...

Пройшли роки, як всі роз'їхались.

Нью-Йорк.

Команда знов має зустрітись разом. Джонатан і Вілл зробили сумісну Виставку! Картини і фото від Баєрсів, а друзі тут щоб підтримати.

Але це буде завтра, а зараз..

Майк сидить в барі. Грає гучна музика, що ріже вуха. Майк приїхав з Ненсі, але залишився один. Ненсі зустрілась з Джонатаном і Майк сам не знає, чому так різко відповів 'Ні' на пропозицію провести час разом з ними.

За ці роки він дуже багато думав і певне загнав себе у пастку, де йому легше бути самотнім.

Тож ось він, сидить один в барі. Насправді, до нього вже підходили двоє жінок за ці три години, що він сидить тут, але далі легкої розмови не йшло, бо Майк не був зацікавлений.

В якийсь момент він почав роздивлятись людей. Як письменник він любив це робити. Це як у художників, ти дивишся за рухами, вивчаєш як люди рухають і поводяться. Майк завжди надумував, як це описати, шукав багато слів в голові, синонімів.

Тож ось, він пише у свій блокнот різні описи людей, знаходячи багато синонімів для опису одної людини чи пари.

Він помічає двох юних хлопців, котрі цілуються, і записує це, описує їх, а потім знов піднімає погляд і помічає когось знайомого. Це заставляє його раптово сісти лицем до барменши, але потім відвернутись від людей, котрі підійшли до барної стійки.

—Добрий вечір, як завжди нам обом.— голос знайомий до раптової болі в грудях.

Вілл Баєрс.

Той отримую замовлення і стоїть зі своїм партнером. Майк злегка повернувся ,щоб не виглядати дивно, щоб не привертати увагу. Вілл посміхався, тепер Майк точно впевнений, що це він. А поряд з ним гарний хлопець, котрий цілує Віллу руку.

—О, прекрасний Вілле, у тебе завтра виставка. Своя галерея, сонце, твої картини.. ну так, там буде ще твій брат, але чорт, це ж чудово. І ти маєш право за це хвилюватись, але я запевняю. Сонце, все буде гаразд.— голос хлопця дуже ніжний, Вілл на це широко посміхається, а потім цілує хлопця і вони, випивши, пішли танцювати.

Барменша уважно дивиться на Майка, витираючи стакани, після чого ставить перед ним раптово напій.

—Ти або гомофоб, або знаєш цих двух.—каже жінка, тримаючи руку на стакані,—І в такому випадку або йдеш геть, або п'єш.

—Воу, усе гаразд, я.. — Віллер оглянувся, після чого сів рівніше, поставивши блокнот на стійку,—Я не певен, що знаю їх, але я би хотів описати якісь такі стосунки в книзі і.. Ну я не можу просто дивитись на них прямо, це було б гірше?

—Ні, чуваче, ти одразу почав ховатись, навіть не поглядаючи. Не тримай мене за дурну, ти знаєш їх.

—Одного з них?

—Гаразд, я повірю тобі.

Майк нервово посміхається, коли жінка таки забирає руку від стакану з якимсь напоєм. Він випиває його, певне надто швидко, бо ледве не стає погано, а барменша виглядає виноватою.

—Я ж не води тобі налила, чуваче, обережніше...

Майк з цього посміявся, що трохи її заспокоїло, а потім він знов почав дивитись за натовпом.

Але в цей раз він шукав, а коли знайшов... Не міг відвести погляд.

Повільна музика, двоє хлопців танцюють і цілуються, обіймаються і проводять час явно дуже добре, доки раптово погляд одного не ковзає по ньому.

Майк повільно розвертається до барної стійки, ховаючи блокнот в сумку. Він питає, де вбиральня, і йде туди. Чує, як барменша перед ним вибачається. Вона впевнена,що тому стало не добре після напою, що вона йому дала.

