Методика
Nastia Markhotska21. Особливості вивчення драматичних творів на уроках зарубіжної літератури. Шляхи аналізу драматичних творів.
Учні повинні засвоїти теоретичні поняття, що стосуються драми як літературного роду в його історичному розвитку – драматичний твір як основа сценічного мистецтва, соц-поб. драма, комедія, історична драма, драма-феєрія, монолог, діалог тощо. Розкриваючи конфлікти твору, учні усвідомлять характери дійових осіб, їх моральні якості та життєві позиції. Тому вчителі-словесники аналіз драматичного твору нерідко починають із з’ясування конфлікту. Розуміння конфлікту веде до усвідомлення ідеї твору. Учні повинні з’ясувати, як у п’єсі розгортається основна дія, головні етапи її розвитку. Аналіз твору вимагає детального знання епізодів, що становлять основу сюжету твору. Учитель повинен допомогти учням усвідомити внутрішній зміст поведінки і вчинків персонажів. В останні роки поширилися такі види роботи в школі, які спрямовують учнів на образне розв’язання поставленого завдання. Учителі-словесники пропонують так званий режисерський коментар до окремих яв твору. Це сприяє розвитку відтворюючої уяви, виявленню читацьких образів, які склалися у них після ознайомлення з п’єсою. Аналізуючи драматичний твір, особливу увагу приділяємо мові дійових осіб як засобу їх індивідуалізації.
Зважаючи на різні шляхи аналізу, є кілька варіантів опрацювання драматичних творів.
1. Подієвий:
· Первинне враження від прочитаного.
· Вибрані акти (дії, яви, хорнади) з твору.
· Переказ прочитаного.
· Причинно-наслідкові зв'язки між подіями.
· Конфлікт твору, головні дійові особи.
· Майстерність автора. Ознаки драматичного твору. Роль монологів, діалогів, реплік, ремарок.
· Зв'язки з іншими художніми творами.
· Загальне враження від твору, його сценічна доля.
2. Пообразний:
· Первинне враження від прочитаного.
· Головні дійові особи п'єси. Роль монологів, діалогів, реплік дійових осіб.
· Конфлікт та проблематика твору.
· Причинно-наслідкові зв'язки між подіями. Майстерність автора, роль ремарок.
· Ознаки драматичного твору. Зв'язки з іншими художніми творами.
· Загальне враження від твору. Сценічна доля п'єси.
3. Проблемно-тематичний:
· Первинне враження від прочитаного.
· Конфлікт твору. Причинно-наслідкові зв'язки між подіями.
· Головні дійові особи п'єси. Роль монологів та діалогів.
· Художня майстерність драматурга. Роль реплік, ремарок.
· Ознаки драматичного твору. Зв'язки з іншими художніми творами.
· Загальне враження від твору. Сценічна доля п'єси
22. Особливості вивчення епічних творів. Етапи вивчення епічного твору на уроках зарубіжної літератури.
Вивчення епічних творів становить значну складність для учнів і для вчителя. Такі твори неможливо повністю розглянути на тих кількох уроках, що відводяться програмою. Тому значна частина роботи виконується в позаурочний час. Навчити учнів самостійно працювати над книгою, виробити в них критичне ставлення до прочитаного, домогтися, щоб вони зрозуміли ідейно-тематичну спрямованість художнього твору,— одне з найважливіших завдань учителя.
З огляду на це і вчителеві необхідно стисло охарактеризувати епоху, відображену в творі. Щоб розповідь учителя була цікавою, доцільно використати історичні матеріали, документи спогади сучасників тощо; треба також спиратися і на знання учнів з історії. Все це полегшить сприймання ними художнього твору, допоможе їм правильно оцінити змальовані в ньому явища і події.
Етапи вивчення епічних творів.
5-6 клас – 1) підготовка до сприйняття, 2) читання твору з коментарем, 3) словникова робота, 4) бесіда за
змістом прочитаного, 5) близький до тексту переказ, 6) використання окремих результатів аналізу, 7) підсумкове
заняття, 8) творчі усні та письмові роботи.
