Іпотечне кредитування - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Іпотечне кредитування

Іпотечні відносини набувають стрімкого росту та розвитку. Іпотечний ринок займає одне з найважливіших місць серед фінансових механізмів економічного стимулювання і стабільного розвитку економіки України. Застосування іпотеки також має соціально-економічни


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Сучасний стан цивільно-правових норм, що стосується іпотеки, свідчить про початок розвитку цього інституту в цивільному праві України. Тенденції розвитку економіки країни дозволяють сподіватися, що в найближчі кілька років нас чекає своєрідний вибух іпотечних правовідносин і, отже, інтенсивний розвиток іпотеки як інституту цивільного права. Іпотечний ринок поволі займає одне з найважливіших місць серед фінансових механізмів економічного стимулювання і стабільного розвитку економіки країни.
Застосування іпотеки має значний соціально-економічний ефект. За допомогою іпотечних фінансових інструментів значно збільшуються активи різних суб'єктів ринку - від окремого громадянина до держави в цілому. За рахунок іпотеки здійснюється інвестування реального сектора економіки та збільшення його капіталу і внаслідок чого забезпечується стабільне зростання доходів у різних галузях економіки.
Нинішній рік можна вважати революційним для законодавства України. Майже всі правові інститути піддались реформуванню та вдосконаленню. Як відомо з 1 січня 2004 року набрали чинності Цивільний, Сімейний та Господарський кодекси, було прийнято низку законів, зокрема Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб”, “Про іпотеку”, “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” та інших законів і нормативно-правових актів, які суттєво впливають на правовідносини фізичних та юридичних осіб та які формують іпотечний ринок на Україні.
Закон України від 05.06.2003 року, № 898-ІV “Про іпотеку” - встановлює основні правила іпотеки. Закон України від 19.06.2003 року № 979- ІV “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” - встановлює правила іпотеки, випуск та оборот іпотечних сертифікатів. Закон України від 19.06.2003 року № 978- ІV “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” - встановлює обов'язковість іпотеки для забезпечення договору між забудовником і стороною, що фінансує будівництво.
Заставне право є одним з найстарших цивільно-правових інститутів. Укладаючи договори, люди з давніх часів прагнули забезпечити їхнє виконання.
Виникнення поняття застави пов'язано з розвитком цивільного обігу і необхідністю забезпечити належне виконання зобов'язань, які бралися на себе однією із сторін у договорі, а також створення більш довірчих відносин між сторонами цього договору.
Зміст відносин, що встановлюються між боржником і кредитором у зобов'язанні, забезпеченому заставою, дуже точно виразив М. Брагінський, який пише: “На відміну від таких способів забезпечення зобов'язання, як неустойка і порука, при яких кредитор у кінцевому рахунку “вірить боржнику”, у зобов'язанні, забезпеченому заставою, кредитор “вірить речі”.
На початку, коли заставного права ще не існувало, способом забезпечення зобов'язання була відповідальність боржника, при чому відповідальність боржника була не тільки майновою, але й особистою. Якщо простежити історичний розвиток застави, то можна побачити закономірність, про яку пише Д. Майер: “Законодавства народів завжди суворі до боржника, який не платить, про право ж застави ледь у них згадується”, і далі “...законодавства країн послабляють заходи стягнення, і розвиваючи право застави намагаються його застосування зробити зайвим, чи принаймні мінімальним”.
У Римському праві було вироблено чимале інститутів і правил, що гарантують виконання зобов'язань. Окрім зміцнень зобов'язань словом, (наприклад, присяга), були і майнові забезпечення. До них відносилися порука і застава. Перша --це являла собою переважно моральна гарантія, другій переважав характер матеріальної поруки.
З розвитком цивільного обігу, у Римі всі частіше замість поруки почали застосовувати заставу, як більш зручний і надійний спосіб зміцнення зобов'язання.
У стародавньому Римі існували три види застави: fiducia , pignus , hypotheca .
