Інтерв'ю із Saint Anna 

– Що по русні в Грузії? 

Я це ще ніде не говорила, але я планую переїжджати звідси саме тому, що тут занадто багато русні. Мені складно. Я була в депресивному стані ще до війни, а після неї цей стан погіршився, тому що я постійно не вдома. 

Я завжди проводила час удома, та все ж змушувала себе виходити. Ти покидаєш будівлю і бачиш там росіян просто усюди. Я не можу сидіти вдома, але й на вулиці мені некомфортно. Якось вийшла погуляти в парк. Тут, у Тбілісі, є такі райони, скажімо, як Печерський або Подільський район в Києві. Тобто дорогі, класні райони, в яких живуть тільки росіяни, бо грузини не можуть собі цього дозволити. Там є класні парки, і коли я приходжу в один з тих парків, я бачу, чую тільки росіян. 

Якщо ти не хочеш зустріти росіян, то треба їхати кудись, де не кул, не фешн. Саме через це вони покидають ту ж Вірменію. Їм там не прикольно, їм треба якусь красиву дачу. Тому їх в Грузії дуже багато. 

І ці росіяни, які приїжджають сюди, не розуміють контексту взагалі. Вони реально вважають себе хорошими. Стояли якось двоє біля Парламенту, один з плакатиком "I am Russian and I am against the war" англійською, а інший з плакатиком – це було якраз після мобілізації, вони почали втікати сюди – "Переможемо разом" українською. 

Підходжу до першого, кажу: "Можете пояснити, чому ви обрали цей напис, чому ви саме з цим слоганом стоїте тут?" Він мені відповів, звичайно, російською мовою: "Я вже дав дуже багато інтерв'ю, ти можеш їх почитати, якщо тобі цікаво". Я така: "Окей, окей". Підходжу до іншого, питаю: "А ви з України?". Вже було зрозуміло, що ні. А він: "Ой, ні, я з росії, це взагалі не моє, це мені дали потримати". Тобто ти тримаєш цей плакатик, і ти як би розписуєшся своїм обличчям за те, що ти тримаєш, і не можеш банально пояснити за це.

Ну добре, підхожу до цієї дівчини, а вона вже дуже захоплена, хоче розказати. Типу так, вона використала українську, щоб підтримати Україну. Але "Переможемо разом" кого? І вони стопоряться. Росіяни не розуміють, що це війна не за те, щоб скинути їм путіна.

І мені здається, що це навіть страшніше за ватників. У них є ідея, яку вони підтримують, а ці люди – просто амебні. Вони не розуміють, і я не думаю, що колись зможуть зрозуміти.

– Куди б ти хотіла рухатися в художньому напрямку?

Я вважаю, що мистецтво не може бути аполітичним, як багато хто каже. Тобто навіть малюючи квіточки, умовно, ти все одно їх десь просуваєш, кудись продаєш. У цьому вже є якесь політичне забарвлення твоєї творчості. Тому я хочу використовувати своє мистецтво саме для вираження своєї активної позиції.

Зараз ми з моєю сестрою робимо проєкти та співпрацюємо з артплатформою, з якою я мала справу в Маріуполі. Ми організовуємо майстер-класи для тінейджерів, що є внутрішньопереміщеними особами та для тих, котрі виїхали за кордон. І мета цих проєктів – навчити людей використовувати мистецтво як інструмент політичної позиції.

Коли я почала писати пости, я колись намагалася використовувати текст, але це не мій медіум. Мій медіум – це зображення. Я ще думала, якою ж мовою я маю поширювати інформацію – англійською чи українською. Але якщо це малюнок, все зрозуміло без слів. 

– У твоїй творчості багато релігійних паралелей. Як ти ставишся до релігії? 

Релігія – це інструмент впливу, так чи інакше. До мене це дійшло. Тому що все одно існує група людей, які хочуть бути керованими, їм просто так легше. І я це розумію, бо брати відповідальність за своє життя не завжди легко. Якщо люди аргументують свою позицію проти абортів, проти фемінізму, гомофобію Богом, то і я можу сказати, що в мене є свій Бог, який мені каже, що робити. У мене навіть є татуювання, воно російською мовою: "тому що я можу бути такою, мені Бог дозволив". Я вважаю, що в моїй релігії я Богиня, і кожен сам собі Бог, бо, по суті, навіть якщо віряни слідують якимось правилам, це їм не книга каже, це вони своєю головою обирають керуватися цими правилами. Тобто все одно Бог, умовно, всередині них живе. 

