Прорив

Сьогодні ти просто йдеш вулицею, нічого особливо не роздивляючись. Навколо гуляє пара перехожих, та й все. В цьому районі ніхто не буде шукати нічого підозрілого, лиш дороги і будівлі.

Ти йдеш повільно, обережно, з усіх сил намагаючись не перечепитися, ніби очікуючи, що послизнешся будь-якої миті. Водиш очима із боку в бік, шукаєш ознаки життя. Тобі потрібен дехто, хто живе в одній з будівель через дорогу.

Раптом ти зупиняєшся, повертаєш голову. Здивовано зойкаєш — прямо за тобою хтось стоїть! Знов повертаєшся до вулиці — ніяких рухів, та і нема поруч нікого? Що відбувається?

Як ти думаєш, що це?

Ні... В це складно повірити, але, схоже, за тобою зачепився Спостерігач Муру. Єдиний розумний вихід — ховатися. Ти так і робиш. Забігаєш у провулок та обережно пролазиш у чийсь задній двір, намагаючись не дихати.

Трохи згодом ти чуєш позаду знайомий свист. Звук стає голоснішим, а отже Спостерігач Муру взяв твій слід. Тепер звідси одна дорога...

Посеред дріб'язку знаходиш у кишені камінчик — шматочок цеглини Муру, що його ти зберігав саме на цей випадок — заплющуєш очі, ковтаєш його та зникаєш. Секундою потому ти відчуваєш, як під ногами пропадає ґрунт, і падаєш у безодню темного вогню.

Трясця! Звісно, вони завжди так роблять! Втім, цього разу це інакше. Ти відкриваєш очі, і розумієш, що потрапив у нове місце.

Місто, що ти ніколи не бачив, простирається до небокраю. Воно мелькотить, наче лопаті вентилятора, та покриває пусту та кам’янисту землу навколо ковдрою з зелених, коричневих та, місцями, жовтих кольорів.

Ти захоплено милуєшся видом і зненацька стикаєшся віч-на-віч зі Спостерігачем. Але тут він — це ти.

Підриваючись, ти зістрибуєш з дороги, тікаючи від міста кудись у порожню пустелю. Не озираючись, ти спрямовуєш думки лиш на невідоме місце, куди біжиш. Не думається.

Десь через годину бігу ти усвідомлюєш, що пробіжав по колу. Ти вже тут був, але ти тепер не здатен впізнати землю навколо, так же, як і не здатен впізнати нікого, крім себе. Бігти нікуди,‌ бо "куди"‌ для тебе тут не буде, єдиний вихід — знов повернутися за Мур.

І з цими тяжкими думками ти прилаштовуєшся на нічліг.

Сьогодні легше жити не стало.