Історично першою виникла fiducia. Визначена у цьому виді застава була для кредитора більш ніж повне забезпечення, тому що майно, яке було предметом застави автоматично переходило у повну власність кредитора. “Стаючи, одночасно з виникненням застави, власником предмета, його кредитор мав право володіти, користатися і розпоряджатися їм за своїм розсудом; він мав можливість відчужувати його без попередньої згоди боржника і не чекаючи часу, коли вимога буде підлягати виконанню”.
Боржник же позбавлявся права власності на предмет застави, а отже, позбавлявся і прав на плоди і доходи, принесені цим майном і крім того, права відшкодування цього майна у третіх осіб. Нарешті, навіть задовольнивши вимоги кредитора, боржник не мав упевненості в тому, що йому буде повернуто майно, яке було предметом застави. У цьому випадку боржник міг одержати з кредитора виключно компенсацію за заподіяну йому шкоду і збитки.
Поряд з fiducia римське право виробило іншу форму застави -- pignus. У цьому випадку предмет, переданий у заставу, надходив не у власність, а у володіння кредитора з обов'язком його повернення після одержання задоволення. Однак і цей вид застави мав істотні недоліки, що були пов'язані, по-перше, з тим, що кредитор вважався лише власником закладеного майна і не мав для захисту свого права речового позову, а відповідно він не міг відшкодувати закладеного майна в третіх осіб; по-друге, кредитор не мав права продати предмет застави з метою одержання задоволення своїх вимог. І тільки при імперії це право кредитора у випадку прострочення боргу стало визнаватися.
Крім того, fiducia, та pignus мали низку спільних недоліків, що випливали насамперед з того, що встановлення застави пов'язувалося з передачею майна боржника кредитору. Л.В. Гантовер виділяв наступне: 1. “...яким би незначним не був борг, забезпечений заставою, майном боржника, кредитоспроможність цього майна виявлялася вичерпаною”; 2. “...з передачею застави кредитору, особливо коли предмет цей складало нерухоме майно, боржник нерідко позбавлявся єдиного джерела для свого існування, існування своєї сім'ї і єдиної можливості задовольнити борг з доходів від цього майна”.
Римські юристи звільнилися від зазначених недоліків в іншому, найбільш пізньому за часом виникнення, виді застави -- hupotheca, який склався під впливом східного греко-єгипетського права і розвинувся з розвитком договорів найму сільськогосподарських ділянок.
Слово “іпотека” має грецькі корені і відомо ще з VI ст. до н.е. з законів афінського реформатора Солона. У 594 р. до н.е. Солоний здійснив свої знамениті реформи, у тому числі скасував поземельні борги, ввів волю заповіту тощо. Спочатку в Афінах заставою зобов'язань була особа боржника, якому у випадку його неспроможності заплатити борги, загрожувало довічне рабство. Солоний запропонував спосіб дуже раціональної заміни звертання особистої відповідальності на майнову, який полягав у тому, що на прикордонній межі маєтку боржника встановлювався стовп із написом, що майно служить забезпеченням претензій на визначену суму. Такий стовп називався «іпотекою» і слово стало вживатися для позначення будь-якої застави нерухомості. Ставився такий стовп на ділянці землі в знак заборони боржнику вивозити з неї все приведене, привезене і принесене.
Іпотека -- така форма застави, при якій закладена річ залишається у володінні та користуванні заставодавця. Кредитор, на користь якого встановлено заставне право, є вже не власником речі, а власником права вимоги щодо задоволення боргу з закладеного майна. У випадку невиконання зобов'язання він мав право зажадати закладену річ, у кого б вона на той час не знаходилася, продати її і з вирученої суми покрити свою вимогу до боржника. Боржник при іпотеці залишається власником закладеного майна і не позбавляється можливості одержувати з нього доходи, а також відчужувати його та обтяжувати новими заставами.
