«А той третій празник – Святе Водохреща…»

Мабуть, цьогоріч кожен із нас чув від знайомих фразу про те, що і різдвяні свята промайнули надто швидко, і настрій зовсім не святковий… Можливо, це пов'язано зі зміщенням святочного періоду у зв'язку з переходом української церкви на новоюліанський календар. Може тому, що ні снігу, ні морозу не було. Та, думаю, що це через те, що Україна щодня втрачає на війні своїх найкращих синів і дочок, а новини з фронту, на жаль, не додають оптимізму. Та, попри все, ми маємо святкувати. Не гучно та помпезно, а тихо, у родинному колі, дякуючи тим, хто дає нам таку можливість. Ми повинні зберігати наші традиції не лише задля себе, а й заради майбутніх поколінь. Сьогодні хочемо розповісти вам про завершальне свято різдвяного циклу – Водохреща. За церковною традицією – Богоявлення Господнє.

Ісус Христос хрестився цього дня в ріці Йордан. Звідси й різноманітні назви цього свята: Йордан, Йордань, Ордань, Водохрестя та ін. Припадає воно на 6 січня (раніше – 19 січня). Напередодні, 5 (18) січня – другий Святвечір («Голодна» кутя (на Галичині – Щедрий вечір); Водохресний вечір та ін.). Цього дня віряни дотримуються строгого посту. Господині готують пісні страви, яких, на відміну від Святвечора, може бути менше, ніж 12. Центральною стравою вечора є кутя, аджеˊ українці впродовж зимового циклу свят тричі готують кутю (на Святвечір, на Щедрий вечір та на «Голодну» кутю). Інші страви залежать від регіональних особливостей. Однак зазвичай до столу подають пісні вареники, пиріжки, голубці, борщ, грибну юшку, капусняк, страви з риби, бобових тощо.

Перед тим як сісти до столу, люди йдуть до церкви, щоби набрати свяченої води, зі споживання якої і починають святкову трапезу. Цією освяченою водою господар перед Вечерею окроплює худобу, подвір'я, хату. У святковому обході господарю допомагають дружина або діти, котрі носять воду. Крім цього, неодмінно окроплюють усіх членів родини.

Освячену воду змішують із мукою й роблять хрестики, які малюють на одвірках. За цими хрестиками раніше могли визначити, скільки років хаті. Подекуди такі хрестики виготовляють із дерева, вапна, крейди, воску, тіста. Інколи їх роблять із соломи. «Хрещиками» прикрашають вікна. Старожили розповідають, що колись морози були такі люті, що не треба було жодного клейкого матеріалу, аби причепити прикрасу, – вони самі неначе застигали на віконних шибках. Ці «хрещики» були святковою декорацією аж до Стрітення Господнього (2 (15) лютого). У деяких регіонах України хрестики, виготовлені з соломи, обов'язково встромляють у макітру з кутею чи інші страви, що подаються на стіл на другий Святвечір. Після завершення свят хрестики зазвичай спалюють, адже викидати їх у жодному разі не можна. Власноруч виготовлені хрестики символізують хрещення Ісуса Христа. Крім цього, вони виконують апотропейну функцію – оберігають дім і господарів упродовж року.

До Водохреща виготовляють також воскові свічки – трійці, які сукають вручну. Вони символізують Пресвяту Трійцю (Отця, Сина і Святого Духа), яка об'явилася в часі хрещення Ісуса Христа на Йордані. Часто господині декорують свічки-трійці стрічками, листям, квітами чи кольоровим воском.

Напередодні свята на водоймах (ставках, озерах, річках) вирізьблюють хрест, який можуть поливати буряковим квасом чи соком із калини.

Вранці, 6 січня, священник тричі занурює свічки та церковний хрест в ополонку і освячує воду. Посуд (глечики, кухлики, банки тощо), у який набирають свячену воду, до свята також декорують у найрізноманітніші способи (стрічками, квітами, листям). Освячену на Йордан воду зберігають на почесному місці (покуті) біля ікон упродовж року. Вона не псується, не дістає поганого запаху та є помічною при різних недугах.

Серед українців набув популярності звичай пірнати в ополонку на Водохреща. Вірять, що в такий спосіб можна оздоровитися, набратися сил на увесь рік, змити гріхи тощо. Однак останніми роками маємо все більше суперечок, чи характерна ця традиція для українського народу. Церква заперечує, стверджуючи, що позбутися гріхів можна лише, якщо сходиш до сповіді. Велика частина суспільства зазначає, що це російська традиція, а в нас такого ніколи не було. Однак насправді українці пірнали в ополонку. На цьому наголошують як дослідники ХІХ-ХХ століть (П. Чубинський, В. Ястребов, А. Свидницький, І. Огієнко), так і сучасні фольклористи (О. Чебанюк, Д. Анцибор, Н. Громова та інші).

По-перше, вірили, що йорданське купання справді сприяє оздоровленню та зміцненню. Тут варто наголосити на тому, що воді як одній з основних стихій приписують магічні властивості (згадаймо «обливаний» понеділок чи Чистий четвер під час Великодніх свят, обов'язковими ритуалами яких є купання, вмивання). По-друге, як зазначає О. Чебанюк, учасники святкових переберій, колядники, щедрівники через їхній зв'язок із померлими предками, потойбічним світом мусили неодмінно скупатися, щоби змити із себе всю нечисту силу.

Після завершення святкової Вечері відбувається символічне прощання з Колядою (тут мається на увазі весь цикл зимових свят). У деяких регіонах вистрілюють із рушниць чи пушок, в інших же просто символічно промовляють: «Утікай, кутя, з покуття, а ти, узвар, йди на базар, паляниці, залишайтесь на полиці, «дідух» – на теплий дух, щоб скинути кожух».

То дай же нам, Боже, ці свята спровадити та наступних у мирі, здоров'ї та щасті діждатися! Перемоги нам усім!

Веселих свят!

________________________________

*Використання статті чи її фрагментів можливе лише з вказівкою авторства та відміткою Руху "Єдині".