські країни, так і Ізраїль. 

Що для тебе найцікавіше у роботі аналітика?

Найцікавіше у роботі аналітика для мене - сам процес пошуку, збирання та обробки інформації, занурення в історичний, політичний, географічний і соціальний контексти країни. Стратегічна культура передбачає осягнення неймовірної кількості аспектів задля виділення, наскільки це можливо, низки параметрів, які є іманентними для зовнішньополітичної стратегії і поведінки держави - проте доволі часто це схоже на внесення елементів впорядкованості у хаос. Щоразу, коли нарешті вдається розібратися у темі або вловити ці риси, їх тяглість і послідовність - це справді радісно.

Що найприємніше і найскладніше у твоїй роботі?

Яку б характеристику роботі я не надала - її можна трактувати амбівалентно, і я цілком підтримаю) Занурення у нову країну - прекрасно, проте часто відмінність мов, (не)доступність матеріалів, (не)розмаїтість джерел ускладнюють цей процес або із точки зору його обмеженості, або із точки зору неможливості охопити бажане.

Робота над концепцією стратегічної культури - безумовно, для мене щира радість, адже міждисциплінарна природа цього явища цілком відповідає моїм науковим інтересам, особливо із огляду на невід'ємність історичного компоненту і особливу увагу до комеморативних практик у цьому контексті, проте стратегічна культура як концепція виявляє багато недоліків із точки зору наукової строгості, чіткої дефініції, переліку факторів її формування, основних рис і форми їх прояву. Окремі науковці взагалі заперечують її наявність, дебатують щодо масштабів її впливу на зовнішню політику, її носіїв. Доволі цікавою є позиція щодо того, що небезпечно виділяти будь-які сталі параметри і фактори її формування як такі - адже у кожної країни вони різні.

При підготовці матеріалів всі ці питання неодмінно виринають, адже ми інструментально застосовуємо концепцію, де факто наділяємо її плоттю і кров'ю. Для мене особисто буває доволі непросто стисло викласти мої міркування - статті доволі об'ємні, що є наслідком як бажання втиснути все, що знайшла і дослідила, так і самої нечіткості і розмитості концепції - при бажанні до неї можна зарахувати ледь чи не все. Доволі часто непросто тримати публіцистичний стиль при написанні - у силу обставин та професійних планів грішу надмірною науковістю.

Як ти прийшла до теми вивчення стратегічної культури?

Як я вже відповіла раніше, знайомство із темою відбулося у рамках ІМВ, під час вивчення Основ національної і міжнародної безпеки. Величезна роль як Олени Леонідівни Хилько, яка повірила у наш із Настею задум і підтримувала його як словом, так і практично. Саме Настя Возович є автором ідеї, а також моєю кращою порадницею, цензором і першим критиком. Я завжди буду вдячна і Ярославу Супруну, нашому редактору, і Віктору Карвацькому, керівникові Центру за надання платформи і підтримку проєкту - це було ризиковано, майже неможливо і робило всіх причетних неофітами - нерідко натхнення змішувалося із страхом і сумнівами. 

Наша вступна стаття доволі випукло окреслює основні риси концепції та її сутність, проте незайвим буде реітерувати окремі категорії і смисли. Стратегічна культура від початку покликана була винятковими особливостями історичного, політичного, культурного розвитку пояснювати специфіку ядерних доктрин двох наддержав, лише у 1980-1990-тих вона влилася у поле конструктивістських теорій міжнародних відносин і являє собою комплекс тяглих, тривалих і відносно перманентних параметрів, які визначають зовнішню політику держави (і на рівні формування зовнішньополітичної стратегії, так і вибору інструментів для реалізації поставлених завдань) і сформовані на основі специфіки її історичного шляху, політичного розвитку, географічного та геополітичного позиціонування, соціального та культурного поступу. 

Особисто я стратегічну культуру використала для себе як призму дослідження тих країн, на які за звичайних обставин звернула мало уваги, тому перелік держав у нашому проєкті і виглядає так строкато. Моя мрія - написати стратегічні культури всіх балканських держав, а також пострадянського табору - у випадку із останніми всюди є "російський фактор", проте його вплив має відмінний характер у кожній окремій країні. Цікавими на теоретичному рівні є дискусії щодо релевантності ідеї про "стратегічну культуру ЄС" - перші такі розвідки з'явилися ще на початку 2000-х, проте вони не вщухають і нині. Безумовно, для нас із Настею найскладнішим викликом є перспектива написання стратегічної культури України - перефразуємо Вольтера - стратегічні культури європейських держав можна написати за 7 років (звісно, тут треба зважати на можливості дослідника і його розуміння географічних і ціннісних меж субконтиненту), а свою стратегічну культуру треба писати все життя - це насправді непросто як із точки зору об'єму матеріалів, так і систематизації інформації і стримування власної суб'єктивності, яка неодмінно проривається - упередженість легше розвинути, аніж втамувати.