7-8 клас – 1) підготовка до сприйняття твору, 2) читання твору, 3) словникова робота, 4) бесіда за змістом
прочитаного, 5) використання елементів аналізу, 6) підсумкове заняття, 7) творчі усні та письмові роботи.
9-11 клас – 1) підготовка до сприйняття твору, 2) читання твору, 3) підготовка до аналізу, 4) аналіз твору, 5)
підсумки, 6) творчі усні та письмові роботи. Учитель може творчо опрацьовувати запропонований варіант,
вносячи власні зміни. Головне не втратити внутрішню логіку вивчення епічного як єдиного компоненту твору
23. Аналіз твору на уроках зарубіжної літератури: визначення поняття «аналіз твору», мета шкільного аналізу, принципи, шляхи та методи аналізу художнього твору.
Аналіз твору — логічна процедура, сутність якої полягає у розчленуванні цілісного літературного твору на компоненти, елементи, в розгляді кожного з них зокрема та у взаємозв'язках з метою осягнення, характеристики своєрідності цього твору.
Мета шкільного аналізу твору полягає в його герменевтичній спрямованості.
Принципи аналізу твору:
· принцип цілісності;
· принцип єдності змісту і форми;
· контекстний принцип;
· культурологічний принцип;
· принцип варіативності;
· принцип виборності;
· принцип діалогічності;
· особистісний принцип;
· принцип толерантності (антидогматичності);
· принцип емоційності.
Традиційні шляхи
· «Слідом за автором» – розбір та осмислення компонентів твору у зв’язку з розвитком сюжету.
· Пообразний – розбір та осмислення окремих образів-персонажів літературного твору.
· Проблемно-тематичний – пошук відповідей на запитання, завдання з перспективою виходу на інші, ширші проблеми.
Нетрадиційні шляхи
· Літературознавчий – поглиблене вивчення літературно-критичних джерел, а саме: творчих (чернеток, варіантів текстів), ділових (ділових паперів, листів), інтимних (щоденників, Мемуарів), критичних (нарисів, зауважень, інформації про видання твору тощо).
· Стилістичний – дослідження стильових особливостей тексту, стилю письменника.
· Композиційний – дослідження взаємозв’язку компонентів літературного твору.
· Лінгвістичний – спостереження за мовними одиницями художнього твору, дослідження мовних особливостей тексту.
· Компаративний (порівняльний) – встановлення зв’язків, спільних рис у прочитаних текстах; спостереження за зображенням на малюнках до прочитаного твору, порівняння інших інтерпретацій літературного твору; порівняння інших інтерпретацій літературного тексту.
· Структурно-семантичний – дослідження особливостей поєднання фраз у тексті за логічним, асоціативним принципами; встановлення причин зміни значення певних семантичних одиниць.
· Філологічний – комбіноване дослідження лінгвістичних та літературознавчих особливостей тексту.
· Герменевтичний – тлумачення багатозначних у змістовому плані текстів або назв текстів.
· Гендерний – аналіз символіки тексту з урахуванням особливостей чоловічого або жіночого сприйняття світу.
Методи вивчення художнього твору:
· Біографічний. На наш погляд, він продуктивний під час вивчення творів сентименталізму, романтизму, а також жанрів ліричних та біографічно-епічних.
· Соціологічний. Ефективний під час вивчення творів просвітницького реалізму, реалізму ХХ ст., творів з яскраво вираженою соціально-політичною проблематикою (соціально-політичні романи, драми).
· Формальний. Продуктивний під час розгляду творів модернізму, постмодернізму, а також віршів.
· Порівняльний. Особливо важливий у процесі вивчення творів різних національних літератур одного жанру, напрямку, однієї доби.
· Ритуально-міфологічний. Може використовуватись у старших класах під час вивчення творів, близьких до фольклору, з реміфологічними мотивами.
· Історико-функціональний. Найдоцільніше застосовувати для вивчення творів, де зображено довговічне тернисте життя. Наприклад, « Фауст» Гете, «Майстер і Маргарита» М. Булгакова.
