47-й батальйон Командос Королівської морської піхоти

Історія розвитку сил спеціального призначення в Об'єднаному Королівстві припадає на 1938-й рік, якраз тоді почалася Друга світова війна. Ця історія почалась з вторгненням до Чехословаччини, і, відчувши перший смак бойових дій у Громадянській війні в Іспанії, Німеччина стала потужною загрозою для націй Західної Європи в другій половині 1930-х років. Після вторгнення Німеччини до Польщі британський і французький уряди оголосили війну Німеччині, і до березня 1940 року понад 300 000 військовослужбовців британського експедиційного корпусу були розміщені у Франції, в основному вздовж франко-бельгійського кордону. Оскільки Нідерланди та Бельгія були нейтральними, розмістити британські війська в цих країнах було неможливо. З початком вторгнення Німеччини в ці країни, у всьому безладі британські та французькі війська були спрямовані до бельгійсько-голландського кордону і навіть на територію Нідерландів, намагаючись зупинити тамтешні сили вторгнення. Протягом кількох тижнів усі сили оборони були відкинуті до берегової лінії, а станом на червень 1940 року відбулася евакуація військ, що залишилися, з Дюнкерка, а пізніше також із Гавру. Чоловіки британського експедиційного корпусу, французької, бельгійської та навіть голландської армій були евакуйовані до Британії, і тепер загроза німецького вторгнення лежала на порозі цього острова.

3 червня 1940 року, на завершальній стадії евакуації британських військ із Дюнкерка, прем’єр-міністр Вінстон Черчилль написав меморандум начальникам штабів. Він скаржився на оборонну доктрину британської армії, яка була характерною для кампаній у Франції, і вимагав сформувати невеликі рейдерські сили для нападу на узбережжя окупованої Німеччиною Європи. Ці сили незабаром стали відомі як "Commandos". Доки підрозділи "Commandos" ще формувалися, відбувся перший з запланованих рейдів Черчилля. Два були організовані наприкінці 1940 року, на французькому узбережжі та Нормандських островів, які нещодавно були окуповані німцями. Жодна з цих операцій не дала змоги чогось добитись, через що Черчилль був розлючений, та мав бажання (як він висловився) «вбити більше німців». Щоб подолати відсутність загальної спрямованості, яку продемонстрували ці ранні рейди, Черчилль залучив адмірала сера Роджера Кіз як директор штабу Об’єднаних операцій (Combined Operations Headquarters). Головним дорученням стало спланувати великі рейди, щойно нитка німецького вторгнення відновиться. Персонал Кіза швидко вчився на попередніх помилках. Буде потрібно набагато більше розвідки цілей, необхідно покращити міжвідомче планування та кооперацію. Для всіх нових добровольців акцент робився не лише на фізичній підготовці та витривалості, а й на самовпевненості та ініціативі. Вони мали бути не тільки експертами в рукопашному бою, але й уміти використовувати широкий спектр зброї, включно з ворожими типами.

І от, 1 серпня 1943 року в казармах міста Дорчестер, 10-й батальйон Королівської морської піхоти було перетворено на 47-й батальйон Командос Королівської морської піхоти. До прибуття нового командира, батальйоном командував підполковник Сміт. 5 серпня до казарм прибув підполковник Сесіл Фарндейл Філіпс. За час його відсутності було зроблено багато організаційної роботи, були присвоєні буквені позначення загонам, спочатку було запропоновано позначати їх буквами корабельних веж, тобто A, B, X та Y. Але підполковник сміть, настояв, що позначення для 5-го загону, повинно бути позначено буквою середньої вежі корабля, тоді й сформувався загін Q-Troop.

Близько 50 відсотків усіх сержантів і солдатів початкового батальйону виявилися непридатними для командос з фізичних або дисциплінарних причин. З'єднання посилили солдатами з кількох інших підрозділів британських збройних сил, але протягом перших кількох місяців їх залишалося недостатньо. Пропозицію, щодо вступу в 47-й батальйон командос отримали такі підрозділи: Essex Regiment, Suffolk Regiment, Welch Regiment, South Lancs, The Buffs, Lancashire Fusiliers, Royal Scots Fusiliers, Royal Welch Fusiliers, Irish Guards, Kings Own Yorkshire Light Infantry, Highland Light Infantry, Queens Own Cameron Highlanders, Royal Artillery, Royal Engineers, Royal Army Medical Corps, Royal Army Service Corps, Army Catering Corps, The Royal Navy.

