Інтерв’ю про сексизм у спорті з Анастасією та Іллею

Чи зустрічались ви із сексизмом у спорті?

Анастасія: «Так, сексизм у спорті є. Навіть змалку, коли я мріяла піти займатися боротьбою, мені одразу почали казати:

— або ще краще:

Так, я мріяла займатися боротьбою серйозно. Але років через 8 на мій шлях потрапив волейбол. Як би це не було дивно, я вже понад 6 років займаюсь цим спортом, а стикаюсь із сексизмом майже під час кожного тренування. 

Колись не вистачало гравця в команді, мені запропонували приєднатись, але один хлопчисько вигукнув, що їм потрібен саме хлопець. На моє питання «Чому?» він просто відповів, що я дівчина. Такий собі аргумент, скажіть? 

З самого малечку мій дідусь вчив мене грати в шахи. Коли в школі старшокласник дізнався, що я граю у шахи, то в його очах було здивування, а з уст прозвучала фраза:

Але коли ми сіли з ним зіграти одну партію, то перемога була за мною. Сподіваюсь, я змінила його думку.»

Ілля: «Так, з сексизмом у спорті зазвичай зустрічаються або дівчата, що вирішили займатись бойовими мистецтвами, або хлопці, які займаються танцями, особливо спортивно-бальними. До речі, це теж спорт. Я ж саме той "хлопець-бальник", на яких зазвичай вішають неприємний ярлик упереджень і стереотипів. Щось ніби:

і подібні.

Не знаю, чим керувались мої батьки, коли віддавали мене на танці, але я дуже радий, що вони не піддавались впливу вищеописаних стереотипів і ярликів. І хоч вдома мене усі підтримували та раділи успіхам, в школі, починаючи з 5-того класу, я почав відчувати певний тиск з боку хлопців зі старших класів.

Інколи міг почути на свою адресу щось схоже до:

або

Через подібні висловлення я навіть почав боятись говорити про те, що займаюсь танцями у нових хлопчачих компаніях, адже це ж не по-чоловічому (точніше мені тоді це нав'язало оточення).

Не знаю, чому хлопці вважають, що ,якщо ти не б'єш морди іншим чи не граєш у футбол (баскетбол, волейбол), то ти займаєшся непацанською справою. Можливо, це пов'язано з тим, що бути пластичним і гнучким для хлопців - це неприродньо, на думку суспільства. Особливо, коли бачать , як бальник рухає бедрами, то це здається якось дуже жіночно для них, хоча це зовсім не так.

Окрім того, танці вважаються занадто простим спортом для хлопців, який не вимагає гарної фізичної підготовки. Та насправді для того, щоб витримувати фінали (10 танців підряд без перерви) з гарною координацією , силою й енергією, потрібно бути досить витривалим і фізично сильним.

Крім того, існує відраза до бальних костюмів, зачісок і макіяжу на змагання, ніби

хоча це лише професійна складова танців, як-от, наприклад, певна форма у військових. Загалом чомусь вважають, що, якщо ти танцюєш, то ти не мужик, а просто слабохарактерне дівчисько. Дуже сумно це усвідомлювати.

Як потрібно реагувати на такі ситуації?

Анастасія: «На жаль, інструкції щодо цього немає, але можу поділитися тим, як на такі ситуації реагую я. Можна робити так, як у випадку із шахами, тобто доводити на практиці, розвіювати міфи прямо на очах суперників. Іноді я це ігнорую, бо хочу вкласти свою мотивацію та енергію у гру, а не на роз’яснення комусь.

Якщо йде мова про те, щоб побороти сексизм на глобальному рівні, то, на мою думку, треба забезпечити краще й ширше висвітлення в ЗМІ жіночих видів спорту. Висвітлення жінок в спорті, заохочувати спонсорів до підтримки дівчат в цьому напрямку.»

Ілля: «Стосовно того, як з цим боротись, то можу лише сказати, що, коли ти чуєш подібні висловлення у свою сторону, варто розуміти, що люди, які тобі це кажуть, не мають жодного уявлення, що таке танці і як там тренуються. Вони лиш можуть говорити пусті слова і за рахунок цього самостверджуються. Тобто тут потрібно не брати це близько до серця.

Намагатися переконати хлопців у тому, що

зазвичай дуже важко і краще просто плавно відійти від конфлікту.»