Заставне право припинялося у випадку:
- знищення (втрати) предмета застави;
- злиття заставного права і права власності на закладену річ;
- припинення зобов'язання, у забезпечення якого встановлена застава.
До західноєвропейського законодавства іпотека перейшла з двома головними відмінностями: по-перше, вона застосовується тільки до нерухомих речей, по-друге, продаж закладеного майна провадиться в судовому порядку.
Те, що іпотека застосовується тільки до нерухомості, визначається, на думку Л.В. Гантовера, властивостями речей, а саме тим, що “вони можуть бути дуже легко знищені чи зіпсовані боржником, сховані чи передані їм у треті руки, тому без вилучення цих речей з володіння боржника у кредитора виникала би небезпека позбавитися свого забезпечення”.
Першою формою застави, за словами Г.Ф. Шершеневича, було надання кредитору права користування майном боржника за отриману суму грошей, причому “...кредитор мав право вимагати платежу боргу, а боржник мав право вимагати повернення майна за умови платежу боргу”
Поряд з цією формою існувала, на думку А.С. Звоницького, і інша форма, яка полягала в тому, що річ залишалася в руках боржника, а кредитор, замість користування закладеним майном, одержував винагороду за свій капітал у виді росту.
Так, Г.Ф. Шершеневич вважав, що подальшим розвитком застави є перетворення володіння і користування, що виникло при простроченні строку боржником, у право власності кредитора на це майно і розвиток застави буде спрямована на те, щоб замінити це “...представлення про заставу речі, яке містить у собі право власності, представленням про заставу права на чужу річ, за для одержання задоволення з цінності цього”.
Саме на це і були спрямовані законодавчі спроби 1557 та 1737 років, які призвели до видання у 1800 році Банкротського статуту, що остаточно скасував старий порядок застави нерухомості. Була усунута необхідність віддавати в утримання кредитора закладений маєток, заставне право знову набуває характер права на чужу річ.
На противагу Г.Ф. Шершеневичу, іншу схему розвитку заставного права в Російській імперії є А.С. Звоницький. Хоча варто звернути увагу на те, що по-різному дивлячись на хід розвитку заставного права, ці автори єдині в одному - кінцевим результатом є затвердження системи, близької за своїм характером до римської іпотеки. Він наголосив на тому, що “...у російській заставі абстрактне право власності ніколи не передавалося до терміну заставоутримувачу; тому дострокове володіння і користування заставоутримувача завжди являло собою похідний умовний характер”.
Поступово застава, з передачею володіння і користування почала зливатися з відчужуваними угодами і “економічне життя кинулося в русло... форми, що залишала річ до терміну в руках боржника”.
Отже, у 19 столітті в імперському законодавстві остаточно встановлюється нова система заставного права. Закладене нерухоме майно залишається в руках власника і при цьому немає необхідності передавати його в тримання кредитора.
Проте не дивлячись на прогресивність нової системи, дореволюційні цивілісти виділяють і низку її недоліків, що виявляються насамперед у непослідовності і незакінченості. У першу чергу зазнають критики заборони, накладені законодавцем на продаж закладеного нерухомого майна і на його перезакладення. Цивілісти виступали проти порядку, при якому з боку боржника не допускалося жодної зміни, окрім спадкоємного правонаступництва і при якому право застави в маєтку боржника могло належати тільки одному кредитору.
Зокрема, Л.В. Гантовер пише: “Нерозвиненість нашої застави укладається в утисненні боржника по відношенню розпоряджатися маєтком і кредитора - у праві передачі прав по заставній. Тим часом очевидно, що стиснення це не обумовлюється жодними юридичними поняттями: заставна своїм змістом передбачала право кредитора вимагати задоволення з закладеного маєтку, і була за суттю обтяженням цього маєтку.
Г.Ф. Шершеиевич зазначав: “Існування декількох послідовно встановлених заставних прав на ту саму річ створює послідовність у здійсненні цих прав і тому не суперечить ні логіці, ні кредиту”.
