Історичні типи права та його принципи - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Історичні типи права та його принципи

Поняття основних історичних типів права. Загальнолюдські принципи права: теоретичні аспекти. Класифікація правових принципів, їх роль у нормотворчій та правозастосовчій діяльності держави. Проблеми визначення та дії принципу верховенства права в Україні.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
з дисципліни «Теорія держави і права»
«Історичні типи права та його принципи»
студента ІІ курсу, заочного відділення
РОЗДІЛ 1. Поняття та характеристика основних історичних типів права
РОЗДІЛ 2. Поняття та характеристика основних принципів права
РОЗДІЛ 3. Загальнолюдські (загально цивілізаційні) принципи права: деякі теоретичні аспекти
РОЗДІЛ 4. Проблеми визначення та дії принципу верховенства права в Україні
Актуальність теми. Виникнення та існування права пов'язане з появою та розвитком держави. Зі зміною характеру держави в різні часові періоди еволюціонувало і право, зазнаючи на собі різноманітні прояви політичного, соціально-економічного життя суспільства. Тому можна говорити про наявність специфічних рис права в різні історичні епохи.
Важливою складовою права виступають правові принципи, адже вони є своєрідною конструкцією, на якій базується і реалізується вся система права. Правові принципи є не лише орієнтирами у формуванні права, а й керівними засадами при розв'язанні юридичних справ, а також у випадках наявності прогалин у законодавстві.
Мета курсової роботи: дослідити основні історичні типи та принципи права.
Розглянути значення понять "принципи права" та "історичні типи права";
Виокремити основні історичні типи права;
Здійснити класифікацію правових принципів;
Охарактеризувати основні історичні типи та принципи права;
5. З'ясувати роль правових принципів у нормотворчій та правоза- стосовчій діяльності держави.
Бібліографічний огляд: даною проблемою займалися такі дослідники: Кельман М. С, Мурашин О. Г., Кравчук М. В., Копейчиков В. В., Марченко М. Н., Скакун О. Ф. 1 Зокрема, Марченко М. Н. звертає увагу на економічний фактор при виокремлені історичних типів права. Кравчук М. В. зосереджує основну увагу на загальнолюдських принципах права, а Скакун О. Ф. - на галузевих та міжгалузевих.
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ІСТОРИЧНИХ ТИПІВ ПРАВА
Розмаїття держав, що мали місце в історії та існують сьогодні, потребують певної упорядкованості, класифікації за загальними та особливими ознаками.
Поняття історичного типу пов'язується з установленням закономірної залежності класової сутності держави від економічних відносин, що домінують у суспільстві на певному етапі його розвитку. Відповідно до марксистсько-ленінської теорії відбиває єдність класової сутності всіх держав, що мають загальну економічну основу, обумовлену пануванням даного типу власності на засоби виробництва.
Основною класифікацією держав є їх розподіл та об'єднання за типами права. Історичний тип права - це сукупність найбільш суттєвих ознак, притаманних державам, що існували на певних етапах історії людства.
Відповідно до класифікації суспільно-економічних формацій все розмаїття держав в історичному контексті поділяється на такі типи: рабовласницькі, феодальні, буржуазні, соціальні та сучасні (2).
Рабовласницьке право - це перший в історії тип держави, який не мав загального розповсюдження і був перехідним. Це зумовило наявність у рабовласницькому суспільстві залишків устрою влади первіснообщинного ладу, але домінуючої сили в ньому забирає тенденція державної організації суспільства.
Рабовласницький тип права характеризується тим, що його економічну основу складала приватна власність і такий засіб виробництва як раб. Членами держави визнавалась меншість населення - у першу чергу, рабовласники та, у деяких випадках, представники інших верств населення (селяни-общинники, ремісники, торгові люди).
Політичною основою рабовласницької держави було політичне панування класу рабовласників, знаті та князів, наближених до царської влади. За формою правління це були абсолютні та деспотичні монархії іноді теократичні монархії, царські династії. Кожна рабовласницька держава мала свою систему права і законодавства, яка складалась в основному зі звичаєвого права і традицій, релігійних норм та окремих законів.
