Seminar

1.Сутність ринкузнаходить своє відображення в його головних економічних функціях, що уособлюють основне призначення даної категорії: узгодження виробництва і споживання в асортиментній структурі, підтримка збалансованості попиту і пропозиції за обсягом і структурою. Цю функцію регулювання пропорцій ринок виконує шляхом установлення зв’язків між сотнями і тисячами незалежних виробників і споживачів через купівлю-продаж товарів і послуг; встановлення цінових еквівалентів для обміну продуктів. При цьому ринок зіставляє індивідуальні витрати праці на виробництво товарів із суспільним еталоном, а саме: порівнюються витрати і результати, виявляється цінність товару за допомогою визначення не тільки кількості витраченої праці, але й її віддачі; економічна мотивація ефективності виробництва, мотивація виробників до створення необхідних товарів з найменшими витратами та одержанням достатнього прибутку; стимулювання науково-технічного прогресу і на його основі — інтенсифікації виробництва й ефективності функціонування всієї економіки; забезпечує динамічну пропорційність у розвитку окремих регіонів, територій, національних господарств за умов поглиблення суспільного поділу праці і тенденції до інтернаціоналізації та росту інтеграційних процесів в економіці; забезпечує економічність споживання, скорочення витрат обігу в сфері споживання (витрат покупців на придбання товарів) і зіставлення попиту населення з його доходами. Типи ринків. Нерозвинутий ринок характеризується тим, що ринкові відносини носять випадковий, частіше за все товарний (бартерний) характер. Проте і тут ринок відіграє визначену роль, сприяє диференціації господарюючих суб’єктів, посиленню їх мотивації до розвитку виробництва тих або інших товарів. Регульований ринок — це результат цивілізації і гуманізації суспільства, коли держава прагне якось пом’якшити удари ринку по інтересах окремих членів суспільства, проте не настільки, щоб звести нанівець мотивацію до творчої, ініціативної праці і розумного ризику в господарській діяльності. Структура ринку — це організаційна будова, що характеризує співвідношення між його елементами з їх власним порядком, способами зв’язку та закономірностями свого розвитку. Ознаками будь-якої структури є: тісний зв’язок елементів; визначена усталеність цих зв’язків; цілісність, сполучність даних елементів. Сукупність усіх ринків, незалежно від критеріїв, що досить різноманітні, утворює систему ринків.

2.1Закон попиту — величина (об'єм) попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. Математично це означає, що між величиною попиту і ціною існує обернено пропорційна залежність (проте не обов'язково у вигляді гіперболічно представлено формулою y=a/x). Тобто підвищення ціни викликає зниження величини попиту, зниження ж ціни викликає підвищення величини попиту.

Природа закону попиту не складна. Якщо у покупця є певна сума грошей на придбання даного товару, то він зможе купити тим менше товару, що більша ціна і навпаки. Звичайно, реальна картина набагато складніша, оскільки покупець може залучити додаткові кошти, придбати замість даного товару інший — товар субститут. Але в цілому закон попиту відображає головну тенденцію — згортання об'єму закупівель зі зростанням цін на товар в умовах, коли грошові можливості покупця обмежені певною межею.

Нецінові фактори, які впливають на попит:

• кількість споживачів;
• розміри ринку;
• мода, сезонність;
• інфляційні очікування.

2.2 Закон пропозиції — при інших незмінних чинниках величина (об'єм) пропозиції збільшується у міру збільшення ціни на товар.

Зростання величини пропозиції товару при збільшенні його ціни обумовлене в загальному випадку тією обставиною, що при незмінних витратах на одиницю товару із збільшенням ціни росте прибуток і виробникові (продавцеві) стає вигідним продати більше товару. Реальна картина на ринку складніша за цю просту схему, але виражена у ній тенденція має місце.

Нецінові фактори, які впливають на пропозицію:

ЗМІНА ЦШ НА РЕСУРСИ. При зростанні цін на економічні ресурси зростають витрати виробництва продукту, а отже, знижується прибутковість його виробництва. При незмінності всіх інших умов (наприклад, стабільності ціни товару, фіксованій величині грошового капіталу тощо) в такій ситуації виробник змушений буде скоротити обсяги випуску і навпаки: зниження ціни на економічні ресурси є сигналом підприємцю до збільшення пропозиції, оскільки зниження цін на ресурси при незмінній ціні продукту забезпечує підприємцю більший прибуток. Отже, при незмінних всіх інших умовах ріст цін на економічні ресурси викликає зменшення пропозиції товару, а зниження цін - її збільшення.

ЗМІНИ В ТЕХНОЛОГІЇ. Поява нових високопродуктивних технологій приводить до зменшення витрат виробництва одиниці продукту, а отже, і до розширення пропозиції продукту, а використання застарілих (наприклад, "спрацьованого" обладнання) - до зменшення його пропозиції.

ЗМІНА КІЛЬКОСТІ ВИРОБНИКІВ. Останнім неціновим фактором пропозиції є зміна кількості виробників товару: при збільшенні кількості виробників даного товару його пропозиція збільшиться, а при зменшенні кількості виробників пропозиція товару знизиться.

3.Ринкова інфраструкту́ра — це різні установи, підприємства, організації, що обслуговують різноманітні види ринків, створюють сприятливі умови для їхнього ефективного функціонування. Це — біржі, банки, фінансово-кредитні посередники, комерційні фонди, страхові агенції, служби зайнятості, торговельні та інші організації, кожна з яких діє у своїй сфері.

Ринкова інфраструктура значно полегшує і спрощує обіг товарів, послуг, природних ресурсів, грошей та цінних паперів, дає змогу доцільніше розподіляти й використовувати трудові ресурси, оптимальніше вкладати й використовувати капітал, створює безпечніші умови для діяльності ринкових установ.