Пропозиції по поліпшенню й удосконаленню заставного права знайшли своє відображення в розроблених у першій половині 19 століття в проекті обновленого Цивільного положення і проекті Вотчинного статуту. Найважливіші риси цих проектів зводилися до наступного:
1. Одне й те саме майно могло бути віддано в заставу декільком особам. Відносини між заставоутримувачами визначалися послідовністю внесення заставних прав у Вотчинну книгу.
2. Заставне право носило іпотечний характер, тому заставоутримувач не набував права власності на нерухоме майно, яке складало предмети застави.
3. Придбані заставоутримувачем права на стягнені позички з заставника могли бути предметом угод як між заставоутримувачами, так і між ними і сторонніми особами.
4. Заставоутримувачі могли уступати один одному старшинство, а сторонні особи -- здобувати права вимоги, забезпечені заставою.
На думку дореволюційних юристів, у проектах була досягнута рівновага інтересів заставоутримувачів і заставників, оскільки першим забезпечувалася досить велика можливість задовольнити свої вимоги, а другим -- право розпоряджатися майном, що служило забезпеченням.
На практиці іпотечне кредитування до 1917 року проводилося за наступною схемою: органи місцевого самоврядування формували кредитні установи, які були основою системи, а кредитні ресурси формувалися насамперед шляхом використання іпотечних облігацій, що випускалися на муніципальному рівні. Кредитне суспільство було одночасно емітентом зобов'язань при їхньому випуску в обіг, позикодавцем при видачі іпотечного кредиту і заставоутримувачем при прийомі заставного майна для забезпечення кредиту.
Ці боргові зобов'язання були надійними і ліквідними. Кредитна установа приймала облігації для розрахунків по капітальному боргу, але не по відсотках, тим самим позичальник міг розраховуватись з нею її ж облігаціями.
Сума кредиту була на 40-50 відсотків нижче вартості заставного майна, що було не дуже вигідно, але забезпечувало і кредитній установі, і позичальнику відсутність кризових ситуацій. Важливо те, що по довгострокових іпотечних зобов'язаннях сплачувався більш низький відсоток, ніж по комерційних кредитах, а власне кредит був наймогутнішим стимулом для інвестицій.
Однією з особливостей іпотечного кредитування був спосіб державного контролю щодо емісії муніципальних цінних паперів, що надало змогу ширшого застосовування практики прийому цих паперів для оплати по казенних підрядах.
З огляду на сучасне цивільне законодавство, можливо було б корисним застосовувати використовувати основні принципи та засади іпотечного кредитування, які були поширені в Україні на початку XX століття.
Розвиток іпотеки в Україні, яка в той час входила в склад Російської імперії має свою історію.
В Україні, як частини Російської імперії, іпотечні відносини почали стрімко розвиватись після реформи 1861 року і досягли піку свого розквіту в 1910-1915 рр. Після проведення аграрної (Столипінської) реформи.
За радянських часів операції з іпотечного кредитування припинились через їх суперечність принципам планової командно-адміністративної соціалістичної економіки.
Український варіант іпотечного законодавства, а саме Закон “Про іпотеку”, видатні експерти оцінюють як один з самих прогресивних аналогів у Східній Європі. Закон визначає поняття предмета іпотеки, пріоритети прав кредитора, а також вимоги до іпотечного договору, іпотечної закладної, процедури реєстрації та стягнення боргу, в тому числі позасудові, які дозволяють якісно функціонувати первинному іпотечному ринку. Він не є кінцевою законодавчою умовою для утворення повноцінної іпотечної фінансової системи і повинен працювати поряд з іншими нормативними актами, а саме - з законами “Про державну реєстрацію майнових прав на нерухоме майно та їх обмежень” та “Про іпотечні цінні папери”.
