2022: рік, коли хороші хлопці завдали удару у відповідь

Переклад статті Michael Hirsh, колумніста Foreign Policy

Після років підйому авторитаризму та ксенофобського популізму демократія зміцнюється. Але попереду ще довга боротьба.

2022 рік розпочався з найнищівнішого удару по ліберальному міжнародному порядку з часів Другої світової війни: нахабного вторгнення президента Росії Володимира Путіна в Україну, суверенну демократичну державу. Незважаючи на багато жахів цієї війни, рік закінчується повним приниженням Путіна українськими силами. На чолі зі своїм героїчним президентом Володимиром Зеленським, Україна показала віданність збереженню “полум’я свободи” – як описав цю криваву боротьбу президент США Джо Байден. Таким чином, практично забезпечивши маргіналізацію Путіна і, дуже ймовірно, його майбутню неактуальність у світових справах. Поразка Путіна в Україні виглядає як найгірша поразка для імперської Росії – сьогоднішню Росію саме так треба називати – відтоді, як у 1905 році цар Микола II побачив, як його флот був знищений новою Японією.

Однак цей рік все ж таки приніс чи не єдину хорошу новину, принаймні, для демократії, яка нарешті повернулася після десятиліття підйому авторитаризму і популістської ксенофобії в усьому світі, не зважаючи на те, що багато провідних демократій погано працювали. Ці загрозливі тенденції зберігаються, але ліберально-демократичні цінності зуміли відновити себе на низці напрямків.

У квітні президент Франції Еммануель Макрон переміг свою праву опонентку Марін Ле Пен. У Німеччині центристський уряд тримався твердо і в грудні зірвав спробу державного перевороту, заарештувавши 25 правих екстремістів за підозрою в змові з метою повалення уряду. А на президентських виборах у Бразилії, лівий Луїс Інасіо Лула да Сілва переміг чинного президента Жаїра Болсонару, чия расистська, квазіфашистська риторика принесла йому прізвисько “Трамп із тропіків”.

Стосовно самого Дональда Трампа і його руху MAGA, то у них зараз великі проблеми. Колишній президент США, чиє підбурювання до заворушень 6 січня 2021 року в Капітолії США загрожувало основам американської демократії, виявив, що він сам і його популістські послання не знайшли підтримки на проміжних виборах у листопаді. Екзит-поли показали, що для багатьох виборців, породжені Трампом побоювання щодо життєздатності демократії були ключовим питанням, що призвело до поразки більшості кандидатів, яких просував Трамп.

Під час свого політичного підйому шість років тому Трамп хвалився: “Ми збираємося вигравати стільки, що ви втомитеся від перемог”. Але Трамп і кандидати, яких він підтримував, програли тричі поспіль: у 2018, 2020 і 2022 роках. Вперше з 2015 року провідні республіканці вважають, що є ясна перспектива того, що Трамп також втрачає контроль над партією, особливо з огляду на те, що його компанію було засуджено за шахрайство з податками та фальсифікацію звітності, а незабаром очікується висунення звинувачення і самому колишньому президенту.

Також з'явилися ознаки того, що нові паростки демократичної активності пробиваються у двох найбільш репресивних державах світу. У Китаї драконівська політика Сі Цзіньпіна “нульової терпимості до COVID” і рецентралізація економіки спричинили найсерйозніші протести з 1989 року. А Іранська Ісламська Республіка, попри те, що дійшла до страт демонстрантів, все ще не може повністю придушити світські демократичні протести, які почалися у вересні.

Багато з цих подій знову вказали на слабкості автократій та диктатур. Це відбувається на найбільших сценах світу, як сказав філософ Френсіс Фукуяма, який став відомим три десятиліття тому тим, що передбачив “кінець історії” – з падінням комунізму відкрився шлях для поширення по всьому світу ліберальної демократії та капіталізму західного зразка. Минулого року, відразу після заворушень 6 січня, коли трампізм вийшов з-під контролю, Фукуяма не був певен, які саме політичні системи переможуть у довгостроковій перспективі. В інтерв’ю зі мною Фукуяма припустив, що замість остаточного тріумфу демократії, якого він колись очікував, так званий кінець історії може стати “вічною переробкою” (“perpetual recycling”) авторитаризму та демократії.

