Тотальна оборона

Стійка німецька оборона та постійне вдосконалення укріплень були одними з головних причин невдач Антанти на Західному фронті. Німецька військова думка стосовно оборони та фортифікацій досягла найвищого розвитку в 1917 році в підготовці до нового грандіозного наступу Франції та Англії, а її апогеєм стало зведення Лінії Гінденбурга - одного з найбільших військових мегапроектів століття.

Як вже було не раз згадано, німці почали споруджувати лінію оборони на заході одразу після поразки на Марні.

Германския оборонительныя сооружения, насколько я мог и изучить, в общем, представляются в следующем виде:
1. Первая полоса обороны, которая тянется сплошь вдоль всего фронта и состоит из двух или трёх линий окопов, связанных между собою многочисленными ходами; линии окопов отстоят на 100-300 метров друг от друга; каждая линия часто снабжается своими проволочными заграждениями.
2. Узлы сопротивления, разделённые промежутками в 800-1500 метров, взаимно фланкируют друг друга: промежутки обороняются большей частью особыми сомкнутыми укреплениями.
3. Вторая полоса обороны. Эта полоса не всегда состоит из сплошных линий. //Андре Лаффарг, "Атака в настоящий период войны" (1915)//

В 1915 році завдяки міцній обороні Німеччина, маючи на заході 1.9 млн солдат проти 2.9 млн солдат Антанти, відбила дві потужні спроби прорвати фронт в Шампані і Артуа.

Як еволюціонувала німецька оборона впродовж війни коротко викладено полковником французьких інженерних військ R. Normand:

Французькі офіцери визнавали, що німецька сторона приділяла питанням оборони набагато більше уваги, ніж їх колеги. Наскільки окопування було вагомою частиною німецької військової доктрини свідчить епізод битви за Верден: на карті, що нижче, показана ділянка фронту під Морт-Ом станом на літо 1916. Територія, вкрита сіткою німецьких траншей, ще кілька місяців тому контролювалась французами, всі укріплення німцями були збудовані в ході їх наступу.

Прагнення німців чіплятись за кожен завойований метр мав і зворотні наслідки. Пройшло багато часу, перш ніж німецьке командування дійшло висновку про недоцільність тримати велику кількість військ в першій лінії траншей і обороняти їх будь-якою ціною. В Другій битві за Шампань французи взяли в полон більше 20 тисяч солдат, які змогли вижити після неперервного артобстрілу, шо тривав тиждень, але чия психіка була безнадійно підірвана.

Важливою подією, яка вплинула на німецьку оборонну стратегію, стала Битва на Соммі. По-перше, вона ознаменувала провал німецького наступу під Верденом і стратегії виснаження Франції загалом. По-друге, військові результати битви свідчили, що війська Антанти при матеріальній перевазі рано чи пізно зможуть прорвати існуючу лінію оборони. По-третє, німецька тактика триматись за кожен метр території дискредитувала себе через шалені втрати.

На Сомме корректировавшийся летчиками мощный артиллерийский огонь противника, не жалевшего снарядов, подавил и уничтожил нашу артиллерию. Предоставленная самой себе пехота не смогла отразить массированную вражескую атаку. Мы утратили не только боевой дух, но понесли чувствительные потери убитыми, ранеными и попавшими в плен, а также лишились большого количества военного имущества. //Эрих Людендорф, "Мои воспоминания 1914-1918//

В цій епохальній битві загальні втрати Німеччини склали більше 440 тисяч солдат, з яких 70+ тисяч - полоненими. Втрати Антанти перевищили 600 тисяч, з них більше 140 тисяч вбитими.

Бездарно задуманные и так же проведенные бои на Сомме закончились в атмосфере отчаяния и привели к такому истощению силы британцев, что это затушевало даже соответствующее перенапряжение, которое бои эти вызвали и у германцев. Истощение германцев в большой степени зависело от тупости и косности старшего германского командования – в частности, генерала фон Белова, командовавшего 1-й армией. Он отдал приказ, что каждый офицер, уступивший врагу хотя бы один сантиметр окопа, будет предан военному суду, а всякий потерянный метр окопа должен быть возвращен контратакой.
Если ошибки германцев и не превысили ошибок британцев, то все же они привели к бесцельному расходу жизней и, что еще хуже, к подрыву духа войск. Это уравновешивало потери британцев, пока наконец 23 августа Белов не был вынужден взять обратно свой приказ и изменить тактику обороны с приходом к власти новых людей – Гинденбурга и Людендорфа. //Бэзил Лиделл-Гарт, "Правда о Первой мировой"//

Провал наступу на Верден, битва на Соммі та Брусилівський прорив змусили кайзера змістити з посади Начальника генерального штабу фон Фалкенхайна і призначити на його місце Пауля фон Гінденбурга, а Еріха Людендорфа - зробити його заступником. З часом вертикаль влади в Німеччині переросла у військовий тріумвірат. Причому, з точки зору управління і ресурс-менеджменту провідна роль належала саме Людендорфу.