24. Розвиток усного та писемного мовлення учнів на уроках зарубіжної літератури. Основні види письмових робіт на уроках зарубіжної літератури.
Розвиток мовлення – педагогічний процес, система методів та прийомів учіння і спеціальних вправ, спрямованих на формування в учнів правильного, виразного усного та писемного мовлення, практичного оволодіння багатствами рідної мови.
Мова і мовлення нерозривно пов’язані з мисленням людини, з її свідомістю, є формою існування думки, способом її вираження, а також інших сторін психіки людини, її відчуттів, емоцій, уяви, пам’яті та ін.
Успішно виконувати свої комунікативні функції мовлення може лише за умови належного ступеня культури. Культура мовлення визначається такими якостями:
- точність (вибір мовних засобів для висловлення адекватного змісту думки того, хто говорить або пише);
- ясність (доступність сприйняттю того, кому воно адресується);
- чистота (не засміченість діалектизмами, професіоналізмами, вульгаризмами тощо);
- багатство лексичного запасу, логічне сполучення слів;
- різноманітність синтаксичних конструкцій, грамотність їх;
- змістовність, художні виразність;
- орфоепічна і орфографічна грамотність.
Мовлення школярів розвивається протягом усіх років навчання на уроках з усіх шкільних предметів, але провідна роль належить словесним предметам. Розвиток мовлення учнів на уроках мови та літератури – єдиний процес, що й виражено у програмах з цих предметів, зокрема у вимогах до знань і вмінь учнів викладати думки в усній та письмовій формах, намічена система різних видів роботи в цьому напрямку, які ускладнюються від класу до класу. Словесникові потрібно зважати на те, які знання й уміння , набуті учнями на уроках мови, доцільно використовувати з метою розвитку мовлення під час вивчення літератури.
Письмові роботи можна розділити на дві групи: письмові роботи допоміжного характеру та
роботи, що мають самостійне значення
Письмові роботи допоміжного характеру:
· плани прості та складні;
· цитування (підбір цитат за завданням);
· письмові відповіді на запитання;
· тези;
· конспекти
Роботи, що мають самостійне значення:
· перекази;
· подібні оповідання;
· твори.
25. Естетичне виховання і розвиток творчих здібностей школярів на уроках зарубіжної літератури.
Естетичне виховання — складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.
Засоби, які впливають на формування естетичних почуттів на уроках літератури:
– емоційний виклад програмового матеріалу з літератури;
– застосування раціональних методів, прийомів і форм роботи на уроках літератури: демонстрування мистецьких творів (репродукцій картин, фото скульптурних, архітектурних пам’яток), слухання музичних творів та їх естетичний аналіз; перегляд театральних і телеспектаклів, кіно- і телефільмів; художнє читання уривків, які відтворюють враження від мистецьких творів; підготовка мистецтвознавчих екскурсів;
– відповідний підбір мистецьких творів до програмового матеріалу з світової літератури (живопис, музика, скульптура, архітектура, кінокартини, телефільми та театральні спектаклі) за різними видами та ознаками взаємодії.
Під час естетичного сприймання виникають певні емоції. Завдання виховання — створення умов, які б сприяли формуванню емоційної сфери учнів. Багатство емоційної сфери людини свідчить про її духовне багатство. Поряд із розвитком естетичного сприймання, прищепленням естетичних смаків у процесі естетичного виховання в учнів формується естетичне ставлення до навколишньої дійсності. Людина повинна не лише милуватися красою природи чи пам'ятками культури, а й берегти і захищати їх.
Формування творчої особистості засобами художньої літератури передбачає:
· систематичне розв'язання на уроці та в позаурочний час різноманітних творчих завдань;
· урахування вікових особливостей учнів;
· залучення до роботи на уроці всіх учнів;
· відштовхування в постановці творчих проблем від тексту;
· використання різних засобів, підходів до учня;
· проблемний підхід до вивчення творів.
