4 благородних види смерті

Сучасна західна людина не любить говорити про смерть. Якщо й говорить, то зазвичай намагається вдатись або до філософствування (про кінцевість буття та тому подібне), або до жалоби, або ж до хизування гидким – недарма неабиякої популярності набули фільми-слешери, документалістика про смерть типу серії кіно “Обличчя смерті”, та усілякі фільми жахів.

Неможливо сказати про живу людину, що вона прожила достойне життя, або ж навіть є героєм. Таке можливе лише після її смерті. Насамперед, окрім достойного життя існує ще й достойна смерть.

Ми вважаємо, що смертність треба, по-перше, усвідомити. А по-друге – визначити достойну смерть своїм пріоритетом.

Тому констатуємо: існує всього лише 4 види благородного відходу з життя. В цьому твердженні ми спираємось на досвід та мудрість індоєвропейських народів тих часів, коли ними правила справжня воїнська аристократія. Будемо наводити цитати з авторитетних джерел – сакральних текстів індоєвропейців, та життєві приклади з історії героїчних культур.

Перший вид – смерть в бою.

Немає нічого благороднішого від смерті в бою. Хоробрість – елітарна якість. Ніякого “масового героїзму” не існує. Є лише особиста мужність, і вона подібна небезпечній скелі, на яку вдертись можуть лише одиниці. Коли людина, котра виховала в себе якості, що відрізняють її від “людини звичайної“, вивищують її об’єктивно, свідомо кидає своє тлінне тіло в бій на ворожі мечі, списи, кулі або гарматні снаряди – закони реальності викривлюються, і хоробрість вступає з матерією в бій за вічність. Наведемо цитати з індоєвропейських священих текстів.

“Промови Високого” (Старша Едда):

“Бгаґавад-Ґіта”:

Цих цитат достатньо, щоб підтвердити благородство смерті в бою. В цьому типі смерті нам себе являє фігура Героя – позачасова, вічна.

Другий вид – смерть у муках від катувань.

Сотні й тисячі шляхетних людей загинули в полоні у ворога, зазнавши страшних катувань. На жаль, лише в героїчних культурах існує культ лицарської поваги до ворога – хоч, до речі, і не повсюди, і відносно всіх без виключення. В сучасному світі, здебільшого, ми стикаємося зі щурячим, жорстоким та підлим типом людей, що служать у силових репресивних структурах, або знаходяться в інших подібних за духом організаціях, і піддають полонених сильним стражданням від катувань.

Що ж, реальність така, і ми можемо лише проголосити: страждання очищують людину. А той, хто витерпів муки катувань за свою справу та честь і, внаслідок, помер – людина чиста і благородна. Історія нам надає велику кількість таких прикладів. Замучені НКВС українські вояки УПА, європейські вожді Хосе Антоніо Прімо де Рів’єра та Корнеліу Кодряну, десятки бійців сучасного підпілля, закатовані в застінках глобальних режимів.

Цей вид смерті відкриває нам іншу благородну постать: Мученика. Не варто сприймати це поняття в християнському контексті: він має й інший, загалом європейський, воїнський сенс.

Третій вид – свідоме спокійне самовбивство.

Історія демонструє нам два типи самовбивць. До першого відносяться слабкі люди, котрі втратили сенс буття, або ж втомились від життя, були охоплені розпачем та іншими почуттями, над якими не мали влади, і вчинили самогубство внаслідок своєї слабкості. Таких людей шляхетними ми аж ніяк не назвемо.

Інший тип, благородний тип – це самовбивця, котрий за життя був твердою, непохитною, сильною особистістю, і вчиняє самогубство за певних важливих причин. Що це за причини?

Самогубство:

як покарання через невиконання обов’язку (або неуспішне виконання обов’язку);

за наказом командира;

як заклик до боротьби;

як очищення від безчестя та ганьби;

як плювок в лице ворогу/натовпу/державі та демонстрація своєї свободи

як самопожертва.

Кого ми назовемо серед видатних людей героїчного типу, що вчинили самогубство за таких обставин?

Грек Аякс Теламонід – вчинив самогубство, змиваючи з себе ганьбу безумства; грецький цар Кодр – вчинив самогубство, жертвуючи собою перед богами; грек Фемістокл – вчинив самогубство, щоб не йти війною на греків; римлянин Марк Порцій Катон – вчинив самогубство, не бажаючи підкорятись Цезарю; римлянин Луцій Анней Сенека – вчинив самогубство за наказом імператора Нерона; римлянин Публій Квінтілій Вар – вчинив самогубство, щоб змити з себе ганьбу поразки в битві в Тевтобургському лісі; римлянка Лукреція – вчинила самогубство, щоб змити з себе ганьбу через згвалтування; а ще - 47 японських ронінів, що мстилися за свого командира, японські середньовічні полководці Ода Нобунага та Сібата Кацюіє, японські генерали Комацубара Мітітаро, Тьо Ісаму та багато інших, котрі вчинили самогубство, змиваючи поразки в битвах 30-40х років минулого століття, відомий письменник та ультраправий політик, лідер ордену “Tatenokai” Юкіо Місіма, лідер французьких правих Домінік Веннер, хорватський генерал Слободан Праляк…

Як бачите, прикладів багато. І безліч прикладів ми не навели, оскільки тоді довелося б збільшити цей текст на багато сторінок з іменами. Перед нами, крізь ці імена, постає Чистий – той, що позбувся бруду цього світу, будь-яких пут, що сковували його, та проявив вищу честь – увійти в ворота смерті повністю свідомо, спокійно та рішуче.

Четвертий вид – відхід у медитативне монашеське життя після досягнення старості.

Ми маємо на увазі усвідомлену відмову від миру, після прожитого героїчного життя, сповненого діяннями та звитягою. Життєвий вибір на користь аскези, споглядання, мудрості та духовних вправ. Найліпшим прикладом такого вибору відходу з життя для нас є середньовічний лицар Бертран де Борн. Відомий своїм прославленням війни у віршах, хоробрістю в бою та куртуазністю, він, наприкінці свого життя, пішов у цистерціанський монастир, і там провів останні роки. Доречно навести один з віршів часів його буремної лицарської молодості.

Сирвента

Така “смерть для миру” – миру в сенсі слова “мирське” – може стати народженням, “оживанням” задля божественого. Той, хто впродовж життя не знайшов певних відповідей та прозрінь на шляху свого “кастового призначення” – воїнського, насамперед – зможе їх віднайти у переході до усамітненого медитативного занурення в таємниці Всесвіту та людської сутності. Віднайшовши себе у аскезі, та, осягнувши вищі стани існування, котрі відкриваються через духовні практики індоєвропейських традицій, піти з життя – ось такий сенс цього шляху.

Тут перед нами – фігура Аскета, котрий відходить від мирського, зневажаючи матерію та її ланцюги.

Такими є 4 благородних види смерті.

В давньому світі головною метою чоловіка, воїна, було не створити щось нове, а повторити дещо безособово – наблизитись до архетипу, вічного образу. І це повинно стати сенсом нашого буття – повторити шлях однієї з благородних постатей, і закінчити своє життя згідно зі шляхом Героя, Мученика, Чистого та Аскета.