Індивідуально-авторська картина світу - Литература курсовая работа

Главная

Литература
Індивідуально-авторська картина світу

Поняття "мовна картина світу". Способи мовної реалізації концептуального простору в "Тригрошовому романі" Б. Брехта. Концептосфера художнього тексту. Семантична структура бінарних опозицій. Брехтівське художнє моделювання дійсності. Основний пафос роману.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

РОЗДІЛ.1. ІНДИВІДУАЛЬНО-АВТОРСЬКА КАРТИНА СВІТУ
РОЗДІЛ 2. СПОСОБИ МОВНОЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ КОНЦЕПТУАЛЬНОГО ПРОСТОРУ В «ТРИГРОШОВОМУ РОМАНІ» Б. БРЕХТА
2.1 Специфіка концептуального аналізу
2.2 Концептосфера художнього тексту
2.3 Семантична структура бінарних опозицій
У ракурсі досліджуваної нами проблематики важливо розглянути особливості авторської картини світу в мові , яку разом з мовної виділяє В. І. Карасик. Авторська картина світу являє собою прояв семантичного закону , згідно з яким найбільш важливі предмети і явища в житті народу отримують різноманітну і детальну номінацію , в той час як особливість мовної картини світу полягає в частотності і специфічної комбінаториці складових її елементів. При вивченні ролі лексики в пізнанні людиною дійсності і формуванні мовної картини світу вона виділяє лексичні розряди слів, які створюють особливе бачення. Серед них номінальні класи, експресивна і модальна лексика, різні інтенсифікатори і поєднання слів, що формують ціннісну картину світу. Крім того, дослідник робить значимий для нашої роботи висновок про те, що особливе бачення світу створюють незнакові способи існування смислів: створення пізнавальних образів за допомогою різних метафоричних засобів і непрямих найменувань.
Слова, що сприяють особливому баченню і сприйняттю художнього тексту, є концептами, на базі яких будується вивчення ціннісних домінант авторської картини світу.
На сьогодні центральним об'єктом сучасних лінгвістичних досліджень є вербальний образ світу, який існує в свідомості носіїв певної культури. Процеси світосприйняття, категоризації та концептуалізації дійсності знаходять своє відображення в концептах.
Розуміння концептів сучасною лінгвістичною наукою неоднозначне. Оскільки цей термін з'являється у лінгвістичній семантиці завдяки взаємодії лінгвістики з філософією, психологією, культурною антропологією, відповідно, концепт розглядається у різних векторах, у межах яких виділяють численні дефініції разом із цілими комплексами специфічних конкретизаторів. Згідно з словником когнітивних термінів, поняття «концепт» відповідає уявленню про ті сенси, якими оперує людина в процесах мислення, і які відбивають зміст досвіду і знання, результати людської діяльності і процеси пізнання світу у вигляді певних «квантів» знання.
Надалі розглянемо міркування деяких вчених, які є значущими для нашого дослідження.
Дослідники О. Кубрякова, О. Бабушкін, інтерпретують концепт як одиницю оперативної свідомості, як глобальну мисленнєву одиницю, що являє собою квант структурованого знання, відображає предмет реального чи ідеального світу та зберігається в національній пам'яті носіїв мови у вербально означеному вигляді.
Подібне розуміння концепту простежуємо й у визначеннях, запропонованих українськими мовознавцями. Так, О. Селіванова інтерпретує його як інформаційну структуру свідомості, певним чином організовану одиницю пам'яті, яка містить сукупність вербальних і невербальних значень про об'єкт пізнання, набутих шляхом взаємодії п'яти психічних функцій свідомості й позасвідомого.
