Так говорил Заратустра

ВСТУПНА ЧАСТИНА

«Так казав Заратустра» є одним з найбільш з  відомих та класичних філософських, а також моральних, трактатів Фрідріха Ніцше. У той же час люди, що прочитали, фактично розділяються на дві сторони. Одна з них находиться під позитивними враженнями від цього твору, а інші критикують автора за женоненависть та антихристиянські погляди.

У цьому тексті приводяться намагання розібратися у суті трактату та спробувати дізнатися яку саме думку Ніцше доносив через метафори та афоризми.

Фрідріх Ніцше почав писати «Так казав Заратустра» у 1883 році та закінчив у 1885. Спочатку були написані перші 3 частини твору, після чого передбачалося написати ще 3, але була написана лише 4-а, остання. Після смерті Ніцше усі 4 частини були видані одним томом.

Отож, чому вважається, що «Так казав Заратустра» фактично є трактатом філософських ідей та є популярним і в наш час? Одна з причин – текст твору є більш простим. Порівняно з іншими подібними йому творами, Фрідріх Ніцше також наповнив його догмами та ствердженнями, але немає тієї тяжкої завантаженості тексту важкими думками та мовними зворотами. Фактично, увесь текст будується на більш зрозумілих людині метафорах.

Протягом усього твору увесь час піднімається не тільки філософська тема, що описана шляхом розповіді життєвих історій Заратустри. Одночасно та взаємопов’язано є моральна тема самої людини, її пошук себе у світі, її поведінка, взаємозв’язок з іншими людьми. Певним чином, Ніцше намагається донести думки о найбільш глобальних, і у той же час вузьких та важких догмах, таких як війна, існування добра і зла. Дані теми будуть більш детально викладені у наступних пунктах.

ГОЛОВНА ІДЕЯ ТВОРУ

Підзаголовок твору вже є парадоксальним: «Книга для усіх і ні для кого». Найбільш головною ідеєю, що проходить єдиним струменем через увесь твір, є тема Надлюдини (Сверхчеловека – рус., прим. автора). Саме цю ідею протягом усього тексту, роблячи намагання донести її до інших людей, несе Заратустра. Але перш за все треба зрозуміти хто такий головний герой твору.

Саме ім’я Заратустра родом з далекого Сходу, де певним чином взаємопов’язана філософія з релігією, міфологією. Заратустра (або Заратуштра) – іранський древній пророк та жрець, основник зороастризма, одної з найбільш старих релігій древнього Сходу. У самому творі ім’я Заратустра є символом особливості. Тим самим, автор підкреслив його різницю порівняно з іншими людьми, що не намагаються як головний герой жити у печері та шукати певну суть.

Сам Заратустра є у певному розумінні пророком, що знайшовши суть робить намагання донести тему Надлюдини до інших, простих людей, вірячи, що його спроба закінчиться успіхом. Але з часом, після декількох намагань, він розуміє, що дуже важко достукатися до людей, а саме до їх свідомості.

Ще у першій частині, виступаючи перед натовпом та не отримавши ніякої підтримки своїм промовам, Заратустра думає: «Ось стоять вони, - говорив він в серці своєму, - ось

сміються вони: вони не розуміють мене, мої слова не для їхніх вух. Невже потрібно спершу роздерти їм вуха, щоб навчилися вони слухати очима? Невже треба гриміти, як литаври і як проповідники покаяння? Або вірять вони тільки тим, хто заїкається? У них є щось, чим пишаються вони. Але як називають вони то, що робить їх гордими? Вони називають це культурою, вона відрізняє їх від козлопасів. Тому не люблять вони чути про себе слово "презирство". Буду ж говорити я до їхньої гордості.».

Саме цей відривок досить зрозуміло характеризує відношення простого люду до ідей пророку. Вони не вірять йому, насміхаються над ним, не розуміючи суті того, що Заратустра намагається донести.

Тема Надлюдини зустрічається читачу не тільки у цьому творі, а також у декількох інших, саме тому можна зробити певний висновок, що Ніцше намагався таким чином і самому зрозуміти головну ідею, і принести її у свідомість людей.

Як відомо, філософія має особливість перетинатися з історією. Тема Надлюдини не стала виключенням, тому після приходу до влади націонал-соціалістів у Німеччині 30-х років минулого століття, Ніцше стали звинувачувати у тому, що ці теми стали предтечою політики расизму та нацизму.

