УКР
- Курс М. Горбачова і Україна
Природною реакцією здорових сил у керівництві країни на наростаючу загрозу тотальної кризи стало обрання у квітні 1985 p., після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС К. Черненка, на цю посаду М. Горбачова. Саме він на квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС уперше заявив про нагальну потребу докорінних змін в економіці, політиці, соціальному і духовному житті радянської імперії.
Офіційна концепція перебудови у загальних рисах сформувалася до 1988 р. і передбачала побудову гуманного, демократичного соціалізму, який мав поєднати ринок з центральним плануванням, політичний плюралізм з керівною роллю КПРС, суверенітет республік із збереженням єдиної союзної держави. Проте саме життя, і це необхідно підкреслити, довело, що створена більшовиками тоталітарна система не піддається реформуванню.
Оскільки проведення економічної реформи наштовхнулося на опір всередині самої КПРС, з боку її старих ортодоксів марксизму-ленінізму, М. Горбачов узяв курс на демократизацію суспільного життя, розширення гласності. Цей курс підтримав народ. Почали виникати різноманітні неформальні об'єднання, зокрема історико-просвітницька організація "Меморіал", Товариство української мови ім. Тараса Шевченка, Студентське братство та ін., непідконтрольні КПРС. Восени 1987 р. в Києві виник Український культурологічний клуб (УКК), який гостро критикував існуючу систему, національну політику КПРС. Легалізувалася Українська греко-католицька церква, відродилася Українська автокефальна православна церква. Засновуються народні фронти та інші політичні сили. У вересні 1989 р. виникає перша масова політична організація, фактично опозиційна до Компартії України, — Народний рух за перебудову (Рух). 8 березня 1990 р. його лідери висунули вимогу до КП України повторити крок Компартії Литви — вийти зі складу КПРС.
Наприкінці 1989 — на початку 1990 pp. на базі неформальних організацій і Руху почали утворюватися нові політичні партії, опозиційні до КПРС. Серед них Українська республіканська партія, Українська народно-демократична партія, Всеукраїнське політичне об'єднання "Державна самостійність України" та ін. Нові партії були слабкі організаційно та матеріально і не могли ще конкурувати з КПРС, яка контролювала реальні важелі влади. Проте виникнення згодом численних опозиційних партій завдало вирішального удару монополії КПРС.
Важливим набутком першого етапу демократизації суспільства стала гласність, яка почала поступово переростати у свободу слова. З 1 серпня 1990 р. було введено свободу друку та заборонено цензуру.
Під тиском демократичної громадськості керівництво КПРС погодилося на проведення перших в історії СРСР альтернативних виборів народних депутатів. Хоча вибори 1989— 1990 pp. не стали повною перемогою демократії (до Верховної Ради України від Демократичного блоку було обрано трохи більше 100 народних депутатів), вони мали величезне значення для республіки. Адже похитнулася монополія Компартії на владу. Уперше в історії Україна демократично обрала парламент, який 16 липня 1990 р. прийняв Декларацію про державний суверенітет України. її логічним продовженням став Закон "Про економічну самостійність Української РСР", ухвалений 2 серпня 1990 р.
Однак побудувати "гуманний, демократичний соціалізм" так і не вдалося. Уже в 1988—1989 pp. стало очевидним, що перебудова буксує, а "прискорення" призвело до ще більшого спаду виробництва. Давні виробничі зв'язки було зруйновано, а нові "перебудові" не були створені. Це зумовило безладдя в міжгалузевих стосунках, ускладнило економічні відносини між республіками, областями, підприємствами. У 1990 р. стагнація економіки переросла в тяжку кризу. Товарний голод, тотальний дефіцит посилювали напруженість у суспільстві. Тоталітарна більшовицька системи наближалася до повного краху.
Улітку 1989 р. прокотилася перша потужна хвиля страйків, ініціаторами яких стали шахтарі майже всіх вугільних басейнів. Вони висловили недовіру правлячим колам центру і республіки. Восени 1990 р. в боротьбу включилися студенти, які 2 жовтня на площі Жовтневої революції (тепер майдан Незалежності) в Києві розмістили наметовий табір і оголосили політичне голодування. Вони вимагали відставки прем'єр-міністра УРСР В. Масола, призначення нових виборів на основі багатопартійності, націоналізації майна КПРС та ВЛКСМ, відмови від укладення союзного договору, повернення в Україну всіх її громадян, які проходять строкову військову службу за межами республіки. 17 жовтня Верховна Рада задовольнила основні вимоги студентів.