У сучасних правових системах, включаючи нашу вітчизняну, іпотека розглядається як застава нерухомості, тобто застава найбільш коштовного майна. Вона забезпечує виключно дійсне зобов'язання, яке у свою чергу забезпечується заставним документом - іпотечним договором. Відповідно до цього майно не передається кредитору (іпотекодержателю) у власність або в користування, а залишається в боржника (інотекодавця), що дає йому можливість, як і раніше використовувати предмет іпотеки для задоволення власних інтересів. Іпотекодержатель (кредитор) вправі лише здійснювати контроль за цим використанням із метою не допустити погіршення чи зникнення предмета іпотеки.
З набуттям чинності Закону України “Про іпотеку” та прийняттям Кабміном Тимчасового положення “Про реєстрацію іпотек” розвиток іпотечного законодавства в Україні стрімко триває.
Економіка будь-якої держави вимагає розвитку виробництва, що опирається на джерела забезпечення надійного і довгострокового фінансування. Якщо порівняти вартість рухомого і нерухомого майна, можна зрозуміти, як зростають масштаби такого виду забезпечення зобов'язань, як іпотека.
Саме масовість кредитів, забезпечених іпотекою, являється основною передумовою виникнення основ функціонування іпотечної фінансової системи. Такі системи, що діють в сучасному світі, по їх основним характеристикам поділяються на однорівневі та двурівневі.
Однорівнева модель побудови іпотечного ринку діє в країнах, де банківська система має традиційно високий рівень капіталізації та фінансує власні активи за рахунок довготривалого залучення коштів на депозитні рахунки.
Двурівнева модель, яка вважається найбільш придатною для впровадження в Україні, передбачає функціонування роздрібного та оптового іпотечних ринків. Оператори роздрібного ринку, на якому масово надаються довготривалі кредити, забезпечені іпотекою, не обов'язково повинні мати власні довготривалі джерела фінансування. Активи у вигляді іпотечних кредитів рефінансуються з фондів ринку - секьюритизуються (трансформуються) шляхом продажу інвесторам забезпечених цінних паперів або безпосередньо рефінансуються під забезпечення іпотекою.
За таким механізмом право вимоги за іпотечними кредитами не продається, а випускаються цінні папери, забезпечені цими кредитами. Тобто, в цьому випадку іпотечні цінні папери виступають як емісійні. І має місце не процес укладання угод, а постійний процес трансформації кредитів у цінні папери та продаж останніх на фондовому ринку.
Механізм секьюретизації (трансформації) забезпечує декілька переваг перед операціями із продажу іпотечної позики одним кредитором іншому.
По-перше, фінансові установи, що надають іпотечні кредити, отримують механізм рефінансування через випуски цінних паперів із забезпеченням з паралельним зняттям ризиків, пов'язаних з кредитуванням.
По-друге, інвесторам та учасникам ринку цінних паперів надаються нові, високоліквідні фінансові інструменти.
Проте не кожний кредит, виданий під забезпечення нерухомістю, є іпотечним: необхідно, щоб він відповідав вимогам певного стандарту за цілим рядом параметрів.
Стандартизація сприяє здешевленню процедур надання та обслуговування іпотечних кредитів, що, в свою чергу, здешевлює їх для боржників. Одночасно кредити, які надаються будь-якими учасниками ринку, є однорідними, придатними для об'єднання у так звані іпотечні пули, придатні для інвесторів з точки зору рівня ризиків та інвестиційної привабливості інструментів фондового ринку, забезпеченого такими пулами.
Становлення іпотечної системи з використанням будь-яких моделей рефінансування кредитних установ можливо виключно за умови, що вони дотримуватимуться загальноприйнятих стандартів іпотечного кредитування. В ролі інвесторів, які купують іпотечні цінні папери, більш за все виступають організації, що залучають довгострокові кошти і мають законодавчо регламентовану структуру власних активів. Це, перш за все, пенсійні фонди, страхові компанії та ін.
