Інтерв'ю з Юлею про можливості: виклики та перспективи

Чим ти займаєшся у житті?

Навчаюся від людей і життя, а по дорозі і сама навчаю :) Цього літа стала випускницею Української Академії Лідерства. До цього провела 11 клас школи у Сполучених Штатах за програмою обміну студентів FLEX.  У 14-16 років божеволіла навколо журналістики. Була редактором молодіжної газети в Полтаві, мала невеликий телевізійний досвід. Люблю співати джаз. Роки три тому випустила диск із піснями, які виконую, але це старе як світ. Великою частиною мого життя були школи від МАНу з філософії та культурної дипломатії. Там було дуже сприятливе для розвитку оточення, яке дуже вплинуло на мене в час, коли я особливо стрімко формувалася як особистість. А, ну звісно ж, звичайну школу також закінчила, але це був емоційно травматичний досвід.

Чи пам’ятаєш ти свій перший проект? Які у тебе були емоції?

Це була Школа культурної дипломатії від Малої академії наук. Участь там, була результатом  доленосного знайомства з Юлією Кравченко та професором з Південної Кореї Джінваном Парком на конференції присвяченій освітній методиці, що розвиває навичку філософування. Свято вірю в те, що притягнула це поворотне в моєму житті знайомство тим, що своєчасно переступила через свої страх і невпевненість (бо дуже вагалася, чи їхати мені на ту конференцію, чи ні). Під час проекту у мене сталося осяяння, що освіта - це не лише писання конспектів під диктовку та зазубрювання підручників. Це була неформальна  школа, що тривала лише тиждень у Києві. Разом із однолітками з усієї України ми навчалися тим, що дискутували, зустрічалися з цікавими особистостями, відвідували музеї, дивилися фільми, працювали в команді над розробкою власних ініціатив. Було вільно, я не боялася щось сказати не так і отримати за це насмішку чи погану оцінку.

Чому вирішила спробувати участь в інших заходах і як це було?

Виявилося, що в світі є багато можливостей. Я вже тоді бажала для себе гідного майбутнього і вчасно зрозуміла, що треба розвиватися, щоб його побудувати. Продовжила брати участь у проектах спочатку МАНу (багато з них були міжнародні: Польща, Бельгія, Італія, Південна Корея), а пізніше від інших установ та організаторів. Це немов клубок: ниточка до ниточки і вже виходить кулька. Нові знайомстава - нові знання - нові можливості.  Подальші участь у FLEX та навчання в УАЛі були б неможливими без попереднього досвіду, а він був безцінним... Я все життя пам'ятатиму, як співала "Пісню про рушник" у Бидгощській мерії, як вчила міжнародних друзів ліпити вареники у Кореї в перервах між філософськими диспутами, як ходила коридорами Європарламенту в Брюселі під час школи з дипломатії, чи як стояла на сцені перед тисячою однолітків з різних континентів під час міжнародного конкурсу з креативності Destination Imagination.

Що запам'ятала найбільше? Який досвід варто окремо виділити?

Окремо треба треба розказати про FLEX i УАЛ, бо одне витікає з іншого. Перше - це програма, яка фінансується Американським урядом і дає змогу українським старшокласникам безкоштовно провести рік в американській сім'ї та навчатися у школі. Конкуренція зашкварна, як легко зрозуміти. Я стала фіналісткою з другої спроби. Щаслива з цього, бо рік, у який я програла став дуже плідним. Я провела освітній проект "Школа успіху" для підлітків з Полтави та області (тут дяка Фонду Кличко за знання та досвід), декілька місяців волонтерила як помічниця міського депутата завдяки чому краще усвідомила, які є проблеми в місті, в якому живу, почала проводити тренінги для школярів з ненасильницького спілкування (навчилася на школі миротворчості від МАНу) та розвитку критичного мислення. Повертаючись до FLEX: Чому попри одну поразку спробувала вдруге? Бо хотіла цього, бо знала, що буде важко. А сильними люди стають не від ванни з пінкою. Зрозуміла завдяки досвіду життя в Штатах, наскільки багато хто ідеалізує закордон і недооцінює свою країну. Я за автентичність. Ми не маємо бути схожими на когось аби бути успішними, ми маємо хапатися за свої сильні сторони і розвивати їх. Повернувшись додому з Америки, почала гостріше сприймати бідність одних і ненажерливість інших, байдужість людей до життя навколо них, безамбіційність однолітків. Зрозуміла, що хочу вкладати лепту в те, щоб людям жилося краще. Тут прояснюю про другу згадану мною програму - Українську академію лідерства. Пішла до УАЛу, бо там студенти із допомогою менторів-наставників та мудрих вчителів реально пробують робити добре для країни. Наступні 10 місяців мого життя були наповнені волонтерствами, лекціями про все від до бізнесу та політики до релігієзнавства та сторітелінгу; саморефлексіями та глибокими розмовами з друзями, вишколами в лісі, мандрівками країною та подорожжю до Ізраїлю. Головне - це люди, які були поруч,від яких і з якими я навчалася, сміялася, плакала і переживала важливі усвідомлення.

Чи є секрети успішного проходження етапів на FLEX, УАЛ, інші проекти?

Важливо бути усвідомленим і знати, для чого ти подаєшся на ту чи іншу програму і вміти прокомунікувати це на відборі. Не усі можливості, які є в світі, твої, ти маєш розуміти, до чого в житті ти хочеш прийти і відповідно до цього обираєш інструменти, які дадуть тобі знання, досвід, знайомства чи інші ресурси. А ще маю застереження: не смійте себе недооцінювати! Кожен з нас має щось особливе. Це треба помітити, розвивати та вміти правильно презентувати світові.

Говорячи, про різні спільноти, чи легко було адаптуватися під нове середовище? Що тобі допомагало?

Зараз адаптуватися до нового середовища - звична справа. Раніше ж, було проблематично. Я часто з осудом могла думати про когось, хто не такий як я, але скоро, починаючи спілкуватися з людиною, часто розуміла, наскільки вона крута. До речі, майже всі близькі перевірені роками та досвідом друзі, з'явилися в моєму житті завдяки проектам. Про багатьох спочатку склалося помилкове перше враження. Відкритість і комунікація - ось ключі до адаптації і взаємодії.

Чи подобається тобі навчатися та брати участь в освітніх проектах дистанційно? Чому?

Щодо дистанційного навчання, то такий досвід маю із останніми місяцями в УАЛі. Це було інакше. Звичайно, онлайн формат, хоч якими креативними ми не були, не замінює живого спілкування, але як кажуть в академії: "Сучасні проблеми потребують сучасних рішень". Якщо маєш бажання, то завжди можна взяти такий максимум від обставин, що лимон стане лимонадом.

Що ти порадиш людям, які тільки починають свій шлях у неформальній освіті?

Не прошу, а волаю: "Друже чи подруго, борися за себе! Борися за своє щастя і за своє майбутнє! Борися з обставинами, з невдачами, зі своїми страхами та слабкостями, бо вони тебе стримують! Світ повний шансів та можливостей! Скористатися ними, чи ні - залежить лише від тебе."