У тому ж місяці 47-й батальйон командос почав отримувати свою бойову екіпіровку, було видано таку саму основну уніформу та обладнання, хоча також було випробувано нове та експериментальне обладнання. Було видано взуття з новою гумовою підошвою для командос, але вони видавалися не кожному бійцю. До того, як гумові підошви були випробувані, та почали масово вироблятись, були представлені так звані чоботи «can’t follow me boots»; які допомагали запобігти створенню шуму при наближенні до ворога.

Іншою річчю, яку поставили для тестування в 47-й батальйон командос, була нещодавно розроблена бойова куртка; брезентовий штурмовий жилет із вбудованими мішками та рюкзаком для заміни старого спорядження з лямок.

Перевага жилета полягала в тому, що його можна було легше скинути, на відміну від старого спорядження з лямок. Бійцю достатньо відпустити два маленьких ремені, і весь жилет зіслизнути зі спини. Але, деяким підрозділам він не подобався. Основною причиною несхвалення було те, що жилет закривав усе тіло, в результаті чого тепло не могло вийти. Інші військовослужбовці, які тестували жилет, мали з ним менше проблем, і їхні командири вирішили продовжити використання цієї конструкції.

Ближче до зими 1944-1945 рр. командос отримали Airborne Dennison Smock.

Під час формування командос, Королівські морські піхотинці з різних казарм зголосилися на навчання.

22 вересня 1943 року було видано наказ про переміщення підрозділу, який розмістився в районі замку Дуглас на південному заході Шотландії. Бійці 47-го командос повинні були розміститися у наступних нових локаціях відповідно до старої карти від 1 дюйма до 1 милі:

Відповідно до наказу від 22 вересня 1943 року:

Підрозділи 47-го батальйону командос Королівської морської піхоти буде розміщено:

Cdo HQ -Castle Douglas 245833

A Tp - Kirkcudbright 168743

B Tp - Dalbeattie 320835

Q Tp - New Galloway 122996

X Tp - Kirkcudbright 171734

Y Tp - Gatehouse of Fleet 084786

HW Tp - Castle Douglas 253847

Коли «Другий фронт» повинен був ось бути відкритим, стало ясно, що 47-й батальйон командос Королівської морської піхоти буде залучено до операції. Було прийнято рішення здійснити вторгнення на пляжі Нормандії. Голландська та бельгійська берегові лінії були надто сильно укріплені, і перехід до Кале був би очевидним пунктом вторгнення в очах ворога. Обраний район висадки проходив би від Уістреама на сході до Шербура на крайньому заході Нормандії, розділеного на п'ять секторів під кодовими назвами відповідно: Sword, Juno, Gold, Omaha та Utah. Сектори Sword і Gold були призначені британцям, Juno — канадцям, Omaha та Utah — військам США. Морській операції мало передувати повітряне десантування за лінією противника в секторах США та на дальньому кінці на схід від зони вторгнення. Невдовзі стало зрозуміло, що невелике рибальське містечко Порт-ан-Бессен, яке лежало саме між секторами Gold і Omaha, стане життєво важливим як єдиний придатний порт для доставляння запасів і палива на лінію фронту.

Звіти місцевого французького опору вказували, що місто мало дві високі споруди на західній і східній стороні порту, які були сильно укріплені ворогом, що зробило підхід з моря майже неможливим завданням без значних втрат як у людях, так і в техніці. Розвідувальні фотографії як з моря, так і з повітря підтвердили оборону Німеччини на обох об’єктах, хоча все ще було незрозуміло, наскільки це ризиковано. Місцеві рибалки також стверджували, що біля порту є риф, який створить додатковий ризик для проведення успішної операції, якщо її проводити з моря. Тим часом 2-а тактична повітряна армія Королівських ВПС повинна була розслідувати ці чутки, і в результаті жодного рифу не було знайдено на жодній з їхніх аерофотознімків. Проте ймовірність провалу операції було надто великою, тому було складено плани атакувати місто з внутрішньої частини країни. Ця операція отримала кодову назву «Обері», і 47-й батальйон командос Королівської морської піхоти було поставлено завдання висадитися в секторі Gold, пройти по пересіченій місцевості 12 миль у тилу ворога, атакувати місто з півдня та звільнити його. разом із військами США, які просувалися б із сектора Omaha.

