Розтягнута Щиколотка

Джуліен швидко вийшла з тіні вперед, з гітарою на перевіс і з опущеною головою. Вона без вагань починає перебирати ногами кнопки на педалборді, перевіряє струни і коротко, тихо вітається. Пальці обережно і легко підбирають перші флажолети

- із закритими очима Вона проспівує рядки, з котрих я з Нею познайомився. Джуліен стоїть прямо переді мною, а за мною - сотня затамувавших подих слухачів. Я їх не бачу, навіть не підозрюю, як вони виглядають, да і все одно вже - наступні півтори години мої червоні очі бачитимуть тільки Її.

Альбом Turn out the light разюче змінив звучання Джуліен: з робкої, побитої життям і самокопанням дівчинки, що закарбувала біль у 9 пісень-шрамів, Вона виросла в прибійну хвилю, що обрушує маніфест за маніфестом на ваші плечі - пісні боротьби і пісні прийняття самої себе. Перша хвиля б‘є одразу після відкривашки на Shadowboxing, в котрій Джуліен одразу розкачує вокал до свого максимуму; кульмінація пісні валить з ніг і змушує себе задаватись питанням, як одна маленька людина здатна видати стільки звуку. Не даючи оговтатись, Вона легко і з точністю дворового хулігана розбиває моє життя на дві частини, як вікно у старому будинку. Funerl Pyre.

Пройшло півтора роки з нашого знайомства і я досі не знаю, про кого вона співає; ці історії так і не отримали своїх аватарів в моєму житті. Чому ж вони так розбивають? Як це працює? Ці очі, що так рідко перетинаються з моїми, видають усю правду про томи досвіду за плечима; немов їй дали лопату для своєї могили, а Вона викопала траншею, щоб захиститись, вперевести дихання, а насип перетворити у фортецю, котра дає прихисток усім, хто в ньому потребується. І з кожною новою піснею, що вона виконувала, ти відчуваєш, що стіни цієї фортеці ростуть - стіни з дірками, стіни все ще вразливі і тендітні - але все ж стіни фортеці, і Джуліен з високо піднятою головою здіймається над найбільшою баштою.

Вона рухається крізь біль і в'язкий кисіль привидів минулого, бо рух - це єдине рішення. Аранжування ранньої творчості отримали нові відтінки; на Everybody Does вона іронізує над тим, що це була її перша сумна пісня і з посмішкою пропонує натовпу заспівати разом:

Натовп ледь справляється і не тягне партії, з чого паралельно починає сміятись і Вона. На три пісні Джуліен сідає за клавіші і змушує мене вибити сльозу навіть на Hurt Less - немов знала, що я менше всього люблю ці прості і прямі вірші; Вона розриває свою горлянку, а у мене розривається душа - а я тільки годину назад говорив чуваку з Бостону, що це мабуть єдиний її трек, котрий я не відчуваю, як інші. Тепер же, я знову ледь стою на ногах, бо живим виконанням і ця пісня проїхалась холодним лезом по нерву

Вона встає з-за клавіш і, опустивши очі додолу, бере гітару і починає вимикати усі ефекти. На її обличчі - біль. Я знаю, яка пісня буде далі.

Серед усіх композицій на дебютному альбомі, по різним причинам, але кожен звертає увагу саме на Something. Для мене вона стала причиною переслухати альбом тричі в той перший день; хтось згадає запис її лайву з трибун на OurVynil Sessions (між іншим, в Бостоні) де під кінець Джуліен ледь не розплакалась. Хтось згадає паралелі зі своєю історією втрати кохання. Але кожен концерт, кожна ромзова про неї зведеться до пісні Something.

Немов усі ці стіни звуку, що вона будувала, рухнули в секунду; з десятків гітарних ефектів не лишилось нічого, а скрипалька прибрала смичок. Це була пісня Джуліен до Джуліен, з однією гітарою на перевіс. Був лише її власний бій з собою. Можна було б сказати, що концерт скінчився через три пісні, на найгучнішому гімні альбому і концерту в цілому, Turn out the light. Але щось справді тендінте і недоторканне відбулось на Something. Щось, по поставило крапку.

Щось.

Справжньою кульмінацією виступу стала Sour Breath. Наклацавши на педалях барабани, разом зі скрипалькою вона увійшла в медитативний, тривожний транс; кількість партій все збільшується, вона ставить гітару на повтор і додає клавіші. Останні рядки пісні починають повторюватись.

І тут я згадую, що в студійній версії пісня завершується на надлюдському вигуку, на котрому мовкнуть всі інструменти; зараз же, пісня з кожним повтором фрази набирає більше обертів і стає все гучнішою, а люди навколо розкачують цей маятник все сильніше і сильніше своїм співом. Чи вловлять вони момент? Чи дадуть їй останній рядок прокричати самій? Якщо і так, як вона встигне прибрати усі накручені партії?

Публіка нарешті находить тональність і попадає в неї

лишилось ще три повтори, що буде далі?

я немов читаю думки усіх навколо: останній належить Їй одній

Джуліен з розмаху б‘є в педалборд. Усі партії мовкнуть в раз, голоси навколо теж

Вона здіймає гітару в повітря. Натовп здіймає оплески і вигуки у відповідь.

Appointments i Turn out the Light закривають концерт. Давши волю дісторшену, Джуліен жирним шрифтом виводить свій головний месседж останнього альбому, в гітарних каскадах розкачуючи останні хвилі свого виступу

Фінальний акорд Turn out the Light рознісся над залом потрійним ехом. Тріумф життя над шрамами, що не гояться. Посмішка, погляд в нікуди - вона б рада бути тут, але думками вона десь далеко. Що у неї в голові в цей момент - не знаю. Що у мене в голові - тим більш. Там само тихо, як вона з‘явилась, так само тихо вона попрощалась, і легко зникла в димі з лівого краю сцени.

М.