Контрнаступ, що мав завершити війну

В 1915 році Німеччина, не досягши рішучої перемоги над Францією, перейшла до війни на виснаження і змістила основну увагу на Східний фронт. Французьке командування вирішило цим скористатись і реалізувати глобальний Контрнаступ, в успіх якого беззаперечно вірило військово-політичне керівництво і особисто головнокомандувач Жоффр. Цей період відзначився неперервними спробами французької армії прорвати німецьку лінію оборони, в результаті чого 1915 рік став найбільш кривавим роком Франції за всю війну. Кульмінацією цього божевільного періоду стала Друга Битва за Шампань.

Про настрої в головах на початку 1915 року найкраще всього написав полковник Паскаль Люка в книзі "Еволюція тактичних ідей Франції і Німеччини в 1914-1918":

Французи вступили у війну з думкою, що вона скоро закінчиться. Пройшло 4 місяці, а перемоги не було. Настала зима і вони перенесли всі свої надії на весну 1915, ні в якому разі не допускаючи, що війна може затягнутись на кілька років. Замість того, щоб зберегти свої сили для затяжної війни, французи тільки і думали як покінчити з війною, при цьому не переставаючи вірити в силу наступу. Весь цей стан в умах протікав на фоні інстинктивної відрази військ до земляних робіт. Лише ті частини, які відчували на собі часткові ворожі атаки (головним чином в Аргонському лісі), оцінили вигоди оборонних позицій.

Знаходячись перед окопаним противником, французькі війська так само інстинктивно заривались в землю, проте дуже часто французькі фортифікації були хаотичні і непродумані. Укріплення переднього краю у французів були на совісті кожної окремої дивізії, що тримала ділянку. В той же час німці одразу підійшли до питання системно і організовано - спорудження фортифікацій на фронті було організовано Генеральним штабом і підкорялось загальній стратегії. Навесні 1915 року вони вже мали потужно укріплену монолітну лінію фронту. Німці мали лише одну лінію оборони, але вона складалась з трьох ліній траншей, поєднаних ходами сполучення і захищених колючим дротом, які разом забезпечували глибину оборони на 4-6 км. Крім цього з певним інтервалом створювались вузли оборони, які часто бетонувались. Поступово Впродовж війни німецька фортифікація і оборонна тактика буде тільки еволюціонувати і досягне небачених для багатьох армій стандартів.

Окупанти і загарбники взялись за питання оборони більш відповідально, ніж захисники, парадокс.

Французьке командування розраховувало прорвати німецький фронт доки ті не встигнуть завершити будівництво Другої лінії оборони. Конкурентною перевагою Франції була чисельність: проти 2.8 млн солдат Антанти Німеччина залишила 1.9 млн.

Спроби французької армії здолати німецьку оборону почались ще восени 1914 року. В березні 1915 безплідно закінчилась перша масштабна наступальна операція Франції в Шампані (т. зв. "Перша битва за Шампань"). Болісний і кривавий досвід цих штурмів змусив переглянути існуючі тактики та статути. Якщо в Першій битві на Ені (ці божевільні назви Першої світової) французька піхота атакувала німецькі окопи а плотних шикуваннях як при Наполеоні, то поступово французи дійшли до необхідності робити стрілецькі порядки більше рідкими. Принцип ешелонованого наступу зберігався, але тепер батальйони другого і третього ешелону не шикувались в тилу в піхотні квадрати, а накопичувались в траншеях. Так французька тактика еволюціонувала в атаку хвилями. Наступаючі війська ділились на три ударні хвилі і вводились в бій поступово, кожна з хвиль мала розвивати успіхи першої до моменту захоплення німецької третьої лінії та артилерійських позицій. Захоплення саме третьої лінії було головною ціллю кожного великого наступу, але найчастіше артилерія з тодішньою дальністю стрільби і засобами коригування була нездатна її подавити. Саме тому в історії Західного фронту великі наступальні операції закінчувались найчастіше на третій лінії з просуванням до неї на 3-4 км.

Оборонні дії були для французької армії тимчасовим явищем - вона або наступала, або готувалась дл наступу. Крім масштабних операцій, французи постійно здійснювали локальні атаки з метою виграти тактично важливі рубежі, що закінчувались красивими доповідями. В 1915 році через піхотні штурми пройшли майже всі дивізії, в тому числі територіальні.

