#22. Владика

На дворі стояв падолист, запах воску над скрижанілою землею. Нині сюди вдосвіта прибув сам Владика, запросто, без попередніх повідомлень. Не встигли прибрати, начистити дзвони, постелити доріжки. Всі ходили навпочіпки й говорили пошепки що над землею, що під нею.

Владика поселився в келії поруч із пересічними монахами, така була Його велика скромність.

До заходу сонця Він молився, а ввечері покликав братчиків розібрати його речі. Настоятелю, що все звав на вечірню трапезу, відказав: не за спочинком прийшов я, а за поміччю святої землі.

В одній зі скринь Владики були книги, яких монахи ще не бачили. А ще — клітка, в якій щось кричало й борсалося.

Владика спитав, чи братчики колись бачили вигнання. Ті не бачили, лише читали. Він зупинився поглядом на молодому безбородому монахові на ймення Іоан. “Ти, дитя, будеш мені поміччю. Як усе добре піде, на ранок проснешся в спокої”.

Розставили свічки й людей, а в коло, обкладене сіллю й гілками горобини й полину, поставили клітку з тим, що всередині.

Владика промовляв з одної з дивовижних книг. Істота в клітці трясла її, скавчала й людським голосом називала монахів паскудниками та шкідниками. “Дитя, молися зі мною”, — звернувся Він до Іоана. Іоан не знав цієї молитви: до місяця в небі, каменя в морі й мерця на кладовищі. Материнською любов’ю молитва заклинала істоту. Владика сказав, що істота побувала по всьому світу, в усі часи, але зараз її шляху настає кінець.

В чадінні свічок істоту витрусили з клітки, оплутали ланцюгами, всунули в писок шматок цегли, а тоді Владика дав Іоанові посріблений серп: “Ріж”. Іоан неочікувано легко відтяв істоті голову. Істота впала нерухомо, й усі побачили, що то лише брудне клоччя. Владика наказав клоччя спалити, а монахам піти, щоб Він на самоті очистив місце куріннями й молитвами. Перед сходом сонця Він поїхав.

На ранок у молодого монаха Іоана, що помагав Йому, нарешті почала рости борода.