А він закривається в одній з кабінок і закриває обличчя руками. Вілл би його не впізнав. Від минулого Майка лишилось дуже мало, цей Майк не назве себе паладином, не буде воювати з злом, а сяде і буде чекати свого часу на кінець. За стільки часу... Після втрати Од, коли друзі поїхали, коли він провів Вілла в дорогу геть з Гоукінса, коли залишився там сам один на один зі своїми думками. Один на один з спогадами, з фото, з тим, що він колись малим назбирав біля розбитого замку Баєрса.

Найбільше він дивився на дощечку, на якій за фото ніколи не помічав вирізаних ініціалів в недорізаному сердечку.

Цього часу вистачило, щоб Майк зараз сидів у вбиральні бару і бажав повернутись в Гоукінс, закритись в своїй однокімнатній хатині на краю міста і лягти у ліжку, ігноруючи усе.

Але він обіцяв провести цей час тут і вернутись в Гоукінс з сестрою. Тож він виходить з вбиральні і миє руки, відчуваючи бажання включити гарячу воду і так вернутись в реальний світ.

—Майк?

Майк різко повертає голову і його очі фокусуються на очах перед ним. Баєрс.

—Вілл? Як не очікувано, думав зустріну тебе вже на виставці..—Мацк посміхається, і Вілл робить теж саме,—Якось.. не зручно, що побачились ми...тут.

—Та яка різниця, я радий тебе бачити. —Вілл раптово його обіймає і серце Майка пропускає удар, а потім Вілл відходить від нього,—Як ти?

—Трохи погано себе почуваю, тож зараз вже йду. Але радий був тебе бачити раніше за інших.—Віллер посміхається, коли Вілл виглядає не дуже задоволеним відповіддю.

—Може я хоч проведу тебе до готелю? Типу, так давно не бачились, а ти вже тікаєш.

Майк хотів відмовитись, але його не дуже слухали, тож до готелю він вертався з Вільямом і його хлопцем.

В основному говорив Вілл, розповідав який чудовий НьюЙорк, розказував різні історії, інколи говорив його хлопець, рідше говорив Майк. Що Майку розповідати? Але Віллу було цікаво, він розпитував. І все ж останні хвилин десять дороги вони слухали розповіді Майка про Гоукінс, про його роботу, про книги його авторства, котрі Вілл попросив назвати, адже цікаво.

Розмова наче пройшла дуже добре, а потім Вілл і Його хлопець попрощались з Майком, Вілл його обійняв, а Карлтон, а так звали Хлопця Вілла, пожав йому руку.

Майк закрився в своєму номері і впав на ліжко, щось пробубнивши.

В цьому номері два ліжка, тут вже була Ненсі, вони домовились зі спільний номер, але Майк впевнений, що Ненсі навіть речі не завезла. Навіщо? Вона може лишитись в Джонатана, як він і пропонував.

Але через годину такого лежання він почув як гупнули двері і почув раптовий видих.

—Майк, ти що весь час тут був?—Ненсі зняла взуття і схрестила руки на грудях,—Ти в новому місті, погуляв би?

—Я гуляв, Ненс. Я не малий.. я був..В барі.—Майк сів у ліжку, — Бачив Вілла.

—О!—Ненсі посміхнулась, кинувши сумку на своє ліжко і швиденько сівши поряд з Майком,—І що? Як він? Джонатан розповідав, але ти ж бачив особисто! Сильно малий змінився?

—Дуже...Ам... Гарний. Він і його хлопець.—Мацк дивився в підлогу, і Ненсі хотіла ще щось сказати, але раптово замовкла, після чого обійняла брата одною рукою,—Я вже не дуже хочу їхати завтра на ту виставку.

—Майк.. Я не знаю, що між вами сталось, але тобі варто піти завтра. Може поговорите про це все і зможете дружити знов. Це місто велике і ти... Міг би приїжджати до Вілла і проводити час разом, ви ж були кращими друзями і...Майк?...

Майк опустив голову їй в плече і вона відчула як він дрижить, від цього її серце раптово зжалось і вона міцно обійняла брата, гладячи по спині.