МЕТОДИ І СПОСОБИ СТИМУЛЮВАННЯ ТВОРЧОЇ АКТИВНОСТІ:
- створення сприятливої атмосфери спілкування (безоцінкові судження);
- збагачення педагогічного середовища новими враженнями та судженнями;
- забезпечення привабливого творчого характеру діяльності;
- чітке визначення мети і кінцевих результатів роботи, способів її оцінювання;
- спонукання до генерування оригінальних ідей;
- залучення учнів у процес планування
- мети і поточних завдань творчого об'єднання
- повага, довіра, визнання й подяка за досягнуті результати;
- надання права самостійно приймати рішення;
- практична спрямованість навчання;
- моделювання життєвих ситуацій,
- використання рольових ігор,
- спільне розв'язання проблеми тощо
26. Різновиди шляхів аналізу художнього твору на уроках зарубіжної літератури.
Шляхи аналізу художнього твору:
Шлях аналізу "Услід за автором"
Використовуючи аналіз "Услід за автором", учитель на етапі підготовки до уроку прочитує текст, ділить його на логічно завершені змістові частини та складає до кожної з них систему запитань, спрямовану на аналіз твору в єдності форми та змісту. Якщо твір невеликий за обсягом, кожна частина зачитується у класі, після чого проводиться аналіз методом евристичної бесіди. Якщо твір великий за обсягом, то на уроці аналізуються частини, які містять ключові епізоди, інші прочитуються вдома, а в класі аналізуються через систему запитань, підготовлених учителем.
Пообразний шлях аналізу.
Як свідчить досвід, у шкільній практиці частіше використовується пообразний шлях аналізу літературного твору. Це зрозуміло, бо в центрі кожного художнього твору є образ або образи людей, тварин, речей чи інших істот, створених фантазією автора.
Проблемно-тематичний шлях аналізу.
Готуючись до реалізації проблемно-тематичного шляху аналізу, необхідно з'ясувати лексичне значення слів та словосполучень: проблема, проблемне запитання, проблемне завдання, проблемна ситуація. Без усвідомлення цього не буде зрозумілим ланцюжок методичної роботи вчителя:
· від визначення проблем до проблемних запитань;
· від проблемних запитань до проблемної ситуації;
· від проблемної ситуації до проблемних завдань;
· від проблемних завдань до пошукової роботи, спрямованої на виявлення напрямів розв'язання визначених проблем.
Комбінований шлях аналізу.
Цей шлях аналізу передбачає використання двох чи більше варіантів послідовностей під час дослідження літературно-художнього твору, яких саме - визначає учитель. Застосовуючи будь-який відомий шлях аналізу художнього твору світової літератури, вчитель розглядає генетичні зв'язки (між різними літературними явищами, пов'язаними своїм походженням: теми, сюжети, мотиви; роди, жанри, жанрові різновиди; складові літературного твору або літературного процесу) або ж контактні (між письменниками, школами, течіями, літературами) з використанням прийому порівняння.
27. Роль теоретико-літературних знань у формуванні вмінь та навичок аналізу літературного твору на уроках зарубіжної літератури.
Історія викладання літератури як шкільного предмета свідчить що розкриття сутності теоретико– літературних понять у тісному зв'язку з аналізом художніх творів і фактів літературного процесу, на їх матеріалі – єдино правильний шлях вивчення цих понять. Він забезпечує свідоме сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу й формування вмінь та навичок практично користуватися набутими знаннями, дозволяє уникнути формалізму й схоластики, неминучих під час викладання теорії літератури в середній школі як окремого предмета.
Знання теоретико-літературних понять необхідні школярам для правиль¬ного розуміння специфіки художньої літератури, формування вмінь аналізу¬вати твори в єдності змісту й форми, розбиратися в їх ідейно-художніх якос¬тях, правильно оцінювати, виявляти місце й значення виучуваних творів у літературному процесі та суспільному житті, усвідомлювати доступні шко¬лярам закономірності цього процесу, осягати своєрідність родів і жанрів, а також для вироблення високого естетичного смаку, розвитку мислення, пам'яті, уяви та фантазії, удосконалення мовлення. Без засвоєння теоретичних знань не може бути повноцінної літературної освіти, успішного формування читацького таланту.