Важливу роль у ринковій інфраструктурі відіграють посередники. Оскільки ринок є місцем співпраці двох основних суб'єктів — виробника і споживача, рух товарів та послуг від виробника до покупця потребує не лише певного часу, а й значних зусиль досвідчених саме у цій справі людей. Якщо всіма такими питаннями займатиметься сам виробник, то ефективність його роботи буде надто низькою через значні витрати часу й ресурсів. Зайвий час і ресурси витрачав би й споживач, шукаючи необхідні йому товари та послуги. Тому на допомогу їм приходять посередники.

Посередники — це юридичні або фізичні особи (фірми чи окремі підприємці), які представляють інтереси виробника та споживача чи діють від їхнього імені на різних видах ринків. Їхнє завдання — наблизити двох основних учасників ринку.

4 . За ринкової економіки існують два типи конкуренції: досконала та недосконала.

Досконала конкуренція є історично і логічно початковим типом конкуренції. Вона виникла разом із виникненням товарного виробництва і протягом тисячоліть становила цілу епоху так званої вільної конкуренції. Її називають також абсолютною, чистою, ідеальною, немонополістичною.

Характерними рисами досконалої конкуренції є:

- наявність на ринку великої кількості продавців і покупців, причому жодна з груп не може впливати на ситуацію на ринку;

- пропозиція однакових товарів та послуг для продажу;

- однакова обізнаність про ринок усіх продавців і покупців;

- можливість вільної появи на ринку та виходу з нього покупців та продавців.

Дуже небагато ринків повністю відповідають вимогам досконалої конкуренції. Наприклад, біржа у Нью-Йорку, Американська біржа та аналогічні ринки цінних паперів.

Другим типом конкуренції є недосконала конкуренція. Перші її ознаки почали проявлятися ще у середньовіччі, у межах цехового виробництва. Проте, лише на початку ХХ ст. на зміну вільній, досконалій конкуренції прийшла нова форма організації змагання - змагання між групами, союзами і об’єднаннями суб’єктів ринку. Це було зумовлено процесами укрупнення виробництва і централізації управління. Саме вони стали найважливішими ознаками суспільного економічного життя, в якому стали переважати доцентрові сили, що виявилося у створенні союзів, об¢єднань між раніше розрізненими товаровиробниками.

Недосконала конкуренція існує у формах монополістичної і олігополістичної конкуренції.

Монополістична конкуренція, як і чиста, охоплює небагатьох продавців або покупців. Але купівля і продаж уже не здійснюються за єдиними ринковими цінами, а існують монопольні ринкові ціни.

Олігополістична конкуренція - форма групового монополізму, за якої кілька самостійних великих фірм монополізують виробництво і збут маси товарів даного роду.

Основними видами конкуренції є:

- внутрішньогалузева;

- міжгалузева;

- міжнародна.

1. Внутрішньогалузева конкуренція – це конкуренція між товаровиробниками, що діють в одній галузі народного господарства. Через різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці тощо у кожного з них встановлюється індивідуальна вартість виробництва певного товаруміки

Внутрішньогалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, стимулює процес концентрації виробництва і капіталу. У сучасних умовах вона переважає на окремих вузь-коспеціалізованих ринках конкретних видів товарів (наприклад, мінікомп'ютерів, телевізорів, легкових автомобілів тощо).

Результатом внутрішньогалузевої конкуренції є перетворення окремих індивідуальних витрат виробництва, індивідуальних вартостей на єдину ринкову або суспільну вартість.

2. Міжгалузева конкуренція — це конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях на­родного господарства.

Міжгалузева конкуренція проявляється у вигляді переливів капіталів з малоприбуткових галузей у високоприбуткові. В результаті встановлюється середня норма прибутку.

У сучасних умовах переважна частка міжгалузевого переливання капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломератів.

3. Міжнародна конкуренція — це конкуренція виробників на світовому ринку, яка поєднує внутрішньогалузеву і міжгалузеву конкуренцію. На світовому ринку домінують компанії найрозвинутіших країн.

Міжнародна конкуренція сприяє збалансованому розвиткові світового ринку, переливу капіталу не тільки між сферами виробництва, а й між різними державами.

Перетин інтересів суб’єктів конкуренції виявляється як у межах однієї галузі національного господарства (або однієї галузі кількох національних господарств - на світовому ринку), так і в межах кількох галузей.

Позитивні сторони конкуренції — дія її як примусової сили, що змушує товаровиробників:

-економити виробничі ресурси, знижувати витрати виробництва та обігу;

-поліпшувати якість товарів і послуг;

- поліпшувати якість післяпродажного обслуговування споживачів;

- впроваджувати новітні досягнення науки і техніки у виробництво, а отже сприяти розвитку НТП;

-впроваджувати нові форми організації виробництва і праці, нові форми і системи заробітної плати.

Негативні наслідки конкуренції:

- створення умов для банкрутства і сам процес банкрутства значної кількості підприємств;

-диференціювання товаровиробників, виділення з-поміж них незначної кількості наймогутніших, що є матеріальною основою появи і розвитку монополій;

-спричинення у процесі нестримного прагнення фірм до максимального випуску продукції за відсутності ефективного державного регулювання економіки надвиробництва товарів, а отже криз надвиробництва;

-створення внаслідок дії наведених чинників умов для зростання кількості безробітних;

-сприяння посиленню несправедливого розподілу доходів внаслідок того, що сильніші фірми з часом стають ще сильнішими, намагаються послабити могутність конкурентів.