—Якщо не хочеш йти, я можу провести час з тобою, я можу піти і потім на ту виставку...—дівчина відчула сльози в своїх очах, їй боліло за брата,—Джонатана зрозуміє, все буде гаразд і..

—Не варто... Ми підем.. —Майк підняв голову і подивився їй в очі, посміхнувшись,—Треба бути сильними, так?

—Так... Але...—Майк похитав головою з сторони в сторону, тож Ненсі видихнула,—Ти хочеш поговорити?

—Про що? Про те, що я ідіот? — він нервово посміявся, опускаючи голову їй на плече,—Я не хочу обговорювати факт..

—Я просто..Не дуже розумію.. Себто, так, я розумію, що це через Вілла, але...

—У нього є хлопець.

—Ну...Так, адже він...оу..чорт..—вона швидко глянула на Майка, після чого закрила очі роблячи глибокий вдих,—Чорт..

—Так, щось типу того.

—І довго це?

—Я боюсь думати, адже я був з Од і вже тоді були думки.

—О боже, Майк! Не думай про це, бо це жахливо.

—Я це обдумав уже сто раз за ці роки, Ненсі.. Я знаю, що це жахливо, повір, що я вивчався перед Одинадцять за усе мільйони раз.

—Я зроблю нам какао?

Майк кивнув і Ненсі швиденько пішла до маленької копії на кухню в їх номері, роблячи какао. Майк був вдячний, що вона зараз і тут з ним.

Пів ночі вони провели разом, сидячи на ліжку і обговорюючи усе, що могли. Так виявилось, що Ненсі теж бісексуалка, що вона повідомила Майку. На той момент, він не дуже розумів як це, тож вона пояснила йому, і виявилось, що він такий же. Хвилини дві вони жартували, що можливо Холлі теж і їх трохи гомофобний батько б здурів, взнавши це.

Потім вони говорили про те, як їх життя загалом, робота і буденні речі. Потім вони обговорювали якийсь серіал, потім книгу Майка, а потім Ненсі обіймала заснувшого брата і їй знов боліло за нього.

А зранку вони разом їхали на виставку, де Майк поводився звичайно для себе з минулого. Жартував, язвив. Ненсі слідкувала, як він спілкується з Віллом, з Карлтоном, з котрим вона теж познайомилась, як вони радіють коли приходить Дастін, як обговорюють шлюб Лукаса і Макс, як потім Майк зникає, а вона не може його знайти.

—Ви бачили Майка?—питає вона у Робін і Стіва, але вони переглядаються і спантеличено повертають погляд на Ненсі.

—Ненс, все буде гаразд, куди він дінеться? Певне у вбиральні. Слухай, він дорослий, думаєш щось станеться?—каже Робін, але помічаючи нерви Віллер, вона бере її за руку і заглядає в очі,— Чи щось уже сталось?...

—Ні! Ні-ні, просто.. хотіла показати йому одне фото, а він зник. Можливо дійсно в вбиральні, скажете йому, що я його шукала, якщо побачите.

Ненсі посміхнулась і пішла далі по галереї, але все ще нервувала.

А Майк сидів в одній з кабінок і пильно вдивлявся в руки без жодної емоції. Тиша давила, він відчував сльози в очах. Він тримався довго, йому дійсно допомогла розмова з Ненсі, але зараз він знов сидів один в своїх емоціях. Вілл щасливий, це єдине, що мало хвилювати, але Майк знов повернувся до жаління себе. І нічого краще не вигадав, щоб заспокоїтись, впитись нігтями в передпліччя. Біль вертала його в реальний світ, тож він старався зробити це швидшим.

Він так робив часто, це давня погана звичка, замість куріння, пиття алкоголю в великих масштабах просто зробити собі боляче і.. щось грюкнуло.

Хтось зайшов вбиральню, тож Майк поглянувши на червоні сліди на руці закрив їх рукавом, змиваючи воду в унітаз, наче він ним користувався, і вийшов, миючи руки.

