social
Соціальна норма та соціальні відхилення
1. Поведінка розглядається як сукупність конкретних дій, що відбуваються у даний момент. Стосовно людини – це характеристика зовнішнього прояву її психічної діяльності, це спосіб життя і дій, в яких проявляється конкретна позиція, установки людей, груп та спільнот.
2. Норма – це стандарти, що існують у соціальній спільноті чи групі, так звані очікування (експектації) відповідної поведінки, еталони, зразки поведінки, при зіставленні з якими визначається прийнятність і досконалість поведінкових проявів.
В теорії організації норма – це міра допустимого для збереження системи та її розвитку.
В соціологічному аспекті, пов’язаному із соціальною (класовою, національною, етнічною та ін.) оцінкою якості соціальної норми та нормативної поведінки, норма розглядається як дотримання історично необхідних, доцільних, з точки зору передового класу, прийнятих у тому чи іншому етнічному об’єднанні положень.
У сучасному побуті «норма» є синонімом понять «середній», «звичайний», «нічим не примітний».
Способи наукового визначення поняття «норма»:
– негативний підхід – нормальна (або здорова) людина та, у якої відсутні аномалії.
– позитивний підхід – націлений на виявлення зразка з бажаними якостями. Для отримання еталона (умовної групи людей без аномалій) частіше всього застосовують методи математичної статистики.
Різновиди норм [34]:
– статистична норма виглядає як середній показник. Це те, що властиво більшості (не менше ніж половині) людей у популяції.
– критерійна норма заснована на соціально-нормативному критерії. Вона існує переважно у формі вимог (задач) різного ступеня складності.
– норма може бути ідеальною – у вигляді узагальнення позитивних якостей видатних представників людства, що забезпечують його прогресивний розвиток.
– поняття психологічної норми пов’язано з питанням про нормальність особового розвитку.
3. Соціальна норма – правило, взірець діяльності або межа дозволеної чи обов’язкової поведінки, діяльності людини, соціальної групи, яка офіційно прийнята на тому чи іншому етапі розвитку суспільства. Соціальна норма віддзеркалюється у звичках, манерах людини, правилах етикету, звичаях, традиціях, обрядах, церемоніях, ритуалах, законах, моді, захопленнях, цінностях, ціннісних орієнтаціях, віруваннях, міфах тощо.
Соціальні норми, у їх вузькому значенні, відмінні від інших норм:
– соціальні норми відрізняються від моральних норм, зокрема від утилітарної етики, своєю логічною послідовністю.
– соціальні норми відрізняються від правових норм, дотримання яких цілеспрямовано забезпечують певні спеціалісти. Навпаки, дотримання соціальних норм забезпечується членами всього суспільства, які не завжди керуються власними інтересами.
– соціальні норми більш ширше поняття, ніж «соціальна рівновага».
– соціальні норми відрізняються від індивідуальних норм, які є своєрідним самообмеженням, що виробляється людиною, щоб подолати власну безвольність.
Принциповим критерієм, що відділяє категорію «соціальна норма» від девіації, є руйнівний вплив останньої, який являє собою реальну загрозу фізичному чи соціальному виживанню людини.
Соціальні норми можуть мати різноманітні форми і зміст.
Норми можуть бути формалізовані – записані у вигляді законів, правив, інструкцій. Але набагато частіше вони існують в таких неформалізованих формах суспільної свідомості, як народні традиції, соціальні установки, громадська думка. Різні види норм тісно взаємозв’язані.
За сферою регульованих відносин виділяють наступні основні групи соціальних норм: духовно-етичні, морально-етичні, правові, політичні, організаційно-професійні.
– Носіями етичних (духовних) норм виступають самі люди, а також такі соціальні інститути, як сім’я, релігійні конфесії, суспільні організації. Духовно-етичні норми існують у різних формах. Це перш за все загальнолюдські цінності, представлені в світових релігіях, художній культурі та науковій думці. Також це народні традиції і звичаї, міжнародні конвенції і декларації.