Окремі елементи іпотечної системи в тій чи іншій формі в нас вже існують, але для того, щоб система склалась, необхідна концентрація певної “критичної маси” банківських активів, забезпечених іпотекою. А це можливо лише при умові прийняття ринкових законів.
Іпотечні зобов'язання в розвинутих країнах складають 30-60% ВВП та вважаються надійними і ліквідними засобами. В Україні цей показник поки що складає небагато більше 1 %. За різними оцінками, стабільне функціонування іпотечного ринку в Україні буде сприяти залученню до обігу активів вартістю $200-300 мрд. Розвиток ринку має свої проблеми, притаманні для перших етапів його становлення.
Одна з них - істотна валютизація. Нерухомість у нас продається та купується більш за все за валюту. Це ризиковано, оскільки клієнт отримує доход в гривні, і при зниженні її курсу стосовно долара загострюються кредитні ризики. До того ж часу банк, формуя кредитні ресурси за рахунок залишків на рахунках експортерів, може потрапити під вплив ризику ліквідності уразі закриття ними позиції в валюті у зв'язку з посиленням курсу гривні. Через це сьогодні важливо розширити частку іпотечного ринку, номіновану в національній валюті.
Окрім того, сьогодні спостерігається певний “дисбаланс” між залученням та розміщенням в межах певного клієнтського сегменту: суттєво зростають депозити населення, однак ними перш за все фондується кредитування юридичних осіб, тобто вони розміщуються на ринку, на який впливають інші, іноді важко прогнозуємі ризики. Зростання депозитів населення повинно компенсуватися динамікою зросту кредитів тим же фізичним особам.
На теперішній час житлові іпотечні кредити вітчизняні банки надають під 12-15% річних в доларах США і 20-22% в національній валюті. Оскільки за останні декілька років курс гривні до долара залишається стабільним, найбільш популярними є кредити в доларах США.
В різних банках процентна ставка залежить від різних факторів: строку кредиту, виду кредиту, і як правило, визначається індивідуально для кожного позичальника. Деякі банки при цьому враховують кредитоспроможність та надійність кожного потенціального позичальника. Найнижчу процентну ставку отримують клієнти, які можуть офіціально підтвердити свій помісячний доход в розмірі не нижче 40-50% (кожен банк визначає таке співвідношення своїми внутрішніми правилами). Також банки приймають до уваги активи, якими володіє позичальник, співвідношенні розміру кредиту до вартості нерухомого майна, досвід праці та навіть рівень освіти майбутнього позичальника. Наприклад, “Райффайзенбанк Україна” диференцує ставку по кредитах в залежності і від строку кредиту, і від кредитоспроможності кожного позичальника: для кредитів строком на 5 років - ставка 12% або 13%, для кредитів строком на 10 років - 13% або 14%. А у “Правекс-банку” процентна ставка залежить від розміру кредиту: до $30 тис. - 14%, від $30 тис. до $49 тис. - 15%, $50-69 тис. - 16%, від $70 тис. До $100 тис. - 17%. 11 Бизнес-клуб Коми&ньюН/ 33 (393) 20 - 26 августа 2004 р.
Зараз всі банки надають можливість дострокового погашення кредиту. Але в деяких з них існують певні обмеження, наприклад у виді мораторію на дострокове погашення протягом перших 6 місяців і навіть штрафні санкції (іменовані комісією). Так, наприклад, “УкрСиббанк” стягує комісію в розмірі 1% від суми довгострокового погашення, а в “Авалі” та “Укрсоцбанку” - 1% протягом першого року дії кредитного договору та 0,2% від суми довгострокового погашення протягом другого року кредиту. Це дозволяє взяти кредит на більший строк (зменшивши щомісячні виплати), і при можливості достроково розрахуватися за кредитом “скоротивши” строк кредитування та витрати.
За оцінками експертів ріелторських компаній, якщо у 2003 році тільки 10-15% угод купівлі-продажу житлової нерухомості проводились при залученні кредитних коштів, то в цьому році - 40-50% від загальної кількості угод.