—О, це ж Майк.—Карлтон усміхнувся,—Кращий друг мого хлопця..

—Наче не говорили десять хвилин тому..—Майк хмикнув, витираючи руки паперовими рушниками,—Чи щось не так?

—О, ні ні... Просто.. Я насправді хотів поговорити особисто, якщо можливо.—Карлтон посміхався, але Майку це чомусь не подобалось.

—Ну ми одні тут.

—Так... Я говорив про це з..старшим Баєрсом. Але ти кращий друг, можеш допомогти краще. Вілл говорив про тебе багато, ти багато про нього знаєш і..

Майк відчув ком в горлі, але кивав, даючи хлопцю можливість говорити далі. Карлтон впевнено говорив про те, як любить Вілла, що робило Майку фізично боляче. Схрестивши руки він так зжав руки, що впевнений, там залишаться сліди.

—Я не знаю, чи варто робити сьогодні...Пропозицію. Я взагалі не знаю, як її зробити, мені за це страшно, а раптом він відмовиться?

—Карлтон.—Віллер зробив різкий кров перед і поклав руки на плечі хлопця,—Роби це. Сьогодні. Чому ні? Це виставка його робіт, він стільки зараз щастя відчуває, тож зроби йому цей дарунок і я впевнений він не скаже тобі ні. Він вчора так про тебе розповідав, друже.—Майк похлопав руками по плечам хлопця,—Я впевнений, він скаже так. Не бійся, дій, бо потім можливо не наберешся стільки сміливості і втратиш шанс!

Карлтон посміхнувся і кивнув. Вони ще трохи поговорили, Карлтон просив про допомогу. Можливо Майк міг би говорити тост для Вілла, а Карлтон би підготовився, букет і каблучка. Майк відчував як в середині щось ламається, але він погодився.

Пізніше на виставці, котра була першою, Майк таки взявся робити тост. Це було одночасно не очікуваного, а одночасно всі чекали, що хтось буде таки казати тост. Майк говорив не дуже впевнено, але старався, Ненсі підтримувала його.

Майк розповів про їх дружбу з садочку, про те, що пам'ятає ще перші малюнки Вілла, він дивився на хлопця котрий посміхався і дивився на нього, доки позаду Карлтон тримав букет і коробочку з каблучкою в одній руці, іншою обіймаючи Вілла, щоб той не помітив нічого. Майк також сказав щось і про те, як колись Джонатан фотографував їх на такий собі фотік, а зараз ці двоє гордо стоять посеред власної виставки, доки тут багато різних людей, котрі дивляться на це все і відчувають лише захват.

І коли Майк повертається до Вілла, та каже останнє своє слово, про те що радий, як життя рухається зараз, він посміхається, опускає руку з мікрофоном і киває.

Тоді Карлтон привертає свою увагу, робить пропозицію, а Майк віддає мікрофон комусь, він навіть не дивився хто це, і зжимає руку Ненсі. Він не дихає, але потім плескає в долоні як і всі.

Вілл неймовірно щасливий, і, як Майк і казав, сказав ''Так''. Навколо повно радісних голосів, так шумно, що ніхто не помічає, коли Віллери зникають. Звісно, доки Вілл не починає шукати друга, щоб запросити на весілля тут і зараз.

Питає де Майк, де Ненсі, у всіх, хто міг знати, доки Джонатан не каже, що вони пішли на вулицю. Але там їх немає, Карлтон виходить за Баєрсом, своїм уже нареченим.

«Я не знаю, що сталось, але думаю ми можемо відправити їм письмове запрошення пізніше, так?»

Вілл киває і вони вертаються назад, не знаючи, що Майк і Ненсі зовсім недалеко в машині останньою, де вона сидить і дивиться вперед, зжимаючи руль, слухаючи як Майк старається стримати сльози, і не знає, що робити.

(Я не старались, не зважайте на помилки)