28. Специфіка вивчення біографії письменника в середніх та старших класах. Форми, методи і принципи вивчення біографії митця художнього слова.
Вивчаючи життєвий і творчий шлях письменника в середніх та старших класах, необхідно враховувати знання, придбані учнями раніше, органічно вводити їх у новий навчальний курс. Тут важко визначити якісь постійні методи, прийоми й форми роботи, тому що кожний письменник – неповторна особистість, що має потребу в окремому підході Дослідження біографічного матеріалу можна вести такими шляхами: 1) спочатку розглядається біографія письменника, а потім його творчий шлях; 2) біографія письменника розглядається одночасно з його творчістю; 3) біографія розглядається частково, незалежно від того, перший або другий шлях дослідження біографічного матеріалу вибраний.
Під час вивчення біографи письменника в її тра¬диційному розумінні утвердилися форми, методи і прийоми, за допомогою яких учитель доносить біо¬графічний матеріал до школярів. Частіше всього для розповіді про життєвий шлях художника учитель використовує лекцію, якій можна надати проблемний характер. Така лекція супроводжується питаннями д о класу з використанням знань про вивчений матеріал. Це — розповідь про письменника з включенням захоплюючого початку, побудованого на яскравому епізоді з життя митця; характеристика етапів ідейно-творчого шляху письменника, його духовної еволюції від юнацьких років до зрілості; постановка моральних та етичних проблем, які цікаві певному вікові й органічно властиві для самого автора, і мікрофрагменти художнього тексту його творів.
Іншим загальновизнаним методом є урок-бесіда про життя письменника, під час якої старшокласники виступають з доповідями і повідомленнями за завданням учителя. Рідше практикуються семінарські заняття, а також робота з біографічними фільмами, діафільмами і слайдами.
Існує багато інших форм і прийомів роботи з біографічним матеріалом: живий, емоційний нарис; есе; новела, яка супроводжується цитуванням уривків із спогадів сучасників, переказів фрагментів із творів, автобіографічних джерел; заочні екскурсії; створення літературних карт і маршрутів письменників із використанням краєзнавчих матеріалів; використання різноманітних форм наочності: альбомів, присвячених життю і творчості письменників, зображально-документального матеріалу про епоху, побутове і культурне оточення їх, образотворчого мистецтва (портретного живопису); схематично-графічної (хронологічні та синхроністичні таблиці, карти-схеми про поїздки письменників і т.п.); слухової та зорово-слухової з використанням технічних засобів навчання (грамзаписи виступів майстрів художнього читання, самих письменників, музичні твори, які любили письменники або створені на їхні вірші; діапозитиви, діафільми, епіфільми, навчальні кінофільми та кінофрагменти, магнітофонні записи, телепередачі про письменників); предметної (видання книг письменників, фотокопії архівних документів, матеріали виставок, шкільних куточків та музеїв).
Принципи вивчення біографії
У методиці і шкільній практиці є декілька шляхів вивчення життя письменника:
- викладання біографії з загальною характеристикою творчого шляху і послідовним текстуальним вивченням твору;
- розповідь про життя та літературну діяльність письменника переривається аналізом твору;
- монографічна тема починається з вивчення творчості художника, а біографія вивчається самостійно з наступним узагальненням вчителя.
29. Позакласна та позашкільна робота з учнями-читачами зарубіжної літератури: зміст, види, форми.
Позакласна та позашкільна робота сприяє тому, аби зняти це обмеження, сприяти поглибленню творчих здібностей та естетичних смаків учнів, їхній самостійності та підвищенню їхньої читацької культури .
Позакласна виховна робота — різноманітна діяльність учителів, вихователів, спрямована на виховання учнів і здійснювана в позаурочний час.
