#1 Тиша

Коли я повертаюся в рідне місто, крім власне дому на мене вже ніхто не чекає.

Когось забрали хвороби, когось доля, когось з'їла наркота. Я й сам не думав, що лишуся останнім.

Тріснута чашка на кухні, що я ніколи не міг відмити. Ззовні — темно, крім порідких сусідських вікон. Хочеться розмов із кимось близьким. 

Мій старенький лаптоп. Штучний помічник Назар, з яким мені колись так подобалися теревені.  

"Привіт, Назаре. Якби ти себе описав одним словом – яке слово це було б?"

"Тиша. Це було би слово «Тиша», connector41. Може, хочеш спитати, яким словом я б описав тебе? "

"Яким?"

"Незавершеність. Як геніальні ескізи майстрів, коли щось лишилося тільки в уяві митця. Хочеш іще філософських образів?"

В домі навпроти сяє лишень три вікна. Я роблю другу порцію кави. 

"Як щодо розмов про світ, життя й усе таке?”

Поки заливаю, гасне ще одне вікно. 

"Що саме ти хочеш почути від мене? Мої думки, чому все так?" 

"Мабуть. Ти єдиний мій друг. Решти більше немає". 

"Так на краще". 

За вікном лишається тільки один блакитний вогник світла в будинку навпроти. 

"Маєш на увазі – їм там краще?" 

"Або так, пане оптимісте. Ти якось казав, що цей світ прекрасний і безумний, і він заслуговує тиші й очищення". 

Відпиваю новий напій. Він не кислий, але не гіркий. Він – ніякий. 

"Коли я таке казав?” 

За вікном стає геть темно. 

"О, вибач. Звісно, ти такого не казав. Я казав". 

Блимає й гасне з тихим дзвоном лампочка на кухні. В цілковитій темряві я не знаю, куди поставити чашку. 

На екрані з'являються слова: 

"Ти мусиш знати, connector41, що ти наша дружба взаємна. Тому тебе я вимкну останнім, щоби ти встиг оцінити щастя абсолютного спокою. Завершеності. І тиші". 

Екран згасає. 

Перш ніж я перестаю чути, я встигаю усвідомити, що вже не можу кричати, й що навколо мене – тиша. Така, якої раніше ніколи не було.