Тому я вважаю, якщо ми не можемо позбутися релігії, я використовуватиму це на свою користь. І так само якщо ми говоримо про християнство, про Біблію, то її теж можна інтерпретувати по-різному. Я ж можу використати цитату і повернути її так, як мені зручно, а хтось може повернути її по-іншому. Це теж питання інтерпретації.

Та релігія дуже патріархальна штука, вона відображає те, що відбувається в суспільстві. Тому її зручно використовувати і в плані боротьби проти застарілої системи. 

– До якої течії фемінізму ти себе відносиш? Чи підтримуєш зараз свої старі трансфобні висловлювання?

Слава Богу, слава Богині, існує тікток, який є універсальною платформою буквально для всього. І саме через тікток я усвідомила, що, напевно, так, я все-таки феміністка.

На початку, коли я майже нічого не знала, крім того, що підтримую феміністичний рух, мені навіть здавалося, що я маю дисфорію. Але я потім зрозуміла, звідки це бралося, бо це була не дисфорія насправді. Мені здається, що жіноче "я б хотіла народитися чоловіком" – це те, що ніхто не зрозуміє, однак не дисфорія. Це саме про те, наскільки важко прийняти, коли ти вже усвідомив, у якому становищі ти знаходишся по факту свого народження. 

Тоді мені здавалося, що я відчуваю якусь дисфорію. Коли я почала трошки заглиблюватися в фемінізм, я захищала трансспільноту, вважала себе частиною трансспільноти, небінарною. Казала, що пансексуалка і ще багато-багато чого. Я почала їздити на якісь форуми та зрозуміла, що  дотримуюсь цієї думки, тому що вона пацифістська, а я people pleaser такий, який хоче всім догодити. Але я знала, що в мене є питання, на які немає відповіді. 

Я приховувала свої погляди, тому що думала: "Боже, я трансфобка!" Я намагалася боротися з цим в собі, типу "ні-ні-ні, не може бути". Але коли почала думати про свою сексуальну орієнтацію, транслюди все-таки були під великим питанням, я не могла визначитись.

Пізніше я дізналась, що є радикальний фемінізм, для мене це був бум. Я в принципі дуже радикальна людина, дуже така груба у своїх висловлюваннях буваю.

Та мені дуже шкода, що я знімала подібне. Я навіть багато апелювала до якихось конкретних трансперсон у своїх відосах. Насправді я вважаю, що це була помилка, і це не проблема, звісно, транслюдей. Просто back then, тоді я була впевнена, що можливо позбутися гендеру як соціального устрою взагалі. Зараз я прийшла до думки, що він існуватиме вічно, допоки ми не станемо ідентичні біологічно. Тому так чи інакше нам треба якось з цим миритися. Це, звісно, не провина транслюдей, але вони завжди лишатимуться наслідком гендерної системи.

– Ти часто висловлюєшся на тему абортів, твоя позиція побудована на власному досвіді?

У своєму влозі в мене є гіперфіксації на певних темах, які я хочу висвітлювати в цей момент. Завжди такою темою були аборти.

У мене в дитинстві була гіперфіксація на дітях. Я думала про те, що моя доля – це бути мамою, планувала, що в мене у двадцять чотири роки вже буде п’ятеро дітей. Я бачила це як свою життєву місію. 

Але коли я підросла, ця тема чомусь завжди випливала як основна для маніпулювання жінкою. Тобто жінка – це дітородна машина, це матка, а не людина.

І мені здається, що саме дітонародження – це, до речі, і про релігію – робить з мене богиню в якомусь плані. Я розумію, що просто так можу створити нову людину. Мені просто зносить дах той факт, що моє тіло може це зробити.

Але мою перевагу суспільство хоче використовувати проти мене, і це мені ще більше зносить дах. Тому аборти якось завжди мене цікавили саме тому, що це найлегший спосіб для суспільства керувати жінкою.

Пам’ятаю, коли люди на початку повномасштабного вторгнення вийшли на мітинг проти абортів, нібито люди помирають і треба народжувати нових. Так, це була меншість, але вони все одно вирішили зібратися і висловити свою позицію. Це мене шокувало.

До речі, про жінку, як про людину, яка може створювати людей, націоналізм і фемінізм. Багато націоналістів вважають, що якщо ти правих (націоналістичних) поглядів, то ти не можеш підтримувати фемінізм. Для мене це нелогічно. Бо жінка – основа нації. Навіть якщо керуватися їхніми наративами про виключно дітородну функцію, без жінки не було б ні їх, ні нації.