Загострення політичної боротьби викликало активний спротив комуністичної номенклатури, яка вдалася до морально-психологічного тиску і відвертих погроз, перекручень історичних фактів та виправдовувань злочинів тоталітаризму, обмежень правдивого слова і закриття популярних телепрограм. Застосовувалася також дискредитація нових перетворень на заході України і прямий саботаж економічних реформ. 19 серпня 1991 р. консервативні сили КПРС організували в Москві заколот: було створено антиконституційний Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС). Заколотники ставили одним із основних завдань зірвати підписання нового союзного договору, призначене на 20 серпня. Заколот провалився, бо не мав підтримки народу. Дії заколотників призвели до остаточної дискредитації Компартії.
Скориставшись повною деморалізацією КП України, Народна Рада парламенту України, до якої увійшли 125 народних депутатів-опозиціонерів, перейшла в контрнаступ. За її ініціативою 24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла Акт незалежності України, який мало бути підтверджено на референдумі 1 грудня.
Провал заколоту і проголошення незалежності України створили принципово нову ситуацію в розстановці політичних сил. Тепер і опозиція, і основний кандидат партійно-державного апарату на посаду президента Л. Кравчук виступили за незалежність.
1 грудня 1991 р. відбувся референдум, на якому український народ підтвердив Акт незалежності України (90,35 % населення висловилися "за"). Водночас проходили вибори Президента України. Упевнену перемогу серед 7 претендентів здобув Л. Кравчук, який став другим в історії України Президентом.
7—8 грудня 1991 р. президенти Л. Кравчук і Б. Єльцин і голова Верховної Ради Білорусі С. Шушкевич "під час зустрічі на білоруській землі у Біловезькій пущі зробили заяву про те, що СРСР припиняє своє існування, і про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня в Алма-Аті про приєднання до СНД заявили інші республіки колишнього СРСР (крім країн Балтії та Грузії). 25 грудня 1991 p. M. Горбачов заявив про свою відставку з поста президента СРСР. А ЗО грудня того ж року на зустрічі глав СНД у Мінську було вирішено ліквідувати державні структури колишнього СРСР, утвореного в 1922 р. також 30 грудня. Так перестала існувати найбільша у світі тоталітарна імперія, яка протрималася майже 70 років.
2. Чорнобильська аварія та наслідки
Чорнобильська катастрофа та її наслідки
Величезної шкоди населенню та народному господарству України завдала Чорнобильська катастрофа — найбільша у світі техногенна ядерна катастрофа. Особливо постраждали території Поліського регіону.
Унаслідок чорнобильського вибуху в Україні було радіаційно забруднено більше ніж 2300 населених пунктів, розташованих на території 12 областей. Чорнобильська катастрофа порушила нормальну життєдіяльність і виробництво в багатьох регіонах України, Білорусі і Росії, призвела до зниження виробництва електроенергії для потреб економіки. Істотні збитки було завдано сільськогосподарським і промисловим об'єктам, постраждали лісові масиви і водне господарство. Але ніякими фінансовими розрахунками не виміряти людське горе, пов'язане зі смертю чи втратою здоров'я ліквідаторів аварії, із хворобами дітей, зі страхом згубних наслідків катастрофи.
У 1986 р. було евакуйовано майже 116 тис. чоловік, унаслідок чого виникла проблема додаткового будівництва житла для переселенців. У 1986-1987 роках для них було збудовано близько 15 тис.
квартир, гуртожитків для більш ніж тисячі чоловік, 23 тис. споруд, приблизно 800 установ соціальної та культурної сфери. Замість відселеного міста Прип'ять для персоналу Чорнобильської АЕС побудовано нове місто Славутич.
Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС тільки в Рівненській області забруднено радіонуклідами території Березнівського, Володими-рецького, Дубровицького, Зарічненського, Рокитнівського і Сарненсь-кого районів загальною площею 1,2 млн. га, в тому числі 290 тис. га сільськогосподарських угідь, 500 тис. га лісових масивів. Спостереженнями встановлено надзвичайно високе надходження радіаційних елементів в організм людини через харчові продукти (м'ясо, молоко), особливо продукти лісу (ягоди, гриби). На інтенсивність розповсюдження радіонуклідів в системі "грунт-рослина" великою мірою впливають властивості ґрунту. Сприяють таким процесам найбільш поширені в поліських районах бідні на поживні речовини кислі дерново-підзолисті та торфові ґрунти. На таких ґрунтах міграційна здатність основних радіонуклідів значно вища, ніж на грунтах більш важкого механічного складу.