Феодальний тип права є другим історичним типом права. Він прийшов на зміну рабовласницькому типу. Феодальний тип права виникає двома основними шляхами. Перший - це шлях поступового розладу рабовласницького економічного і соціально - політичного ладу і зародження в його надрах зачатків феодального ладу. Цей процес проходив в усіх рабовласницьких державах і суспільно - політичних системах. Другий - це шлях поступового розвитку, а потім розладу первісно - общинного ладу і виникнення на його основі феодального ладу. По цьому шляху йшов, в тому числі, розвиток держави і права у східних і західних слов'ян. Воно було пов'язане з перетворення родових старійшин, військових вождів, всієї родової знаті на великих землевласників та скотарів. В результаті захоплення суспільних земель та скота, а також розорення і закабалення своїх співплеменників родова знать поступово перетворювалась на земельну аристократію, а співплеменники, що експлуатувались, перетворювались на повністю залежних від них селян (6).
У деяких суспільствах організація державності починалася з феодального типу держави. Для такої держави, незважаючи на те, що вона базується, в основному, на сільськогосподарському виробництві, характерне вже визнання селянина членом держави, який, не маючи права власності на землю, володіє іншими засобами виробництва (хатою, іншими будівлями, інвентарем). Феодальна держава об'єднує всіх членів суспільства, але вони не рівні за своїм соціальним статусом, поділяються на різні стани; існує в цьому суспільстві і кріпацтво.
Феодальне право є за своєю сутністю інституалізацією суспільства, його становлення як цілого, що існує на певній території та спроможне виступати зовні у вигляді єдиних органів. Тому пануючою закономірністю становлення феодального суспільства є централізація управління, а провідною формою державної організації - монархія (ранньофеодальна, централізована, станово-представницька). Оскільки центральна влада феодальної держави підтримувалась багатими станами міст, виникли органи станового представництва (земські собори, парламент). Розшарування суспільства вимагало правового закріплення не лише нерівності різних груп, а й ієрархії їх взаємовідносин.
Феодальне право - жорстоке, відверто класове, неузгоджене та розпорошене. Воно являло собою введену в закон волю пануючого класу феодалів встановлюючи в кінцевому результаті матеріальними умовами життєдіяльності цього класу. Його основні завдання полягали в юридичному оформленні і закріпленні феодальної власності на землю й інші засоби виробництва.
Характерні риси й особливості феодального права полягали, перш за все, в тому, що воно мало яскраво виражений становий характер, відкрито закріплювало економічну і соціально - політичну нерівність в суспільстві, виступало як право - привілей класу феодалів. Члени суспільства наділялися правами і свободами в залежності від того, яке місце у феодальній ієрархії вони займали.
Феодальне право відрізнялося різноманіттю форм. У суспільстві мало перевагу форма феодального права, така як звичай.
Буржуазне право виникло в результаті буржуазних революцій, спрямованих проти феодально-абсолютистської монархії та феодальних відносин.
Ш феодальне проголошення і закріплення рівноправ'я, законності,
Ш непорушності прав людини, свободи приватної власності та договорів,
Ш невтручання держави у суспільне життя;
Ш цензовий характер, тобто відсторонення за допомогою майнових та інших цензів більшості населення від участі у формуванні органів влади;
Ш зосередження основних зусиль держави переважно на політичних функціях;
Ш множинність форм правління (конституційна монархія, демократична республіка),
Ш зростання ролі права в регулюванні суспільних відносин (3).
Розвиваючись разом з державою, буржуазне право виражене в домонополістичний період волю та інтереси всього класу капіталістів, а в умовах державно - монополістичного капіталізму - перш за все волю та інтереси монополістичної буржуазії. Правотворча, правоохоронна та правозастосовна діяльність імперіалістичної держави здійснюється під сильним впливом і контролем монополістичного капіталу.
Буржуазне право перш за все охороняє капіталістичну власність на землю, надра, водні ресурси, основні засоби виробництва. Про це свідчать численні нормативно - правові акти, прийняті в різних буржуазних державах на різних етапах розвитку капіталізму.
Буржуазне право на відміну від феодального відкидає поділ суспільства на стани і всі пов'язані з ним привілеї. Замість церковного та іншого поділу феодального права в умовах капіталізму з'являється приватне й публічне право. Приватне право, яке вбирає в себе такі гілки буржуазного права, як цивільне, сімейне, торгівельне, направлене на регулювання сімейних відносин, які відображають приватні інтереси індивідуальних власників чи окремих капіталістичних об'єднань.
