Влада Речі Посполитої в Ніжині (1618 - 1648)
Цікавий Ніжин
Влада Речі Посполитої (1618 – 1648)
Дев’ять років тривала війна за російську корону між Річчю Посполитою та Російською державою. Польську армію супроводжували невдачі й це підштовхнуло Польщу до укладення перемир’я. 1 грудня 1618 року в селі Деуліно (під Москвою) Річ Посполита й Російська держава підписали перемир’я терміном на 14,5 років, за яким до Польщі відходили захоплені нею смоленські й чернігово-сіверські землі.
В Ніжин ввійшли поляки. Були утворені нові воєводства: Чернігів, Новгород-Сіверський, Конотоп, Глухів склали Чернігівське; Любеч і Стародуб відійшли до Смоленського; Батурин, Ніжин і Остер – до Київського, а Сураж – до Вітебського. Попередніх князівських намісників та городничих замінили королівські воєводи й старости.
Ніжинським старостою став майбутній коронний гетьман Речі Посполитої Микола Потоцький, дід якого, Павло Потоцький, відзначився особливою жорстокістю під час придушення козацько-селянського повстання під керівництвом Северина Наливайка в 1596р.
З досліджень О.Морозова відомо, що тільки-но Ніжин став польським, відразу, у 1618р., в ньому розпочалося будівництво укріпленого замку на лівому березі Остра, де знаходились фортифікаційні укріплення періоду Київської Русі. Замок обнесли земляним валом та частоколом. Перед валом прорили глибокий рів, який своїми краями упирався в Остер. На валу встановили гармати. Висота валу сягала від трьох до десяти метрів, ширина – три метри. Рови укріпили дубовими зрубами. Замок мав вилазки й тайники. Кажуть, що були й підземні галереї, які вели до річки. В’їзд знаходився навпроти сучасної вулиці Гоголя, площа фортеці складала приблизно 6га. В Ніжинському замку розташувався польський гарнізон.
Польська шляхта доводила до нестями нещасних українців. Почались гоніння на православну віру й національну народність. Православні храми перетворювались на костьоли, тому борцями за віру стало православне духовенство, яке почало відкривати школи для виховання молоді в дусі православної релігії.
Безправного українського селянина міг побити, вбити чи скалічити будь-який зубожілий магнат. У панських маєтках були розставлені шибениці: найнезначніший непослух карався смертю. Пан міг продати свого холопа, поглумитися над ним. Шляхта так розперезалася, що вже й до власного короля їй діла не було.
Щоб зміцнити свою владу, Сигізмунд ІІІ почав шукати союзників у тих землях, які потерпали від сваволі шляхтичів та несправедливого суду магнатів. З цією метою він почав надавати найважливішим українським містам Магдебурзьке право.
25 березня 1625р. це право отримав і Ніжин.
Магдебурзьке право
Магдебурзьке право виникло в ХІІІ ст. в німецькому місті Магдебурзі, звідки й отримало свою назву. Протягом декількох століть це право завойовували собі й інші міста Європи. 1356 року його одержав Львів, 1499 – Київ.
Отримавши від короля Магдебурзьке право, міста виходили з-під юридичної залежності феодалів, одержували можливість самоуправління й захисту від магнатів. А король мав сталі, затверджені законом податки, які вже не могла пограбувати знахабніла шляхта. Тож, чим краще йшли справи в місті, тим більші прибутки здобував король.
Згідно з нормами Магдебурзького права, у містах запроваджувалися дві колегії: лава й рада, які складалися з виборних урядників і були наділені адміністративно-судовими функціями. Суд лавників, на чолі з війтом, розглядав кримінальні справи: вбивства, зґвалтування, розбої, пограбування, крадіжки і т.д. Часто війтівська посада була спадковою. У нагороду за службу війт діставав земельну ділянку за містом, млини, дім, лавки на ринку. На його користь сплачували третину всіх судових штрафів, що вносилися населенням.
Рада складалася з бурмистра, який її очолював, і радців (райців). До компетенції бурмистерсько-радецького суду входив розгляд справ по цивільних позовах: майнових суперечках, суперечках про спадщину тощо. Суд слідкував за дотриманням правил торгівлі, сплатою податків, благоустроєм міста, відав обліком міських прибутків і видатків. Число присяжних (лавників і райців) було не постійне. У деяких містах для вирішення судових справ лава й рада об’єднувались в єдиний орган – магістрат.