Ще в тому році 10-річний строк кредиту був, скоріш, виключенням із загальних умов, то зараз є банки, які пропонують кредити строком до 15 років. Для клієнта збільшення строку кредиту дозволяє зменшити розмір щомісячного внеску, а це значить, і більш вільно розпоряджатися щомісячними доходами.
Світова практика показує, що в умовах економічного зросту процентні ставки по кредитах, в тому числі і по іпотечних, знижуються. З іншого боку, зріст конкуренції на ринку іпотечного кредитування також повинен сприяти зниженню процентної ставки. Зараз в Україні і, особливо у Києві, спостерігається швидкий зріст кількості банків, які після набрання чинності Закону “Про іпотечне кредитування” вийшли на новий для себе та перспективний ринок іпотеки. 11 Бизнес-клуб Коми&ньюН/ 33 (393) 20 - 26 августа 2004 р.
Розглядаючи іпотеку як складову економіки, потрібно виділити такі характерні риси.
По-перше, застава нерухомості виступає в якості інструмента залучення фінансових ресурсів, які є необхідними для розвитку виробництва.
По-друге, іпотека здатна забезпечити реалізацію майнових прав на об'єкти нерухомості також в тому випадку, коли інші форми як, наприклад, купівля-продаж, за конкретних умов є недоцільними та не ефективними.
По-третє, це можливість створення за допомогою іпотеки ефективного капіталу, на базі такого цінного папера як заставна.
Все обумовлене вище є початком розмови про шлях від того, що ми маємо, до того, що ми хотіли би мати.
Було б, напевне, зайвим описувати і без того відому ситуацію в нашій державі. Становище економіки, проблеми правового характеру, соціальні негаразди -- країна переживає це вже не перший рік. Є відома істина, суть якої полягає в наступному -- сукупність здорових, послідовних і своєчасних заходів в економіці та праві -- реальний шлях до становлення Української держави, як гідної одиниці світового співтовариства. Модель побудови сьогоднішнього суспільства -- система з нерозривним зв'язком економіки і права. Правові норми своєю загальною обов'язковістю, погрішністю в часі і дійсністю в реальних умовах людського співтовариства мають величезне значення.
У сучасних умовах іпотека займає особливе місце серед засобів забезпечення виконання зобов'язань. З огляду на стан економіки України, якій притаманні падіння рівня виробництва, інфляція, повсякденні неплатежі за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги, застосування раніше популярних засобів забезпечення виконання зобов'язань, таких як: штраф, неустойка, пеня та інше втрачає практичний зміст. Іпотека ж на цьому фоні має безсумнівні переваги.
Будь-які операції з нерухомістю, у тому числі й іпотечні, приносять великий дохід, оскільки ціни на землю і будівлі в Україні поволі наближаються до світових.
Але нині сфера іпотечного кредитування не розвивається, насамперед, через відсутність реального ринку землі та нерухомості.
Практика доводить, що неповернення іпотечних кредитів мінімальне. Але українські банки не бентежить велика частка неповернених кредитів, виданих юридичним особам, а невелика частка неповернення іпотечних кредитів не дає спокою. В певній мірі це визначені психологічні бар'єри пострадянської економіки.
Незважаючи на підвищений інтерес суб'єктів економічної діяльності до кредитування під заставу нерухомості, можна стверджувати, що розвиток іпотеки в Україні в певній мірі заблоковано з боку держави. У пріоритетний пакет нормативних актів та змін до відповідних законів, прийняття яких дозволить забезпечити повноцінні правові умови функціонування іпотечних відносин в Україні входять Земельний кодекс України, Закон України “Про оцінку майна та оціночну діяльність в Україні”, Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” і, звичайно, найважливіші -- Закон України “Про іпотеку” та Закон України “Про нотаріат”, перший з яких був нарешті прийнятий з багатьма суттєвими розбіжностями, а другий став законом довгожителем за всю законотворчу історію України по термінах розгляду і одним з найбільш перероблених за кількістю внесених поправок. Аналізуючи закордонний досвід можна стверджувати, що система іпотечного кредитування одночасно слугує вирішенню соціальних та економічних проблем, тому введення в Україні належним чином нормально функціонуючого механізму застави нерухомого майна буде сприяти її соціально-економічній стабілізації.