Реалії війни змусили обидві армії адаптуватись до нових умов. І французи, і німці стикнулись з необхідністю посилити вогневу міць піхоти, тому на полі бою почали у великих кількостях з'являтись ручні гранати, міномети, ручні кулемети. В тому ж 1915 році німецька армія вперше застосувала на фронті ручні ранцеві вогнемети.

Коли стало необхідно воювати в бруді і снігу та маскуватись на полі бою, з болем в серці французька армія відмовилась від червоних штанів. На початку року французька армія здійснила перехід на нову уніформу, але і тут французи проявили себе. На думку командування, солдат слід було маскувати не на фоні землі чи зелені, а на фоні неба, бо німецькі піхотинці мали б дивитись зі своїх траншей на наступаючих французів знизу вгору. Колір нових мундирів так і називався - Блакитний горизонт. В книжках ветеранів часто згадується їх паршива якість.

Знамениті шоломи Адріана поступили в армію тільки восени 1915, більш ніж через рік після початку війни.

Снарядам все одно на колір форми, але як мінімум одній людині червоні штані прямо коштували життя. 33-річний Люсьєн Берсо був мобілізований в 60-й піхотний полк і так сталось, що для нього на складі червоних статутних штанів не знайшлось, і йому довелось ходити в випадкових білих. Берсо провоював кілька місяців восени і взимку і дуже потерпав від холоду, але штанів за півроку для нього так і не знайшли. В один момент його полк потрапив в немилість начальства за погані результати на передовій - полк поніс великі втрати в постійних невдалих штурмах і був відведений на відновнення. Під час однієї з перевірок Берсо отримав зауваження за нестатутну форму одягу і отримав наказ перевдягнутись в штани, зняті з вбитого солдата. Берсо відмовився і був показово засуджений на смерть за прискореною процедурою військового судочинства. 13 лютого 1915 Берсо розстріляли перед строєм побратимів. Двох друзів, які намагались заступитись за нього перед офіцерами, засудили до каторги в Алжирі і вони теж не пережили війну. Темна іронія долі - нова форма поступила у війська через лічені дні після страти. Історія Люсьєна Берсо лягла в основу фільму "Штани" (1997).

Схожі випадки були для французької армії частими. В лютому 1915 після серії провальних штурмів в 336 піхотному полку за "боягузтво перед обличчям противника" засудили до страти більше 30 солдат, але після перегляду справи під розстріл віддали чотирьох капралів. В 298 полку після невдалого бою за село Вінгре в схожих обставинах було розстріляно 6 солдат, які увійшли в історію як "мученики Вінгре".

Керованість військ для участі в постійних штурмах досягалась авторитарними методами.

Саме в цей час французьких солдат преса і література почала називати словом Poilu ("полю"), що буквально означає "волохатий". В такому вигляді солдати зазвичай повертались з позицій, де крім ворога їх намагалась вбити погода, антисанітарія і щури.

"Я думав, що пекло це вогонь, але виявилось, що пекло це вода". Анрі Барбюс, "Вогонь".

Найгіршим відкриттям війни стала хімічна зброя. 22 квітня 1915 року німці атакували французькі позиції під Іпром хмарою отруйних газів, після чого просунулись на 3 км, вбивши сумарно більше 2000 солдат. Через якийсь час французька армія адаптується і теж отримає на озброєння отруйні гази. Людей як щурів стануть палити вогнем і травити в промислових масштабах хімією.

Двома найбільшими проблемами французької армії була артилерія - своя і німецька.

Франція знаходилась в стані постійного снарядного голоду, промисловість не встигала відновлювати втрати, застосування гармат, знятих з кораблів і музеїв, не вирішувало проблеми. Гірше всього, Франція втратила свій основний металургійний басейн на кордоні з Лотарингією, тому не могла впоратись з потребами своєї армії самостійно і все частіше була змушена купувати стратегічні ресурси в США, гроші на які були кредитні. Внутрішнє виробництво у Франції перебувало в хаосі.