Концепт -- явище того ж порядку, що і поняття, пише Ю. С. Степанов. Концепт, як і поняття, є продуктом розумової діяльності людини і являє собою одну з пізнавальних форм, якусь ідею, думку, яка відображатиме в узагальненій формі предмети і явища дійсності і зв'язки між ними. На відміну від поняття, у зміст якого входять не всі ознаки розкритих об'єктів, а лише істотні, що дозволяють з більшою або меншою точністю відрізнити його від інших об'єктів реального світу, концепт фіксує максимальне число ознак об'єкта, як істотних, так і несуттєвих. Концепт формується за рахунок застосування в процесі пізнання таких розумових дій, як абстракція, ідеалізація, узагальнення, порівняння та визначення. Водночас до суворої раціональної сутності поняття протистоїть менш сувора сутність концепту, тобто концепт виникає в результаті і раціонального та чуттєвого відображення дійсності ? відчуття, сприйняття, уявлення. Отже, важлива відмінність концепту від поняття в тому, що він не тільки мислиться, а й переживається, викликаючи ряд емоцій, асоціацій, який залежить від культурного досвіду індивіда.
У плані нашого дослідження важливо відзначити, що якщо поняття, тяжіючи до максимальної точності в ідентифікації об'єктів відображеної дійсності, пов'язане зазвичай з одним словом або навіть з одним із значень багатозначного слова, то концепт може охоплювати не тільки всі значення слова, встановлюючи між ними своєрідні асоціативні зв'язки, але і безліч споріднених слів, синонімів, антонімів, а також словосполучень, в яких відображається той чи інший аспект концепту. Значення слова репрезентує в системі мови і активізує в мові відповідний концепт, на базі якого формуються різні функціональні смисли , що існують тільки в рамках певних культурних контекстів.
В межах нашого дослідження ми спираємося на визначення авторського колективу, які розглядають концепт як домінанту авторської картини світу. Система концептів у свідомості людини відтворює у вигляді структурованих й упорядкованих знань уявлення про світ, дійсність і результати внутрішнього рефлексивного досвіду людини. В основі світогляду людини лежить загальне відображення у свідомості «інтеоризованого людиною світу». Під час контактів із навколишньою дійсністю людина конструює у своїй свідомості суб'єктивний образ обґєктивного світу, що закріплюється за допомогою концептів, які в своїй сукупності утворюють систему.
Людина у своїй свідомості фіксує конструкт світу, який розглядається як вторинне існування об'єктивного світу. Зафіксована картина реалізується у формі концепту, який репрезентує узагальнену модель навколишньої дійсності окремої людини.
Індивідуально-авторська картина світу - це сукупність ціннісних уявлень людини про світ, які розкривають особливості її світобачення. Картина світу включає ціннісно-орієнтоване знання про світ, що виникає у людини як підсумок усієї її духовної діяльності.
Індивідуальна картина світу як категорія свідомості була б недоступною для спостережень, якби вона не втілювалась та не репрезентувалась у концептах, які власне і виступають її домінантою.
РОЗДІЛ 1 . ІНДИВІДУАЛЬНО-АВТОРСЬКА КАРТИНА СВІТУ
В сучасній лінгвістиці останнім часом активно використовується поняття «мовної картини світу», при цьому на перший план у лінгвістичних дослідженнях висувається проблема опису зовнішньої та внутрішньої структурації лексико-семантичних полів і встановлення системних відношень між ними. Національно-культурна специфіка ментальності та характеру етносу виявляється не тільки на лексико-семантичному, а й на морфологічному та синтаксичному рівнях мовної структури.
Дискретне бачення позамовного світу утворює основу тієї когнітивної інфраструктури, яку прийнято називати картиною світу. Виходячи із цієї установки, фахівці розрізняють найрізноманітніші картини світу - на-приклад, наукову, релігійну, міфологічну, матеріалістичну, метафізичну, художню або (на інших засадах) дитячу, чоловічу, жіночу та багато інших, у кожній з яких по-своєму відображається усвідомлення людиною свого специфічного бачення позамовної дійсності. При цьому матеріальною формою, за допомогою якої закріплюється й реалізується кожна із цих картин світу, є мова. Тому в лінгвокультурології цю картину заведено називати мовною картиною світу або національно-мовною картиною / моделлю світу.
Кожна мова формує в її носія певний образ світу, представлений мережею понять, характерних саме для нього. Мовна картина світу є сформованою давно і дотепер збереженою національною картиною світу, яка доповнена асимільованим знанням, що, відбиваючи світогляд і світосприйняття народу, зафіксована в мовних формах і обмежується рамками консервативної національної культури.