– У ряді випадків етичні норми зливаються в єдине утворення з моральними нормами. Морально-етичні норми є очікуваннями-розпорядження певної соціальної групи (реальної або номінальної) відносно її членів. Носіями морально-етичних норм є конкретні соціальні об’єднання, їх лідери і керівники. Норми даного виду звичайно текстуально не закріплені. Групові морально-етичні норми нерідко породжують стереотипи і забобони, наприклад расові або етнічні.
– Правові норми, будучи різновидом соціальних норм, безумовно, більш конкретні. Вони закріплені в основних документах держави (конституція, кримінальний кодекс, цивільний кодекс тощо). Дані норми регулюються всією державною системою (законотворчі інститути, уряд, правоохоронні органи).
– Політичні норми сформульовані в міжнародних документах і міждержавних угодах і регулюють відносини між країнами (народами).
– Організаційно-професійні норми регулюються посадовими інструкціями, правилами внутрішнього розпорядку, професійними традиціями.
– В даний час можна говорити про появу нового виду соціальної норми – індивідуальної. Індивідуальна норма, пов’язана з визнанням цінності кожної особи, починає грати все більшу роль у житті суспільства, що виявляється в гуманізації суспільної свідомості в цілому.
4. Відповідно до загальних психологічних уявлень норми присутні в індивідуальній свідомості у формі соціально-психологічних установок. Установка – готовність, схильність суб’єкта сприймати або діяти певним чином – має три компоненти:
– когнітивний (уявлення, знання про об’єкт або явище);
– афектний (емоційно-оцінне відношення до об’єкту);
– конативний або поведінковий (готовність особи реалізувати певну поведінку щодо об’єкта).
5. Соціально-вікова норма – рівень інтелектуального та соціального розвитку та виховання дитини, котрі повинні скластися до певного віку.
6. Соціальні відхилення – це порушення соціальних норм, які характеризуються певною масовістю, стійкістю і поширеністю [101]. Маються на увазі такі негативні масові соціальні явища, як пияцтво, злочинність, бюрократизм, релігійний та ідейний фанатизм, тоталітаризм та ін.
Соціальні відхилення мають наступні ознаки:
— історична детермінованість,
— негативні наслідки для суспільства,
— відносно масовий і відносно стійкий характер в часі.
Соціальні відхилення характеризуються спрямованістю і змістом.
Суспільство протиставляє соціальним відхиленням організовані способи боротьби з ними: правові, економічні, моральні санкції.
Соціальні відхилення кількісно і якісно характеризуються рівнем, структурою і динамікою .
Рівень (коефіцієнт) соціального відхилення визначається як кількість офіційно зареєстрованих проявів даного відхилення щодо чисельності населення (частіше на 100 тис. людина).
Структура соціального відхилення відображає співвідношення окремих підвидів усередині явища.
Динаміка відхилення – це показник зміни рівня і структури всього масиву явища, що вивчається, за певний час.
Функціями соціальних відхилень можуть бути:
– інтеграція групи;
– формування морального кодексу суспільства;
– вираз соціального протесту і вихід агресивних тенденцій;
– втеча;
– сигнал про неминучі соціальні зміни;
– спосіб самоідентифікації і самореалізації тощо.
С.О. Белічева класифікує соціальні відхилення [7] наступним чином:
– Корисної орієнтації: правопорушення, проступки, пов’язані з прагненням отримати матеріальну, грошову, майнову користь (крадіжки, спекуляція, протекція, обман);
– Агресивної орієнтації: дії, спрямовані проти особистості (образа, хуліганство, побої, вбивства, згвалтування);
– Соціально-пасивного типу: прагнення відійти від активного способу життя, ухилитись від громадських обов’язків, небажання вирішувати особисті та соціальні проблеми (ухиляння від роботи, навчання, бродяжництво, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, суїцид).
1. Аномалія — це будь-яке відзначене відхилення від норми або очікувань. Дослівно — це не «норма». Термін використовується для позначення відхилень в поведінці, у відносинах і статистиці.
2. Аномальна поведінка — це система вчинків або окремі вчинки, що суперечать соціальній, статистичній, суб’єктивній і функціональній нормам.
Критерії ідентифікації аномальної поведінки:
– Атиповість. Тобто незвичайна поведінка людини. Атиповість розглядається з погляду середньостатистичної норми. Необхідно помітити, що багато атипових форм поведінки не є аномальними (наприклад, геніальність).
