Частина 1 Недоліки ранніх років незалежності
#ЧАСТИНА_1. Недоліки ранніх років незалежності.
#лютневий_андеграунд #роздуми
В 1990-х всі мовчали. (Були й ті, що не мовчали, але до них не прислухалися. Зокрема, маю на увазі колишніх дисидентів. І це вже привід задуматися). Головна причина – не потужна економічна криза. Мовчанка народу в 90-х, це багато-в чому наслідки того, що диктував нам Радянський Союз. Люди боялися ще щось говорити. Всі ще пам'ятали, що таке їхня колишня країна. Ще відчувався потужний вплив Москви на неї. При владі панівними партіями були комуністи і соціалісти (це видно зі статистики будь-яких виборів між 1990-м і 2000-м рр.). Політикою тоді цікавилися не так активно. Громадянське суспільство, що бере на себе відповідальність за власне майбутнє і робить висновки для запобігання попередніх помилок, ще не сформувалося. Суспільна свідомість була повністю визначена попередньою радянською епохою. А, тим часом, почалися проблеми, що в подальшому переросли в катастрофи.
Перший потужний «прокол» нашої країни стався на самому початку. У 1991-1994 рр. в нас відібрали ядерну зброю. Третій її потенціал в світі наші політики віддали, фактично, без спротиву (#як_Крим). Вистачило лише того, щоб в Україну приїхали глави Великобританії і США, які тільки трошки наших політиків «прижали». І ті, що були при владі, в другій за потужністю республіці СРСР (!) – нас, громадян, з радістю «злили». Чому «злили». Бо наші політиків ще у 1920-30 репресіями і розстрілами, привчали до послуху. Не служити своєму народові, а підкорятися вказівкам Москви. Питання про покору після винищення наших громадян в часи Голодомору, Репресій і Другої світової війни ніким навіть не піднімалося. Прижали наших політиків так, що до початку 2000-х ті й писнути боялися.
Так от, на початку 1990-х зброю віддали , а народу ж кинули черговий лозунг, що ми мирна нація, з без'ядерним статусом (#всі_блаженні_прям!). Типу – «вічний нейтралітет». І всі повірили. Фактично незалежним вже нашим політикам тоді повірили вперше. А можна ж було залишити хоча б 10 боєголовочок близької дальності. Це небагато; утримання їхнє обійшлося б не дорого; і головне – Росія подумала б тричі перед тим як починати конфлікт за Крим і Донбас. Та вони б його і не починали б. Кравчук, сука, хоч і вивів тоді Україну з СРСР без єдиної каплі крові, але ЗЛИВ НАС, козел, с потрохами. І що ми маємо. По-перше, заяви про наш нейтралітет з часом поставили під сумнів.По-друге, ніхто просто так не відкриває нам ринки для своїх товарів. Нашим бізнесменам нічим на своїх конкурентів тиснути. Думку слабкого завжди можна проігнорувати. Принципи нашого повсякдення такі, що слабакам достатньо «грам поваги» від сильного оточення і утисків в їх сторону стає в рази менше. Я не закликаю відновлювати ядерний статус. Але. Чом би й ні. Нині МАЄМО НА ТЕ ПОВНЕ ПРАВО. Просто, по-перше, після всіх наших проколів сама атомна зброя нам вже не допоможе.А по-друге, мораль така: як тільки якийсь (наш) політик нав'язує нам слабкість, так треба гнати його в шию! І тут мова не лише про Кравчука. І геть зовсім не важливо, чим він те оправдовує. Бо потім прийдеться «платити» за ту «слабкість» немалу ціну (#що_ми_щодня_й_робимо). Вірити політикам не можна. Вони РАБИ свого народу (#яким_би_він_той_народ_не_був). І хай не зазнаються.
