04/24

Неясно, чи то за збігом обставин і випадковостей, чи за ефемерними законами музичної індустрії, але весною 2024 незалежна українська сцена оголосила час жнив: засіяне у 2022 й те, що визрівало у 2023, зараз народжується в повноформатних альбомах. Лонґплей в діджитал еру є уявленим форматом: у ньому ми радше покладаємось на традицію, звичку й пам’ять попередніх, “аналогових” поколінь. Музикант_ки роблять обкладинки цифрових релізів квадратної форми, хоча жодної необхідності в цьому немає. Хай там що, повноформатний альбом досі несе на собі відбиток завершеності, немов зібрана колекція, фінальна редактура, проявлена плівка.

Дебютні повноформатники, появу яких до 2022 (чи навіть 2023) року годі було уявити, з’являються тут і там. Але замість остаточного висловлювання чи виплеканої форми наявні релізи закріплюють стандарти якості та шукають жанрових меж. Розмова про них перетворюється на насамперед розмову про користь й перспективу, “індустрійну” розмову там, де хотілося б говорити емоційно, “від серця”. Але вважатимемо, що тон розмови диктують самі релізи.

Re-read — самопроголошені “фейк емо п’ятої хвилі”, тобто гурт з мідвест складом інструментів і поп амбіцією, довго шліфували Повсякденність, драму, романтику. У підсумку первісні інтенції альбому, заявлені у двох потужнихсинґлах — Додому (2022) та У теплі літніх днів (2023), дещо згасли за тривалий період дооформлення. Запис звучить прекрасно — об’ємно, виважено, збалансовано, дзвінко — із дзвінкістю гітар позмагатися може тільки голос Каті Мікотової, можливо, найкращий на сьогоднішній гітарній сцені. Голос відмінниці, що тремтить від страху помилки й раз за разом робить все бездоганно, проскакує цирковим тигром крізь усі вогняні кільця. Тим сумніше спостерігати його замилення у гіперпродакшені фітів та сумнівному тіктоккорі “Котика” — й тим свіжіше звучить чудовий ремастер Додому, котрий замикає альбом.

Ще один постейфорійний повноформатник надійшов від YUVI, артистки, що минулого року причарувала музичних оглядач_ок і слухач_ок (myself included) своїм неповторно київським саундом і чутливістю до всесвітнього електронного клімату. Уляна Автенюк, продюсерка і співачка з честолюбством поп діви, також жертвує розплутуванням початкової емоції на користь ускладнення й деталізації продакшену. Звук YUVI ущільнюється, відкриваючи водночас більше ходів для жанрової гібридізації й доданих впливів: цього разу це ню джаз і приджазовані іграшки київської експеріментал/фьюжн-сцени (зокрема, Грим, фіт із “маскотом” цієї таки сцени, Андрієм Бармалієм). З наявними вхідними параметрами ми могли б отримати український аналог дебютника Nia Archives, проте хоч продюсерська допитливість і витіюватість аранжувань на деякий час перебирають на себе увагу, зрештою слухач_ка лишається сам на сам зі сплутаними емоціями й відчуттям чужості. Попри всі зовнішні ознаки, Спомина любову так і не стає попальбомом.

Неясно, чи можна оминути “кризу першого альбому” без занурення в обхідні шляхи й абстракції. Дебютник кременчуцького проєкту orfin існує поза межами чітких висловлювань та індустрійних правил і нагадує тривалу й насичену звукову прогулянку містом, чи то пак місцевістю, розкинутою й перетнутою, з багатоманіттям ландшафтів: ембієнт і філд рекордінґи тут перетворюються на пейзажні замальовки в акустичному обрамленні. Балансування електронних і живих інструментів та доданий спокій плівкової обгортки змушують переосмислити вагу об’ємності й цілісності, засадничих критеріїв у оцінці повноформатного релізу. na vitru не надає відповідей і навіть не ставить запитань, натомість діє як споглядання дерев, вітер у волоссі, напівпротоптана стежка — дрібки реальності, що пом’якшують глухі метафізичні удари.

Зірочки “гітарнопримочкової” сцени last past. відточують мрійливу мелодійність на дев’яти міцно вкорінених треках. NEVERLAND лише на десять хвилин довший за тогорічний мініальбом гурту CAPACITY OF SENSE, проте краще стилістично вивіреніший. Це абсолютно не-концептуальний альбом: з нерозбірливою лірикою, шугейзово замиленим голосом, відсутністю продюсерських експериментів. Він розгойдується вперед і назад на хвилях жанровості, але кожен його трек немов підсвічений зсередини вогником втіленого задуму. Звичайно, й оцінювати такі альбоми не можна за тими самими крітеріями, що й “бенгери”, але за співвідношенням ідеї та її оформлення він значно виграє в індустрійних інді-аналогів.

Коротко про коротке:

• Ужгородський лейбл Praktyka Records видав другий реліз, мініальбом Антона Гуменюка Dron / Pop / Krasyvo, трансцендентний авантпоп для фанатів Прийди, янголе та всіх інших.
• Дебютний довжелезний дабл-синґл кросжанрового стоунер-прог дуету G. Inc Deviations викликає відчуття такої щільної зібраності, що нагадує про сіамських близнюків чи ваккум всередині піскового годинника. (Беріть квитки на ГУК і слухайте їх наживо!)
• Ще один бас/барабани дует Pustosh повернулися до форми з білінгвальним синґлом Dyvna, ідіосинкратичним осмисленням біженського досвіду.
• Олександрійські аутсайдери гітарної сцени Фангус Фрог вчергове довели свою окремішність багато аранжованим ЕР Місфітс 22-23.

🧶

Щиро ваша,

невидатна форматознавиця