– Соціальна прийнятність. Цей критерій розглядається з погляду соціальної норми.
– Небезпека. Тобто якщо поведінка людини може нести небезпеку суспільству (соціальним нормам) або собі самому (наприклад, аутоагрессія).
– Психологічний дискомфорт (страждання). Потрібно відзначити, що якщо людина не випробовує психологічний дискомфорт, вона не обов’язково здорова. Цей критерій розглядається з позицій суб’єктивної і функціональної норм.
– Адаптивність. Аномальна поведінка — така, що погано адаптується, оскільки не може привести людини до якої-небудь мети, вирішення проблем.
– Ірраціональність. Аномальна поведінка людини не має сенсу, здається незрозумілою і непередбачуваною. Часто люди з аномальною поведінкою мають когнітивні розлади, які порушують сприйняття людиною навколишньої дійсності.
3. Патологія — це будь-яке відхилення від норми, ненормальний стан, при якому правильне функціонування стає неможливим.
Ознаками психічної патології є «чотири D»:
– «deviance» – відхилення від норми (тобто людина надто відрізняється від інших людей, схильна до крайнощів, незвичайна, мабуть, навіть дивна);
– «distress» – постійні душевні страждання (неприємні і гнітючі для самої людини);
– «dysfunction» – психічна дисфункція, що заважає людині належним чином виконувати свої повсякденні обов’язки;
– «danger» – небезпека, яку вона в собі несе.
4. Девіантна поведінка [від пізньолат. deviatio — відхилення] — це поведінка, що відхиляється від загальноприйнятих норм — етичних, а іноді й правових, включає антидисциплінарні, антисоціальні, делінквентні (протиправні) й аутоагресивні вчинки. Останні можуть бути як патологічними (різні форми патології особи й особового реагування), так і непатологічними (психологічними).
Непатологічні девіації в основному обумовлені соціально-психологічними девіаціями особи (перш за все, мікросоціально-психологічною занедбаністю) і є проявами ситуаційних характерологічних реакцій (протесту, відмови, імітації, емансипації тощо).
Група патологічних форм девіантної поведінки у дітей і підлітків в клінічному плані пов’язана в основному з патологічними ситуаційними (патохарактерологічними) реакціями, психогенними формуваннями особи, проявами психопатій у стадії їх становлення, а також з психопатоподібними станами.
Критеріями відмежування патологічних форм девіантної поведінки від непатологічних є:
– наявність певного патохарактерологічного синдрому (наприклад, синдрому підвищеної афектної збудливості, емоційно-вольової нестійкості, істероїдних, епілептоїдних, гіпертимних рис вдачі та ін.);
– прояв девіантної поведінки за межами основних для дитини або підлітка мікросоціальних груп: сім’ї, колективу шкільного класу, референтної групи підлітків та ін.;
– поліморфізм девіантної поведінки, тобто поєднання в одного і того ж підлітка девіантних вчинків різного характеру — антидисциплінарних, антисоціальних, делінквентних, аутоагрессивних;
– поєднання порушень поведінки з розладами невротичного рівня — афектними, сомато-вегетативними, руховими;
– динаміка девіантної поведінки у напрямі фіксації стереотипів порушеної поведінки, переходу їх в аномалії характеру і патологію потягів з тенденцією до патологічної трансформації особи.
Критерії, за якими негативні прояви поведінки можна охарактеризувати як девіантні:
а) Систематична повторюваність. Девіантна поведінка у більшості випадків – це система вчинків чи проступків. Вона не зводиться до одного вчинку, так само як і про важковиховуваність підлітка ми не можемо говорити при наявності однієї, часто й випадкової ознаки. Тож необхідно зважати на наявність:
– систематичного порушення підлітком соціальних норм поведінки, що заважає нормальному співіснуванню людей (виявляється у вчинках, які порушують перебіг діяльності інших людей, заважають їм у побуті й відпочинку);
– систематичного порушення підлітком дисциплінарних норм (виявляється у вчинках, які порушують виконання групою / колективом спільної діяльності);
– систематичного порушення підлітком емоційного мікроклімату в його безпосередньому соціальному оточенні (виявляється у вчинках, які призводять до емоційного дискомфорту людей, які його оточують).
