Ідеальний рапорт

Бригадний капелан Феофан ще раз пробігся очима детальним рапортом сотника Володимира Черненка, нещодавно призначеного вістуном "блаженних". Його старе, посічене шрамами обличчя усміхалось. Жодного витраченого набою, а який результат! Проте, взявши до рук наступний документ, - характеристику психологічного стану сотника Черненка після операції, писану схімонахом Йовою на основі психоаналізу видінь сестри Марії, Феофан поволі посуворішав й зітхнув. Судячи з усього, ідеального рапорту переслати нагору не вийде.

"... Він жахливо стогнав, просив прощення... Мої руки в крові... Дідько, краще б я їх спалив!... Він роздер ту бідолашну і з'їв її!... Вона ж його знала, щоб його, це була його матір..."

Гетьмане Всемогутній, він же чітко наказав ретельно перевіряти особовий склад СС на психологічну стійкість перед роботою з "блаженними"! Й даремно, що ці хлопці стійкі, що в них за спиною пацифікація Дикого Поля, бої у Вогнекраї, та служба в гвардії Кривавого Барона - для Феофана це не значило нічого. Абсолютно. Бо у порівнянні з Калмицькою Зоною Очищення та Селом №13, пекло Вогнекраю було вечірньою прогулянкою по Таврійському узбережжю. Витримати цей жах можуть лише найміцніші. Від роздумів Феофана відволік ад'ютант: до намету вже підійшли всі, кого він викликав кілька хвилин тому.

- Най заходять. - гучно мовив Феофан спокійним, але владним голосом.

Ввійшли троє: схімонах Йова ховав руки у широких рукавах великої схіми, за ним з опущеними ,згідно протоколу ,додолу очима йшла сестра Марія. Сам автор рапорту, сотник Устименко, поки що залишився назовні - наразі, Феофана цікавила думка виключно служителів Церкви. В самого Устименка ідеальна особиста справа. Він учасник Гірської Очисної Кампанії, зачищав Берегове. Згодом служив у Дикому Полі, ветеран пацифікації Курська. Проте отець Йова відзвітував, що на сповіді Устименко давно не був. Трактувати це як силу духу чи ознаку, що він щось приховує?

- Він майже ідеально пройшов перевірку абсолютно усіма видіннями. Лише з третім були певні... складнощі. Але шанс зриву досить малий. Він цілком здатний очолити... "блаженних"... - на останньому слові голос сестри Марії здригнувся. Але що ж тоді непокоїло Марію, через що була скликана уся нарада? Що такого було у тому третьому видінні?

Після недовгої консультації, Феофан переконався, що без особистого підходу тут не обійтися. Вже за декілька хвилин капелан разом з сотником йшли до приміщення з "блаженними", під приводом інспекції їх на предмет фізичних ушкоджень. В чудом вцілілій будівлі старого хліву були облаштовані два рядки кліток, де сиділи напівлюди-напівзвіри. Дивом вцілілі після Судного Дня мутанти, "блаженні" нині врятовані Церквою й поставлені на службу Шляху Війни.

Крові тут було багато - суцільним рудим килимом вкривала вона підлогу, танцювала плямами по стінах. Феофан очікував якоїсь реакції, але на обличчі Устименка не заворушився жодний м'яз. Не зважаючи на нелюдську зовнішність, для ветеранів пацифікації Дикого Поля "блаженні" не надто відрізнялись від "диких", яких тоді палили сотнями. Лишень з причини нестачі набоїв та спорядження, Феофан вирішив провести цей сміливий експеримент, а не спалювати огидну Богу мерзоту разом з селами, біля яких їх знаходили.

Як тільки капелан та сотник зайшли в хлів, "блаженні" миттєво заворушилися у своїх клітках. "Вчитель, вчитель" - захоплено шепотіли вони. Устименко посміхнувся і кинув "блаженним" шматки м'яса з ящика поряд. Цікаво. Або він дуже добре маскує свої почуття, або Марія щось наплутала з тим третім видінням. Знаючи Марію, Феофан більше схилявся до першого варіанту. Поки мутанти роздирали пазуристими руками криваву страву, Феофан та Володимир пішли далі мимо кліток, оглядаючи решту бойової зграї.

- Бачу, ви вже призвичаїлись, неймовірний результат, ви випереджаєте всі наші очікування! - впевнено мовив Феофан, уважно оглядаючи обличчя Володимира.

Устименко не відповів, зупинившись біля чергової клітки, аби розглянути вожака. Той був ще менш схожим на людину, аніж інші мутанти: Руки його були аномально довгими, що дозволяло мутанту стрімголов пересуватися рачки. Окрім тазової пов'язки, його статуру від людських поглядів нічого не закривало. Крізь сіру шкіру біліли ребра, натреновані муштрою та унікальним способом пересування м'язи судомно скорочувалися. Витріщені очі з розширеними зіницями буквально пронизували наскрізь, а тонкі закривавлені губи довершували моторошний образ. Одна з багатьох кар, посланих Господом за гріхи наші після Страшного Суду.

За весь час огляду "блаженних" Устименко нічим не виказав свого внутрішнього стану - хоча зараз Феофан вже сумнівався, чи було там що приховувати. Вийшовши під відкрите, просякнуте жовтим туманом небо, капелан відпустив сотника до казарм та задумався. Чи варта пара ящиків зекономлених набоїв психічного здоров'я його підлеглих? А з іншого боку - чи правду сказала Марія? До Судного Дня вірити видінням й могли хіба що зовсім дурні люди... Проте багато чого змінилося. Гаразд, цей невеличкий інцидент можна й приховати. Повернувшись до свого намету, Феофан дістав сумнозвісну характеристику та підніс її над свічкою. Допоки полум'я охоплювало папір, капелан вирішував, що робитиме далі. Видати Устименку наказ сходити на сповідь, скласти звіт без огляду на інцидент. Врешті-решт, цей експеримент надто важливий, й може змінити хід всієї операції. Та й взагалі, окрім того видіння, доказів психологічного ураження після виконання попередніх спецзавдань немає...

Те, про що не знають нагорі, їм не зашкодить, чи не так?