початок

У дворі Женю знав кожен, і кожен його зі зграєю старанно обходив десятою дорогою бо бажання позбутися пари зубів та гаманця не мав ніхто. Район був найкримінальніший, до того ж дуже бідний. Женя у відповідь також знав всіх поголовно: хто де живе, ким працює та який має фінансовий стан. Тож новенький, блискучий джип, що надто виділявся серед старих легковиків, поставлених під вікнами панельного дому, одразу ж привернув увагу вуличного хулігана. Той повертався з роботи вночі і напевно як зазвичай він б бажав лише нормально поспати, проте новоприбулі мешканці сон зняли як рукою. 

Вздовж і впоперек гордовито обійшовши дорогий автомобіль, Женя харкнув на одну з дверей а потім подивився в бічне скло. Внутрішнє оздоблення воно не просвітило – лише відобразила втомлене обличчя Жені. Він витріщався на себе до поки не розгледів у власних очах гіркоту з глибоко-глибоко захованою заздрістю. По двору пройшовся порив вітру, дерева колихнулися а шкіра вкрилася мурахами. Прохолодна весна відмовлялася прощатися з містом і відпускати його до наступного року. Жеці від усієї цієї атмосфери стало не по собі, але нав'язливі думки миттю розчинилися як частина двору залилася світлом від під'їзних дверей, що тільки-но відкрилися. З'явилася біла–біла маківка і Морозов сховався в темряві, вирішивши простежити.

Раніше він цього хлопця на районі не зустрічав, збагнувши, що один з новеньких, хуліган втік за поворот куди неспішно прямував той нетямущий хлопчина. Мабуть, грошей з нього можна було витрусити чимало.

— Ну привіт. Не належить в нас так пізно вештатися. Бабам особливо й малоліткам. — Грубий голос пронизав тишу, а темні очі блиснули в темряві.

Від несподіванки білявий здригнувся, але швидко зрозумів що до чого і звів брови, роблячи крок назад, щоб за можливості дати драпака.

— А лисим шпалам значить можна?!

— А лисим шпалам можна, якщо вони район тримають, — Женя схопив новенького за каптур. — Ахуїв, я бачу борзий тільки язиком працювати. Мобілу гони і кишені вивертай.

Голос був серйозним настільки, що здавалося Женя був готовий без сумнівів та жалю задушити нового мешканця прямо там, у підворітті.

— Ах маленьких бити гаразд?! — звивався хлопець. — Гроші потрібні?! Так піди і зароби!

Вуличному хулігану він нагадував собачку, що був чим менше, тим більше мав пафосу.

— Ти, наприклад, нічого не заробив). Джип - папочки. Телефончик - теж, — тон пом'якшав і тепер нагадував сюсюкання, тільки ось зовсім не добре, а хватка стала міцнішою.

— Зате знаю я вже точно більше твого і стану ще кращим за батька, — гордо заявив молодший.

— Ти то? Така сучка як ти взагалі нічого не зможе, хіба що татко тобі освіту придбає.

Женю явно втомили ці розмови, він підняв білявого вище, а той, мабуть, цього тільки й чекав: гопник почав замахуватися, а його в той ж момент тицьнули в обидва ока і довелося змушено послабити хватку. 

Очі порізав сильний біль, але той біль що різав хлопцю серце був сильніший:  ані він, ані його сестра не тримали й крихти в роті і обом довелося б місяць виживати на п’ятдесят гривень, що теж, як не дивно були вкрадені, тільки якщо тому хлопцеві вдасться втекти… Не можна було випустити його з поля зору. Женя розплющив очі і кинувся в наздогін. Вразило його те, що незважаючи на різницю і в зрості і силі, біг хлопчик на рівні з хуліганом. Вищому лише зрідка вдавалося трохи торкнутися кінчиків білого, немов місячне світло волосся.

