Ісус Правитель
Як ми вже переконалися, у Старому Заповіті трансцендентна унікальність Яхве виражається в наполегливому проголошенні Його, передусім, Єдиним Творцем усього сущого, а також Верховним правителем, Який володарює над усім, що відбувається в історії. Як сказано у Пс. 33, Господь викликав Всесвіт до життя Своїм Словом (в. 6-9), керує світом відповідно до Свого задуму (в. 10-11) і закликає його до відповіді, “вважає на всі їхні вчинки” (в. 13-15). В Іс. 40-55 записано, що все це Він робить без будь-чиєї допомоги і не знає Собі рівних. Яхве один панує над всесвітом. Яким же чином Ісус, тесля з Назарету, вписується у цю картину?
Ісус Сам відповідає на це запитання. Сміливим жестом Він відносить до Себе слова Псалма, який згодом став найбільш цитованим христологічним текстом у Новому Заповіті, Пс. 110.
“Псалом Давида. Промовив Господь ( ЯГВЕ ) до Господа ( Адонай ) мого: Сядь праворуч Мене, доки не покладу ворогів Твоїх до підніжка для Твоїх ніг.” (Пс. 110:1).
У всіх синоптичних Євангеліях Ісус двічі використовує цей текст: спочатку у Своєму провокаційному запитанні про Месію (чи міг він вважатися Сином Давидовим, якщо сам Давид називав його “Господом” [Мк. 12:35-37]), а потім на Своєму суді у відповідь на запитання первосвященика: “Чи ти Христос?” (Мк. 14:61-64). В останньому випадку Ісус дає повнішу відповідь, посилаючись на два біблійні тексти: “І ви побачите Сина Людського, Який сидітиме праворуч Сили та йтиме на хмарах небесних!”
Згадка про Сина Людського, що сходить на хмарах небесних, перегукується з великим видінням Даниїла в Дан. 7:13-14, тим самим асоціюючи Ісуса зі вселенською владою і могутністю Стародавнього Днями. Інший вираз, “Який сидітиме праворуч Сили”, співзвучний з Псалмом 110 і теж приписує Ісусові панування над світом, що належить Яхве. У віровченні та поклонінні Ізраїля “Правиця Божа” завжди була яскравим символом могутніх діянь Яхве. Своєю правицею Яхве:
• створив увесь світ (Іс. 48:13);
• вразив ворогів заради спокути Свого народу (Вих. 15:6,12);
• рятує тих, хто сподівається на Нього (Пс. 16:7; 19:8; 59:6; 117:15-16);
• судитиме народи, як сказано у притчі про овець і козлів (Матв. 25:31-46).
Слідом за Ісусом, ранні християни використовували образи Пс. 110 для опису нинішнього “місцезнаходження” воскреслого і вознесеного Ісуса. Він не просто “відсутній”. Ісус вже “сів праворуч Бога”. Іншими словами, Він вже зараз править всесвітом нарівні з Яхве. Ця піднесена заява звучить у проповіді Петра у день П’ятидесятниці, де він пов’язує Пс. 110 з історичним фактом воскресіння Ісуса і приходить до всеосяжного висновку про панування Ісуса (Дії 2:32-36)
Подвійна образність Пс. 110 (Божа правиця і вороги біля ніг Господа) дозволила Павлові найбільш виразно описати не тільки могутність воскреслого Христа, а і Його джерело – єдиносутність Ісуса і Самого Яхве. Павло часто використовує ці образи, наприклад:
• переконуючи вірян, що жодна сила на землі не здатна забрати у нас Божу любов (Рим. 8:34-35);
• пророкуючи, що всі вороги Бога, зокрема й сама смерть, одного разу впадуть до ніг Христа-Царя (1 Кор. 15:24-28);
• закликаючи християн пам’ятати, що Христос воскрес і вознісся на небеса, де сидить праворуч Бога (Кол. 3:1);
• урочисто проголошуючи панування Христа над світом (Еф. 1:20-23).
Усі ці твердження, звичайно ж, характеризують богослов’я і практику місіонерського служіння самого Павла. Адже тільки глибока впевненість у тому, що всі вони істинні щодо того, Хто зустрівся йому на дорозі до Дамаску, могла спонукати його відповісти на поклик Христа і стати апостолом народів.
Ототожнення Ісуса з Яхве – Правителем всесвіту – знаходить своє найяскравіше вираження в Книзі Об’явлення. Послання Ісуса до семи церков припускають, а іноді й прямо проголошують вселенську владу Христа. Для цієї мети вони використовують старозавітну мову й образи, щодо Бога, зокрема, запозичені з видіння пророка Даниїла про Стародавнього Днями і Єзекіїля про славу Яхве. Послання для Лаодикійської церкви, відмовляючись від образної мови, прямо називає Ісуса “початок Божого творіння” (Об. 3:14), що цілком відповідає словам Об. 1:5, де Він названий “Владика земних царів”. У контексті старозавітного монотеїзму обидві ці сміливі заяви могли стосуватися виключно Яхве. Але в даному випадку вони, безумовно, характеризують Ісуса. У наступних видіннях заколений Агнець перебуває на престолі разом із Тим, Хто сидить на ньому, так що величезний хор усього Божого творіння може одночасно співати
“Той, Хто сидить на престолі, й Агнцеві – благословення, честь, слава і влада навіки‑віків!” (Об. 5:13, CUV)
З цього моменту ототожнення Агнця Ісуса з Всемогутнім Богом, що сидить на престолі, зустрічається в багатьох наступних розділах (Об. 7:10,17; 11:15; 12:10; 15:3-4; 17:14; 21:1,3,13).
Отже, Новий Заповіт об’єднує панування Ісуса Христа з верховним правлінням живого Бога Ізраїля. Саме цей зв’язок Ісус кладе в основу Великого Доручення.
Вигук псалмоспівця: “Господь є цар” знаходить відгук у християнському сповіданні: “Ісус – Господь”.
Джерело: “Миссия Бога” Крістофер Райт (Черкассы: Коллоквиум, 2015)