#хоча_б_для_захисту_ракети_залишити_було_слабо
#зверніть_увагу_як_визвірилася_москва_на_нашу_владу_коли_та_почала_прислухатися_до_свого_народу_після_2013_2014 #ета_нє_українци_плахіє_а_толька_іх_власть_ #після_2013_2014
#а_наші_сучасні_політики_прогинаються_чи_ні #всі_змі_ЗамовклиЗабулиМовчать_про_Крим___це_прогинання
Про збройні сили з минулого тижня намагаюсь не висловлюватись. Бо, як натякнули одні толкові хлопці після чергового мого посту в фейсбуці, право голосу ТРЕБА ЗАСЛУЖИТИ. Вони мають рацію. Я месседж вловив. Але є речі, якими нас нагло обманюють. Очевидна брехня. Наприклад, про те, що це лише команда Януковича (чи москалі через нього) нас роззброїли перед війною з кацапами. Звинувачувати в розкраданні в військах лише тих, хто всього три роки перебував при владі, хай вони й були найкорумпованіші, – це безумство. До них теж крали. Багато крали. Я добре пам'ятаю, наприклад, як наші батьки не хотіли віддавати нас, однолітків незалежності (і трошки старших хлопців) в армію. Бо «там бардак». А хто пам'ятає розповіді тих, хто відслужив на початку 2000-х, про те, як вагонами грузили зброю на продаж (#або_на_металолом #ак47_наприклад)? Не забуваймо. Вище військове керівництво, після виходу з СРСР і втрати ядерної зброї, «повірили» в «вічний мир» «мирної нейтральної нації» і почали розпродавати все, підпорядковане їм, військове майно. І це їхній злочин. І вони ще й досі на своїх посадах і не понесли відповідальності. І ось зараз наша країна воює, а солдатами, фактично, командують ті, хто їх обкрадав.
До-речі, зараз з бюджету виділяється 110 млрд. на військо. Але що з цими коштами – таємниця. Верховне головнокомандування за них не звітується. якщо_у_всій_політичній_системі_корупція, то треба бути надто наївним, щоб вірити в чесну витрату цих ресурсів в оборонній сфері.
Ще раз пробачте, але цими болючими питаннями теж треба цікавитись.
#хто_призначає_вище_військове_командування
#хто_є_нашим_головним_військовокомандувачем
#чому_нікого_з_генералів_не_покарано_за_грабунки
#війна_в_ато_це_бізнес_чи_ні
#який_нах_й_бізнес_в_порівнянні_з_тим_що_встигли_вкрасти_до_того #якщо_на_війні_наживатися_в_період_війни_то_це_подвійний_злочин
Конституційний процес. В усіх підручниках нашої історії вказують, що відразу після здобуття незалежності у 1991-1992 рр. почали ухвалювати державну символіку. Але найважливіший атрибут демократичної державності – Конституцію – ухвалили лише через 5 років (у 1996). Чому так довго. Провладні політики не могли поділити повноваження між законодавчою і виконавчою гілкою влади (себто між Верховною Радою і Президентом). Оскільки, ніхто не хотів давати більше прав своїм противникам. І це мало негативні наслідки на майбутнє. Головний недолік «конституційної» боротьби за розподіл влади, (який став однією з головних першопричин сучасної корупції у провладних верхах) – дуже незначну увагу приділено унезалежненню судової від інших гілок влади. Залежність судів, зокрема вищої інстанції, від виконавчої і законодавчої гілок в довгостроковій перспективі і породило масштабну корупцію по всій структурній вертикалі судової системи. Як це «запрацювало»? Достатньо було лише залежності зверху. Бо звичайних суддів «кришували» їхні вищі колеги. Вони, під їхнім заступництвом, відчували себе маленькими корольками на своїх територіях. А вищі судді, в свою чергу, постійно відчували тиск і залежність від влади (від президента і парламенту).