Отже, мовну картину світу можна визначити як абстрактний феномен, що існує в лінгвокультурній свідомості у вигляді відрефлектованого індивідуального і колективного досвіду, який втілюється в одиницях номінації, а також у специфіці їх функціонування. Кожна природна мова має свою особливу картину світу, відповідно до якої людина організує зміст своїх висловлень. Маючи прив'язку до мови і будучи переломленою через її форми, мовна картина світу є відображенням когнітивної діяльності людини, а тому й невід'ємною частиною її життєвого світу.
Живучи в суспільстві, людина збагачує свою епістемічну систему не тільки завдяки особистому досвіду, але й завдяки мові, у якій закріплено суспільно-історичний досвід. Це приводить до виникнення специфічних мовних картин світу у представників різних народів. Але існують й індивідуальні картини світу, які відрізняються в різних представників одного й того ж етнокультурного колективу. За цим параметром мовну картину світу метафорично порівнюють з автопортретом, що його створив художник, дивлячись у дзеркало.
Сучасна лінгвістика останнім часом дедалі більше набуває антропоцентричного характеру - в неї вводиться парадигма мовної особистості як рівноцінного об'єкта вивчення. Завдяки цьому мова почала вивчатися як система, що відбиває особливості етнічного світосприйняття.
Категорія мовної особистості розглядається як ядро, навколо якого реалізується дослідження художнього тексту. Термін «мовна особистість» позначає митця, який, використовуючи власний тезаурус, створює тексти як результат індивідуальних знань про світ, зафіксований у значеннях слів і в їхніх асоціативних комплексах відповідно до національно-психічного складу розуму й особистої зацікавленості в інтерпретації означуваних фактів. Автор передає в тексті свій власний досвід, свою інтерпретацію дійсності, вибираючи ті номінативні одиниці, які здатні передати ту концептуальну картину світу, яку він намагається донести до читача. Так, Бертольт Брехт безумовно є політичним письменником, тому його погляди безпосереднім чином відбивалися на тому, що та як він писав. У своїх творах Брехт піддавав гострій критиці соціальну та політичну практику імперіалістичної буржуазії та наголошував про необхідність зміни такого суспільного ладу.
Кожна людина розглядає об'єктивну дійсність крізь призму свого світогляду. Зіставна лінгвістика акцентує увагу на специфіці сприйняття об'єкта певною нацією чи індивідом.
Людина, зокрема письменник, має право застосовувати мовні методи та засоби, які він підбирає інтуїтивно, на підсвідомому рівні, а також на основі культурно-мовного чуття. Дослідження картин світу зумовило їхню категоризацію та систематизацію засобів вираження категорій в окремих мовах.
Під час взаємодії мови і картини світу, мова виступає не як форма окремого світу, хоч у мові й відображається творча пізнавальна діяльність людини, а як форма осягнення світу. Вторинна форма використання мови, тобто форма, яка втілює світогляд людини в текстах, не розглядається як виключно суб'єктивне явище, оскільки пізнавальна діяльність людини базується на загальних матеріальних закономірностях, які забезпечують відповідність об'єктивного й суб'єктивного світів.
Існує і протилежний погляд на вирішення проблеми взаємодії мови і картини світу, коли стверджується, що в триєдності «світ - модель світу - мовна система», мова не просто відтворює буття, а завдяки мисленнєвим операціям породжує власну дійсність, дану безпосередньо. Досліджуючи вторинну моделюючу систему, тобто художній світ автора, не можемо не погодитися, що завдяки мисленню й мові творця вибудовується його власна дійсність, проте вона аж ніяк не відокремлюється від об'єктивного світу.
Картина світу, яка закладена в семантичну систему мови, є продуктом пізнавальної діяльності людини, що змушує розглядати семантику мови як у синхронному, так і діахронному плані, тільки у взаємозв'язку всіх пізнавальних актів. Будь-яка інтерпретація окремих мовних явищ, узятих ізольовано, може бути адекватною лише із врахуванням знань про дійсні ситуації, набутих людиною на основі як свого індивідуального, так і суспільного досвіду.