В серпні 1916 стратегічна ситуація війни та баланс сил склались таким чином, що в своїх спогадах Людендорф констатував, що подальше затягування війни робило поразку Німеччини невідворотною. Восени Німеччина зробила дві пропозиції перемир'я Антанті, які були відхилені, адже та розраховувала здобути перемогу на полі бою і вже готувала новий масштабний наступ. В цих умовах німецьке верховне командування вдалось до ряду математично точних дій: розширення мобілізації населення і промисловості (через введення трудової повинності та зниження призовного віку до 17 років в рамках Hindenburg Programme), необмеженої підводної війни і переходу до глухої оборони на основних ТВД. Нове військове керівництво вирішило переглянути і основну оборонну тактику.

Німці сформували свій досвід битв під Верденом і Соммою: в листопаді і грудні 1916 Людендорф передав своїм військам нову оборонну доктрину. Оборона не мала ставити на меті утримання будь-якою ціною певної ділянки місцевості. Її мета - виснажувати сили противника, зберігаючи свої. Бій треба було вести шляхом розходу матеріальних засобів, а не людської маси. Командуючі армією і корпусами отримали право лишати певну ділянку місцевості коли вони вважатимуть це необхідним. //Паскаль Люка, "Еволюція тактичних ідей Франції та Німеччини в 1914-18//

Новий німецький підхід до оборони в літературі називають "еластичною обороною в глибину".

Система оборонних споруд зводилась до наступного:
а) треба створити укріплену зону в 15-20 км в глибину, здатну витримати спробу прориву
б) необхідно значно посилити укриття шляхом широкого застосування бетону
в) широко розвивати допоміжні оборонні споруди
г) перші лінії мали бути зайняті малими силами (1 солдат на 4-6 метрів), але сили підтримки мали бути в повній готовності
д) оборону слід розглядати як маневр, при виконанні якого слід вирвати ініціативу з рук противника.
Таким чином, до ешелонування позицій в глибину німці додали і ешелонування сил в глибину, що призвело до їх меншого враження артилерією.
//Паскаль Люка, "Еволюція тактичних ідей Франції та Німеччини в 1914-18//

Тоді ж, в другій половині 1916, німці розпочали мегапроект з будівництва нової лінії оборони на Заході.

Німці очікували новий грандіозний наступ Антанти на початку 1917, для чого ще за півроку до цього почали готуватись до Abwehrschlacht (оборонної битви). Для цього в тилу існуючої лінії оборони почалось грандіозне будівництво нової, розділеної на 5 секторів. Сектор Flandernstellung тягнувся від Бельгійського узбережжя до Лілля; секторWotanstellung був збудований від Лілля до місцевості Кеан в тилу тих позицій, які штурмували британці в Другій битві за Аррас. Німецький фронт в центрі утворював так званий Нойонський виступ і був постійною ціллю кампаній Антанти. За планом німців, в його тилу мав бути збудований найбільш потужний сектор оборони - Siegfriedstellung, на який мали відступити війська з виступу щоб скоротити фронт. В британських документах сектор Siegfriedstellung називали "Лінією Гінденбурга", і саме ця назва увійшла в історію. Саме їй буде належати основне місце в усій кампанії наступних років. Сектори Hundingstellung та Michelstellung мали прикрити решту фронту.

Створення такої системи оборони було ухвалено на стратегічному рівні і реалізовано командуванням інженерних військ.

Робота над "Лінією Гінденбурга" почалась в кінці вересня 1916. Для її будівництва було задіяно за весь час 370 000 робочих рук - солдат інженерних військ, робітників з Німеччини та Бельгії, місцевих жителів та навіть декілька тисяч російських військовополонених на примусових роботах.

Лінія Гінденбурга була довжиною 140 км і мала за планом оборонятись силами 20 дивізій.

Елементи Лінії Гінденбурга чудово візуалізовані на каналі The Great War в двух чудових документалках. Також тема Лінії Гінденбурга розкрита на каналі Megaprojects та Simple History.