Перевага хулігана була в тому, що місцевість він знав краще, тож незабаром двоє забігли в глухий кут. Новенькому подітися було нікуди, зрозумівши це той розвернувся, а очі його пронизав божевільний страх. Такий, що аж самому Жені не по собі стало. Не були ті очі вже більше схожі на сміливі, якими він стріляв у підворітті. Наче не простий хуліган за ним гнався, а сама смерть. Виду Морозов звичайно не подав, не цікавило його, що саме змусило хлопця впасти в такий жах. Слабким був напевно духом. В той момент головним було витрусити грошей.

Гопник вже був наблизився, а білявий й не був проти, лише стояв як укопаний, дихання збите, руки в кулаки, а в очах все той же жах. Дивився він немов скрізь Женю.

— Не треба Женя! — Пролинав неподалік пронизливий дитячий голос.

Женя стиснув зуби й зашипів:

— Ц… Просив ж біля магазину чекати! 

Дівчисько, на вигляд років восьми, підбігло до хулігана:

— Не стану я їсти за вкрадені гроші…

Не слухаючи її Женя заліз у кишені брюк обидвими руками, в той ж момент хлопчиська пробило немов током: він зрушив з місця, почав брикатися, дихання стало ще важчим, очі металися в усі сторони, а з рота зривалися одні й ті ж самі крики:

— Не торкайся! Забирай все, але не торкайся мене! Не роби цього! Тільки не роби цього! — Повітря йому не вистачало явно, він відчайдушно намагався вдихнути, але все ніяк не виходило.

— Скажений чи що... - Женя відсмикнув руки і в той ж момент хлопчина впав непритомний.

Гопник такого повороту подій, ніяк не міг передбачити. 

—Це… Це ти винен… Ти винен в цьому! —наляканим голосом промовила сестра.

Під її суворим поглядом довелося взяти юнака на руки. Був б Женя сам, кинув б того білявого, скоріше змиваючись подалі, але все в той вечір складалося якось не так. 

Вдвох та з незнайомим новим мешканцем на руках вони добиралися до магазину тітки Шишиги, під іноді сварливі фрази Жені. Мовляв: "на його гроші ми змогли б зняти квартиру" і "нормальний обід нам тепер не світить".

***

Вдома Женя не з'являвся від слова зовсім. Давно він вже жив у всіх поспіль. Не хотів просто дивитися ні на матір, ані на чергову "заміну" батькові, що колись пішов. Дні його трималися від п'янки до п'янки та й друзів було в нього море, тому завжди він ночував у когось, а як не щастило доводилося спати в кіоску, в якому Женя іноді підпрацьовував. Тієї ночі не пощастило.

Сестра теж погодилася ночувати не вдома. 

Зайшовши в магазинчик, що порожній, Женя відчув як втома впала йому на плечі і стала просто вдавлювати в землю. Хотілося нарешті лягти, хоча б десь і просто заснути, а аж ніяк не розбиратися з цим ненормальним.

— Уль, — звернувся він до сестри. — Вмию його і нехай сам відмокає, іди спати, — наказав Женя і вже через силу посадив біловолосого на якусь із коробок. Намочивши ганчірку він постарався вмити хлопця щоб привести до тями і на щастя або ж швидше жаль до тями той-таки прийшов. Енергії в білявого було хоч греблю гати, наляканий, він схопився, позадкував назад, зачіпаючи стелаж і коробки на своєму шляху.

— Куди ти притяг мене?! Що тобі потрібно?! — заволав юнак знищуючи крихти будь-якого умиротворення.

— Ідіот! — пролунало тихе, але загрозливе від гопника, що раз у раз намагався втримати стелаж і падаючі коробки. — Заспокойся, а. Уляну розбудиш

Хлопчисько на той момент вже мабуть зрозумів що до чого. Тільки Женя поставив останню коробку туди, звідки та впала, білявий вже кулею вибігав назовні. У той момент з його кишені щось випало, відскочивши кілька разів від підлоги, але справи йому до цього не було, мабуть навіть і не помітив.

Втомлений Женя глянув на сестричку, що мирно лежала намагаючись заснути і втомлено протерши очі закрив двері зсередини. Він нахилився і підняв з підлоги щось яскраво-жовте. Плеєр.