Операція «Нептун» — 6 червня 1944 р

Понад 16 000 Королівських морських піхотинців взяли участь у найбільшій десантній операції в історії. В більшості малих десантних кораблів були Королівські морські піхотинці. П'ять RM Commandos (№ 41, 45, 46, 47 і 48) висадилися під час фази штурму, згруповані з трьома армійськими командос у дві бригади спеціального призначення. Крім того, Корпус надав низку спеціалізованих підрозділів, включаючи бронетанкову групу підтримки, групи контролю на пляжі та інженерів. Перші 48 годин операції були найбільш кровавими, включаючи штурм з моря на добре захищену та міцно утримувану берегову лінію. Більшість командос Королівської морської піхоти були на березі о 09:00 6 червня і досягли своїх початкових цілей до ранку 7 червня. Корпус, таким чином, відіграв провідну роль у створенні безпечних плацдармів, з яких розгорталися подальші операції з розгрому німецької армії на заході. 9 офіцерів і 85 бійців загинули в бою 6 червня. Кількість поранених невідома.

Командос мав висадитись на нормандському пляжі під кодовою назвою «Gold» поблизу Ле-Амель на схід від Арроманш-ле-Бен, у невеликому містечку під назвою Аснель.

Капітана Джефері з J4 командос та Ranger Naval Assault Group Royal Navy повинні були перетнути Ла-Манш у складі LCI (десантних кораблів піхоти) з Варшаша (біля Саутгемптона). Однак 47-RMC сів на два більші кораблі. Вони мали відправитись на двох кораблях, SS Victoria та передати шість LCA 508-ї десантно-штурмової флотилії та вісім десантних катерів HMS Princess Josephine Charlotte 502-ї десантно-штурмової флотилії.

Для того, щоб командос висадився на визначеній ділянці та розпочав свою діяльність для операції "Aubery", бійці з Дорсетширського полку повинні були знищити німецьку оборону. Невідомо для командос, 1-й Дорсетський загін зустрів сильний опір і тому не зміг змусити замовкнути німецькі гармати. Морські бомбардування мало вплинули на німецькі позиції, сховані в товстих бетонних бункерах і дотах. У результаті заплановане усунення пляжних перешкод інженерами , яке було заплановано під час відливу, також не вдалось організувати. На той час, коли командос вирішив почати наближення до місця висадки, рівень морської води вже піднявся, приховавши непошкоджені підводні перешкоди.

6 червня 1944 р. близько 08:00, 47-RMC відплив у 14 LCA, щоб висадитися на участку «Gold», у секторі під кодовою назвою JIG поблизу міста Аснель у місці, відомому як Les Roquettes.

Їх спускали з двох транспортних суден; HMS Princess Josephine Charlotte, колишній бельгійський пором, включений до Королівського флоту та перетворений на військовий транспорт, і SS Victoria, колишнє торгове судно. Обидва кораблі були оснащені штурмовими десантними катерами, що висять на шлюпбалках; HMS Princess Josephine Charlotte ніс на борту вісім, SS Victoria на борту шість LCA.

Більшість із 420 бійців командос були розділені між двох кораблів.

Посадка пройшла невдало, на підході до пляжу командир дійшов висновку, що LCA прямує не на той пляж. У результаті було віддано наказ прямувати на схід паралельно берегу. Ця дія забезпечила німецьким захисникам чіткий огляд LCA, дозволяючи їм вибирати цілі. П'ять LCA командос були потоплені, ще сім пошкоджено, 76 чоловік загинуло з загальної кількості в 420 бійців. З початкових 14 десантних кораблів лише два змогли повернутися на базовий корабель. Понад 50 відсотків бійців втратили все обладнання, коли потрапили до води. Більшість втратили зброю та спорядження, щоб врятуватися від утоплення, а інші вийшли на берег лише в спідній білизні. Підрозділ важкого озброєння втратив усі, крім одного, 3-дюймового міномета, тож командос довелося виконувати плани щодо своєї цілі без точної вогневої підтримки з 3-дюймових мінометів. В результаті просування затрималося на пару годин.