14 марта 1915. Военная комиссия сената снова очень раздражена против Мильерана. Делегаты, назначенные ею для осмотра военных заводов, всюду нашли страшный беспорядок. В общем переделано только двадцать шесть тысяч ружей, а новые еще не производятся. Заказанные пятьсот орудий 75-миллиметрового калибра, о которых говорил Мильеран, еще не готовы. Фрейсине жалуется, что министр не умеет сломить силу инерции канцелярий своего министерства.
[...]
2 мая 1915. Как заявляет комиссия, она констатировала, что в начале военных действий у нас было менее трех миллионов винтовок для пехоты образца 1886 г., то есть самый необходимый минимум даже для кратковременной кампании. С начала августа пропало более семисот тысяч винтовок, на восьмом месяце войны не было выпущено из производства ни единой винтовки, ограничились только переделкой ружей образца 1874 г., притом в небольшом количестве. Не было активного и методического руководства военными заводами, к частной промышленности обратились поздно, причем меры, принятые военным управлением, оказались недостаточными. Что касается полевой артиллерии, комиссия считает положение еще более тревожным и угрожающим непосредственной опасностью. В начале войны у нас было 4700 орудий 75-миллиметрового калибра. Этого хватало только на то, чтобы дать каждому регулярному армейскому корпусу по 30 батарей, или 120 орудий, кроме артиллерии для отдельных дивизий. 17 марта Шарль Эмбер указывал в своем докладе, что 447 орудий пропали в боях и 122 взорвались. С тех пор первая из этих цифр еще значительно возросла. Что касается взрывов орудий, то Думер утверждает, что таких случаев было по меньшей мере пятьсот. Безусловно, необходимо было интенсивное производство новых орудий. Но достигнутые результаты ниже уровня наших потребностей. Завод в Бурже, единственный государственный завод, производящий стволы для орудий, с великим трудом дошел в марте до выпуска двадцати четырех стволов в неделю, в настоящий момент он должен давать тридцать шесть, но и это еще очень низкая цифра. Военное управление, как видно, и здесь не использует частной промышленности. Положение с тяжелой артиллерией не более утешительное. Заказанные в начале 1913 г. орудия 105-миллиметрового калибра поступали очень медленно перед объявлением войны и после него. К тому же из сорока восьми полученных и использованных орудий восемнадцать взорвались.
//Раймон Пуанкаре, "На службе Франции".//

В цей же час заводи Англії так само були завалені замовленнями, оскільки вперше в історії Альбіон озброював таку кількість військ. Як і Франція, Англія також потерпала від снарядного голоду. В цей час Росія, чия армія несла страшні втрати, постійно бомбардувала і Англію, і Францію, проханнями про допомогу озброєнням, хоча вони ледве могли допомогти самі собі. Промисловість США, до якої почали звертатись все частіше, ставала головною надією всієї Антанти.

Саме дефіцит снарядів і проблеми застосування артилерії стали причиною, що стримувала французів в їх наступальних планах. Швидкість накопичення снарядів і необхідної кількості стволів на кілометр фронту визначала дати початку операцій.

Між тим, домінування німецької артилерії на полі бою було повним і абсолютним.

9 травня 1915 року французька армія за підтримки британської розпочала масштабну наступальну операцію, відому як Друга битва за Артуа. Замисел полягав в прориві фронту на вузькій ділянці в 25 км, ліквідації німецького виступу та нанесенні максимальних втрат. Підготовка до операції тривала кілька місяців, французи забезпечили двократну перевагу в чисельності на ділянці прориву, запаслись боєприпасами і здійснили підземні підриви першої лінії німецьких траншей. В перші два дні французи мали успіх - перша лінія траншей була взята повністю, друга частково, захоплено кілька тисяч полонених. Найкраще в цій атаці проявив себе 33-й корпус під командуванням генерала Петена, що досяг найбільшого просування - 4.5 км. Втім, позиції артилерії не були взяті, а резерви, які французи підготували для розвитку успіху, через брак координації між підрозділами не підійшли вчасно для розвитку атаки. В результаті, німці стягнули резерви і атаками з флангів ліквідували прорив. Битва тривала більше 5 тижнів, за які Антанта використала більше 2 мільйонів снарядів, але не досягла жодного успіхи, втративши більше 130 тисяч людей.

Після битви за Артуа, один з її учасників капітан Андре Лаффарг написав книгу "Атака в теперішній час. Враження і думки командира роти", в якій проаналізував можливість прориву німецької оборони. Лаффарг висунув концепцію створення штурмових військ, адже не кожні війська на його думку придатні для штурмів. Лаффарг описує організацію німецької оборони та пропонує свої пропозиції покращення атаки хвилями, боротьби з опорними пунктами та артилерією противника. Лаффарг часто апелює до досвіду власних штурмів та підкреслює деякі важливі аспекти психології бою.