б) Соціально-деструктивна спрямованість.
в) Тривалість дії. До девіантної поведінки можна віднести такі вчинки підлітків, що мають тривалий характер, тобто спостерігаються зазвичай більше шести місяців.
г) Порушення норм моралі, що прийняті на певному рівні соціального і культурного розвитку соціальної спільноти.
д) Активність і пасивність неприйняття типових норм. Девіантна поведінка може набувати характеру не лише активного, а й пасивного неприйняття типових для суспільства норм і правил життєдіяльності.
е) Невідповідність соціально-віковим нормам і статевій приналежності неповнолітнього.
э) Вихід за межі індивідуальних варіацій. Особливості та прояви цієї поведінки не лише звертають на себе увагу, але й насторожують вихователів (батьків, вчителів, громадськість).
ж) Змінність реакції, що дає підстави стверджувати про необхідність і можливість проведення результативної соціально-педагогічної профілактичної роботи. Девіантна поведінка є змінною реакцією підлітка (що підтверджує її податливість соціально-педагогічним впливам) на неприйнятні для нього соціальні ситуації, у тому числі «недостатнє» чи «надмірне виховання». Це відрізняє таку поведінку від патологічних реакцій, які в більшості випадків не залежать від соціальної ситуації.
Умовно можна виділити три основні підходи до проблеми класифікації поведінкових відхилень: соціально-правовий, клінічний і психологічний.
В рамках соціально-правового підходу у свою чергу виділяються соціологічний і правовий напрями.
Соціологія розглядає поведінкові девіації як соціальні явища, які групуються на декількох підставах:
– залежно від масштабу – виділяють масові й індивідуальні відхилення;
– за значенням наслідків — негативні (зухвалі шкідливі наслідки і створюючі потенційну небезпеку) та позитивні;
– за суб’єктом — відхилення конкретних осіб, неформальних груп (наприклад, діяльність бандитських угрупувань), офіційних структур, умовних соціальних груп (наприклад, жіночий алкоголізм);
– за об’єктом — економічні, побутові, майнові порушення і інші;
– за тривалістю — одноразові і тривалі;
– за типом порушуваної норми — злочинність, пияцтво (алкоголізм), наркотизм, самогубства, аморальна поведінка, бродяжництво, проституція, хуліганство, утриманство, корупція, бюрократизм, тероризм, расизм, геноцид, деструктивні культи.
В праві під поведінкою з відхиленнями, розуміється все, що суперечить прийнятим в даний час правовим нормам і заборонене під загрозою покарання.
Педагогічні класифікації менш диференційовані і нерідко запозичені з інших дисциплін. Крім того поняття «поведінка з відхиленнями» часто ототожнюється з поняттям «дезадаптація».
5. В психології існує два провідні підходи до проблеми класифікації аномальної поведінки— психологічний і клінічний.
Психологічний підхід заснований на виділенні соціально-психологічних відмінностей окремих видів поведінки з відхиленнями в особи.
Психологічні класифікації будуються на основі наступних критеріїв:
– вид порушуваної норми;
– психологічна мета поведінки і її мотивація;
– результати даної поведінки і збиток ним заподіюваний;
– індивідуально-стильові характеристики поведінки.
Подана нижче психологічна класифікації поведінкових відхилень заснована на таких провідних критеріях, як вид порушуваної норми і негативні наслідки поведінки [34].
Відповідно до перерахованих критеріїв виділяються три основні групи поведінки з відхиленнями:
– антисоціальна (делінквентна) поведінка,
– асоціальна (аморальна) поведінка,
– аутодеструктивна (саморуйнівна) поведінка.
Антисоціальна (делінквентна) поведінка — ця поведінка, що суперечить правовим нормам, загрожує соціальному порядку і благополуччю навколишніх людей. Вона включає будь-які дії або бездіяльності, заборонені законодавством.
У підлітків (від 13 років) переважають наступні види делінквентної поведінки: хуліганство, крадіжки, грабежі, вандалізм, фізичне насильство, торгівля наркотиками.