Публічне право, яке склалося із конституційного, адміністративного, кримінального, бюджетно - податкового та інших гілок, регулює відносини, які забезпечують все класові інтереси буржуазії, трактуючи в пропагандистських цілях як загальнодержавні, загальнонаціональні та їм подібні інтереси.
Основними формами, або джерелами, буржуазного права є закони, нормативні акти видані виконавчими державними органами, правові договори, правові звичаї та прецеденти.
На всіх стадіях розвитку капіталістичного суспільства буржуазне право як засіб виразу волі і захисту інтересів буржуазії постійно відрізнялося строгою класовою направленістю. Прагненням затвердити існуючий економічний і соціально - політичний лад, реальним змістом за відношення до пануючого класу формалізмом за відношенням до пригнічених класів.
Буржуазне право, будучи одним з найважливіших регуляторів суспільних відносин, засобом цілеспрямованого впливу пануючого класу на економіку, політику, соціальну структуру, капіталістичного суспільства, життя і діяльність соціальних груп та окремих людей, постійно взаємодіє із системою інших регулятивних засобів впливу на суспільні відносини.
Соціалістичному типу права притаманні нігілістичне ставлення до права, спроби його ототожнення з політичною доцільністю, проголошення принципу фактичної рівності (зрівнялівка), управління суспільством за допомогою репресивних методів, ототожнення права і законодавства, визнання тимчасового характеру держави і права, необхідності їх скасування при комунізмі як вищої стадії розвитку соціалістичного суспільства.
Сучасний тип права характеризується соціальною спрямованістю, демократичним режимом утворення державних органів і здійснення державної влади, правовою формою та характером державної діяльності.
Сучасні держави найбільш розвинутих суспільств забезпечують задоволення загальнолюдських потреб, реальне здійснення та захист основних прав людини.
Їх економічною основою є наявність серед населення значної кількості власників засобів і результатів виробничої діяльності та рівноправність різних форм власності: приватної, муніципальної та державної.
Суттєвою рисою сучасного права є відображення, забезпечення і захист природних прав людини (8).
РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ПРИНЦИПІВ ПРАВА
Серед важливих компонентів права важливе місце і значення мають принципи права.
Принципи права - це керівні ідеї, які характеризують зміст права, його сутність і призначення в суспільстві. З одного боку, вони виражають закономірності права, а з іншого - найбільш загальні норми. Які діють у всій сфері правового регулювання і поширюється на всі суб'єкти. Ці норми або чітко сформульовані в законі або виводяться із загального змісту законів.
Принципи права виступають в якості своєрідної конструкції на якій базуються і реалізуються не кільки окремі норми права, інститути і галузі права, а й вся система права. Вони служать основним орієнтиром всієї правотворчої, правозастосовної і правоохоронної діяльності державних органів. Маючи загальнообов'язковий характер, принципи права сприяють зміцненню внутрішньої єдності та взаємодії різних галузей і інститутів права, норми права і правових відносин суб'єктивного і об'єктивного права.
Принцип права є не тільки орієнтиром у формуванні права, а й керівними засадами при розв'язанні конкретних юридичних справ, особливо при застосуванні аналогії закону у випадках наявності прогалин у законодавстві. Принципи права об'єктивно обумовленні економічним і соціально - політичним устроєм суспільства, який існує в тій чи іншій країні соціальною природою держави і права, характером пануючого в країні політичного і державного режиму, основними принципами побудови і функціонування політичної системи того чи іншого суспільства.
На нашу думку, немає необхідності доводити що принцип побудови і функціонування, скажімо, феодального права докорінно відрізняються від принципів побудови і функціонування рабовласницького чи іншого типу сучасного права.
Власне, очевидно є різниця принципів таких, наприклад,сучасних правових систем, як романо - германської правової системи, яка охоплює країни, в яких юридична наука і практика склалася включно на законах римського права, і системою мусульманського права, яка склалася на підвалинах мусульманської релігії.
Принципи права далеко не завжди лежать на поверхні і носять відкритий характер. Проте вони притаманні будь - якій правовій системі. Як правило, вони закріплюються або прямо в законодавчих актах (статтях, преамбулах, конституційних чи звичайних законів) або заповнюють собою зміст правових норм.