Піхотні частини згорають у вогні як пучки соломи.
Пробувши більше 9 місяців гарматним м'ясом, я спробував подумати про те, як зберегти дорогоцінне життя стількох скромних товаришів.

Мануал Лаффарга до найменших дрібниць розкриває саму анатомію атак людськими хвилями. Крім того, що ця книга написана з науковою метою, вона є водночас дуже жорстоким свідоцтвом про реалії Першої світової.

Не всі ідеї Лаффарга знайшли застосування у французькій армії - принципово тактика французької піхоти не змінилась і в 1918. Але його книга стала дуже популярною у всіх воюючих арміях і настільним підручником для багатьох офіцерів - пізніше французи зі здивуванням знаходили її переклад в захоплених німецьких бліндажах.

В 1915 році німецька армія почала експериментувати зі створенням штурмових підрозділів на базі саперних батальйонів. З часом німецькі штурмові війська значно вплинуть на хід багатьох кампаній. В історію перших штурмовиків зі Sturm Battalion “Rohr" можна поринути на цьому сайті.

Літо 1915 стало для Франції своєрідним моральним рубежем у війні. Після серії невдач на фронті всі почали помічати те, що відмовлялись помічати в часи Битви на Марні і в часи, коли ментально жили перемогою в ній. Тим, як розходяться обіцянки військово-політичного керівництва з реальністю, наскільки почав віддалятись фронт від тилу і наскільки туманні перспективи війни.

Действия теперь, к несчастью, всюду парализованы, и разочарование, пожалуй, усугубляется еще тем, что порой мы слишком много говорили. Заявляли, что мы прорвем фронт неприятеля. Уверенности в этом не было. Говорили, что война окончится в июне, а она еще далека от конца. Здесь составляли дифирамбические сводки о местных боях, выдавали последние за триумфы, еще вчера появилось официальное сообщение о занятии нами „лабиринта“, – это был бюллетень победы. Вся эта шумиха создавала в общественном мнении надежды, которым не суждено осуществиться, и возможно, что страна, разочаровавшись в своих иллюзиях, отчасти утратит терпение и стойкость, которые ей необходимы. Наш долг поддерживать ее энергию и бодрость. Чтобы иметь успех в этом, мы должны иметь возможность сказать, что главнокомандующий находится в контакте со своими подчиненными, что он не изолирован, что, прежде чем принять решение, он спрашивает мнение других командующих. //Раймон Пуанкарэ, "На службе Франции"//

Влітку 1915 французькі війська були поділені на три групи армій: Північна (Фош), Центральна (Кастельно) і Східну (Дюбайль). Цей крок був прийнятий під тиском уряду. З одного боку він покращував керованість військ, з іншого - обмежував мікроклнтроль верховного командування за ходом операцій та зменшував вплив однієї особи на критичні для війни рішення - відтепер всі важливі питання мали вирішуватись за участю цих трьох командирів.

Глобально для Антанти ситуація була напруженою: на сході потерпала і втрачала території Росія, по якій прийшовся головний удар Центральних держав; йшли запеклі бої в Сербії і в Дарданеллах; у війну вступила Італія. Військово-політичне керівництво Франції вирішило, що прийшов час для вирішального наступу, якого стільки чекали.

Втім, не всі посадові особи в Антанті вважали, що наступ потрібен. Наприклад, про це прямо казав президенту Пуанкаре британський військовий міністр Герберт Кітченер:

Генерал Жоффр і сер Джон Френч заявляли мені в листопаді, що збираються відкинути німців до Німеччини, такі ж запевнення я отримав від них у грудні, березні та травні. Що вони зробили насправді? Наступи коштують дуже дорого і не ведуть до жодного результату. Краще буде щадити наші контингенти, особливо якщо нас чекає одного прекрасного дня грандіозна атака німців.

На 17 вересня кількість вбитих французів сягнула 12 777 офіцерів та 458 573 солдат; число зниклих безвісти - 5898 офіцерів і 349632 солдат; число поранених — 22 283 офіцери та 765 312 солдатів. 272 тисячі полонених французів знаходились в німецькому полоні, 64 тисячі німців у французькому. Значна частина цих втрат припала на першу половину саме 1915 року в спробах прощупати німецьку оборону. Франція вже заплатила високу ціну і вже не могла просто так здати назад.