Якщо поставити за мету максимально наблизитися до тексту й не просто відкрити завісу над його семантичною структурою, але й отримати більш адекватне уявлення про його значення, тоді потрібно інтерпретувати текст на тлі того фрагменту культури, до якого даний текст належить. В даному контексті художній текст буде виступати особистісною інтерпретацією дійсності. Письменник описує ті фрагменти дійсності, з якими він знайомий; розвиває ті думки, які йому близькі й зрозумілі; використовує мовні елементи й метафори, які наповнені для нього особистісним змістом. Тому й картина світу, яка зображується в художньому тексті, є структуризацією й вербалізацією картини світу автора як особистості. Так і в особі Бертольта Брехта, людини складної долі, що увібрала всі суперечності свого часу, ми, як слушно зазначив Д. Затонський, маємо справу з митцем-аутсайдером, який прагнув зберегти творчу свободу у світі, розколотому на ворожі табори. Тому його власний індивідуальний творчий стиль написання - є відтворенням тих соціальних умов, які його оточували.
Художній текст як закінчений мовленнєвий твір наповнений суб'єктивністю й антропоцентричними векторами. Він формується образом автора і його точкою зору на об'єкт зображення.
Індивідуально-авторська картина світу - це результат концептуалізації та категоризації світовідчуття певною мовною особистістю. Цей тип картини світу отримує свою матеріальну оболонку в процесі творчої діяльності письменника і є віддзеркаленням вербалізованих концептів у художніх творах.
Авторську модель світу визначають також як «певний тип реальності, що була перетворена за законами мистецтва». Тобто відтворення реальності в конкретній авторській моделі (у нашому випадку - це літературний твір, хоча звичайно це може бути будь-який твір мистецтва) характеризується більш образним, більш естетичним та більш емоційно забарвленим сприйняттям та зображенням дійсності, що є характерною ознакою сфери мистецтва.
Як зазначалось вище в авторській моделі світу певною мірою відбиваються особливості загальної та національної картин світу, однак, зважаючи на те, що ця модель все ж таки є результатом діяльності окремого індивіда - автора, вона у великій мірі репрезентує продукт суб'єктивного світосприйняття. У зв'язку з цим Ю.М. Лотман відмічає, що з одного боку, художня модель світу відображає об'єктивну дійсність у її найбільш загальних категоріях, а з іншого, - свідчить про авторське світорозуміння.
При втіленні авторської моделі світу в тексті використовуються засоби мови, властиві автору як представнику певної мовної спільноти чи етносу. Вивчення засобів відображення картини світу в художньому тексті охоплює дослідження та аналіз лексико-семантичних фактів, граматичних моделей та стилістичних прийомів. У цьому розумінні ми говоримо про дослідження мовної картини світу на прикладі авторської моделі світу, що була створена в конкретному художньому творі. Наприклад, у індивідуальному стилі Брехта як автора відображались протиріччя реальної дійсності, які репрезентувалися на контрастному представленні основних ідей його творів.
Отже, індивідуально авторська картина світу - це суб'єктивна реальність автора, втілена в його творах, і створена в результаті переосмислення об'єктивної дійсності.
На сьогодні існує проблема співвідношення національної картини світу та індивідуально авторської моделі світу, яка є досить цікавою завдяки своїй суперечливості. Деякі дослідники вважають, що авторська модель світу відбиває лише індивідуальне світосприйняття. Так, О.П. Воронова, наприклад, визначає картину світу художнього твору як модель світу, відображену через призму авторського сприйняття; як систему образів, специфічних саме для даного тексту і ні для якого іншого; як особливий тип реальності, який відрізняється своїм особливим простором (реальним та уявним), своїм відчуттям часу, своїм особливим психологічним світом і моральною стороною. Отже, вочевидь, дослідниця сприймає художній твір як продукт сугубо індивідуальної обробки, як суб'єктивний погляд на світ автора цього тексту. Вона не вбачає у ньому проявів цілого (концептуальної картини світу), частиною та похідною від якої є ця авторська модель.