#хто призначає генерального прокурора в Україні
#чому генеральний прокурор без вищої юридичної освіти
#скількох конституційних суддів призначає президент
#чому_йому_так_легко_їх_позбутися
#чому_суди_вищих_інстанцій_такі_залежні
#навіщо_суддям_вищих_інстанцій_піднімати_зарплати_якщо_вони_залишаються_залежними
#а_яка_їхня_зарплата #не_цікавтеся_бо_будете_шоковані
#вплив_вищих_органів_виконавчої_і_законодавчої_влади_варто_зберегти_лише_на_суддів_нижчих_інстанцій
#всіх_інших_суддів_за_корупцію_довічно_позбавляти_волі
Виконавча і законодавча гілки між собою так і не поділили повноваження остаточно. Питання того, в чиїх руках зосереджуватиметься більше влади, так і не було остаточно врегульвано. Коливання між президентсько-парламентською та парламентсько-президентською республікою відбувалися при замінах при владі ворогуючих кланів ( читайте: #при підлаштуванні_конституції_під себе_) у 2004, 2010 і 2013 рр. Краще, звісно, парламентсько-президентська форма правління. Іноземцям як і олігархам, всупереч інтересам нашого народу, легше вплинути на одну особу (президент), а не на різноманітні політичні фракції парламенту.
До-речі, зверніть увагу, як цією боротьбою скористалися судді. Вони надзвичайно збагатилися. «Розрекламована» дача Януковича в Межигір'ї, порівняно з їхніми сумарними статками, – курям на сміх. Наші сучасні судді – окрема замкнута каста. «Безкарні і недоторканні». І це проблема.
#якщо_політик_сам_без_хорошої_команди_то_він_завжди_прогнеться_перед_впливовішим
#чому_так_легко_продаютьсяКупуються_мажоритарщики
#надії_на_те_що_все_змінить_одна_людина_ілюзорні #Згадаймо_Ющенка
#_зміни_почне_група_некорумпованих_професіоналів
Політичну боротьбу між 2004 і 2013 рр. можна розглядати як боротьбу прозахідного і просхідного векторів зовнішньої політики, але підпричина цієї боротьби, як особисто мені здається, – боротьба за владу між донецьким, дніпропетровським, харківським і іншими олігархічно-мафіозними кланами, які підтримували «своїх» висуванців. Важливо те, що боротьба з часом стала такою гострою, що ці висуванці (Ющенко, Тимошенко, Янукович) йшли перед олігархами на серйозні поступки, щоб заручитися їх підтримкою. Фінансово-промислові групи (#очолювані_олігархами) своїми привілеями користувалися, (#брали_що_дають #бери_все_і_нічого_не_віддавай), але все-одно, з часом, займали позицію сильнішого. Тимошенко, здається мені, не з доброї волі підписала газові угоди 2009 р з Путіним за такими завищеними цінами. Вона, звісно, з того мала власну вигоду, але головне – догодити олігархам (#що_сиділи_на_трубах). Врешті, вона за ту співпрацю поплатилася тюрмою. А Харківські угоди Януковича з Путіним у 2010 році важко назвати кращими за угоди Тимошенко. Єдине, що очевидно – газово-нафтові магнати після цих угод почувалися, як вареники в сметані. Поки «пахан_кандидат» «не зажрався»…
Ще дещо про нашу священну Конституцію. Зараз є політики (#зокремагромадянкаТимошенкозісвоєюмАладоюкАмандою), які обіцяють, в разі здобуття влади, винести на всенародне обговорення зміни до Основного закону. Безумство. Такий підхід, не просто неприйнятний, а й принципово небезпечний! По-перше, Конституційне оформлення країни в найпотужніших країнах світу завжди (!) відбувалося відусоблено від народу, в максимальній ізоляції від нього. Це важливий міжнародний досвід і на те ЗАВЖДИ були серйозні підстави. #чому_вони_так_робили #вчіть_історію #Конституційні_процеси_США_Німеччини_Японії_Швеції По-друге, в нашій країні – війна, а добрячий процент суверенних територій анексовані ворогом. Змінювати Конституцію в такий час та ще й в такий спосіб (на який так легко вплинути нашим ворогам) – «трошки» безумство (#ВОНАтамгетьйо_нуласьчищо). По-третє, Конституція 1996 р. – одна з найдемократичніших в світі (читай: не найгірша, навіть серед найкращих) і не треба дозволяти зневажати наш Основний закон 1996 р. Його, попри вищеперелічені недоліки, писали політики, до яких рівень довіри народу, був в рази більший, ніж зараз. Плюс, вони тоді діяли значно більше в інтересах народу, ніж теперішні політики. Бо тоді ще не було причин підлаштовувати Конституцію під себе. Бо не було такого яскравого майнового розшарування в нашій країні. По-п'яте, багато «розумак» галасують, що наша Конституція не працює. Працює: на 95 процентів.