Новий великий наступ був спланований і мав відбутись в кінці вересня.

Головним завданням цього остаточного наступу було здійснити великий стратегічний прорив з подальшим звільненням національних територій.

Французьке командування проаналізувало досвід битви за Артуа і дійшло висновку, що прорив можливий лише на широкій ділянці, для якої німцям буде важко підготувати стільки резервів. Місцем головного удару була обрана Шампань. Головна роль в наступі відводилась групі армій "Центр" генерала Кастельно, а саме двом його арміям - Другій (Петен) і Четвертій (Лангль де Карі). На флангах мали здійснити допоміжний наступ Третя і П'ята армії. На півночі в районі Артуа-Лоос мав бути нанесений допоміжний удар спільно з британцями. Також допоміжний удар в районі Діксмюде мали нанести бельгійці.

Кастельно і його генерали, головним чином Лангль де Карі і Петен (що отримав підвищення за Артуа) були одностайні в думці, що успіх буде визначений в перші дні наступу - чи будуть захоплені траншеї третьої лінії та артилерійські позиції до вступу в бій німецьких резервів.

Підготовка до операції велась 2.5 місяці. За рахунок економії боєприпасів і збільшенню виробництва було створено запас в 6.3 млн снарядів.

Підготовка такого циклопічного масштабу була завчасно помічена німцями і Фалкенхайн зміг підготувати резерв і запасні укріплені позиції в додаток до вже існуючих. Основний напрямок удару був вскритий німцями оскільки французька артилерія розпочала пристрілку за кілька днів до часу Х.

Французький наступ розпочався 22 вересня з жахливого артобстрілу, який тривав три з половиною доби без перестанку. За цей час французи випустили до 3 млн снарядів вглиб всієї німецької оборони. Втім, через погіршення погодних умов вогонь далекобійних гармат калібрів 155 і вище по другій лінії траншей і на подавлення німецької артилерії виявився неефективним. Під час цього обстрілу французи масово використовували хімічні снаряди вже власного виробництва.

О 9:15 ранку 25 серпня Друга і Четверта французькі армії перейшли в атаку. Французи мали 18 дивізій в першому ешелоні і 8 в другому. Піхотні корпуси мали дві дивізії в першій і одну в другій лінії, 700-800 м за першою. Піхотні дивізії першого ешелону атакували, маючи три полки попереду та один у резерві; батальйони — трьома хвилями ланцюгів, що штурмують, один від одного на відстані до 50 м.

Атака першої лінії траншей була успішною. Її фортифікації були знищені, а захисники, що пережили апокаліптичний артобстріл, були подавлені морально і масово здавались в полон. В перший день наступу було взято більше 20 тисяч полонених.

Цей успіх давав надію, але в ході цього удару бойовий порядок багатьох дивізій був порушений, хвилі злились в одну, підрозділи в хаосі бою виявились перемішані один з одним в погано керовану масу. Наступного дня продовжився штурм другої лінії, який зазнав невдачі, оскільки та майже не зазнала ушкоджень від обстрілів. Резерви французів, що вводились в прорив, потрапляли під загороджувальний вогонь німецької артилерії. В цей же час німці стягували до місця прориву нові дивізії.

На сьогодні встановлено, що день 25 вересня 1915 року став найкривавішим днем Франції за весь час війни - в цей день на всіх фронтах загинуло 23 000 солдат.

Неперервні штурми другої лінії "у що б це не стало" продовжувались до 29 вересня. В деяких місцях французам вдавалось увірватись в траншеї другої лінії, але їх щоразу відбивали німецькі контратаки.

Наступ британців на своєму напрямку детально розібраний сером Ліделл-Гартом в главі "Небажана битва. Досвід британської армії у Великій війні також був повним військового божевілля.