В якості прикладу прямого закріплення принципів права в законодавстві можна послатися на проголошення принципу народовладдя в конституціях багатьох сучасних держав.
Так, Конституція нашої держави 1996 року проголосила, що "носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування" (ст. 5). 1 Конституція Китайської Народної Республіки 1982 року проголошує, що вся влада в країні "належить народу народ у відповідності з положенням закону різними шляхами і в різних формах управляє державними, господарськими, культурними і суспільними справами" (ст. 2).
Принцип народовладдя відкрито проголошується і закріплюється в конституціях і звичайних законах багатьох інших країн (ст. З Конституції Російської Федерації; ст. 2 Конституції Чеської Республіки; ст. 2 Словацької Республіки тощо).
Значення принципів права полягає в тому, що вони у стислому вигляді, концентровано відображають найсуттєвіші риси права, є "обличчям" права, вони:
· здійснюють узагальнене закріплення основ суспільного ладу;
· забезпечують єдине формування правових норм;
· забезпечують їх вплив на суспільні відносини шляхом правового регулювання та інших видів впливу(3).
Система принципів базується на їх стійкому зв'язку між особами. Реалізуючи ту чи іншу правову норму необхідно врахувати принципи всієї правової системи, які надають їй єдиної спрямованості.
Принципи права можна класифікувати за такими підставами:
а)за формою нормативного вираження (тобто за характером нормативного джерела, в якому вони закріплені);
б)за сферою дії(в одній чи кількох галузях,права в цілому);
За формою нормативного вираження принципи можна розподілити на такі, що закріплені в міжнародних та внутрішньодержавних деклараціях, конституціях і в поточному законодавстві.
За сферою дії вирізняють загально-правові, міжгалузеві, галузеві та принципи правових інститутів.
За змістом бувають загально-соціальні (економічні, політичні та ін.) і спеціально-юридичні принципи. Можлива й інша класифікація, пов'язана з дослідженням специфічних принципів, властивим певним структурним спільностям, наприклад загальнолюдські (цивілізаційні), типологічні, історичні та інші.
Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права безпосередньо визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (політичним, економічним, соціальним, моральним тощо) і повинні виступати універсальним критерієм становлення національних правових систем. Вони закріплені в міжнародних правових документах і частково у внутрішньому законодавстві окремих держав.
Загальнолюдські принципи формуються в перебігу продуктивності взаємодії людського суспільства на фоні виникнення цивілізаційної ідентичності народів і являють собою одне з кращих досягнень людства. Будучи визнаними загальнолюдськими і закріплені в міжнародно-правових документах, ці принципи стають обов'язковими для всіх держав.
Принцип гуманізму - одна із найважливіших ціннісних характеристик цивілізованого суспільства, що визнає благо людини, його права на свободу, щастя, виявлення своїх здібностей критерієм прогресивності соціальних інститутів. Принцип гуманізму в праві знаходить своє втілення в цілому ряді нормативних положень різноманітної галузевої належності, таких як: ніхто не може бути безпідставно заарештованим або утримуватися під вартою; батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття; ніхто не може бути підданий катуванню, іншим жорстким, нелюдським чи таким, що принижують його гідність, видами примушування і покарання; заборона допуску до преси і публіки на судовий розгляд з міркувань моралі.
Принцип демократизму прямо випливає з принципу народовладдя. Однак ідея права полягає у прагненні окремої людини до відносності свободи від влади - державної, особистої і навіть народної. Тому в праві принцип демократизму проявляється шляхом закріплення в нормах правового становища людини, порядку участі народу у формуванні органів державної влади, в здійсненні правової політики, у створенні й удосконалення законодавства:
Принцип справедливості передбачає його трактування як зовнішнього, щодо права явища і як соціально-юридичної категорії, що відбиває певні властивості самої юридичної форми. Йдеться про здатність права захищати політичні, економічні та інші інтереси різних соціальних груп (класів), кожна яка має свої уявлення про справедливість.
Щодо справедливості, то як спеціально-юридична категорія вона розглядає в масштабі відповідності, пропорційності, збалансованості і певної гармонійності між здійсненими витратами, зусиллями, зверненнями людей і відповідною реакцією на це суспільства, вираженої у вигляді винагороди, заохочення чи осудження. У цьому разі вказаний принцип виступає як принцип усієї правової системи.