Однак нещодавно Фукуяма знову висловив упевненість, що ліберальним демократіям судилося подолати автократії. Минулого року класичні підводні камені диктатури стали очевиднішими в двох націях, які разом становлять найбільшу загрозу ліберальному міжнародному порядку, у Китаї та Росії. В оточенні кремлівських підлабузників Путін явно не розумів, наскільки серйозно Україна може чинити опір його вторгненню або наскільки люто відповість Захід. За останні кілька років Сі став таким же могутнім автократом, як і Путін, – фактично, найвпливовішим диктатором у Китаї з часів Мао Цзедуна – і як результат він, приймає більше хибних рішень, оскільки все менше людей наважуються заперечувати йому, – констатує  Фукуяма.

У відвертій розмові з Байденом, за словами президента США, Сі стверджував, що “правління однієї людини” переважатиме над демократією у ХХІ столітті, тому що в часи швидких змін “демократії вимагають консенсусу, а консенсусу важко досягти, тому вони не можуть встигати за автократією”. Але помилки одноосібного правління можуть вибухнути перед обличчям Сі: він, можливо, не усвідомлював, наскільки серйозної шкоди завдає перспективам Китаю своєю політикою “нульового поширення COVID”, яка призвела до нинішніх протестів, і його маоїстською рецентралізацією економіки Китаю, яка раніше стрімко зростала, а тепер просідає. Було вражаючим – і вкрай незвичним – те, що під час демонстрацій Сі Цзіньпін і китайський уряд швидко пом’якшили обмеження щодо COVID-19.

"У короткостроковій перспективі Сі легко виживе", - сказав Фукуяма в електронному листі. “Але китайська економіка перебуває в дуже поганому стані – багато економістів вважають, що зараз у них негативний приріст, і немає реальних рішень ні для цього, ні для виходу з Covid”.

Ще однин позитивний знак вуличних протестів у Китаї та Ірані полягає в тому, що “люди відвертаються від автократичних режимів і розуміють, що ці режими не такі сильні та непроникні, як їм вважалося”, – сказала Ніколь Біббінс Седака з Freedom House, некомерційного аналітичного центру, який відстежує стан демократії, політичної свободи та прав людини в усьому світі.

Звісно, це лише натяки на тенденцію і експерти застерігають з приводу її нестабільності. Шанси на те, що протести в Китаї та Ірані будуть придушені, все ще великі. Можливо, Ле Пен програла Макрону, але вона все одно отримала набагато більше голосів, ніж будь-який ультраправий кандидат у сучасній історії Франції, а її партія отримала рекордну кількість місць у парламенті на парламентських виборах у червні. Праві політики все ще перебувають при владі в інших країнах або беруть контроль, як це видно в Італії зі зростанням підтримки Джорджії Мелоні, ультраправого лідера, яка склала присягу як перша жінка-прем’єр-міністр Італії у жовтні. Індія також продовжує рухатися до “авторитарного дрейфу”, – як сказав Ларрі Даймонд, експерт з питань демократії зі Стенфордського університету. 

“Температура спала, але вірус все ще в організмі. Боротьба між демократією та авторитарними тенденціями ще довго залишатиметься мінливою та дуже заплутаною”.

І хоча з’явилася нова надія на те, що трампістський популізм може втрачати силу в Сполучених Штатах, важливо також відзначити, що сотні перегонів під час проміжних виборів вирішувалися лише кількома голосами, що знову демонструє, наскільки поляризованою залишається американська демократія. Ці глибокі розбіжності знову оголилися в середині грудня, коли сенатор Кірстен Сінема оголосила, що залишає Демократичну партію, потенційно залишивши Сенат знову розділеним порівну.