На левом же фланге случилась неудача: в некоторых местах ветер гнал отравляющие вещества назад, и этим срывалось наступление. Во 2-й дивизии Хорна офицер, ведавший пуском газа на фронте 6-й бригады, отказался взять на себя ответственность и открыть баллоны. Когда об этом донесли в штаб дивизии, Хорн ответил приказом «программа должна быть выполнена, каковы бы ни были условия погоды…». В результате этой глупости много пехотных частей было отравлено своими же газами. //Бэзил Лиделл-Гарт, "Правда о Первой мировой"//

На прохання генерала Кастельно Жоффр дозволив взяти оперативну паузу для реорганізації військ. За кілька днів французи замінили особливо постраждалі дивізії на свіжіші і поповнили резерви боєприпасів. 4 жовтня розпочалась ще одна апокаліптична артпідготовка, що тривала два з половиною дні, за якою послідували нові штурми німецької другої лінії траншей. За час паузи німці посилили напрямок в 1.5 разів, тому друга фаза наступу теж зазнала невдачі. 7 жовтня, розуміючи безперспективність штурмів, Жоффр наказав припинити наступальні дії.

Втім, бої в Шампані за відновлення лінії фронту продовжувались ще більше місяця.

Друга битва за Шампань обійшлась Франції в 145 тисяч втрат проти 100 тисяч німецьких. Стратегічних результатів не було досягнуто жодних.

Для Франції поразка в Другій битві за Шампань була дуже важким ударом. Обіцянки скорої перемоги пішли прахом, авторитет уряду і військового керівництва серйозно захитався. В уряді та міністерствах почали формуватись фракції, які мали різні підходи до питань війни, просували "своїх" генералів та топили конкурентів на фоні поразок. Почалась тиха, але поступова кампанія проти головнокомандувача Жоффра, в минулому рятівника країни в Битві на Марні, чия репутація була підірвана безрезультатними боями.

Найгіршим було те, що в спробах контрнаступу Франція втратила сотні тисяч мотивованих солдат, які стримували перші удари 1914-го. Більшість дивізій вже оновили свій первинний склад, деякі не по одному разу. Вперше встало питання перспективи поповнень військ якщо війна продовжиться в такому темпі. В листопаді 1915 Жоффр констатував перед президентом, що без форсованого призиву молодших за віком, в червні наступного року армія стикнеться з нестачею людей. Частково підтримка чисельності була досягнена за рахунок розширення колоніальних військ - в цей період Франція почала активно формувати нові батальйони сенегальців, морокканців і навіть в'єтнамців, мобілізувавши впродовж війни 970 тисяч солдат з числа колонізованих народів. Втім, на глобальному рівні це не вирішувало проблеми - кращих людей Франції, які прийняли перший удар ставало все менше, і замінити їх не було ким.

Глобальна ситуація не додавала оптимізму взагалі. Британська армія зазнала поразки в Іраку і Дарданеллах. На Балканах пала Сербія і Антанта була змушена екстренно перекидати війська на фронт в Салоніках. Італія зазнала поразки в битвах на Ізонцо. Російська армія понесла великі втрати, відступила зі значних територій і знаходилась в жахливій матеріальній кризі. Втім, попри значні успіхи, Німеччина не змогла переломити хід війни на Сході, де фронт теж опинився в позиційній кризі. Обидві сторони війни все ще мали сили, але майбутній хід війни не можна було передбачити. Франція була помітно виснажена від війни і вступала у важкі часи.

В листопаді 1915 Жоффр оголосив про перехід французької армії до оборони. Втім, це був тимчасовий хід - замисел полягав в ще більш ретельному накопиченні людей для ще більш відповідального наступу.

В грудні 1915 Жоффр розіслав військам інструкцію з аналізом Другої битви за Шампань, в якій конструктивно пройшовся по недолікам управління.

Жоффр приходит к заключению, что в будущем наши генеральные наступления должны быть построены по общему образцу последнего наступления в Шампани с учетом уроков этого наступления. Атака должна быть доведена до конца, должны быть приняты все меры не только для использования малейшего ослабления неприятеля, но также для того, чтобы бои не прекращались, пока в них будет необходимость. //Раймон Пуанкаре, "На службе Франции"//

Французьке командування оцінило, наскільки вагомий вплив в операціях мали досвідчені і мотивовані дивізії, тому почало частіше відводити їх на відпочинок з першої лінії, ставлячи замість них територіальні війська.

Втім, які б плани не виношувало французьке керівництво, дуже скоро ініціативу у нього вирвав з рук Фалкенхайн.

21 лютого 1916 року німці обрушили мільйон артилерійських снарядів на 30-кілометровій ділянці фронту під Верденом, розпочавши битву, якої світ ще не бачив.