32 друга України: еволюція самітів НАТО з 2022 року

Війна на європейському континенті змінила і продовжує змінювати  дуже багато речей, але якщо вона багато чого знищує, то, як би дивно це не звучало, вона може сприяти і відбудові чогось, що без війни, скоріше за все, просто померло би. Одним з “ренесансів” нової воєнної реальності стало справжнє відродження одного з найстаріших військових альянсів світу - НАТО. Створений в 1949 році для протидії совєтській експансії, блок після розпаду СРСР намагався віднайти для себе новий сенс, але фактично після 1991 року альянс просто не мав серйозних,  екзистенційних противників і голоси про можливий розпуск альянсу хай і не втілилися в реальність, але лунали все частіше разом з тим, як світ входив в еру стабільності, єдиним застосуванням сил альянсу стала періодична боротьба з терористами, військова економіка яких найчастіше обмежувалася пікапами “Toyota” та автоматами АК-47. Навіть російська агресія Росії в 2008 та 2014 рр, не стала “моментами прозріння” для більшості членів альянсу, які нарощували обсяги співпраці з Кремлем активніше ніж свої витрати на оборону. Українці в 2022 році мусили на власному досвіді переконатися, що для пробудження “колективного Заходу” знадобилася старомодна відкрита агресія, яка не залишила іншого вибору, ніж гарячково відновлювати давно занепале військове виробництво для того, аби агресія не стала буденністю вже для країн-членів НАТО. В 2024 році країни НАТО є стратегічними партнерами України, і з плином часу обмежень та табу щодо зброї для воюючої країни стає все менше. 9 липня 2024 року у Вашингтоні розпочнеться вже третій саміт країн НАТО, який відбуватиметься в умовах російсько-української війни. Очікування щодо саміту кардинально різняться в Україні та країнах НАТО, але якщо проаналізувати результати останніх зустрічей, можна спробувати вибудувати декілька теорій щодо того, якими будуть результати саміту НАТО для його членів та тих, хто вже дуже довго очікує на можливість доєднатися до “клубу”. 

Перший саміт НАТО в умовах нової реальності, яку Російська Федерація створила 24 лютого 2022 року, відбувся в іспанському Мадриді 28 червня 2022 року, і це був ключовий саміт за останні десятиліття. Минула не одна російська загарбницька війна, розв’язана РФ, але тільки 28 червня 2022 року ця країна була визнана “ключовою загрозою в усьому Європейському регіоні”. Окрім красивих формулювань, на зустрічі не бракувало і практичних рішень щодо посилення оборони всіх країн-членів блоку, але найбільше уваги, цілком очікувано, приділили тим країнам, яким не пощастило мати з Московією спільний кордон. Найважливіші рішення стосувалися необхідності значного розширення як європейських армій загалом, так і стрімке збільшення контингентів держав альянсу в країнах Східної Європи, а особливо: Литві, Латвії та Естонії, які через географічні особливості вважаються найбільш вразливими у разі повноцінного російського вторгнення. Та все ж найбільш фундаментальним рішенням для альянсу стало оголошення про нове розширення, цього разу - на Північ. Фінляндія та Швеція, які десятиліттями зберігали нейтралітет і не бажали вступати у жодні військові блоки, офіційно стали членами НАТО, хоча в підсумку процес їх вступу тривав аж до 2024 року. Проте для українців важливим питанням було не стільки нове розширення НАТО або посилення східного флангу, стільки негайна військова підтримка на полі бою, і в цьому саміт все таки став проривним. Ще під час саміту було остаточно закріплено курс на підтримку України зброєю сучасного західного зразка, варто згадати хоча б рішення про надання Україні перших зразків сучасного західного ППО, а також збільшення кількості РСЗВ HIMARS у ЗСУ. Західні аналітики вже після саміту повідомляли, що в кулуарах саміту вперше обговорювалися плани щодо поставки Україні сучасних зразків бронетехніки, втім подібного рішення довелося чекати  довше. Єдине, в чому саміт так і не зміг стати проривним - це питання членства України в НАТО. З одного боку, розчарування українців було цілком обгрунтоване, адже їх країна фактично одноосібно стримувала “головного ворога альянсу” і з точки зору військової спроможності безперечно відповідала більшості стандартів щодо членства. Однак побоювання Заходу теж були зрозумілі: країна перебувала в стані війни, яка на той момент не мала жодних перспектив швидкого закінчення, до того ж, завдяки десятиліттям миру та скорочення витрат на спільну оборону, ніхто не гарантував НАТО перемогу у вигляді вступу в пряму війну з Росією. Попри всі негативні моменти, саміт все ж таки позитивно оцінювали в Україні, адже рішення про посилення військової підтримки для багатьох саме в той момент були важливіші за розмиті перспективи вступу. 

Маючи за плечима контрнаступ на Харківщині та відбиття єдиного обласного центру, окупованого в 2022 році, суспільство та дипломатичні представники України мали значні надії щодо саміту у Вільнюсі, який стартував 12 липня 2023 року, але наскільки саміт у Мадриді виявився проривним, настільки ж зустріч у Вільнюсі викликала загальне розчарування. Вже традиційно, Україні не надали жодної конкретики щодо умов та часових рамок членства в альянсі, обмежившись стандартними формулюваннями що запрошення України в НАТО відбудеться, коли “настануть відповідні умови” і все, чого досягли союзники у підсумку - це скасування необхідності виконання ПДЧ для України в майбутньому. Таким нечітким та недостатнім рішенням були незадоволені не лише в Україні, але й в країнах Балтії та Польщі, президент Анджей Дуда прямо заявив, що подібне рішення українського питання є “недостатнім”. Але питання розширення НАТО у Вільнюсі не змогли вирішити не лише для України, але й для кандидата, повноцінне членство якого вважалося лише формальним питанням, яке вже давно вирішене. Повноцінний вступ Швеції завдяки вето від Туреччини в підсумку було відтягнуто до березня 2024 року. Саміт у Вільнюсі не став проривом ані в питаннях інтеграції України, ані в питанні розширення збройної підтримки для ЗСУ, які в цей період готувалися до нової контрнаступальної кампанії. Не дивно, що очікування щодо Вашингтонського саміту 2024 року в Україні залишаються досить стриманими, якщо не сказати песимістичними. 

В 2024 році в альянсі вирішили бути чесними, і вже під час офіційного запрошення Володимира Зеленського генсек НАТО Столтенберг відразу заявив, що Україні не варто чекати запрошення в альянс на цій зустрічі. На момент саміту, який проходитиме 9-11 червня 2024 року в столиці США, Україна вже підписала десятки угод про економічну та військову співпрацю з окремими країнами НАТО, в тому числі - США, тому варто очікувати, що на саміті буде багато обговорень того, яку саме підтримку Україна зможе отримати в рамках подібних угод. Зеленський ще на початку 2024 року заявив, що від саміту Україна очікує рішення щодо подальших кроків для вступу в НАТО, а окрім цього - рішень щодо сучасних систем ППО, які в контексті майже повного руйнування української енергосистеми від російських ударів є критично важливими для функціонування української економіки. Проте якщо питання ППО виглядає доволі реалістично, враховуючи, що Україна вже використовує передові системи PATRIOT та IRIS-T, то щодо питання членства в альянсі перспективи залишаються химерними. З великою часткою ймовірності, на саміті будуть озвучені нові пакети допомоги, та можливо, що саміт нарешті стане майданчиком де Україна зможе переконати союзників у дозволі на використання західної зброї вглиб території РФ. Часу до саміту залишається все менше, і лише кінцевий результат покаже, як далеко союзники України готові зайти у питаннях протистояння російській агресії.