В дитячому віці (від 5 до 12 років) найбільш поширені такі форми, як насильство по відношенню до молодших дітей або однолітків, жорстоке поводження з тваринами, крадіжка, дрібне хуліганство, руйнування майна, підпали.
Асоціальна (аморальна) поведінка — ця поведінка, що відхиляється від виконання морально-етичних норм, безпосередньо загрожує благополуччю міжособових відносин.
В підлітковому віці найбільш поширені втечі з будинку, бродяжництво, шкільні прогули або відмова від навчання, брехня, агресивна поведінка, проміскуїтет (безладні статеві зв’язки), граффіті (настінні малюнки і написи непристойного характеру), субкультуральні девіації (сленг, шрамування, татуювання).
У дітей частіше зустрічаються втечі з дому, бродяжництво, шкільні прогули, агресивна поведінка, лихослів’я, брехня, крадіжка, здирство (жебрацтво).
Аутодеструктивна (саморуйнівна) поведінка — ця поведінка, що відхиляється від медичних і психологічних норм, загрожує цілісності і розвитку самої особи.
Саморуйнівна поведінка в сучасному світі виступає в наступних основних формах:
– суїцидальна поведінка,
– харчова залежність,
– хімічна залежність (зловживання психоактивними речовинами),
– фанатична поведінка (наприклад, залучення в деструктивно-релігійний культ),
– аутична поведінка,
– віктимна поведінка (поведінка жертви),
– діяльність з вираженим ризиком для життя (екстремальні види спорту, істотне перевищення швидкості при їзді на автомобілі і ін.).
Специфікою аутодеструктивної поведінки (аналогічно попереднім формам) в підлітковому віці є її опосередкованість груповими цінностями. Група, в яку включений підліток, може породжувати наступні форми аутодеструкції: наркозалежну поведінку, самопорізи, комп’ютерну залежність, харчові адикції, рідше — суїцидальну поведінку.
В дитячому віці мають місце паління і токсикоманія, але в цілому для даного вікового періоду аутодеструкція малохарактерна.
Фактори ризику девіантної поведінки[ред. • ред. код]
Біологічні:
- наслідки спадковості;
- вплив природного середовища;
- порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму;
- вроджені психопатії;
- мінімальні мозкові дисфункції внаслідок органічного враження головного мозку.
Психологічні:
- акцентуації характеру;
- інфантилізм;
- підвищений рівень тривожності;
- різноманітні реакції (емансипації, групування з друзями, відмови, компенсації, захоплення (хоббі);
- задоволення почуття цікавості;
- потяг до самоствердження;
- потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації.
Соціально-економічні:
- зниження життєвого рівня населення;
- майнове розшарування суспільства;
- обмеження соціально схвалених способів заробітку;
- безробіття;
- доступність алкоголю та тютюну.
Соціально-педагогічні:
- зростання кількості сімей з конфліктними та асоціальними стилями виховання.
Соціально-культурні:
- зниження морально-етичного рівня населення;
- поширення кримінальної субкультури;
- руйнування духовних цінностей;
- наростання неформальних об'єднань, в яких домінує культ сили;
- пропаганда в засобах масової інформації насильницьких та безвідповідальних стереотипів поведінки.
Види девіантної поведінки[ред. • ред. код]
В залежності від способів взаємодії з реальністю та порушенням тих чи інших норм суспільства прояви девіантної поведінки поділяються на 5 видів:
- Делінквентний вид девіантної поведінки - сукупність протиправних вчинків та злочинів, які не відповідають формально зафіксованим соціальним та юридичним нормам.
- Адиктивний вид девіантної поведінки - поведінка, що зумовлюється залежністю від різних хибних пристрастей.
- Патохарактерологічний вид девіантної поведінки - поведінка, що зумовлюється патологічними змінами характеру, що сформувалися в процесі виховання.
- Психопатологічний вид девіантної поведінки - ґрунтується на психопатологічних симптомах та синдромах - це прояви тих чи інших психічних порушень та захворювань.
- Ґрунтується на суперцінностях - це виявлення обдарованості, таланту, геніальності в якійсь сфері діяльності, які виходять за рамки звичайного, нормального сприйняття.