Інший погляд на це питання, з яким ми схильні погодитися, є менш категоричним: науковці погоджуються, що авторська модель світу є продуктом діяльності індивідуальної свідомості, індивідуального відношення до світу, однак уточнюють, що це відношення до світу є опосередковане соціальним знанням, тобто поєднує в собі індивідуальний та соціальний аспекти, постає внаслідок синтезу духовно-індивідуальної та культурно-історичної субстанції, відображає спосіб, за допомогою якого наука чи, принаймні, культура тієї чи іншої епохи сприймають реальність. Отже, світ художнього тексту, як і картина світу в цілому, є соціально, історично та культурно обумовленим.
О.Г. Почепцов виділяє основні особливості, що формують мовну ментальність індивіда, а саме: а) особливості, що визначають його приналежність до певної соціокультурної групи, яку виділяють на основі рівня освіти, професії, віку, статі тощо; б) особливості, що визначаються соціокультурним оточенням (коло знайомих на роботі, друзі, родичі, близькі, країна, де ця особа проживає). Таким чином, характер відображення знання про оточуючий світ обумовлений не тільки особистим досвідом людини, а і особливостями соціуму та культури. Тому розглядаючи образ автора та його твори, не можна заперечувати той факт, що так звані фонові знання (соціокультурне середовище) певною мірою впливають на ту дійсність, яку створює митець.
Таким чином, в межах художнього твору автор будує певну модель «уявного» світу, що не існує сама по собі і не є повністю продуктом суб'єктивного сприйняття, а зумовлена загальною концептуальною картиною світу певної епохи, представником якої є цей автор.
Т.М. Родіна пише: "Твір може і є лише "кадром" загальної картини світу, її фрагментом; але ж у будь-якому випадку, якщо це дійсно художній твір, усе, що в ньому є, відчувається як мить, що виходить за межі «кадру».
У моделі світу художнього твору діють дві тенденції різної направленості; а саме - потреба зжати до вияву індивідуального те загальне уявлення про світ, що закладене в підтексті, та, навпаки, через індивідуальне виразити загальне у всій його повноті. При цій складній та суперечливій єдності художня картина світу синтезує в собі все знання митця про дійсність, однак під певним кутом зору. Саме ця своєрідність точки зору і відрізняє твори авторів однієї культури та часо-простору, надаючи дослідникам можливість спостерігати мовну варіативність авторських засобів відображення, здавалось би, однієї тієї ж дійсності.
РОЗДІЛ 2 . СПОСОБИ МОВНОЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ КОНЦЕПТУАЛЬНОГО ПРОСТОРУ В «ТРИГРОШОВОМУ РОМАНІ» Б. БРЕХТА
2.1 Специфіка концептуального аналізу
Під час аналізу концептуального простору художнього тексту, що представляє собою ментальну модель відображення системи ключових знаків у структурі тексту, необхідно враховувати також концептуальний фон твору, утворений концептами загальнокультурного характеру. Доцільність цього в ракурсі нашої проблематики прослідковується в тому, що концептуальний простір тексту формується на рівні абстракції ? на основі злиття, стеження загальних ознак концептів, що репрезентуються на поверхневому рівні тексту словами і реченнями однієї семантичної сфери, що обумовлює певну цілісність концептосфери тексту, а ключовий концепт являє собою ядро індивідуально - авторської картини світу, втіленої в окремому тексті або в сукупності текстів одного автора.
Метою концептуального аналізу є виявлення парадигми культурно значущих концептів і опис їх концептосфери, тобто тих компонентів, які складають ментальне поле концепту. Способи виявлення концептів і репрезентації їх змісту визначають концептуальний аналіз художнього тексту.
Концептуальний аналіз художнього тексту передбачає, по-перше, виявлення набору ключових слів тексту, по-друге , визначення базового концепту цього простору, по-третє опис ключовими словами концептуального простору.
