Ісус Суддя
У Старому Заповіті одним із головних проявів верховної влади Яхве названо право судити всі народи землі. Визнання цього вперше прозвучало ще з вуст Авраама (Бут. 18:25) і надалі повторювалося в історичних розповідях, псалмах і пророчих книгах, як одна з незаперечних істин юдейського віровчення. Воно дає привід для всесвітнього тріумфу, бо одного разу все творіння збереться, щоб
“бо Він гряде, – Він йде судити землю! Він судитиме Всесвіт справедливо, і народи – за Своєю вірністю.” (Пс. 96:13, CUV)
Якщо Ісус править світом, сидячи по правиці Бога, Він повинен брати участь і в Божому суді. Новий Заповіт однозначно підтверджує цей факт.
Павло вважав Його невід’ємною даністю “свого благовістя”. Він без вагань використовує вираз “День Господній”, – який у широкому старозавітному розумінні, безумовно, означав не тільки порятунок, а й суд – стосовно Ісуса. Тепер цей день можна назвати “днем Христовим”, ” в той день, коли Бог, згідно з моїм благовістям, через Ісуса Христа судитиме таємне в людях” (Рим. 2:16, CUV; пор. з 2 Сол. 1:5-10). Подібно до того, як Старий Заповіт передбачає явлення всіх народів на суд Яхве, так і нам, за словами Павла, “ми маємо з’явитися перед судовим престолом Христа” (2 Kор. 5:10, CUV).
Як завжди, нагадування про прийдешній Божий суд у Писанні має на меті змінити нашу поведінку в сьогоденні. Павло використовує цей приклад як аргумент, заохочуючи римських християн з юдеїв і язичників приймати один одного без осуду. У Рим. 14:9-i2 апостол закликає всіх віруючих не судити один одного саме тому, що всі ми постанемо на суд Божий. На підтвердження своєї думки він об’єднує воскресіння зі старозавітним уривком, де йдеться про те, що одного разу весь всесвіт визнає панування Яхве. Мається на увазі фрагмент Іс. 45:23, який цитується у Флп. 2:10-11, де ім’я Яхве в оригінальному давньоєврейському тексті замінено на ім’я Ісуса. У даному випадку Павло зберігає первісний варіант “Господь”, проте контекст (зокрема повторення слова “Господь” у в. 6-8) не залишає сумнівів, що тут ідеться про Ісуса, об’єкт нашого поклоніння і послуху.
“Адже Христос тому і помер, і ожив, щоби панувати і над мертвими, і над живими. Тож чому ти осуджуєш свого брата? Чому свого брата зневажаєш? Адже всі ми станемо перед Божим судом, як написано: Я живу, – каже Господь, – і схилиться переді Мною кожне коліно, і визнає Бога кожний язик! Отже, кожний з нас сам за себе дасть відповідь Богові.” (Рим. 14:9-12, CUV)
Павло був не першим, хто визнав право Ісуса вершити суд, яке доти вважалося винятковим привілеєм Яхве. Про це говорив і Cам Ісус. Вираз “Син людський”, що нагадує образи із сьомого розділу Книги Даниїла, безсумнівно, містить у собі підтекст суду, оскільки асоціюється з престолом Стародавнього Днями. Притча Ісуса про вівці та козлів теж не випадково починається із зображення Сина людського, що сидить на престолі слави (Матв. 25:32).
У Євангеліє від Івана Ісус заявляє про Своє право судити світ, неодноразово називаючи Себе божественним Ім’ям “Той, Хто є”. Порятунок або засудження залежить від нашої згоди або відмови визнати це його право. “Тому Я й сказав вам, що ви помрете у ваших гріхах, бо якщо не повірите, що Я – Той Хто є (Яхве), то помрете у гpіxax ваших” (Ів. 8:24. переклад мій).
Нарешті, в Об’явленні з початку і до кінця книги Христос постає перед нами у вигляді Агнця Божого, піднесеного на престол Божого суду. Викуплені Його кров’ю співають про те, що Він гідний зайняти це місце з волі Бога і за правом Його божественної ролі у створенні світу, викупленні та владі над історією цього світу.
Отже, Новий Заповіт знову заявляє про реальність прийдешнього Божого суду, який був передбачений у Старому Заповіті і нині знайшов втілення в Тому, Кому Бог призначив престол слави і могутності – Своєму Синові Ісусові Христу.
Радісній пісні псалмоспівця: “Він йде судити землю” (Пс. 96:13: 98:9), вторить обітниця Самого Ісуса: “Ось Я незабаром приходжу” (Об. 22:12, CUV).
Джерело: “Миссия Бога” Крістофер Райт (Черкассы: Коллоквиум, 2015)