Принцип свободи як можливість вибору варіанта поведінки являє собою абсолютне благо і може бути обмежений лише необхідністю забезпечити свободу інших осіб, що досягається шляхом встановлення певної міри свободи окремої особи. Діяльність органів держави і посадових осіб має бути спрямована на створення умов для реалізації і захисту свободи людини.
Принцип рівності виражається у рівності правового становища всіх перед законом, наявності рівних загально громадських прав і обов'язків, рівному захисті перед судом залежно від національної, статевої, релігійної незалежності, походження, місце мешкання, посадового стану та інших обставин (9).
Загально-правові принципи характерні для права в цілому, визначають якісні особливості всіх правових норм національної правової системи незалежно від специфіки регульованих ними суспільних відносин. Вони діють у всіх галузях права, через що їх називають загальними (за обсягом), або основними. До них належать: єдність прав і обов'язків суспільних відносин, гарантованість прав і свобод громадян, принцип відповідальності за вину, принцип законності, поєднання стабільності і динамізму та деякі інші.
Єдність прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин. Цей принцип спрямований на поєднання публічних і приватноправових засад у праві, узгодження інтересів соціальних груп, громадян і держави в цілому.
Сукупність його полягає в тому, що право користування одним суб'єктом будь - яким соціальним благом кореспондує обов'язок іншого суб'єкта виконувати необхідні для суспільства дії. Носіями прав і обов'язків є громадяни та їх об'єднання, посадові особи, державні органи і держава в цілому. Конкретні прояви дії вказаного принципу можуть бути виражені таким поєднанням прав і обов'язків:
> загальному суб'єктивному праву кореспондує обов'язок інших осіб сприяти здійсненню цих прав, хто б не був їх носієм;
загальним юридичним обов'язком відповідають суб'єктивні юридичні права конкретних осіб вимагати їх дотримання;
праву одного суб'єкта відповідає обов'язок іншого. Право громадян на пенсію, на допомогу по безробіттю кореспондує обов'язок органу соціального забезпечення нарахувати пенсію, а служби зайнятості -допомогу по безробіттю;
кожен суб'єкт виступає щодо іншого водночас і як носій прав і обов'язків. У відносинах по договору купівлі - продажу обов'язку продавця передати товар відповідає його праву одержати за його обумовлену договором плату, а обов'язку покупця оплатити товар відповідає право одержати товар на погоджених умовах.
Принцип відповідальності за вину. Однією з підстав юридичної відповідальності будь - якого виду є вина, тобто психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки (дії або бездіяльності) та її наслідків у формі умислу або необережності. Сутність принципу полягає в тому, що застосування заходів юридичної відповідальності в усіх галузях права можливе лише за наявності вини. Як вихідний він існує і в цивільному законодавстві. Однак є виняток, коли заходи цивільно - правової відповідальності застосовуються до власника джерела підвищеної безпеки за безвинне заподіяння шкоди, тобто за об'єктивний протиправний вчинок.
Водночас чи мало дослідників таке заподіяння шкоди не відносить до правопорушення, а це означає, що загальна дія вказаного принципу не порушується.
Принцип законності. Цей принцип виражається в системі вимог суворого і неухильного дотримання законів і відповідних їм підзаконних актів, усіма суб'єктами суспільних відносин. Свій вплив він знаходить у правотворчій і правозастосовній діяльності. Цей принцип означає також верховенство закону в системі юридичних актів, єдність законності, тобто однакове розуміння і дотримання законів, не суперечність норм, що становить діючу систему права, обов'язковість норм права для всього населення, неприпустимість зворотної сили законів, що встановлюють нову або більш тяжку юридичну відповідальність та ін.
Принцип поділу права на публічне і приватне, на відносно
самостійні галузі та інститути. Дія вказаного принципу притаманна праву України, або цей поділ сформулювався і тяжіє до континентальної (романо - германської) правової сім'ї. Галузі права, призначення яких - забезпечувати загальне благо, виконувати функції соціального служіння, належить до публічно - правових (конституційне, адміністративне, кримінальне право та ін.). Приватне (особисто - вільне) право встановлює лише юридичні форми, рамки в межах яких суб'єкти здійснюють права, що їм належать, у будь-якому напрямку з метою досягнення особистих інтересів і потреб, а також інтереси третіх осіб (цивільне, сімейне, трудове право).
