Історія Софії про бодішеймінг

Сьогодні хочемо познайомити тебе із Софією, яка поділилася із нами своєю історією.

Що для тебе любов? Зокрема, до себе.

Любов до себе — життя-пошук, як похід у ліс. Я не прикріплюю себе до стандартів і ціную гостроту на язик, яка й нагадує мені, що ключ до прийняття у русі й дослідженні власного тіла, його особливостей: родимок, шрамів та розтяжок.

Чи стикалася ти коли-небудь із дискримінацією або приниженнями?

Так, у вузькому колі сім’ї. Декілька разів мені агресивно наголошували на тому, що необхідно голити ноги, бо це догляд за собою і «люди засміють». Чому вони мають засміяти, я так відповіді й не отримала, тож не дослухалась цих коментарів. Загалом — ні, глобально я не зіштовхуюся з приниженням через зовнішній вигляд. Напевно, через те, що ношу одяг оверсайз і намагаюся приховати власне тіло. У мене попереду довгий шлях, і словесне сприйняття для мене, як перші кроки до відкритих топів у спеку, а не чорних футболок.

Що для тебе значить твоє тіло?

Організм, такий собі маршрутизатор: поєднує свідоме й несвідоме, допомагає висловлювати думки, невербально спілкуватися, вивчати себе та інших, насолоджуватися відчуттями. Я відмежовую поняття «я» і «моє тіло». Вони різняться й описують близькі, але не однакові речі. Тіло — це елемент великого калейдоскопу власного «я».

Чому ти вирішила спробувати не видаляти волосся?

У зв’язку з тим, що я маю граничний розлад особистості, під час пандемії я зачастила із селфхармом: різала руки, обличчя, різні частини тіла лезами від бритви, тому одного дня припинила їх купувати, викинула ті, що були, і спостерігаю за наслідками, як заживають ранки. Я намагаюся перенаправляти бажання різатись на інші дії (класичне бити подушки чи стискати пальці ниткою мене якось не заохочує). Важливо зловити той момент, коли приходить думка зробити поріз, запитати чому, як це пов’язано із тим, що сталося нещодавно, шукати причину. Якщо її немає — це теж нормально. Зупинити себе нелегко, тож варто позбутися тригерів, того, що провокує на подібну поведінку, а також ділитися бажанням собі нашкодити з кимось близьким, давати хід думкам, а не закупорювати їх всередині.

Як це вплинуло на твоє життя? На спілкування, прийняття себе чи просто подумки?

Я почала говорити на теми, про які раніше мовчала. Нещодавно згадала старезний випуск ТСН і репортаж про жінку, яка не голить ноги. У дитинстві мені він здався нормальним, а тепер я не можу втямити, як таке взагалі потрапило на ТБ. Особливо — коментарі чоловіка, який приймає та любить свою дружину, а репортери не можуть його зрозуміти. Це підкреслює те, що проблема бодішеймингу існує, і різні сторони банально не можуть знайти спільну мову через небажання приймати позицію іншої сторони.

Мої думки поляризувалися. Коли 17 років живеш з одним устоєм у голові, а потім піддаєш його сумніву — чекай баталій опівночі в голові перед сном. Я на ранньому етапі усвідомлення, що можна по-іншому, а не так, як зазвичай, і це приємно турбує і заохочує до обговорення цих тем.

Як ти реагуєш на зауваження?

Дискусійно! Якщо бачу готовність поговорити — часто це роблю. Я не прагну змінити думки людини, тільки поширити ідею того, що є безліч різноманітних бачень життя, які мають право на співіснування з її поглядами.

Що можеш порадити тим, хто теж хоче вийти за рамки типізованих уявлень про тіло?

Перш за все, усвідомити, що це буде важко. Зміни певних традиційних понять про життя — тривалий процес, що не трапляється за один день. Також варто пошукати реальні приклади, «картинки» не з обкладинок відомих шпальт, а живі, без приховування так званих недоліків людського тіла. Мені в цьому допомагає Інстаграм, де досить сильна суспільна група, що висвітлює проблеми бодішеймингу й демонструє дійсність справжньою, а не карикатурно підмальованою. Такі здорові погляди на себе з боку невідомих людей дають поштовх роздумам про власне тіло, його вигляд і красу.