Отже, першою перешкодою на шляху Антанти мала стати сіра зона, підготовлена німцями в своїх інтересах. Німці завчасно приготували мінні поля, протитанкові рви та величезні нагромадження колючого дроту. Подолання такого лабіринту вимагало ретельної інженерної підготовки з боку наступаючих, що вже нівелювало ефект несподіванки.

За нічийною землею починалась лінія спостережних пунктів, з'єднаних ходами сполучення. Там, де було можливо, німці будували оборону на зворотних скатах. Щоб підвищити виживаємість військ першої лінії, німці збудували величезну кількість бетонних ДОТів для кулеметних команд. Тим не менш, виданий в грудні 1916 року документ "Grundsätze für die Führung in der Abwehrschlacht im Stellungskrieg" (Принципи командування в оборонних боях в позиційній війні), передбачав, що у випадку повномасштабного наступу утримувати першу лінію немає сенсу - війська, що її займали, мали відійти в тил на основну лінію оборони. Тактика Антанти полягала в проведенні артпідготовки впродовж кількох діб неперервно, що не лишало першій лінії шансу. Німці усвідомили це остаточно після Сомми і в подальшому використовували цей відхідний маневр в обох світових війнах

На відстані 1-2 км від передової спостережної лінії починалась основна полоса оборони, яка могла складатись з 2 чи 3 ліній вглиб, так само віддалених на 1-2 км одна від одної. Цей простір і вважався Großkampfzone - основною зоною бойових дій. Вже тут війська Антанти, які були змушені подолати весь попередній шлях під перехресним вогнем, натикались на основний спротив.

Ще далі в тилу знаходились позиції для накопичення резервів. Загальна глибина оборони могла досягати 20 км. Траншеї та ходи сполучення в глибині також часто були укріплені бетоном.

Фортифікаційні рішення Лінії Гінденбурга були логічним продовженням того, що німці робили всі минулі роки на Західному фронті. Але їх оборона трималась не на самій лише фортифікації.

Еріх Людендорф розробив цілу систему взаємодії передових частин і резервів на основі напрацювань полковника Фріца фон Лосберга. Дивізії, що стояли в першій лінії, називались Stellungsdivisionen - в їх задачу входило витерпіти перші удари. Основний бій мали вести прибувші з ближнього тилу Eingreifdivisionen. Це були посилені дивізії, які проходили спеціальну підготовку, заточену в тому числі на штурмові дії. Нова німецька тактика чітко визначала умови проведення Gegenstoß aus der Tiefe (негайної контратаки) та Gegenangriff (методичної контратаки протягом 24-48 годин).

В своїх мемуарах Людендорф підкреслює велику увагу, яку він приділяв ротації передових частин, задля чого в кінці 1916 на початку 1917 було мобілізовано більше 1 млн додаткового контингенту.

Після закінчення інженерних робіт перед німецьким командуванням встала проблема відходу з Нойонського виступу. Відступ є найбільш складним військовим маневром, а у випадку німців він ускладнювався гігантськими ризиками - якби під час руху почався той самий наступ Антанти, весь фронт спіткала б катастрофа. Лише коли розвідка встановила, що через розбіжності між командуванням Англії і Франції запланований наступ був перенесений з березня на квітень, німці наважились на фінальний акорд.

З 9 лютого по 20 березня 1917 року німецька армія здійснила одну з найбільш знакових з точки зору військового мистецтва операцію. В ході Unternehmen Alberich німецька армія залишила 1500 квадратних кілометрів території і відійшла на по-справжньому підготовлені рубежі. Під час відступу була застосована тактика випаленої землі - вся інфраструктура, якою могли користуватись солдати Антанти, була знищена. Французьке населення (більше 100 тисяч людей) було виселено з цих земель, місцевість замінована, криниці отруєні, будівлі, що могли слугувати укриттям або штабом - підірвані. Більше 200 населених пунктів перестали існувати як такі. Найважче цю подію сприйняли французькі солдати, які на власні очі дивились як їх країну перетворювали у випалену пустелю.

Операція "Альберіх" дозволила німцям скоротити протяжність фронту на 40 км і вивільнити 13 дивізій. Британці здійснили кілька спроб сходу взяти на плечах відступаючих німців деякі позиції "Лінії Гінденбурга", але зазнали невдачі.

Тим не менш, навесні 1917 Англія, а головним чином Франція, приготувались до рішучого наступу, який поставив на карту все майбутнє війни.