Поєднання стабільності і динамізму. Право активно впливає на регульовані відносини, і в разі адекватного відбиття у правовій формі існуючих соціальних тенденцій установлюється правопорядок, як головна мета механізму правового регулювання. Однак згодом правова форма старіє і не забезпечує потреб соціального регулювання, що тягне за собою її своєчасне реформування.
Міжгалузевими називають принципи, що діють відразу в кількох галузях права. Більшість принципів мають міжгалузевий характер, бо більш - менш одноманітно виражені в нормах кількох галузей. До них належать принципи судоустрою, судочинства і правового стану осіб, які беруть участь у процесі.
незалежність суддів і підкорення їх тільки законам;
здійснення правосуддя тільки судом;
рівність прав учасників судового розгляду;
всебічність, повнота і об'єктивність з'ясування обставин справи;
ніхто не може бути суддею у власній справі;
усність, безпосередність, безперервність, гласність процесу;
доступність судового захисту та багатьох інших.
Міжгалузевими принципами є такі принципи, як "дозволено те, що не
заборонено законом", а також "дозволено тільки те, що прямо дозволено законом, все інше заборонено", які відповідають загально дозволеному і дозволено - заборонному типам правового регулювання. Загально дозволена спрямованість характерна для цивілістичного циклу галузей, зі змісту яких випливає, що громадяни і юридичні особи можуть займатися будь - якою діяльністю не забороненою законом. Водночас діяльність органів держави базується на дозволено - заборонному принципі, бо здійснюється відповідно до їх компетенції в рамках адміністративного, криміналістичного і процесуального циклу галузей і побудована на забороні виходити за її межі.
Галузеві принцип підкреслюють особливості конкретної галузі права і на рівні з предметом і методом сприяють індивідуалізації галузі як самостійної в загальній системі права.
Принципи галузей - це не раз і не завжди дана аксіома; вони як і норми права, можуть змінюватися, зокрема зі зміною суспільних відносин, на базі яких виникає галузь права.
Принципи правових інститутів діють у межах однорідних суспільних відносин, що регулюються нормами окремого інституту. Іноді їх обожнюють з загально правовими або галузевими принципами, піддаючи сумніву саму необхідність існування принципів окремих інститутів права. Разом з тим принципи окремих інститутів права становлять цілком самостійну наукову категорію і виступають конкретизуючим елементом системи загальних принципів права.
Так, інституту призначення покарання у кримінальному праві відповідає ціла система принципів, яка є логічним продовженням загальних засад, характерних для держав з демократичною і гуманістичною орієнтацією, зокрема:
законність покарання в розумінні конкретного його прояву;
визначеність покарання у вироку суду;
обґрунтованість і обов'язковість його мотивування у вироку;
гуманність конкретного покарання, яке не може спричинити фізичних страждань засудженому або принижувати його людську гідність;
індивідуалізація покарання, тобто відповідальність покарання небезпеці злочинця (врахування особи винного);
справедливість покарання, яка адекватна небезпеці злочину і відповідає уяві суспільства про карність вчинків певного роду (3).
Інститутом цивільного процесу: позовному провадженню, провадженню у справах, що випливають з адміністративно - правових відносин, інституту судових рішень і багатьом інших, відповідає своя система принципів, адекватна принципам права в цілому, а також указаної галузі, і зумовлює їх нормальне функціонування.
Наприклад, у стадії виконавчого провадження можна вирізнити такі принципи:
Ш виконання судових рішень державними виконавцями;
Ш швидке й реальне виконання судових рішень;
Ш мирова угода у виконавчому провадженні;
Ш диспозитивність виконавчого провадження;
Ш повернення стягнення на майно боржника та ряд інших.
Різноманітність розглянутих принципів дозволяє дослідникам дійти
висновку про неможливість дати вичерпний перелік принципів, що діють у праві. Це означає, що нові принципи можуть виводитися з соціальної дійсності і досліджуватися як відносно самостійні феномени.
РОЗДІЛ ІІІ. ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКІ (ЗАГАЛЬНОЦИВІЛІЗАЦІЙНІ) ПРИНЦИПИ ПРАВА: ДЕЯКІ ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ
Уніфікаційні процеси, які характеризують європейську регіоналізацію, в даний час здійснюються насамперед на основі загальнолюдських принципів права.