Передумовами аналізу концептуального простору тексту можна вважати досягнення психолінгвістики і традиційної стилістики. Психолінгвістичні експерименти, напрямки на дослідження смислового сприйняття мовного повідомлення і тексту, підтверджують, що читач сприймає текст концептуально, в його смисловій цілісності. При цьому в процесі розуміння тексту здійснюється компресія його змісту. У формуванні концептуального простору тексту беруть участь і передтекстові пресуппозиції, які являють собою «як би передзнання певного тексту, складають частину наших знань про світ». До подібних прессуппозицій можна віднести ім'я автора, жанр твору, час його створення і т.п. Велике значення для формування концептів відіграють повторювані у тексті слова, звані по-різному: слова-лейтмотиви, лексичні домінанти, але частіше за все ? ключові слова. Одним з найважчих завдань лінгвістики тексту, на думку А.І. Новікова, ? виділення подібних ключових елементів тексту, бо послідовної методики їх виявлення та аналізу допоки немає.
Далі розглянемо запропонований Л.Г. Бабенко алгоритм концептуального аналізу художнього тексту, який ми використаємо в процесі аналізу обраного нами твору:
1) Виділення передтекстових пресуппозиций, важливих для формування концептуального простору тексту: час його створення; ім'я автора, що містить певну інформацію про нього, роль епіграфа та ін.
2) Аналіз семантики заголовка і його семантичного радіусу в тексті.
3) Проведення психолінгвістичного експерименту з метою виявлення набору ключових слів тексту.
4) Виявлення повторюваних слів, сполучених парадигматически і синтагматично з ключовими словами. Визначення ключового слова тексту - лексичного репрезентанта текстового концепту.
5) Аналіз лексичного складу тексту з метою виявлення слів однієї тематичної сфери з різним ступенем експресивності.
6) Опис концептосфери тексту, що передбачає узагальнення всіх контекстів, в яких вживаються ключові слова ? носії концептуального смислу, з метою виявлення характерних властивостей концепту: його атрибутів, предикатів, асоціацій, у тому числі образних .
7) Моделювання структури концептосфери, тобто виділення в ній ядра (базової когнітивно-пропозиціональної структури), приядерної зони (основних лексичних репрезентацій), найближчої периферії (образних асоціацій ) і далекої периферії (суб'єктно-модальних смислів).
У 1934 р., покинувши гітлерівську Німеччину і будучи в еміграції, Брехт знову, вже в третій раз повернувся до вже відомої теми і опублікував свій найзначніший прозаїчний твір ? «Тригрошовий роман». На перший погляд може здатися, що письменник створив лише прозаїчний варіант «Тригрошової опери», однак «Тригрошовий роман» ? абсолютно самостійний твір. Брехт більш точніше конкретизує час дії. Всі події у романі пов'язані з англо-бурською війною 1899-1902 рр., але автор то просочує розповідь анахронізмами, то вводить прозорі натяки на політичні події передгітлерівської епохи і першого року диктатури. Його наміром було допомогти читачу відволіктися від вузьких локально-історичних умов, прийти до висновків більш загального характеру, винести вирок капіталістичному ладу в цілому. Одну із своїх п'єс Брехт позначив ремаркою «Дії проходять у провінції Сичуань, але могли б проходити в будь-якому іншому місці, де людина експлуатує людину». Теж саме можна сказати і про «Тригрошовий роман».
У романі Брехта представлено класове розшарування суспільства, класовий антагонізм і динаміка боротьби. Фашистські злочини 30-х років , на думку Брехта, ? не новина, англійські буржуа початку століття багато в чому передбачили демагогічні прийоми гітлерівців. І коли дрібний торговець, збуваючи крадене, звинувачує комуністів, які виступають проти поневолення бурів, в зраді батьківщині, у відсутності патріотизму, то це у Брехта не анахронізм, а навпаки, підкреслення повторюваних закономірностей. Разом з тим для Брехта точне відтворення історичного побуту і атмосфери ? не головне. Для нього важливіше значення історичного періоду. Англо-бурська війна і фашизм для Брехта ? це стихія, в якій панували монопальні власники.
