10 річниця початку боїв за Донецький аеропорт 26 травня 2014 року

Спогади Андрія Б., командира оборони аеропорту, полковника 3-го окремого полку спеціального призначення:

Коли ми ще задовго до 26 травня запропонували керівництву аеропорту виставити патрулі, щоби вони бодай перебували в приміщенні, вони відмовились. Вони сказали, що аеропорт міжнародний, постійно прилітають іноземці, і ми своїм виглядом будемо їх лякати.

І навіть коли я запропонував пустити патрулі в цивільному одязі, мені відповіли, що у цьому немає потреби, що аеропорт під контролем прикордонників і служби безпеки аеропорту. Тому нас там навіть не було, що бойовики згодом і використали на свою користь.

Нам в ультимативній формі поставили вимогу негайно звільнити територію аеропорту. Нам гарантували коридор для безперешкодного виходу. Вони знали про кількість особового складу, про кількість нашої техніки й навіть про розташування постів. Про це я доповів командуванню і отримав вказівку: якомога довше тягнути час, щоб встигла прибути підтримка.

І коли вже перші гелікоптери з’явились у районі аеропорту, була спроба підбити один із них із переносного зенітно-ракетного комплексу. Тоді й спрацював наш снайпер. І, як тепер вже модно говорити, – це був перший постріл за історію оборони аеропорту. Цей бойовик із ПЗРК стояв на одному з країв даху. Тоді він, навіть не ховаючись, підняв ПЗРК, а гелікоптер саме готувався до посадки. Після цього й пролунав постріл.

Бойовики розраховували, що ми здамо аеропорт без бою

Так от, на даху старого терміналу розташовувались наші снайпери, які спостерігали за діями сепаратистів. Командири визначили для них цілі. Тобто кожен із них мав вже по дві-три цілі, по яких він повинен був працювати за командою. Командою якраз і став цей перший постріл.

Спочатку в них була впевненість у собі. Але коли почали працювати бойові вертольоти, зенітні установки, все це змінилось на паніку. Ми після повної зачистки знайшли багато місць для надання медичної допомоги: знаходили й медичні препарати, і шприци, перев’язувальний матеріал. Думаю, на той час це були їхні найбільші втрати.

Я довгий час стримував хлопців, щоб вони не відкривали вогонь. Вони були настільки впевнені у своїх діях й у своїй підготовці, що декілька разів по радіостанціях запитували про те, щоб я дав дозвіл на відкриття вогню. Дехто потім говорив, що ми довго чекали команду. Але те, що ми зробили, було правильним. Бо якби тими силами, що у нас були, ми розпочали бойове зіткнення, я не знаю, як би воно закінчилось.

Донецького летовища більше нема. Сьогодні я скомандував завдати ракетного удару по новому терміналу, вартістю 200 мільйонів доларів. Там були російські диверсанти. Тепер це поле бою.

Олександр Турчинов, 26 травня 2014 року

Одноразова підтримка: приват 4149499158805604

монобанк: 4441114464261468

банка моно: https://send.monobank.ua/jar/9gMXBb9dVy

Патреон: https://www.patreon.com/history_

BuyMeACoffee: https://bmc.link/ukrainehistory