У науковій юридичній літературі висловлювались міркування, що на сучасному етапі відбувається усвідомлення пріоритетності загальнолюдських цінностей, а останні мають характер принципів, сформульованих на рівні високого ступеня узагальнення.
З огляду на особливості принципів права як специфічної правової категорії в них зосереджений світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації та втілюються загальнолюдські цінності.
У вітчизняній науковій літературі вона висвітлювалася на рівні постановки питання, або ж пропонувалася дефініція та перелік загальнолюдських принципів права, зміст яких не розкривався.
Практичне значення дослідження загальнолюдських принципів права полягає й у тому, що в Україні відбувається побудова правової держави та реформування національної правової системи відповідно до кращих світових правових здобутків. З огляду на це сформульовані в дослідженні висновки та теоретичні положення здатні сприяти не лише подальшому розвитку науки загальної теорії держави і права, але й вдосконаленню правотворчого процесу та якості нормативно-правових актів, забезпеченню дієвості правозастосування, зокрема у випадках ліквідації прогалин чинного законодавства. Можна констатувати, що уніфікація правових ідеалів, котрі стають загальнолюдськими, призвела до оформлення на універсальному (світовому) рівні певної системи принципів права, які можна назвати загальнолюдськими, або (з огляду на їх зумовленість світовим, наднаціональним, загальноцивілізаційним рівнем розвитку) -- також загальноцивілізаційними.
Отже, загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права -- це зафіксовані у позитивному праві його універсальні нормативні засади, які напрацьовані людством як глобальною макроцивілізаційною системою, об'єктивно зумовлені потребами і рівнем розвитку людської цивілізації та втілюють її найкращі здобутки у правовій сфері, визначають сутність і спрямованість правового регулювання і придатні до застосування у будь-якій системі права(16).
Загальнолюдським принципам права притаманні, принаймні, три групи ознак: по-перше, загальні ознаки, властиві для права як регулятора суспільних відносин, по-друге, ознаки, притаманні принципам права як особливому юридичному явищу, і, по-третє, специфічні ознаки, характерні лише для них, якими є універсальність, загальноцивілізаційна зумовленість, фіксація в міжнародних нормативно-правових актах та документах, найвищий ступінь абстрагування, визначальність.
Форма вираження принципів у праві значною мірою залежить від різновиду того чи іншого принципу, зокрема від сфери його дії. Оскільки загальнолюдські принципи права знаходять своє відображення та конкретизацію в усіх інших видах принципів права національної правової системи (загально-правових, міжгалузевих, галузевих принципах і принципах окремих інститутів), а також у принципах міжнародного права, тому їх зміст виражається в найрізноманітніших правових приписах та нормах, причому ступінь їх нормативної конкретизації в різних галузях неодн
Історичні типи права та його принципи курсовая работа. Государство и право.
Дипломная работа по теме Развитие мелкой моторики у детей 3-4 лет с интеллектуальной недостаточностью
Реферат: Монтехо, Франсиско де
Реферат: Pyotr Ilyich Tchaikovsky Essay Research Paper Pyotr
Учебное пособие: I. общие организационно-методические указания по обучению военной подготовке студентов 1
Новый Эссе Пиво
Реферат: Кубанский казачий хор. Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая Работа На Тему Расчет Скипового Подъемника
Сочинение О Коррупции 8 Класс
Реферат Профилактика Гепатитов И Вич Инфекции
Курсовая Работа На Тему Государственная Политика
Лабораторная Работа Этапы
Реферат: Реформа оттепели
Планета Реферат
Дневник Практики Учет И Аудит
Курсовая работа по теме Элементы финансовой системы Российской Федерации
Курсовая работа по теме Эмиссия ценных бумаг коммерческими банками и ее роль в формировании ресурсов банка (активы, их состав, структура)
Дипломная работа: Обучение письменной речи на уроках иностранного языка на среднем этапе обучения
Условия Трудового Договора Реферат
Курсовая Работа На Тему Рынок Труда Занятость И Безработица
Законный Режим Имущества Супругов Реферат
Аудит готовой продукции - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Роль безопасных условий труда в повышении качества трудовой жизни - Безопасность жизнедеятельности и охрана труда статья
Значение введения паспортной системы и прописки паспортов для обеспечения тотального контроля над населением СССР - Государство и право реферат