#проблема_не_в_законові_а_в_тому_кому_він_вигідний #олігарху_чи_дрібному_власнику
#зі_скількох_статей_складається_наша_Конституція_громадяни
#з_якою_легкістю_нещодавно_вони_хотіли_змінитиЗламати_наш_основний_закон
#якого_біса_тоді_про_нову_конституцію_заговорили_в_апогей_окупації_Донбасу_і_Криму
#хто_найактивніше_говорив #які_наші_політики #вонирвутьсядовлади
#якій_країні_надзвичайно_вигідно_тоді_було_перелаштувати_наш_устрій #а_зараз_вигідно
#хто_й_зараз_про_це_говорить
#нова_конституція_може_замаскувати_невигідний_нам_мир
#треба_берегти_стару_Конституцію_як_зіницю_ока
#що_таке_особливий_статус_Донбасу #це_хотіли_закріпити_в_Конституції
#хтось_голосував_проти_нього
#що_там_так_хочуть_змінити
#що_в_старій_Конституції_про_Крим
#так_ху_і_кацапня_з_деякими_кримчанами_бикують_про_утиски_прав_кримчан
У 90-х страшенно не довіряли нашим націоналістам. Як тільки люди з Центральних і Східних областей починали любити свою країну сильніше звичайного, так їх записували в «націоналісти», «западенці» і навіть «бандерівці». Надмірна любов до країни – до Революції Гідності було тавром (особливо для поколінь, чия молодість пройшла в СРСР). Це недолік. Оскільки в Польщі, Чехії, Литві і інших східноєвропейських країнах перетворення проводилися колишніми націоналістами і дисидентами. Вони робили їх на совість. Патріоти завжди так роблять. Наші ж перетворення середини 1990-х проводила колишня партійна номенклатура. До влади націоналістів тупо не допустили. В.Чорновіла нагло прибрали перед виборами 1999 р. Те, що це підставне вбивство, не викликає сумніву. Бо задовго «розбирають» цю справу, надто «непорушною» вона є. Це насторожує. Плюс. Забагато користі тогочасним властям від його загибелі.
Цікаво те, що люди з Центру і Сходу і зараз вважають надмірний націоналізм ненормальним. Патріотизм тут в рази слабший, ніж на Заході України. Вони навіть свою мову, культуру, звичаї в_розмовах_в_побуті називають не «наша», а «українська» – ніби це них не стосується, а когось іншого. Я вже в Києві більше 7 років, але такі речі і зараз ріжуть вуха. А між іншим, ми без жорсткого націоналізму не можемо бути самостійними і незалежними. Геополітичне становище таке, що наші сусіди (кацапня, ляхи) дуже сильні. Як правило, сильніші, чомусь за нас. І, по перше, їхній силі треба протиставляти нашу силу. А, по-друге, націоналізм, чомусь, в нас є носієм передових ідей. Чи це заснування перших партій наприкінці 19 ст., чи утворення радикальних настроїв в середовищі ОУН (інтегральний націоналізм Донцова) у 1920-х. Тоді, нагадую, вся Європа була такою шаленою (Гітлер, Муссоліні, Франко, Сталін) і йшла таким шляхом. Чи це події 2013-2014 рр., коли в центрі столиці було найбільше молоді. В центрі всього передового – патріотична ідеологія. Тобто, якщо коротко, треба прислухатися до патріотів (до тих, хто готовий за нашу державу чимось жертвувати). Націоналізм – це добре.