***

співай, ластівко.

відчуваєш це повітря, насичене пурпуровими кристалами морської солі, солодким

подихом південних вітрів, індиферентністю до несамовитого темпу міста?

співай, ластівко, співай.

шукай свій лейтмотив серед таврійських степів, купайся у промінні травневого сонця,

надихайся вощаними ірисами.

чуєш, як гудуть кораблі на кордоні?

слухай, ластівко, слухай.

просочуй свою душу звуками батьківщини, вбирай у себе гомін рідних ланів.

зігрівай своїм голосом задубілий від зими станіславський каньйон.

бачиш, як у небі важчають хмари?

дивись, ластівко, дивись.

зустрічаємо перші краплі дощу удвох — я і ластівка.

хвища нещадно стукає по тендітних пелюстках ірисів, ніби дружина, що мститься за

адюльтер. опріснює морську воду. колотить по залізному даху православної каплички.

запам'ятовуй, ластівко, запам'ятовуй.

повітря після хвищі робиться ще насиченішим.

співай, ластівко.

співає.

її голос обіймає мені серце, змушує його відрадно битися.

нарешті, посеред травня, відчуваю весну. зішкрябую з себе залишки зимової люті,

вкриваю душу пахощами ірисів.

будь ласка, ластівко, співай.