Біббінс Седака погодилася, що Сполучені Штати зіткнулися з “дуже, дуже серйозною поляризацією”. Але вона додала, що “в проміжному періоді ми не бачили, щоб це проявлялося в атаці на нашу систему. Процес спрацював. Не було жодного насильства, ніякого сумніву в процесі”. Дійсно, зараз багато республіканців стверджують, що сьогодні підтримка Трампа серед виборців постраждала від його постійної одержимості неправдивими заявами про те, що він виграв вибори 2020 року. На проміжних виборах майже кожен основний кандидат, якого підтримував Трамп, програв. Проте лише один трампіст, який програв - Карі Лейк, кандидат у губернатори в Арізоні – поставив під сумнів легітимність процесу голосування.

З глобальної точки зору виглядає так, що перевага ще не на стороні демократії. За даними Freedom House, лише 20% населення світу живе у вільних країнах, решта – у країнах, які вважаються або невільними, або частково вільними. Доповідь шведського Інституту V-Dem, опублікована цього року, була ще більш похмурою: ліберальні демократії існують лише в 34 країнах, порівняно з 42 у 2012 році, де проживає лише 13% населення світу, і що в диктатурах зараз проживає 70% населення світу – 5,4 мільярда людей. У звіті зроблено висновок, що практично всі глобальні досягнення демократії після падіння Берлінської стіни в 1989 році були “викорінені”.

“Великі глобальні тенденції викликають занепокоєння, і це тому, що ця прогресивна дуга історії повернулася назад, і в глобальному масштабі ми бачимо, що світ стає менш, а не більш демократичним”, – сказав Чарльз Купчан, політолог Джорджтаунського університету.

Хоча Байден може стверджувати, що його попередження про небезпеку для демократії в США допомогли вплинути на проміжні вибори, у глобальному контексті його продемократична кампанія також зустрічає серйозні перешкоди. Аж настільки, що в останні місяці, перед проміжними виборами, президент США витончено змінив свій підхід до отримання всесвітньої підтримки України; якщо раніше Байден зображував картину як боротьбу між демократією та автократією, то тепер він почав характеризувати її як більш широку стратегічну боротьбу за захист норм міжнародної системи, а саме територіальної цілісності.

Ця зміна почалася з вересневої промови Байдена на Генеральній Асамблеї ООН, коли він зазначив, що Статут ООН “підписали не лише демократії світу. Про це домовилися громадяни десятків країн із дуже різною історією та ідеологією, об’єднані у своїй прихильності працювати заради миру”. Через місяць радник з питань національної безпеки США Джейк Салліван заявив, що Вашингтон “працюватиме з будь-якою країною, яка готова відстоювати цінності Статуту ООН”. Нова стратегія національної безпеки Байдена також посилається на загрозу територіальним нормам, зазначивши, що “багато недемократичних країн приєднуються до світових демократій у відмові від такої поведінки”.

Незважаючи на це, Біббінс Седака стверджує, що в Сполучених Штатах та в інших країнах з’явився новий запал у захисті демократії там, де їй загрожують, і нова надія на те, що автократичні режими “не є залізною фортецею, якій не можна кинути виклик, що вони не такі потужні, як ми думали”. За її словами “у всьому світі ми бачимо гостру боротьбу між демократичними та автократичними силами”.

Боротьба в Україні започаткувала цю тенденцію, “пробудивши усвідомлення того, що поставлено на карту – те, наскільки крихкою може бути демократія порівняно з нестримним авторитаризмом”, – сказала вона. “Позитивним є те, що люди розуміють, що це не просто побічна проблема, а центральна проблема буття”.

І те, що Трамп, з його стилем жорстокої ксенофобії та нападок на союзників, втрачає свій потенціал, дає Сполученим Штатам дещо більше довіри за кордоном. "Я б сказав, що високий кров'яний тиск у Європі трохи знизився, але всі все ще запитують, хто буде наступним президентом", – сказав Купчан. “Загальна картина тут, у Сполучених Штатах, полягає в тому, що наш політичний центр значною мірою знелюднився. Поки його не відбудують, ми будемо хитатися зліва направо і будемо схильні до змін у владі, що матиме великий вплив на зовнішню політику”.

Таким чином, боротьба триватиме далі й у 2023 році, але вперше більш ніж за десятиліття здається, що демократія нарешті повертається у всьому світі.

Аналітичний Центр XIMERA - міжнародні відносини, гібридні загрози, геополітичні химери