Загальна сума прямих збитків унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС у 1986-1989 роках становила близько 12,6 млрд. доларів США. Втрати матеріально-майнових комплексів і окремих об'єктів економіки в зоні відчуження на території України — 1,4 млрд. доларів США. Сумарні прямі втрати матеріальних об'єктів та об'єктів за межами зони відчуження становлять 0,8 млрд. доларів США. Аналіз непрямих збитків показав, що втрати від невикористання сільськогосподарських, водних і лісових ресурсів, вартість недоотриманої електроенергії, збитки від мораторію на введення в дію нових потужностей на об'єктах атомної енергетики становили сумарно понад 160 млрд. доларів США.
Держави і народи, котрі пережили чорнобильське лихо, зустрілися з безпрецедентним комплексом соціальних, технологічних, інформаційних і правових проблем.
В Україні створена нормативно-правова база, що регулює весь комплекс післячорнобильських проблем. Верховна рада України прийняла і ратифікувала велику кількість законів, постанов, резолюцій і угод, спрямованих на розв'язання найскладніших проблем мінімізації наслідків катастрофи і недопущення подібних аварій у майбутньому. До проблем ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи привернута увага усього світового співтовариства Організацією об'єднаних націй та її спеціалізованим агентством МАГАТЕ вжито заходів для з'ясування реальних масштабів катастрофи, розробки заходів щодо боротьби з наслідками аварії, для посилення безпеки діючих реакторів. Україна особливу увагу приділяє співробітництву з країнами, що найбільше постраждали від катастрофи — Республікою Білорусь і Російською Федерацією.
Органами державної влади та населенням багато зроблено, щоб звести до мінімуму наслідки катастрофи на Чорнобильській АЕС. Прямі витрати України на пом'якшення наслідків Чорнобильської катастрофи за період 1986-1991 років склали близько 6 млрд. доларів США, а з 1992 по 2005 роки витрати становили понад 7 млрд. доларів США. Допомога потерпілим областям була зосереджена на заходах з відновлення життєдіяльності уражених радіацією регіонів, проведення дезактивації, соціальної підтримки населення, яке залишилося проживати в забруднених областях, організації медичного обслуговування.
Керівники та спеціалісти володіють інформацією стосовно радіоекологічного стану землі, рівня її забруднення, достатньо точно прогнозують накопичення радіоактивного цезію рослинами та перехід його у тваринницьку продукцію. Введені в дію більш жорсткі норми оцінки рівня радіаційного забруднення продукції; проводяться регулярні обстеження людей, особливо дітей на вміст радіонуклідів в організмі, впроваджуються оздоровчі заходи, спрямовані на покращення загального радіаційного стану, зменшення надходження радіонуклідів до організму людей.
Залишається актуальним визначення ризиків для здоров'я людей, вивчення впливу радіоактивного забруднення на навколишнє середовище, прогнозування стратегічних напрямів вирішення проблем розповсюдження радіонуклідів у воді, повітрі, фунті, вивчення можливих наслідків цих явищ для конкретних груп населення які піддаються ризику, враховуючи їх спосіб життя.
Для поліпшення якості життя громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вважається за необхідне:
• удосконалити загальнодержавні підходи до відновлення економіки і соціальної інфраструктури на радіоактивно забруднених територіях і в місцях компактного населення із створенням умов для залучення інвестицій;
• покращити якість медичної допомоги, доступної для малозабезпеченого населення, сприяти широкій реформі охорони здоров'я;
• забезпечити проведення науково обгрунтованих системних контрзаходів, спрямованих на зниження доз внутрішнього і зовнішнього опромінення населення;
• підвищити рівень обізнаності населення щодо більш безпечного способу життя в умовах радіоактивного забруднення;
• забезпечити в повному обсязі фінансування заходів, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту постраждалого населення, переселенням громадян в інші регіони, забезпечення житлом інвалідів і ліквідаторів, оздоровлення дітей;
• залучити до подолання наслідків Чорнобильської катастрофи міжнародну спільноту, фінансові ресурси інших держав, в першу чергу Білорусії та Російської Федерації