Проблеми пов'язані з існуванням та формуванням інституту іпотеки не знайшли належного відображення у працях українських науковців і тому потребують глибшого тлумачення та роз'яснення. Для розуміння іпотечних правовідносин необхідно насамперед пізнати суть та історичний розвиток інституту іпотеки, який тісно пов'язаний з заставним правом та з заставою в цілому, що були предметом дискусій та наукових досліджень таких відомих практиків як А.М. Жукова, С.О. Тенькова, Н.А. Богомазова.
Чинне законодавство передбачає декілька видів забезпечення виконання зобов'язань. Згідно з законом або договором, а саме неустойкою (штрафом, пенею), заставою, поручительством, завдатком, гарантією. Ці правові засоби виконують функції “страхових полісів” та є гарантами задоволення законних вимог кредиторів, а також “стимуляторами” боржників до виконання взятих на себе зобов'язань.
Іпотека набуває останнім часом найбільш широкого застосування в господарському обігу держави. В зв'язку з чим законодавець вирішив більш повно врегулювати правовідносини стосовно застосування іпотеки як різновиду забезпечення виконання зобов'язань. Це рішення знайшло своє відображення в Законі України “Про іпотеку”, який Верховна Рада прийняла 5 червня 2003 року. Прикінцевими положеннями цього Закону встановлюється час його вступу в дію з 1 січня 2004 року.
Відповідно до Закону іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у випадку невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання переважно перед іншими кредиторами цього боржника одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки . Закон України від 05.06.2003 року, № 898-ІV “Про іпотеку”, ст. 1 Законодавче визначається поняття нерухомого майна (нерухомості) та його складу. Поняття нерухомого майна (нерухомості) включає в себе земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці та невід'ємно пов'язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Цивільний кодекс України, ч. 1 ст. 181
Правовий режим нерухомого майна поширюється на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти. Цей перелік варто доповнити, тому
Іпотечне кредитування курсовая работа. Государство и право.
Реферат: Классный час как форма воспитательной работы
Бгту Оформление Курсовой Работы
Реферат: Осевое время Ясперса. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Особенности делового туризма в Молдове
Доклад по теме Реквизиты сеpтификатов
Тема Революции В Поэме Блока Двенадцать Сочинение
Контрольная работа по теме Чем дышат омичи
Курсовая Работа На Тему Гвардия В Декабрьские Дни 1825 Года
Реферат: Анна Иоанновна 2
Реферат: Регуляция клеточного деления и скорости роста клеток
Курсовая На Тему Экономический Анализ
Курсовая работа по теме Разработка зоогигиенических мероприятий по созданию оптимального микроклимата в коровнике на 200 голов
Курсовая работа по теме Государственное регулирование рынка и цен
Удосконалення Методики Внутрішнього Аудиту Курсова
Реферат: Нефтедобывающий и газовый комплекс Украины
Реферат по теме Демонічні підтексти ранніх комедій М. Куліша ("От так загинув Гуска", "Хулій Хурина")
Реферат На Тему Выдвижение Гипотез О Механизмах Реакций
Реферат План Ост
Стоматология Реферат Скачать Бесплатно
Реферат На Тему Алгоритми Маркова
Составление сегментной отчетности на примере ООО ДРСП "СОЮЗ" - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Гражданское право в первой половине XIX века - Государство и право курсовая работа
Способы поддержания генетического гомеостаза. Механизмы элиминации мутантных клеток - Биология и естествознание реферат