Її мета полягає у задоволенні інтересів і запитів дітей, розвитку їх творчого потенціалу, нахилів і здібностей у різних сферах діяльності та спілкування. Домінуюча роль в її організації належить класному керівнику, який є передусім організатором позакласних виховних заходів (організованої діяльності колективу, спрямованої на досягнення певної виховної мети), діє у співдружності з іншими педагогічними працівниками школи. Одночасно він є ініціатором залучення учнів свого класу до роботи гуртків, секцій у позашкільних закладах.
Особливість позакласної роботи полягає в добровільній участі в ній (учні обирають профіль занять за інтересами), суспільній спрямованості (зміст виховного впливу відповідає потребам суспільства, відображає досягнення науки, культури, мистецтва), ініціативності та самодіяльності учнів (врахування бажання дітей, їх пропозицій).
Форми виховної роботи — варіанти організації виховного процесу, композиційна побудова виховного заходу.
До них належать класні години, етичні бесіди, зустрічі з відомими людьми, екскурсії, обговорення книг, читацькі конференції, диспути тематичні, розважальні, вечори і ранки, свята, змагання (спартакіади), турніри, виставки, конкурси, колективні творчі справи та ін.
Позашкільні навчально-виховні заклади — заклади освіти, які дають змогу дітям виявляти свої творчі здібності, одержувати додаткову освіту, підвищувати можливості у професійному становленні та забезпечують соціальний захист.
До них належать палаци, будинки, станції, клуби й центри дитячої творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади. Їх робота тісно пов'язана з навчально-виховним процесом у школі. Позашкільні заклади за специфікою організації роботи поділяють на комплексні (палаци, будинки школярів, дитячі парки) і профільні, які забезпечують розвиток нахилів, інтересів дитини, задоволення її потреб у певній сфері діяльності (дитячі бібліотеки, театри, спортивні школи, станції юних натуралістів). Усі вони здійснюють різноманітну виховну роботу з підростаючим поколінням, яка базується на концепції позашкільної освіти та виховання, положенні про позашкільний навчально-виховний заклад, орієнтовній номенклатурі позашкільних навчально-виховних закладів.
Вони покликані не тільки сприяти проведенню дітьми вільного часу, а й створювати умови для додаткової освіти, виховання творчої, гармонійної, інтелектуально розвинутої особистості, професійного самовизначення, виявлення і подальшого розвитку нахилів, здібностей дітей. Ці риси позашкільної педагогіки притаманні всім позашкільним закладам освіти.
Види діяльності позашкільного закладу різноманітні і багатопланові. Це зустрічі з діячами науки, техніки, мистецтва, організація виставок дитячої творчості, аукціонів талантів, оглядів, конкурсів, презентацій, бенефісів, галерей тощо. Творчі колективи таких закладів постійно шукають нові підходи до планування, організації навчально-виховного процесу, створення сприятливих психологічних умов для плідної роботи, оновлення методичного арсеналу для максимальної реалізації вподобань, розвитку здібностей дітей і підлітків, самоутвердження їх як особистостей. Інноваційні технології на уроках зарубіжної літератури.
За формами організації та методами проведення позакласна та позашкільна робота різноманітна.
Виділяють такі види позакласної та позашкільної роботи: гуртки, ранки, вистави, виставки образотворчих робіт, прогулянки, екскурсії.
Позакласна і позашкільна робота ставить ті ж самі завдання, що і класна робота з образотворчого мистецтва: естетичне виховання учнів, розширення, поглиблення знань і уявлень учнів про прекрасне, розвиток якості розуміти і відчувати прекрасне в навколишній дійсності, творчо виражати власне бачення прекрасного у мистецтві та навколишньому.
30. Використання ігрових технологій на уроках зарубіжної літератури в середніх та старших класах.
Одним із засобів розвитку пізнавальної діяльності є використання ігрових технологій.
Гра на уроках дає змогу стимулювати як пізнавальну, так і творчу активність школярів; під час гри між учнями відбувається обмін знаннями і наявним практичним досвідом; у грі створюється позитивний емоційний настрій учнів, що сприяє більш ефективному вирішенню поставлених навчально – виховних завдань; за допомогою гри є можливість значно підвищити їх значущість і дієвість; гра значною мірою сприяє формуванню моральних відносин, оскільки вона передбачає як особисте, так і групове та колективне обговорення та розв’язання проблеми. Навчальні ігри, на відміну від розважальних мають певні істотні ознаки і свою стійку структуру, до якої входять такі компоненти: Ігрова задумка; Правила гри; безпосередньо ігрові дії; дидактичні завдання; обладнання гри; результат гри.