Багато епізодів «Тригрошового роману» нагадують діккенсівський світ. Брехт тонко схоплює національний колорит англійського життя і специфічні інтонації англійської літератури: складний калейдоскоп образів, напружену динаміку, детективний відтінок у зображенні конфліктів і боротьби, англійський характер соціальних трагедій .
Темою «Тригрошового роману» виступає зображення капіталізму у його імперіалістичній стадії, тобто економічний лад, соціальні відносини, ідеологія і мораль буржуазного суспільства в епоху панування могутніх монополій.
Брехт уникає авторського коментаря, у вигляді прямого втручання у розвиток подій, але в інший непрямий, посередній спосіб у дуже своєрідній формі роль авторського коментаря виконують віршовані епіграфи. Як би це парадоксально не звучало, але ці епіграфи швидше нагадують про, те що автор драматург. Вони виконують в романі в основному ту ж функцію, що і зонги в брехтівських п'єсах: вони мають лейтмотивне значення, поглиблюють і прояснюють зміст дії.
Так, наприклад у пісенці Поллі Пічем зображене протиславлення респектабельного суспільства з його цинічною спрагою наживи, і декласовані низи, які сваволять і готові бунтувати. В Меккі та його банди уособлені самостійно діючі громадські сили, повні енергії і злості. Звичаї і норми поведінки, вироблені в кримінальній зграї, скоро стануть зразком, за ним буде будуватися держава і право. Показана ситуація, коли суспільство потребує вмілого бандита і готове з насолодою віддатися йому, як Поллі Пічем віддається, сама не знаючи чому, своєму коханому:
Jedoch eines Tags, und der Tag war blau
Und er hдngte seinen Hut an den Nagel in meiner Kammer
… Ja, da gab es ьberhaupt kein Nein… [21]
Б.Брехт вводить поняття нової діловитості, орієнтовану на надзвичайно знижену вартість людського життя, яка показана в «Тригрошовому романі» в своєму оголеному прагматичному значенні. Глузлива тверезість «Тригрошового роману» найбільш виразно проявляється в презирстві до духовних абстракцій, в демонстративно конкретному і матеріальному сприйнятті світу. Нова речовинність стає релігією капіталістичного міста і набуває карнавальний, перебільшено фізіологічний характер. Це яскраво представлено у зонгу із фіналу «Тригрошової опери»:
Denn wovon lebt der Mensch? Indem er stьndlich
Den Menschen peinigt, auszieht, anfдllt, abwьrgt und frisst
Nur dadurch lebt der Mensch, dass er so grьndlich
Vergessen kann, dass er ein Mensch doch ist…[50]
Звичні моральні мотиви людської поведінки в «Тригрошовому романі» втрачають своє істотне значення. І не те щоб одні моральні проблеми змінилися іншими - всі моральні проблеми скасовуються, відкладаються на невизначений час, адже саме комерція диктує правила гри у капіталістичному світі:
Ach, jeder Mensch wдr lieber gut als roh
Doch die Verhдltnisse, sie sind nicht so! [64]
Брехтівські епіграфи слугують також способом формування образів головних героїв. Так, наприклад із «Die Moritat von Mackie Messer»[127]:
ми дізнаємось, що Мек не просто жорстокий і заповзятливий ділок, банкір чи авторитет у своєму колі, він - людина вулиці, грабіжник. У нього звички справжнього буржуа, він говорить респектабельні промови і пояснює їх на злодійському жаргоні. Ми готові повірити в те, що він стане справжньою фінансовим акулою - акулою капіталу.
Брехтівські епіграфи-зонги були не чим іншим, як відвертим знущанням з прописних істин буржуазного світу. Так у «Ballade vom angenehmen Leben»[271]:
Euch ist der Mensch erst Mensch, wenn er sich plagt!....
…Mir lцst sich ganz von selbst das Glьcksproblem:
Nur wer im Wohlstand lebt, lebt angenehm!