На мою думку, Фрідріх у своєму баченні Надлюдини бачив дещо інше, вірніше іншу кінцеву особу, яка не схожа на ту, що показувала політика нацистів. Надлюдина у розумінні Ніцше була не просто людиною, яка є сьогодні. Найбільш відома цитата з твору: «Людина – це міст між твариною та Надлюдиною, це канат над прірвою. Небезпечне проходження, небезпечно бути у шляху, небезпечний погляд назад.».

Якщо уникнути у пояснення суті Надлюдини Ніцше, то можна зробити певні висновки про те, як її бачив сам автор. У першу чергу, це створіння з високою мораллю, це створіння, що буде бачити у людині такий же архаїзм, який бачить людина у мавпі. Це створіння, якій вдалося перебороти дрібність людського життя, підняти очі для світу та пізнати його. 

Не менш важливою темою твору є відношення Ніцше у лиці Заратустри до християнства та до релігії загалом. Як відомо, Ніцше виріс у родині, що була тісно пов’язана з релігією – його батько був християнським служителем, тому філософ з самого дитинства був також пов’язаний. Його найбільш відомі слова з цього приводу, що майже у той же час зробили з нього головного супротивника християн: «Бог помер». Цією фразою, автор дає зрозуміти те, що активно йде упадок моралі, а саме моральна криза людей. Ніцше пропонував переглянути цінності та виявити більш глибинні пласти людської душі, ніж ті, на яких заснована релігія, зокрема християнство.

Також, не менш важливою темою, що піднімається у творі, є ідея «Вічного повернення». Мається на увазі, що усе, що трапляється у світі зараз, вже траплялося до цього моменту раніше та повернулось через певний рівний відрізок часу, подібно сонцю, що ввечері заходить за горизонт, а ранком знову повертається на своє місце. Ніцше стверджує, що насправді усі події вже траплялись і немає, насправді, одночасно правильного та універсального рішення для усіх питань, а є індивідуальне рішення, що обмежене мораллю людини. Також він стверджував, що насправді не існує правди та неправди, що добро та зло тісно взаємопов’язані та одного не існує без іншого.

Неможливо вмістити описання всієї суті твору у декілька абзаців, бо теми, що піднімаються, варті того, щоб розглядати кожну окремо.

ЗМІСТ ТА ОПИС

Як було сказано раніше, розповідь протягом усього тексту йде за допомогою життєвих історій Заратустри, які тісно взаємопов’язані з його моральними та філософськими переживаннями, думками. По історії, Заратустра у 30 років пішов з дому для пошуків суті, та проживав 10 років у печері. Через те, що він перенаситився думками, він вирішив доносити їх до людей, тому йому довелося піти з печери до найближчого городу. С самого початку він зустрів старця, що жив у лісі і майже не контактував з іншими людьми.

Заратустра сказав старцю, що любить людей, на що почув відповідь: «Не через те, я люблю ліс та пустелю? Не через те, що я занадто любив людей?», та дав раду не давати що-небудь людям, «краще зніми з них щось та неси разом з ними, це буде для них найкраще.».

Усі подібні життєві ситуації, такі як промови перед натовпом на площі перед виступом канатохідця, зустріч різних тварин (що при детальному розборі тексту є метафорою) у кінці твору, тісно перетинаються з думками Заратустри, його принципами. Так, можна побачити зміну морального та емоціонального стану головного героя замітивши той факт, що декілька раз за увесь твір він йде з печери, але з часом, розчарований у людях, їх думках та свідомості, він повертається назад.

ВИСНОВКИ

Даний висновок буде містити у собі дві частини. Перш за все, треба розібрати цей твір з точки зору філософії як такої та оцінити його. Більшість трактатів Ніцше не принесли йому подібну славу та не заціпили свідомість людей настільки сильно, як «Так казав Заратустра». Написавши даний твір, автор створив велику кількість догм, а також сам собі створив «клеймо» женоненавистника, антихристиянина і т.п.

З іншої сторони, кожний оцінює даний твір виключно з власної точки зору, тому треба і висловити свою. Я вважаю, що «Так казав Заратустра» буде легким для певного знайомства з філософією в цілому та для відкриття для себе нових догм. Слідувати їм чи ні – власне рішення кожного, але заперечувати факт їх існування та звинувачувати автора, чи самі цитати, у неправильності – немає ніякого сенсу.