Після ігрових уроків у учнів створюється позитивний емоційний настрій, що сприяє більш ефективному вирішенню завдань. Формуються моральні відносини, розвивається творча активність школярів. Під час виконання завдань вони навчатимуться формулювати, висловлювати та доводити власну думку, робити вибір і пояснювати позицію, вести дискусію.
Гра допомагає налагодити контакти між членами групи, вчить обмінюватися думками й почуттями, розуміти конкретні проблеми і шукати способи їхнього розв’язання. Вона допомагає:
- Реалізувати різні потреби учасників: у русі, у розрядці, у переживаннях, подоланні страху, бажанні спілкуватися тощо;
- Перебороти боязкість, сором’язливість, суспільні стереотипи тощо;
Приклади ігор: а) гру-драматизацію. Темою гри-драматизації може бути драматичний твір або інсценізація епічного чи ліричного твору. Відповідно до твору, покладеного в основу такої гри,розгортається її сюжет, розподіляються ролі,відбуваються рольові дії, реалізується ігрова атмосфера.
Дидактична гра «Так – ні»
Правила гри. Учитель загадує літературний персонаж або письменника. Учні намагаються знайти відповідь, ставлячи питання. На ці питання вчитель відповідає словами «так» або «ні». Питання треба ставити так, щоб звужувати коло пошуку. Перевагами гри є те, що вона навчає систематизувати відому інформацію, зв’язувати воєдино окремі факти в загальну картину, навчає уважно слухати й аналізувати питання. Після гри треба обов’язково обговорити питання: які з них були найвдалішими, які менш вартісними. Головне в цьому прийомі – навчити виробляти стратегію пошуку, а не закидати педагога незліченною кількістю питань.
31. Роль фонових знань під час вивчення зарубіжної літератури..
Фонові знання (як методичний термін) – це наукові систематичні знання, що мають інформаційно-культурологічний характер,
не завжди прямо зв’язані з художнім текстом, проте без них його
розуміння неможливе; це знання, які з тих чи тих причин не можна
почерпнути з певного художнього тексту, але які в прихованому для читача (а іноді й для письменника) вигляді в ньому містяться. Глибина
сприйняття фонових знань визначається віковими особливостями учнів,
рівнем їх розумового і літературного розвитку.
Залежність змісту фонових знань від тексту очевидна. Водночас для адекватного сприйняття прочитаного нерідко потрібно збагатити пам’ять учнів відомостями історико-культурологічного плану з того шару ретроінформації, який соціологи називають «масовою культурою». Адже автор відтворює у своєму творі власне світобачення, погоджуючись або сперечаючись зі своїми героями, а водночас і з усіма співвітчизниками стосовно проблем, актуальних для них саме на той час. Природно, що сучасники письменника і без додаткових коментарів розуміли висловлені ним думки, навіть свідомо чи мимоволі завуальовані. Сучасним читачам доводиться щоразу шукати ключі для розшифрування того чи того авторського задуму, поступово збираючи їх до низки фонових знань. Фонові знання використовуються також для створення образності художнього твору, вони становлять основу літературних аналогій, підтексту, пародій, алегорій, натяків, езопової мови, локального колориту, а також історичної прив’язки тексту. Крім того, фонові знання використовуються для відтворення історичної епохи, адже одне із завдань викладання літератури – показати твір саме у контексті епохи. Слід також ураховувати, що літературний герой часто буває оточений «прошарком» культури, його свідомість не розшифровується, його душа не відкривається читачеві без розуміння його ставлення до мистецтва своєї епохи. У зв’язку з цим велику роль для трактування образів того чи того твору відіграють фонові знання культурологічного характеру (про живопис, музику, літературу певного періоду).