Саме так саркастично заявляє автор. Його зонги руйнували саркастичну ідилію, якої так прагнув буржуазний громадянин, він викривав жахливу бездуховність світу, де гроші встановлюють закони і диктують правила моралі, а точніше зводять у норму антизаконність та аморальність. Різко та безжалісно автор показує «бридкий світ», де немає місця вірним, вдячним, людяним. Людина перетворилась у тварину, для якої далекі поняття братерської та синівської любові, подружньої вірності. Гроші, із засобу існування перетворились у всемогутню силу впливу. І лише багатії можуть дозволити собі «приємне життя».
Важливе місце займають епіграфи у формі філософських висловлювань на латинській мові. Наприклад «Caelum, non animum mutant, qui trans mare currunt» [127] ? відомий вислів Горація вказує на несправжність і фальшивість буржуазного світу, а саме пануючих цінностей в ньому та людських ідеалів.
Заголовок роману, за визначенням тлумачного словника означає «ein billiger und literarisch wertloser Roman». [278] Тобто Брехт свідомо назвав свій роман дешевим та нічого не вартим. На нашу думку, це був хитрий трюк автора, адже у назві роману захований глибокий зміст, який наскрізь червоною ниткою пронизує сюжет твору. Насправді, дешевими та вартості не більше «трьох грошів» є мораль буржуазного суспільства, де заробляють на людській доброті, де батько ладен продати єдину доньку задля покращення стану свого капіталу, де чоловік зраджує дружині, а дружина - чоловіку, де друзі зраджують заради збільшення прибутку, де сотні вояків тонуть у поломаному кораблі, бо так фінансово вигідно декільком людям.
«Тригрошовий роман» називається так, тому що дивно уявити собі, що три гроша можуть бути мрією жебрака і в той самий час відповідати його цілому бюджету, це підводить підсумок цілої епохи і викликає особливий стан душі. Це епоха не лише Англії чи Німеччини, це будь-яка епоха, в якій зловісне шахрайство в поєднанні із запеклим контрастом процвітання і злиднів формує домінуючий тон суспільства.
Брехт прагне зруйнувати міфи суспільства, у якому жив, в якому не варто шукати добропорядності, оскільки «прописні істини» так і лишаються «прописними» і недієздатними. Автор використовує тактику «художніх провокацій». Це авторські роздуми про сутність загальновідомих істин, які в реальному житті давно істинами вже не вважаються. Така тактика передбачала висміювання респектабельного світу, який створив свою власну мораль та закони: Das Leben ist hart, wir dьrfen nicht weich sein.[50] Так скептично зая
Індивідуально-авторська картина світу курсовая работа. Литература.
Антиплагиат Рефератов Онлайн Бесплатно
Курсовая работа по теме Обучение аудированию на иностранном языке учащихся средней школы
Реферат: Судебная власть в России
Реферат: Органические вещества в водных системах. Скачать бесплатно и без регистрации
Контрольная Работа 5 Класс 3 Четверть
Курсовая работа по теме Анализ финансово-хозяйственной деятельности железной дороги
Написать Сочинение О России
Реферат по теме Иммунодиагностика и иммунотерапия рака молочной железы.
Способы Изготовления Карты Реферат Картография
Курсовая работа: Менеджмент как искусство
Дипломная работа: Розвиток теорії непрямого оподаткування
Люди Становятся Орудиями Своих Орудий Эссе
Сочинение По Картине Радуга
Реферат по теме Температура и ее роль в жизни организмов
Курсовая работа: Вексельный рынок в России. Скачать бесплатно и без регистрации
Отчет По Учебной Практике Электроэнергетика И Электротехника
Реферат: Средства ввода и вывода звуковой информации
Реферат Правила Игры В Футбол
Курсовая Лечение Гломерулонефрита У Детей
Курсовая работа по теме Методические разработки занятий по развитию творческих способностей учащихся посредством обучения декоративно-прикладному творчеству
Вплив антропогенного забруднення р. Десна на втрату ролі судноплавної артерії - Геология, гидрология и геодезия дипломная работа
Основные приемы поиска материала и виды вспомогательных материалов - Иностранные языки и языкознание курсовая работа
Движение декабристов - История и исторические личности контрольная работа