Любов...?

Я багато чув з відосів і з книг, що на вершині повинні бути творчі цілі, глибинні бажання, те що заставляє прокидатись зранку, те що мотивує щодня робити дії що наближають до мети. Саме це, а не щось інше. Така позиція здавалась егоцентричною і попросту не сприймалась мозком, але в якись момент все стало на свої місця.

Чому в центрі життєві цілі?

Уявімо багаття.

Для мене ціль і мої мрії це топливо, що дозволяє моєму вогню не просто горіти, а палати яскравим полум'ям і зігрівати всіх довкола мене.

Якщо багаття слабке, то я не те, що близьких не зможу зігріти я і себе не зможу. Я буду потребувати тепла від них, я захочу зігрітись від інших вогнів. Від сім'ї, від друзів, від родини. Я буду залежним від них. А якщо у них така ж сама ситуація — не вистарчає тепла на себе самого? Все? Кінець? Ми схаримось один на одного, буцім от в мене проблеми, я хочу, щоб ти просто дав мені трішки тепла від свого вогню, (мого навіть на шашличок не хватає). Я потребую їх вогню.

Але якби все було так просто, я б міг сказати – глянь, я сам мерзну біля свого, але бачу що у тебе теж ситуація паршива, давай замість вимагати тепла один від одного, разом попробуємо знайти топливо для наших вогнів, давай об'єднаємо їх, і разом будемо працювати над пошуком гілок, та усякої сировини для вогню. Так би було значно простіше. Так би все було зрозуміло.

На жаль, в нашому житті все не так. Ми часто приховуємо якість нашого вогню навіть від найрідніших і просто вимагає тепла буцім це вже норма. Не бачимо чи людина взагалі в силах нам його дати. Ображаємось на них, страждаємо, харимось і навіть не здогадуємось, що людина сама замерзає в похмуру ніч і потребує того ж самого. (Шота понесло Саню😅)

Чому сім'я не перша?

Тут варто наголосити, що сім'я це та в якій виросли, або, в більшості випадків, та яку ми будуємо самі (стосунки).

Якщо я поставлю сім'ю в центр, в такому випадку мій емоційний стан буде повністю залежати від сім’ї. Я буду вкладати час і ресурси в сім’ю і буду очікувати віддачі. Але сім’я це не інструмент, це такі ж люди у яких теж можуть бути складнощі. А я такий зробив вклад і чекаю свої 20% річних. Нє, нє, нє, то так не працює. То не інвестиція. А якщо у вашої половинки щось трапиться і вона не зможе дати тої любові, тепла і уваги? - сварка, нерозуміння:

- Я ВСЮ ДУШУ ВКЛАДАЮ В НАШУ СІМ’Ю А ТИ ЦЬОГО НЕ ЦІНУЄШ!!!

- Я ЖЕРТВУЮ СОБОЮ ЗАРАДИ СІМ’Ї А ВИ…

- Я ВІДМОВИВСЯ ВІД МРІЇ ЗАРАДИ ТЕБЕ...

- Я …

Обіди, жалість, нерозуміння. Сумно, дуже сумно. І щоб уникнути такої безвихідної ситуації, варто все ж любити себе.

Давайте ще один приклад — стакан води. Стакан з мірилом.

Лише в момент коли мірило показує, що ви неймовірно щасливі самі по собі, лише тоді позитиву і щастя буде настільки багато, що воно наче вода з переповненого стакана буде виливатись довкола, лише тоді Ви зможете дати цей надлишок емоцій і щастя іншим людям, коли самі будете щасливі. Коли самі будете почуватись на вершині світу, коли емоції будуть випирати з вас, а не щоб їх потрібно було видавлювати. Бо якщо так, і ми насильно з напівпустим ( чи напівповним, треба голосування зробити) стаканом захочемо, віддати комусь щастя, то самі залишитесь без нічого і будем потребувати, щоб хтось влив цих емоцій у Ваш стакан…

Невидимі контракти

От прікол, якщо ми робимо добро просто так, бо ми самі від цього кайфуємо, тут все окей, бо ми не дивимось на це як на інвестицію, ми не чекаємо якоїсь похвали, чи віддачі. Вдумайтесь, в такий момент ми робимо добро, бо від цього отримуємо задоволення вже і зараз. Ми робимо добро заради себе. Так егоїзм, але чому б і ні, якщо всі від цього щасливі. Немає ніяких прихованих контрактів який ми заключили у себе в голові з людиною якій зробили добро.

А от якщо ми допомагаємо, щоб потім в потрібний момент отримати рівну за ціною віддачу, тут уже з'являються проблеми. Бо людина якій ми допомагаємо поняття не має про нотаріуса у вашій голові який написав: "от ти допоміг їй, а вона допоможе тобі." І коню понятно, що не знає, а думає яка ж ти хороша людина. А потім коли настає момент виконання контрактних зобов'язань:

• Я тобі ото, ото зробив, тепер ти мені ото і ото винна
• Я тобі купив машину, будь добра готуй сніданок обід і вечерю наступні 2 роки.

А коли людина не хоче виконувати договір(бо вона ж навіть не знала про нього), що тоді? - правильно — обіди, сварки, нерозуміння ...

Про маленьку людину в собі

Візьмемо трішки інший вектор — жертовні люди.

Ми часто забуваємо про ту маленьку людину в собі, яка теж має бажання, потреби чи цілі. І коли ми для когось робимо більше ніж для себе, це схоже на наступну ситуацію:

У вас і у вашого друга є собаки, ви з ними гуляєте, але смаколики ви даєте тільки собаці друга, а свою заставляєте потерпіти. Чи буде вона щаслива? Ваша собака не розумітиме чому, буде вести себе агресивно як до сусідської собаки, так і до Вас. А дійсно — чому така несправедливість? Ситуація звучить абсурдно, але чи не робимо ми так само із самими собою, коли забираємо у себе і даємо комусь. І все б нічого якби такий дійсно достойний вчинок йшов від щирого серця, що нам самим би було в 1000 раз приємніше, ніж людині якій ми це робимо. Але коли в справу втручається мозковий нотаріус — справи погані, дуже погані...

На завершення

Що ж, сподіваюсь підкинув вам їжі для роздумів. Така ідея звучить досить егоїстично. Але чому при слові егоїзм спливають лише погані асоціації? У вас теж? Як тільки я програвав це слово в голові, одразу випливала якась незрозуміла жадність, жорстокість, темрява, щось погане. Ми так привикли, нас так навчили:

- Ділись іграшкою, не будь егоїстому.

- Не думай тільки про себе.

- Міг би і про інших подумати.

Але егоїзм це лише інструмент, він нейтральний, як молоток який допоможе побудувати будинок, але може і наробити справ ☹️. Лише інструмент. Немає знаку + чи - . Егоїстично можна як і допомагати людям, бо ти кайфуєш сам, або робити шкоду тим же ж людям, бо кайфуєш. Сподіваюсь тепер ясніше видно рукоядку цього соціального молотка. А Ви тепер з більшим розумінням процесу оберете – будувати чи руйнувати).

Дякую за увагу і гарнющого дня 😉