Із спогадів молодшого капрала Френка Райта, X-Troop:

Ми зробили короткий привал на роздоріжжі в маленькому селі під назвою Ла Роз’єр. Це було полегшенням зняти спорядження на кілька хвилин — ми носили його безперервно близько дев’яти годин.

У цьому місці ми перетнули головну дорогу, Байє до Ароманчес. Ми знали, що в Байє є штаб німецької танкової дивізії, тож де вони? Я напружив слух, поки ми сиділи й курили на узбіччі дороги, щоб почути скрипучий гуркіт бронетехніки - нічого.

Пізно вдень у день D, вздовж вузької сільської смуги високі живоплоти з обох боків приховані фруктові сади та іноді відкриті поля. Наша дорога була досить прямолінійною, але підійматися й опускалася через серію низьких хребтів, кожен заввишки лише двадцять-тридцять футів.

Ми були у проваллі між двома з цих хребтів, коли вперше почули автомобіль, десь неподалік. Я відразу подумав про американський джип, який займався розвідкою.

Через кілька секунд я зрозумів, що це не джип і не будь-який автомобіль союзників. Автомобіль легко їхав — можливо, на схилах, — а потім насилу підіймався на невеликі пагорби так, що по звуку здавалося що автомобіль глохне через погане паливо.

Він підїзжав ближче, але все ще його не було видно, бійці попереду зупинилися. Хто б це не був, ми мали бути приймальною комісією цього автомобіля в нашому секторі.

Того дня я вкотре поставив бангалорську торпедо, ліву ногу вперед, гвинтівку в обох руках, запобіжник вперед. Ми чекали. Шум двигуна посилився. Залишився один хребет, ми почули, як він змінив передачу.

Перед нашим полем зору з’явилася машина, спочатку дах, а потім лобове скло — це був невеликий седан незнайомого дизайну та в червоно-чорних камуфляжних кольорах вермахту. Це була перша машина ворога, яку я побачив.

Машина виїхала на гребінь пагорба. Там був один пасажир, який сидів на тому, що, на мою думку, мало б бути пасажирським сидінням. Якщо я був трохи здивований цим, то водій був повністю в шоку. Він, легко зупинився, його очі ледь не вискочили з голови побачивши два ряди чорномордих, озброєних до зубів людей, що вишикувалися обабіч дороги.

Далі, я б хотів написати про деякі випадки, які трапились з бійцем 47-го батальйону командос. Одна втрата була спричинена ракетою Фау-2. 16 грудня 1944 року морський піхотинець Артур Вільям Гімер, який все ще перебував на острові Вальхерен, попросив дозволу, щоб подивитися фільм у кінотеатрі «Ciné Rex» в Антверпені. Його прохання було задоволено, тож він зміг встигнути на останній пором, що прямував із Флашинга до Брескенса, де його підвезли на джипі до Антверпена, прибувши якраз до фільму. Невдовзі після початку фільму Фау-2 впав на дах будівлі, спричинивши багато смертей, у тому числі морського піхотинця Артура. Загальна кількість загиблих від одного вибуху склала 217 цивільних осіб і 296 військовослужбовців вбитих і 300 поранених. Морський піхотинець Артур Вільям Гімер похований на кладовищі Schoonselhof в Антверпені, ділянка V, ряд A, могила 73. Кілька інших загиблих під час того самого вибуху знайшли свій останній спочинок на цій ділянці кладовища.

Підводячи висновок хотілось би завершити статтю таким чином. 47-й батальйон командос Королівської морської піхоти разом з усіма армійськими командос було розформовано після Другої світової війни, і роль командос перейняла Королівська морська піхота. Проте нинішній парашутно-десантний полк , спеціальна повітряна служба та спеціальна човнова служба можуть простежити своє походження від командос. 

5 листопада 2019 року 1 штурмова група Королівської морської піхоти (1 AGRM) була перейменована на 47 Commando (Raiding Group), Royal Marines , відновивши назву оригінального командос.

Джерела:

>Commando An Inside Story

>BRITISH ARMY AND ROYAL MARINES NORMANDY 

>The Empire Ships: A Record of British-built and Acquired Merchant Ships during the Second World War