#18. Цінність

- Мій пане, в негідників була грошва!

Лотар випатрав речі гоблінів і показав знахідки. Лорд Дейтос скривився:

- Криваві гроші? Теж користь. А це що?..

Він висипав на долоню вміст шкіряного мішечка: щось зелене, блискуче.

- Амулет? Можливо, цінний. Маги Ордену розберуться!

- А тіла?

- Хай черви їдять, Лотарю! Гайда!

Служба в Ордені — марудна, але шляхетна. Останнім часом гобліни тримали села в страху. Крали курей, обносили хати з божевільним криком: моє, моє! Але добрі лицарі Ордену чистили землі від зелених покидьків.

Ввечері в шинку лорд Дейтос призволявся м’ясом і вином. Лицарі не платять: люди надто вдячні за захист. Шинкар ледь устигав носити добавку Дейтосу та зброєносцю.

Вранці шинкар спробував їх обікрасти. Про це промовисто свідчила його голова на срібному мечі.

- Зміїне кубло злодіїв! Лотарю, сідлай коні!

Вдень... Лотар не зрозумів, що сталося. Спершу дорогою їм назустріч їхали чумаки — а наступної миті його пан уже добивав чумаченка років тринадцяти:

- От пацюки! Найцінніше забрати хотіли!

Зброєносець не сперечався.

В місті лордові зробилося зле від поглядів містян:

- Лотарю... Чому вони на мене витріщаються?

Поїхали задвірками. Зброєносець згадав:

- Пане, той амулет...

Рукавичка лорда була важкою:

- Ніколи. Не намагайся. Забрати моє.

Лотаря не лякав біль. Але його пан моторошно мінявся на очах: обличчя зробилося мов у звіра, сам став ширшим, нижчим, згорбленим.

- Моє... Моє!..

Лотар дивився, як б’ється в пропасниці істота, що недавно була його паном. А потім вихопив у почвари лицарський меч.

Увечері була посвята. Приголомшений Лотар приймав від лицарів похвалу:

- Так вчасно викрити гобліна-підмінка на підступах до Ордену!

- Та що ви, браття! Це мій обов’язок!

Дейтоса вважали підміненим уві сні. До злощасного шинка відправили групу лицарів — палити.

В кінці вечора хтось спитав:

- Брате Лотарю, як він себе видав?

Новопосвячений лицар стенув плечима:

- Просто. Він спробував украсти в мене дещо цінне. Дещо моє.