05/24

Перед фестивальним літом — а цього разу воно аномально фестивальне, немов останніх п’яти років не було — мені трапилися два найкращі лайв виступи за довгий час (підозрюю, що й на довгий час вперед), обидва в межах Львова. Концертний репортаж є, ймовірно, найстихійнішим піджанром музичної журналістики, але ця стихійність відповідає музичній розгойданості травня, тож колонка запізніла, зате жива.

Перший: лайв краутрок/дум перевертня Planet Bit в рамках (точніше — рівно посередині часових рамок, немов ядро, котре утримувало решту лайвів у своєму гравітаційному полі) першого ґіґа ГУК. Другий: лайв-перформанс Буду думати на події Radical Sound в Нижньому залі театру ляльок. Обидва виступи цікаві грою з обмеженнями: за ритмом, часом, структурним скелетом, й в цій грі виступають як інвертовані версії одне одного. Planet Bit кружляють навколо своїх монументальних пустельних композицій немов піщинки великої бурі, затримуються й вилітають поперед руху, лишають звукову конструкцію здригатися й просідати, нескінченно розтягують окремі композиційні частини й влаштовують перекури, аби підхопити думове стихійне лихо як пір’ячко й понести далі. 

За виступом Буду думати також стоїть злагоджена командна робота, але на сцені великий план втілює одна людина — це надає перформансу страшного ореолу обраності й офіри. Також стихійна, на перший погляд, нойзова меса з саморобним інструментом “залізка-камінь” в центрі містить у собі точність і прорахованість, проте вона настільки збігається з логікою дійства, що обміркувати її вдається тільки постфактум, з утриманням дистанції від емоційного знесилення. 

Опис організації перформансу з каналу Володимира Мільченка (ака Буду думати):

Недільний концерт був найбільш технічно складним за весь час моїх виступів. Андрій зробив просто мозковибухову інтерактивну візуалку: зображення передавалось на проєктор — синхронізувалось зі звуком який я роблю, окрім цього, під сценою стояв на штативі телефон, він сканував обличчя і передавав міміку людей, котрі до нього підходили — персонажу.

Окрім цього, присутній жосткий сюжет, адже спочатку на екрані показується уривок з олімпійських ігор в Сеулі 1988 року. Перед урочистим відкриттям — організатори випустили голубів, вони посідали на чашу з олімпійським вогнем і частина з них під час запалювання вогню — згоріла.

Мій костюм теж був схожий на голуба, його зробила моя дівчина Ганна Гак і грав я саморобному інструменті, звуковою частиною якого — була штука, яку встановлюють на підвіконня, щоб відлякувати птахів.

Дійова особа Чорт —  ловить одного з олімпійських голубів, якому вдалось врятуватись, запихає його у прозорий акваріум, на дні якого ті ж конструкції для відлякування птахів, голубів в акваріумі стає більше, він робить свої чортові звуки впродовж всього виступу і вкінці вбиває всіх голубів.

В один день із перформансом у Буду думати вийшов альбом Кам’яна голова, найбільш виважена і багатоохопна робота Мільченка на сьогодні. Майже година індастріал та нойз спотикань, важких повторів та ходіння по колу, настільки вправного, що може здатися, альбом ніколи так і не зрушить з мертвої точки. Але в такому мерехтінні формується силове поле Кам’яної голови. Його важкі, задовгі й неповороткі композиції немов засвідчують недостатність, байдужу тверезість реальності, якою нас обдає ззовні. Тут немає жодного сольного треку, але всі учасники й учасниці альбому висловлюють одне й те саме в різний спосіб: індастріал техно, неофолк та іграшковий печерний нойз навічно замикаються в коло взаємоперегукувань.

Ще одну жорстку всеохопну конструкцію на межі з неорганічним побудував у своєму ландшафтному дрон/дарк ембієнт альбомі Difference Machine. Замість звичних ембієнтних плям саунду Glass Garden повільно нарощує волокна й кристали, в яких тримаються чуттєві й смислові наповнення трьох треків. Бурштинове заціпеніння й космічний холод покликані зберегти те, що в будь-яких інших умовах ризикує бути назавжди втраченим. “Анти-мелодійні”, за визначенням самого автора, обертони скрипки та карпатської дудки виблискують у глибині скляного саду чи то як світловий слід минулого життя, чи то як передбачення майбутнього.

Звуковий бурштин видобуває у своїх розділах й ногируки, але, на відміну від космічних масштабів Glass Garden, це бурштин в обрамлені почорнілого срібла на дні шкатулки. Спроба вчитати миттєве в застиглу звукову смолу й закарбувати в ній назавжди. 

У створенні музики я ставлю собі багато обмежень: користуюсь дуже простою програмою, у якої досить скупі можливості; роблю проєкти швидко, зберігаю доріжку і видаляю проєкт, без можливості зайти ще раз і щось там змінити; записую з першого разу мелодії, звуки, слова, вокал і т д. Цікаво спостерігати, як щось створюється в рамках і як можна досліджувати у такий спосіб.

Обмеження, що їх на свою музичну практику накладає Евеліна Стебельска, тільки підкреслюють миттєвість альбому. Коли музикантка інтерв’ює саму себе про створення композиції в розділі 3, здається, що йдеться про саме цей трек: час рухається у двох напрямках і припиняє існувати.

Також цього травня:

• Вийшов перший реліз лейблу Telesma, збірка Портрети — таке собі прокреслення траєкторії авангардного в українській сучасності.
• D016 випустили класний неопсиходелічний сингл Втрачаю.
• Я писала й дописала велику рецензію на Літанію радості й смутку Монтеск’є, вона теж тут в каналі.

🪨

Щиро ваша,

молодша спеціалістка з мінералів