Надаючи містам Магдебурзьке право, польські королі не планували взагалі усунути старостинську владу, а лише намагалися її обмежити. Тому старости були королівськими намісниками й здійснювали оборонну, судову, фіскальну владу. Великі польські князі розраховували, що Магдебурзьке право сприятиме розвиткові ремесла й торгівлі в містах, примноженню міського населення, а звідси – сталому надходженню прибутків до державної скарбниці. Надання Магдебурзького права Ніжину мало, в очах польського уряду, велике стратегічне значення, оскільки найближчим часом передбачалася війна з Росією. Прикордонне місто потребувало більш густішого заселення й міцнішого укріплення (для захисту від ворогів). Хоча Сигізмунд ІІІ, надаючи нашому місту ці привілеї, думав, насамперед, про власну персону, ніжинцям така політика польського короля принесла бажані наслідки.
Мешканці міста звільнялися від будь-якої залежності й юридичної відповідальності, крім юрисдикції міського самоуправління. У Ніжині почав свою роботу міський магістрат, що складався з голови (війта), бургомістрів, (помічників війта), райців (радників) і лавників (судових засідателів). Війта призначав король (першим війтом у Ніжині став хорунжий Франциск Вишль). Усіх інших членів колегій повинні були щорічно обирати міщани, обов’язково і з католиків, і з православних. Офіційною мовою в Ніжині стала польська.
На утримання магістрату виділили спеціальні землі, з’явились міські податки. Мешканці міста платили торгове, вісове, мостове та інші мита. На ці гроші будувалися ратуша з годинником, три готелі (два в центрі міста для приїжджих з Речі Посполитої, третій – на краю міста для московських купців), міська лазня, різничні цехи, лагодилися греблі та мости, лаштувалися земляні вали та дерев’яні стіни Ніжинської фортеці. Для оборони міста міщани повинні були утримувати в належному стані міські укріплення й бути готовими до захисту. До наших днів збереглися жилі квартали Ніжина з характерною середньовічною забудовою (між річкою Остер та вул. Гоголя).
Для кращого розвитку торгівлі й ремесла ніжинським міщанам дозволялось: торгувати не тільки виробами місцевого виготовлення, але й привізним товаром; вільно ловити рибу в Острі та інших річках.
Наші земляки звільнилися від повинності давати підводи старостам (якщо й давали, то лише за королівським указом). Ліквідовувалася повинність займатися рибальством для старост.
Приїжджих купців зобов’язали продавати свій товар у місті тільки оптом; роздрібна торгівля повністю знаходилася в руках ніжинців.
Міщанам було дозволено займатися різними промислами: варити пиво, мед, виготовляти солод, курити горілку, вести торгівлю власними виробами та привізними товарами. За користування цим правом міщани щороку сплачували у міську казну «капщину» – по 2,5 злотих з кожного напою. Отримали ніжинці й право утворювати ремісні цехи відповідно до виробничої спеціалізації.
Магдебурзьке право сприяло економічному розвиткові міста, хоча й обмежувало в правах некатолицьке населення. З часом ці негативні моменти дещо згладились і пристосувались до місцевих умов, хоча становище корінного населення залишалося складним.
У березні 1625р. разом з Магдебурзьким правом місто отримало свої герб і печатку: Святий Георгій Побідоносець на коні вражає списом змія. Поступово, до кінця ХVІІ ст., Ніжин стає одним з найбільших центрів ремесла й торгівлі на Лівобережній Україні.
Вбачаючи у нашому місті визначний торгівельний пункт, який сприяв розвиткові ремесел і торгівлі не лише України, але й Росії, привілеї, надані Ніжину Магдебурзьким правом, пізніше підтверджували й московські царі, й гетьмани, і Річ Посполита.
1660 року місто отримало підтвердження привілеїв від московського царя Олексія Михайловича; 1668р. – від гетьмана П.Дорошенка; 1698р. – російського царя Петра І; 1706р. – гетьмана І.Мазепи, 1709р. – гетьмана І. Скоропадського; 1736р. – імператриці Анни Іоанівни; 1740р. – Ганни Леопольдівни; 1742р. – Єлизавети Петрівни.
Населення міста брало участь лише в громадських роботах, а гроші, одержані від прибутків, використовувалися магістратом на користь усіх мешканців та окрасу Ніжина. Чужоземні купці, які проживали в місті й мали тут маєтки та землю, повинні були брати участь у загальноміських справах і теж користувалися великими привілеями.
(За О.Уривалкіним)