Спогади Крука про формування батальйону «Азов»

Мої особисті спогади про ті дні не такі яскраві, як у тих 63 азовців, які в ніч з 3-го на 4-те і зранку 4-го травня (двома похідними групами) виїхали з «Козацького» на Маріуполь. Вирушав з Києва партизанський загін «чорних чоловічків» (фактично незаконне військове формування), а через декілька днів повернувся добровольчий батальйон (вже цілком легальний спецпідрозділ тоді ще міліції). Не зважаючи на нашу нечисельність і «тимчасову нелегальність», у нас вже була структура. Загін був поділений на десятки й чоти, мав штаб і тил. Штабом керував я і чи не єдина документація того часу (а вона велась і досить сумлінно) збереглась у мене, тож очевидно мій спогад буде не найяскравішим, але мабуть найбільш фактажним. 

Перша похідна група в 25 бійців на чолі з «Октаном» вирушила з «Козацького» 3 травня о 22:00. У ній були 5 луганчан на чолі з «Романом», 5 донеччан на чолі з «Природженим», 3 «коней» і 4 «бородачів», всі інші – з осередків «Патріоту України». Друга група у складі 38 бійців під командуванням «Черкаса» виїхала 4 травня о 10:00. Основна частина тут, знов-таки, була з «Патріоту України» (під командою «Гуманіста») і хлопців, які були з нами на Майдані (сформовані в десяток «Тунгуса», серед них троє росіян – «Джон», «Муром» і «Єсенін»). Була тут і п’ятірка зі Львова на чолі зі «Спайдером», а також «Душман» і «Боцман». Передовою машиною у складі цієї групи виїхав і Андрій Білецький з «Собером» і «Хорстом».  

На зібрані на Майдані гроші вдалося закупити й оформити 11 легальних мисливських стволів: 4 карабіни (у «Гуманіста», «Археолога», «Романа» і «Сваргослава») і 7 помп (у «Бендера», «Рисі», «Віги», «Вовка», «Макара», «Тельця» і «Панцира»). Тож, вогнепалу було критично мало і основним видом зброї досі лишалася арматура. 

Я залишився у Києві на чолі нашої тилової групи. З цього часу я перестав бути начальником штабу і став керівником навчально-мобілізаційного центру. Моїми помічниками були «Малюк» і «Байда». Зі мною лишилися також обоз (5 бійців на чолі з «Піджаком») і прес-служба (3 дівчат). Десь за добу ми зібрали десяток новобранців. Десятником став «Сокира» із Запорізького осередку «Патріоту України». 

За ці дві доби похідна група азовців у Маріуполі встигла розігнати спробу захоплення міськвідділку міліції (а відповідно і всього міста), успішно (без жодних втрат) потрапити в засідку і здобути першу перемогу з дуже символічним трофеєм. По поверненню в Київ був привезений полонений «міністр оборони ДНР» з усім його «міністерством». 

Після виходу «Азова» з Маріуполя, в місті розпочалися заворушення. Міськвідділ був захоплений, вбито проукраїнського керівника ДАІ і ще кількох патріотів. Місто було захоплене сепаратистами. 

«Азов» двома літаками терміново перекидають знову в Маріуполь із задачею – втримати аеропорт. 53 бійця під командою Андрія Білецького 9 травня о 19:00 виїхали з «Козацького». Через три години, о 22:00 їм навздогін виїхало ще 22 бійця – новонабраний десяток на чолі з «Шухевичем» (знайомим мені ще з часів Харківського «Патріоту») і десяток «братчиків» на чолі з «Лінуксом». 

Я знову лишився на «Козацькому». Командир поставив задачу – кожні 2-3 тижні збирати, готувати і відправляти на фронт щонайменше чоту добровольців. Це було надзвичайно важливо, адже не зважаючи на наш запал, люди мали властивість швидко втомлюватися. «Людей довгої волі», здатних довго нести всі тяготи служби, було не так вже й багато. Я впевнений, що у нас їх було більше, ніж будь-де, але все одно недостатньо. Тож, я доклав всіх зусиль, щоб виконати це мобілізаційне завдання. 

18 травня о 18:00 нова добровольча чота виїхала з «Козацького» на фронт. 38 бійців, згрупованих у 4 десятки на чолі з «Муромом», «Дончанином», «Варваром» і «Бритвою». Ми називали наші випуски «легіонами» і цей мав порядковий номер 2. Першим легіоном вважалися ті 75 азовців, що вилетіли на Маріуполь 9 травня. 

3 травня о 12:00 з «Козацького» вирушив третій легіон. Чота у складі 41 нового азовця. Нею командував «Сокіл» (Волинський), десятниками були «Ковбой», «Джек», «Чек», «Художник», «Вітальос».

23 червня о 13:00 на Схід виїхав четвертий легіон – 2 чоти у складі 45 бійців. Першою командував «Кірт», його десятниками були «Сокіл», «Бобер» і «Ромашка», другою – «Кабан» (чернігівський) з десятниками «Адвокатом» (черкащани), «Журналістом» (харків’яни), «Кабіною» (миколаївці). З цим легіоном на Схід вперше їздив і я. Того разу ненадовго. Робота на «Козацькому» була вже більш-менш налагоджена. Керівництво навчально-мобілізаційним центром я передав «Балканцю». 

16 липня о 13:00 з Києва вирушив п’ятий легіон. 6 десятків, 60 нових азовців. Десятники – «Бізон» (черкаський), «Радік», «Маестро», «Таксист», «Русич», «Легіон». З ними знову вирушив я. Вже до кінця осені. Відтепер я став керівником полкової кадрової служби, адже на той момент я особисто знав всіх в батальйоні, а всі азовці знали мене. 

З того часу пройшло вже аж 5 років. Багато подій відбулося. Багато чого ми здійснили. Але пам’ять про незабутні весну-літо 2014-го назавжди залишаться у пам’яті кожного з нас, кожного азовця.

Зі свято, побратими! З 5-річчям, рідний полк!